04. L.

Au/Ra – Outsiders
Daughter – Home
The Moth & The Flame – Life In The Doorway

 

Декілька юних японських дівчат, які приїхали в місто, щоби працювати в борделях, пошепки обговорювали, у кого кишені тугіше набиті грошима. Красуні стояли в кутку за ширмою, чекаючи, коли до них звернуться.

То була приватна вечірка багатих хлопчиків.

Чон Чонгук лише приніс туди випивку.

Помітивши чотирьох дівчат із високими зачісками та у відвертих шовкових халатах червоного пекучого кольору, він широко розплющив очі. 

Хтось легенько штовхнув його в плече, сказавши:

– Гук, не витріщайся. Ось гроші.

Той обернувся, але людина, що зверталася до нього, була значно нижчою. Гуку знадобилося кілька секунд, щоб у напівтемряві зрозуміти, що той хлопець стоїть не на рівні очей. Це був один із багатеньких хлопчиків.

Прокляття.

– Так, дякую, – Чонгук злегка вклонився, взявши виторг за алкоголь.

Щойно до бару потрапили кілька пляшок контрабандного імпортного білого вина, то його перекупили за лічені хвилини, а плітка не встигла навіть на губах осісти. Ось тільки ризикувати дупою й морочитися з усім довелося саме Гуку.

Ще раз окинувши поглядом приміщення, щоби запам’ятати атмосферу, Гук попрямував до виходу. До воріт його ввічливо проводили, ніби він зовсім не хлопчик на побігеньках, а має право підняти погляд вище підлоги.

Надворі було досить вітряно. Прохолодний весняний вітер витяг із легень Гука аромат вина, опіуму та пудри розгульних дів. Думаючи про те, чи сподобався б йому самому такий захід, хлопець крокував уздовж вулиці. Поки що він навіть не хотів знати, про що можна говорити з такими розкішними наркоманами, багатими синочками важливих і не дуже важливих людей. Хлопець не мав огиди до них, але й у захваті не був. Якби вдалося прорватися працювати прислугою хоча б одного з них, він навіть погодився б заради веселощів.

Навпроти в темряві повільно плентались два силуети. За ароматом дорогих терпких одеколонів, що густим шлейфом на вітрі линули й до Гука, було нескладно здогадатися, куди ті йдуть на ніч.

Чонгук, звеселившись, йшов прямо на них. Хотів пройти посередині, розштовхати хлопців і ввічливо втекти, розсердивши перед майбутнім веселощами. Двоє, помітивши, що хлопець не збирається розвернутися чи оминути їх, перше, що подумали, що це хтось із знайомих, адже він вийшов із дому молодшого члена сім’ї Ісін. Але щось було не так.

Той уже збирався боком пролетіти між двох хлопців, як ті раптом щільно притулилися один до одного плечима, навіть не змовляючись, і завмерли як вкопані. Гук зупинився, майже стикнувшись впритул з одним із них очі в очі. 

– Що за?.. – низьким голосом прошипів той, що був, напевно, такого ж зросту, як і сам Гук.

– Вибачте, задумався.

– П’яний, чи що? – знову той же.

Обидва хлопці без слів скооперувалися проти ворога, що раптово виник, і на мить Гуку здалося, що вони нависли над ним.

– Я вибачився. Кажу ж, що задумався.

Витівка закінчилася, навіть не розпочавшись, і настрій у Гука різко зіпсувався. Повз проїхала машина, висвітливши фарами їх обличчя. Гук аж зіщулився, він раптом зрозумів, що тримає руки в кишенях, а хлопці оглядають його з голови до ніг..

– Руки з пальта, дурень, дістань. І покажи, що в кишенях, – і далі звучало від того ж юнака.

Гук зробив крок убік, але міцна рука зупинила його, схопивши за плече. Щоби показати, що він не є загрозою, Гук дістав руки з кишень, злегка піднявши, і далі чекав на фразу, наприклад: «Нахаба, ти знаєш, хто мій батько?»

Хтось у будинку навпроти ввімкнув світло.

О ні. Не вистачало лиш, щоб хтось викликав поліцію..

Тепер було виразно видно обличчя, та найбалакучіший із низьким холодним голосом дивився прямо в очі Гука, почавши:

– Що в кишенях?

Погляд у нього був трохи п’яний, але гостріший сотні ножів. Хмільні нотки не псували загальну картину: кошлате волосся від вітру падало на лоб хлопця, той піднімав підборіддя, щоби дивитися зверхньо. Гук на мить глянув на ключицю, що оголилася, бо не всі гудзики сорочки були застебнуті до кінця. На тонкому золотому ланцюжку гарно виблискував кулон з великим зеленим каменем. Хлопець помітив погляд, від якого аж зробив крок уперед, випереджаючи уявний напад, від чого Гук аж відскочив.

– Не ніж і не пістолет. Чому ви такі налякані?

– Показуй давай. Чи ти думаєш, що ми до тебе спиною повернемося, і ти собі далі спокійно пройдеш?

– Ні…

«Ого. Які полохливі…» – подумав Гук, піднявши брови.

– Давай так, – раптом засміявся хлопець, тепер у його голосі було чути п’яні тони, – я називаю в лівій чи в правій кишені, а те, що там у тебе є – забираю собі.

– Що… – Гук не встиг збагнути, чи це не жарт.

– У лівій, – широко посміхнувся хлопець.

У лівій кишені лежали гроші. Гук не встиг рота розкрити, як хлопець схопив його й миттєво вивернув йому кишені. Тонка пачка грошей випала на землю з однієї кишені, а з другої – сигарети.

– Треба ж! Успіх.

Поки Гук намагався відійти подалі від зухвальця, його друг підняв із землі і гроші, і сигарети, протяжно хмикнувши й зиркнувши, а далі видав:

– Це хтось із наших.

– Ні ж, – фиркнув призвідник, нарешті відпустивши руки Гука. – Не наш. Напевно, хтось із кур’єрів.

– А, зрозуміло, – кивнув другий.

Вітер піднявся такий, що полоскав тонкі пальта на вітрі. Чонгук знову зіщулився. Він дивився, як хлопець ховає виручені  гроші за вино у внутрішню кишеню.

– Поверни. Це за вино.

– Ні, – пирхнув хлопець, уже маючи намір піти.

– Нечесно якось. Ти сказав, що забереш те, що в одній кишені. Гаразд, забрав гроші. Так поверни цигарки.

Гук не збирався битися, йому ще із цими людьми працювати. Шкода тільки, що витівка вийшла з-під контролю. Він справді забувся.

– Цигарки? Сам їх зробив, чи що? Ох… Добре, зробимо ще краще: я віддам тобі те, що у мене є в лівій кишені, – і дістав тонкий портсигар. – Він однаково мені не подобається.

Гук кілька секунд дивився на зелену коробочку, оцінюючи, за скільки продасть цю дрібничку.

– Назвав би хоч ім’я, раз такий сміливий. Виховано б відрекомендувався мені, – втомлено зітхнув Гук, приймаючи з холодних рук портсигар.

– Ві.

– Це не твоє ім’я.

– А це – не твоя справа, – посміхнувся Ві і, взявши друга під руку, обійшов Гука й попрямував на скромне свято. – І ти маєш звертатися до мене на «Ви». Але я пробачу тобі це.

– Нахуй вас, хлопці, – пошепки видав Чонгук, копнувши жменьку каміння на дорозі. – Чорт…

Двоє йшли повільно й ліниво, так само нікуди не поспішаючи. Техьон, той же Ві, озирнувся, задивившись на кур’єра, що змахнув рукавами, а далі почав курити сигарети із зеленого портсигара.

– От дурень. Вони міцніші, ніж він думає. Краще б удома викурив, – засміявся.

– Ві? – перепитав друг. – Це що? Коли ми виходили з дому, то ти був Техьоном.

– Мені ліньки розповідати, відчепися, – почав нити, п’яно погойдуючись.

– Ти його добряче налякав.

Техьон задоволено усміхнувся. На тверезу він би такого ніколи не зробив. Звичайно він завжди міг пирхати, кричати на людей, командувати і вимагати щось у цю ж секунду, але грошей він ще ніколи не крав. Та й, може, не крадіжка це, адже його портсигар не вартий того насправді тонкого стосу грошей, що навіть не відчувався в кишені. Серце все ще ганяло кров венами, від чого Техьон хотів відкашлятися.

– Усе ж вийшло, що він тебе обікрав. Ти забрав у нього дрібні гроші, а ці цигарки… – Мінсок дістав із кишені дешеву пачку, з якої тютюн висипався – лиш струсни.

Техьон вихопив пачку, зазирнувши всередину, а в ній був просто дешевий тютюн. Пачка від сигарет була лише гарною обкладинкою.

– Якийсь бідняк, – фиркнув Мінсок. – Дворняжка.

– Хм-м, – Те, задумавшись, сховав пачку в кишеню до грошей. – Гаразд, хрін з ним. Не збідніє. У нього мій портсигар.

Вони й далі повільно крокували. 

Хвилина тиші, і Техьон знову почав:

– А як там його звуть?

– А він хіба відрекомендувався нам? – обурено простогнав Мінсок. – Взагал-то ти все правильно зробив. Він так впевнено йшов на нас, що твій портсигар, а може, і кулон були б у нього в кишенях і без того тупого діалогу.

– Ну так. Бачиш, який я молодець, – засміявся Техьон.

Чонгук дивився їм услід, не зводячи очей. Сигарета, вульгарно затиснута між великим і вказівним пальцями, повільно диміла з двох кінців.

– Ого, які дорогі… – здивувався Гук, оцінивши, що за цей час він міг би викурити свою дешеву пачку до останньої цигарки, а лише одна сигарета цього Ві навіть до половини не догоріла. – Хм-м…

Серце гупнуло, відправивши всю кров до голови, а потім кров різко впала – Чонгука похитнуло, він мало не спіткнувся. Нудота – присмак сигарети на язиці став пекучим і гірким, немов після чарки коньяку. Хлопець струснув головою, тугіше затягнув пояс чорного пальта, намагаючись сховатися від вітру, і знову озирнувся на пару хлопців, що застигли біля воріт пишного будинку. Може, Гуку від нервів марилось, але Ві, здається, дивився на нього.

– Що в біса… – прошипів Гук, відчуваючи, що картинка перед очима стає розпливчастою, а будь-які вогники – яскравішими, ще й розмазуються. – Сподіваюся, ці сигарети з якогось лайна мене не вб’ють.

А на тому кінці вулиці Техьон розважався, пробуючи дешевий гіркий тютюн із пачки Гука, не стримуючи емоцій і голосно лаючись, яке ж убоге життя в бідних людей, коли їм доводиться курити таку гидоту.

Дві дівчинки під руку з одним із гостей вийшли з дому, попрямувавши до юнаків, що й далі копошилися біля воріт. 

Техьон, почувши, що ворота відімкнені, обернувся і скрикнув:

– Чен! Слухай!

Хлопець, що відчепився від дівчат, щоби навіщось ширше відчинити ворота, аж підскочив:

– Що? Ти чого такий галасливий?

– Бачиш? Там юнак стоїть, – Те схопив хлопця під руку, а потім різко вказав пальцем на другий кінець вулиці. – Він щось приносив? Кур’єр?

Чен примружився. Він уже був досить п’яний, щоби зрозуміти абсолютно нічого. Й якщо б Те не сказав про кур’єра, то просто б відмахнувся.

– А, так. Приніс три пляшки вина, які сьогодні ввечері в бар доставили. Ну, і він одразу приніс сюди ці пляшки.

Дівчата обступили друга Те, той одразу ж попрямував до будинку, а потім швидко зник за дверима. Від їхньої присутності в повітрі так і завис запах косметики та якихось прянощів.

– А яке у нього ім’я? Не знаєш?

– Гуком, ніби, називають, – Чен знизав плечима, потягнувши Техьона до вхідних дверей. – А що таке?

– Нічого страшного, якщо я встиг із ним посваритися?

– М-м? Ні, він лише кур’єр. Головне от що: з власником бару не вступай у суперечки.

Техьон подумки вилаявся, але вирішив, що краще відкласти ці думки на потім. Якщо жодних проблем не виникне, він просто забуде про це, а проблем виникнути не має.

Уже з порога в ніс ударив запах сигарет, суміші одеколонів та різної їжі. Техьон зкинув лакові чорні черевики, зачепивши однією ногою за другу. Дістав із внутрішньої кишені пальто свою опіумну люльку, а потім кинув пальто й піджак на перший стілець, що трапився. З доброю половиною присутніх він навіть не знайомий, та й не кортіло.

Підібравши момент, коли двоє хлопців піднялися з дивана й попрямували до столу, щоб узяти трохи законсервованих у медові фруктів, Техьон прискорив крок. Мить – і він плюхнувся на диван, зайняв місце.

– Техьон? Напевно, Техьон, – хмикнув один із хлопців, кинувши в рот шматочок абрикоса.

– Так, ти маєш рацію, – Те озирнувся, широко посміхаючись. – Я завжди на цьому дивані.

Двоє засміялися, не образившись, і попрямували до розкинутих на підлозі циновок. Сперечатися з Техьоном ніхто не любив, простіше було мирно відійти подалі. Це знали навіть ті, хто раніше хлопця в очі не бачив.

Чен приніс маленьку скриньку, розчинивши, простяг її Техьону, і той відразу підбадьорився, відсипавши собі трохи опіуму в тонку довгу люльку.

Вважаючи за краще ні з ким не розмовляти, Те намагався якнайшвидше розкурити наркотик. Усі навколо метушились, сміялися, жартували вульгарні жарти й розповідали про свої любовні пригоди. Лише краєм вуха Те вловлював випадкові факти про ту чи іншу дівчину з міста або навіть інших міст.

Вдихнувши гіркий дим, що сочився через опіумну люльку, Техьон виструнчився на шкіряному дивані.

– Ризикуєш впасти, – пробурмотів Чен, перевертаючись на бік і намагаючись вмоститися на циновці на підлозі.

– Ні-ні, я зайняв диван, ти мене не проженеш, – Техьон провів пальцями вздовж візерунка з позолоти порцелянової люльки.

Цю люльку він купив у Китаї, хотів подарувати її батькові як сувенір, але залишив собі, про що не пошкодував. Вона була не такою важкою, як у інших хлопців, які віддали перевагу керамічним та срібним варіантам. Опіум також привезли з Китаю, навіть недорого заплатили.

Через кілька хвилин із сусідніх кімнат почали долинати непристойні стогін і смішки дівчат із хлопцями. Приміщення вже було прокурене, а ніхто так і не спромігся відчинити вікна. Це давило.

Техьона це дратувало.

Він сердився, що не міг зосередитися ні на чому, тому глибше вдихав густий дим, майже задихаючись і кашляючи. Нарешті сумбурний стан і напруга м’язів почали відпускати хлопця. Диван здавався незвично м’яким, Техьон майже простогнав, відчуваючи, як провалюється кудись, можливо, в саме Пекло. Шия здавалася гарячою й мокрою, а вздовж ніг прокотилась прохолода.

– Якщо ми ще вино вип’ємо – ми помремо, – бурмотів Мінсок, що розлігся біля дивана.

– Якщо я все ж таки впаду з дивана, то ти помреш, – Техьон ліг на бік і зиркнув на друга.

– Та не розчавиш же, – Мінсок почав сміятися, його сміх переріс в істеричний, що далі було чути тільки, як повітря застряє в легенях, доводячи до хрипоти.

Одна з ароматних дівчат у червоному халаті наблизилася до них, почавши повільно роздягатися. Але ні Те, ні його друг не могли приділити їй навіть кілька хвилин. Тонка тканина спала з її плечей, оголивши пишні груди. Двоє хлопців, що лежали в протилежній частині кімнати, одразу покликали дівчину до себе.

Усе ще дратувало.

Ще деякий час Техьон дивився чи то на друга, чи крізь нього, не розуміючи, де закінчується реальність. Він знову відчув, як вітер пробирається під сорочку.

– О ні, тільки не це лайно, – тихо прошепотів Те, розуміючи, що навколо все темніє.

Ще не вистачало надивитися кошмарів.

Він не за цим прийшов.

Останнє з реального, що він відчув, це те, як хтось витяг подушку з-під його голови. Далі було дуже вітряно й холодно, він знову був у пальті. Хлопець стояв посеред вулиці й намагався тугіше затягнути пояс, застібав усі гудзики.

Темний силует наближався до нього, у Те не вистачало сил, щоби закричати, а тим більше не вистачало сил, щоби прокинутися.

Це буде довгий сон.

– Ну що? Совість мучить? – голос того хлопця, у якого Те посмів відібрати гроші.

– Ні, – пирхнувши, злякано відступив на кілька кроків назад.

– Переграємо ситуацію ще раз? Поверни мені гроші, хлопче.

– Ні, не переграємо. Пішов геть із мого сну. Опіум, знаєш, занадто дорогий, щоби я навіть задоволення не отримав.

Перед очима Техьона щось спалахнуло, ніби його сфотографували або поруч ударила блискавка. Декілька секунд він намагався зрозуміти, що сталося. 

Зі стану легкого шоку його висмикнув голос:

– Що? Ти про що взагалі? Який ще опіум? – Гук підійшов ближче, не вистачало пів кроку, щоби вони стукнулися лобами. – Ти наркоман? Тобі здається, що ти спиш? Ти не спиш. Просто поверни мені гроші – тоді я піду.

Декілька секунд Техьон мовчав, не розуміючи, що відбувається. Заплутавшись у реальностях, він відчув, як холодний переляк пройшов уздовж хребців. Холодніше вітру.

Де він, чорт забирай?

До маєтку було лише кілька кроків, треба лише втекти. Техьон глянув на світло у вікнах.

– Гук. Дай пройти.

– Поверни гроші. Якщо ти не повернеш їх, то я матиму великі проблеми. Будь ласка? – Чонгук простяг руку долонею догори, чекаючи.

«Чорт, такий вечір коту під хвіст через цього дурника», – Техьон перевірив свої кишені, але нічого не знайшов.

– У мене немає твоїх грошей.

– Ти обкурився. Клятий наркоман, поверни гроші. Я не піду. Ти хоч розумієш, що зараз відбувається?

– Трясця, – прошипів Те, знову запустивши руки в кишені, але нічого. – Так, я розумію, що відбувається!

– А мені здається, що ти нічого не розумієш, де ти й що трапилося.

Гук схопив його за пояс, що був туго затягнутий навколо талії поверх чорного пальта, й різко розв’язав. Техьон завмер, ноги не слухалися його, а руки наче скам’янілі, зуби чутно постукували від прохолоди вітру та нервів. Коли Гук розтулив його пальто й почав перевіряти внутрішні кишені, то Те спробував вловити нитку того, що відбувається, і вибратися зі сну.

– Прокляття. Я ж бачив, що ти сховав гроші у внутрішню кишеню… Де?.. – Гук провів руками по сорочці Те від плечей та до талії, перевіряючи.

Техьон розгубився, але так і не зміг поворухнутися, навіть коли руки хлопця перевіряли кишені його штанів. Він міг дозволити, щоби до нього торкалися тільки знайомі близькі люди, але не ось це… Якесь брудне мерзенне почуття застрягло комом у горлі.

– Справді. Немає грошей, – видихнув Гук, знову ковзнувши пальцями вздовж чужої сорочки.

Щось металеве брязнуло під ногами. Гук опустився, а потім підняв золотий ланцюжок і кулончик із зеленим камінчиком, що маячив, розгойдуючись від вітру.

– Ой, – хлопець задивився на блискучий кулон.

Техьон не відчував язика. Він хотів крикнути на Гука, змусити його повернути річ, але лише мокрими очима дивився, як золотий ланцюжок ковзається між пальцями недруга.

– М-м… Вибач, я випадково, – Гук ступив ще ближче, обвив руки навколо шиї Те, з легкістю застебнув ланцюжок назад. – У тебе волога шия. Тобі зле?

«Він так легко застебнув її в темряві. Отже, це все просто кошмар», – параліч, що сковував тіло Те, після цієї думки відпустив його.

Не встиг похитнутись, як Гук схопив хлопця під талію, не даючи впасти.

– Ти справді обкурився, – фиркнув Гук.

У Техьона все попливло перед очима, але він вчасно схопився за шию Гука, коли зрозумів, що його підняли на руки й кудись несуть.

– Зі мною був хлопець. Мій друг. Де він? – бурмотів, намагаючись залишатися свідомим.

– Ти був один.

Ця фраза прозвучала для Те, наче почув її з-під води. Він провалювався кудись ще або намагався отямитися – не розумів, проте яскраво відчув, як його струснули, а потім обличчя боляче обпалило. Це був ляпас.

– Гей, принце. Прокинься ж, – бубонів голос над головою. – Може, тобі потрібен лікар, м-м?

– Ти збожеволів? – Техьон буквально прогарчав.

Над ним усе ще нависало темне зоряне небо, вкрите сотнями маленьких обірваних хмаринок, що відбивали від себе холодне місячне світло, і вигляд набридливого бідняка, що заглядав не в очі, а прямо в п’яну душу. Техьон підвівся, щоби сісти рівно, коли зрозумів, що він лежав на напевно брудній вологій лаві. Можливо, це лава біля входу до парку. Розгублені та налякані риси в його обличчі різко випарувалися. Відчувши себе трохи краще, Те відразу повернув собі холодний образ і пронизливий зверхній погляд. Не знаючи, що сказати, він лише дивився на Гука, який намагався поправити на ньому пальто.

– Так… Я бачу, тобі вже краще, якщо ти так кричиш. Відвести тебе додому?

– Мені не додому, я до друзів. Сам дійду, – Те спробував підвестися, але ноги його не тримали, а голова запаморочилась, перед очима знову щось спалахнуло і якісь чоловічі голоси, що виникли в голові, кілька разів повторили його ім’я.

– Ві, ти б посидів тут. Прийшов би до тями, – Гук дістав із кишені пачку з тютюном і маленький аркуш паперу.

Те спостерігав, як той підкурював, згадуючи, що пробував цей тютюн, і той був гірким, швидко вигорав. 

– Я ж віддав тобі нормальні сигарети.

– Що? – Гук сів поруч на лаву, запитально дивлячись на хлопця.

– Я дав тобі зелену коробочку з нормальними сигаретами, – сидіти в новому пальті на брудній мокрій лаві – не найкраща ідея, але раз він уже на ній вивалявся…

– Ой, хіба це нормальні сигарети? – Гук дістав із кишені зелений портсигар. – Вони такі міцні. Що в них таке?

– У них частинки коробочок опійного маку. А що? Тобі погано стало від них? Вони не міцні.

Гук дивився то на портсигар, то на Те. На мить у його погляді можна було вловити не тільки подив, а якесь розчарування чи жалість.

– І скільки їх можна викурити поспіль?

– Усе. Вони не міцні, – Те похитав головою, обхопивши свої плечі руками, відчуваючи легке тремтіння.

– Тобі холодно? – Гук підвівся і скинув своє пальто, накинув його на плечі Те, той навіть не встиг відповісти. – Трясе?

– Так, – Те трохи відкашлявся. – Дякую. Але мені вже час до друзів.

– Ти не…

– Я поверну гроші тобі. Тільки вранці. Добре?

– Навіщо тобі до них? Я думав, що ти вийшов звідти, щоби піти додому.

Те задумався, його губи пересохли, він ледве зміг їх розліпити, щоби здивовано відкрити рота.

Чому він вийшов з маєтку посеред ночі? Невже всі так обкурилися? Як він взагалі зміг дійти в такому стані, уві сні встав і пішов, чи що? Отямився раніше?

– Ти чекав на мене, щоби забрати свої гроші? А якби я вийшов через три дні?

Гук нічого не відповів. Те дивився на нього, повільно моргаючи й намагаючись тримати хлопця у фокусі.

– Ох, дідько, добре. Може, тому мені це і сниться… Я маю вибачитися, що забрав твої гроші. Напевно, вони лишилися десь у кімнаті. Я поверну. Я просто був п’яний.

– Що сниться? Ти на всі сто відсотків тут, сидиш і хитаєшся собі. Коли тобі стане трохи краще, я проведу тебе додому або до друзів. Добре? А то ще впадеш і розіб’єш голову.

Техьон цокнув язиком, намагаючись пригадати те, що відбувалось ввечері. 

Чи справді не спить?

Який сором.

Багатенький наркоман сидить на лаві, ховаючись під пальтом бідняка, що пахне якимсь свіжим одеколоном із нотками мускату та кардамону, і в цього бідняка він раніше відібрав гроші.

Так соромно.

Одеколон справді якихось темних тонів, що змінювалися світлими від поривів вітру, нагадуючи морську свіжу хвилю. Щось дороге. Це якийсь дорогий запах.

– У тебе гарний одеколон.

– Справді? – Гук підняв брови. – Я думав, ти мене за безпритульного маєш, судячи з того, як ти вилаяв мій тютюн.

Точно. Це сон.

Техьон ж відібрав тютюн у Гука. А буквально щойно Гук дістав таку ж пачку. Подумки Те видихнув, але від коментаря його п’яний рот не втримався:

– Це сон. Я ж забирав ту пачку з тютюном. Вона має бути в мене.

– М-м, у мене було дві. Адже ти не всі кишені перевіряв. У мене багато речей у кишенях.

Ні, будь ласка.

– Клятий… Ох, слухай, – почав Те, буквально задихаючись, – я можу попросити? Будь ласка, не говори про мене нікому. Не кажи про мої п’яні витівки. Добре? Я заплачу тобі в п’ять разів більше свого боргу.

– Добре, – Гук засміявся. – Я б і задарма мовчав. Хто ж мені повірить?

Те похитнувся, коли черговий спалах перед очима затягнувся більш ніж на кілька секунд. Схопившись за груди, він буквально відчував, як серце ламає ребра. Гук опустився перед ним на коліна й торкнувся тильною стороною долоні його чола, а потім – шиї.

– Тебе так лихоманить… Ти весь мокрий. Боляче в грудях?

Техьон невпевнено кивнув, скрутившись так, що ткнувся обличчям у коліна.

– Гук… Дай мені закурити.

– Ні. З глузду з’їхав, чи що? Тобі потрібен лікар, – він із жахом відступив на крок від Те, начебто так близько повітря на двох не вистачить.

– Ні, тільки не це, – Техьон випростався, відчуваючи, що біль повільно відпускає його. – Батько вб’є мене. Жодних лікарів.

Важко й голосно видихнувши, хлопець відкинув голову назад. Із жадібним скавучанням побитого цуценяти, Техьон витягнув руку перед собою, щоби Гук допоміг йому встати.

– Оу, це недобре, – бубонів Гук, схопивши хлопця за руку.

Техьон думав, що той допоможе йому підвестись, але хлопець сів поруч, переплітаючи пальці й зазираючи у вічі, як схвильований старший брат.

– Усе гаразд, – Техьон трохи розслабився, витягнувши ноги.

Сильно стиснувши руку Гука, зрозумів, що та зовсім холодна, навіть холодніша за його власну. Тоді дійшло, що на вулиці явно не спека, а на плечах, повільно сповзаючи, все ще чуже пальто. Техьон зиркнув на сорочку Гука, поверх якої була тонка чорна кофта на ґудзиках, навіть не застебнута.

– Вибач, – хлопець стягнув чуже пальто і простяг Гуку. – Мені краще. Одягни своє пальто, у тебе вже зовсім холодні руки.

Той кивнув і почав одягатися.

– Що за одеколон? Якісь нові для мене ноти. 

– Так, навіть не мій. Колись знайшов його в кімнаті, яку знімав.

– Недешевий.

Гук усміхнувся, знову сівши поряд. Затуманена голова Техьона прокручувала сотні думок, але хлопець за жодну не зміг зачепитися, щоби додумати до кінця. Він лише, зрадівши, що йому стало трохи краще,  посміхнувся, закинув ногу за ногу і, продовжуючи дивитися кудись у бік горизонту, де на небі накопичилося більше зірок, узяв Гука за руку.

– То ти пробував мої сигарети, так?

– Так.

– Хм-м. І як тобі? Не сподобалися, чи що? – Техьон притягнув руку Гука ближче, буквально опустивши їх сплутані пальці собі на коліно, і з кожним своїм словом постукував ними по стегні, наче його жестикуляції було не втримати. – Мабуть, викурив ось так просто, стоячи на вулиці?

Гук, задивившись, як його рука опинилася на нозі цього божевільного Ві, навіть не чинив опір, коли той мало не викручував йому кисть.

– Ну так. Я не курю в приміщеннях. Потім очі печуть.

Ще через кілька хвилин прострації Техьон відчув, як щось солодке і хмільне вдаряє в голову, а його тіло нарешті розслабляється. Якщо те, що відбувається, це таке бездарне п’яне видіння, то можна включити мізки і спробувати відволіктися, розслабитися. Очевидно – сон. Потрібно тільки з нього вибратися, а отже, повернутись в маєток?

Рука Гука здавалася дуже теплою.

Техьон заплющив очі і, прикусивши нижню губу до болю, спробував побачити якусь іншу картинку, згадуючи хоча б свою кімнату вдома.

– Тільки не засни, – лунав шепіт поряд.

Розплющивши очі й невдоволено втупившись на Гука, Техьона знову похитнуло, його пробрало холодом до кісток, а губи почали тремтіти. Якось п’яно засміявшись, хлопець спробував угамувати тремтіння свого тіла, але виходило не дуже.

– Ти можеш йти?

Не відповівши, Техьон підвівся, потягнувши за собою Гука.

– Ну, давай пройдемося.

– Якщо ми зустрінемо когось із патрульних… Ти ж розумієш…

– Сховаємось, – видихнув Техьон, міцніше стискаючи руку Гука.

Щось було не так, було незручно. Техьон, зупинившись, глянув на сплетені пальці. Помітивши, що пальці справді були якось хаотично переплетені, взяв Гука нормально, прямо класично – долоню до долоні.

Повільно прогулюючись уздовж вулиці, Техьон все ж тримав курс у бік особняка друга. Хоч його губи ще тремтіли, а серце билося загнаним птахом, але прохолода вечора заспокоювала голову.

– Покури зі мною.

Гук здивовано глянув на нього.

– Давай, – Техьон запустив руку в кишеню Гука, діставши той зелений портсигар.

– Ні, ти й так ледве притямі, – спроба Гука вихопити портсигар стала безуспішною.

– Просто покури зі мною. Дай мені свій тютюн, а сам викури мою погань.

– Боже… – видихнув Гук, діставши сірники. – Давай.

Техьон широко посміхнувся. Минула хвилина, перш ніж Гук скривився від смаку сигарети з портсигара, а Техьон – від дешевого тютюну. Вони відійшли в темний кут між закритими продуктовими лавками, щоби нікому не навернувся на очі.

– Усе точно нормально? Ти не помреш тут просто неба?

– Не помру, – хмикнув Техьон, поправляючи пальцями розпатлане волосся собі, а потім – Гуку.

П’яне збудження мурашками пробіглось під шкірою від того, що він стоїть із незнайомцем у тісному темному просторі. Нарешті Техьон відчув те, за що він заплатив, і це лише той жаданий п’яний сон після порції опію. Те, що відбувалося, ганяло кров венами, більше не завдаючи болю, а підігріваючи тіло до кінчиків пальців.

Це сон.

Техьон облизав сухі тремтячі від холоду губи, знову затягнувшись терпким згустком диму, що тепер був солодкий настільки, що хотілося задихнутися ним. Гук стояв навпроти буквально на пів кроку, прикрив очі й невдоволено хмурився. Вогники на кінчиках сигарет і маленький промінчик місячного світла абияк освітлювали їх тихий куточок.

Такий по-новому цікавий сон.

Техьон навіть не моргав, намагаючись роздивитись хлопця навпроти, запам’ятати якісь деталі, раптом цей наркотичний сон забудеться, як раніше інколи бувало. Недопалок тлів між середнім і вказівним пальцями Техьона, той відчував жар, і відчував, як вогонь розносився по венах. Забувшись, він зробив крок, від чого Гук припнувся до стіни позаду. Недопалок упав під ноги з легким шипінням.

– Ти вже докурив?

– Твій дешевий тютюн усе ще повна хрінь.

Техьон бачив щось затуманене в очах Гука, манливе й кумедне, незаймане в небезпечних іграх із наркотиками.

– Прохолодно, – Техьон зробив ще один крок, притулившись до Гука, і міцніше притиснув того до холодної кам’яної стіни.

Їхні пальта були застебнуті абияк, Техьон навіть не помітив, що пояс волікся так низько, що сам наступав на нього брудними черевиками. Він відчував більше, ніж мав.

Здавалося, від незнайомця манило пікантним теплом.

Спостерігаючи за вогником на кінчику сигарети Гука, Техьон зовсім тихо поскулив від ниючого відчуття всередині й ще більше пригорнувся. Відчувши, що лиш поворухнися – притиснутий Гук здригається, Техьон усе більше набирався азарту. Раптовий сплеск емоцій, які він ледве стримував, змусив його очі широко розплющитись й обвити руками талію хлопця навпроти.

– Бачу, тобі вже краще, а отже, час до друзів, – про шепотів Гук.

Чужий легкий подих з запахом сигарет обпалив губи Техьона.

– Ти мусиш якось піти зі мною. Я подарую тобі опіумну люльку. Ми лежатимемо разом і дивимось гарні сни, в яких усе буде добре й почуття будуть загострені, – Техьон потерся губами об шию Гука десь за вухом, відчувши запах і гіркий смак одеколону на язику. – Тобі сподобається. Я можу пообіцяти.

Техьон відчував, як пальці Гука врізалися в його плечі, і той притис хлопця ближче до себе, промовляючи:

– Боже. Якщо нас так застане поліція… Тобі добряче дістанеться, бо ти ледве при тямі. 

– Ти підеш зі мною наступного разу? Як мені знайти тебе?

– Завтра ти будеш тверезий від усього лайна, що прийняв, і забудеш про мене.

– Як мені тебе знайти? – повторив Техьон, мазнувши губами від підборіддя Гука прямо до губ, так і завмерши за мить до поцілунку, що не мав жодного сенсу. 

– Місто маленьке, – тихо відповів Гук, і від вимовлених слів губи на якусь мить торкнулися губ Техьона. – Ти накурив мене.

– Так. Я навмисне.

Адже це його сон.

Техьон почав уривчасто цілувати губи Гука, але той не відповідав. Через кілька спроб, боляче щипаючи хлопця під ребрами, Техьону вдалося домогтися, щоб той, хоч і не від захвату, але відкрив рота, впускаючи чужий язик. Варто було рукам Техьона почати завдавати болю, а поцілунку стати вульгарнішим, тоді сам Гук зірвався, поглибивши поцілунок, наче це було для нього щось справді нове й небезпечно солодке. Легка і дражняча гра різко перетворилася на гарячу і безсоромну. Техьон відчув чужі руки на своїй талії, і тремтіння нестримною хвилею охопило тіло. Таке сильне, що Гук на мить аж завмер. Кожен тяжкий подих, кожен дотик, що відчував Те, затуманювали йому очі від насолоди. Він знав точно, що предмет його забав відчував щось слабкіше, але схоже.

– Скажи своє повне ім’я, – прошепотів Техьон.

Гук нічого не відповів, лише запустив пальці у волосся Техьона, і притягнув ближче, щоби тепер поцілувати першим. Той простогнав прямо в рот, дрібне тремтіння пробивало тіло від одного лише домінуючого руху. Тепер йому подобалося бути тим, з ким чинили брутально і без запитань.

– Сильніше.

Немов зачарований, Гук завмер, зупинивши поцілунок, і сильніше стиснув волосся Техьона, і якби воно було довшим, то намотав би на кулак.

– Прокляття, ти такий… Хочу більше, – Техьон, чіпляючись нігтями, опускався руками від грудей Гука до його пояса.

Занадто спекотно.

Гук хотів схопити його за кисть, але той, наче випереджаючи, пробрався пальцями між ґудзиків сорочки, вчепившись трохи довгими нігтями в шкіру внизу живота.

– Притисни мене.

І Гук слухався. Він зробив широкий крок уперед, із силою «впечатавши» тіло Техьона в стіну навпроти. Той не вдарився головою лише тому, що його потилицю ззаду притримувала чужа рука.

– Міцніше, – рвано видихнув Техьон, прикусивши тонку шкіру біля вуха Гука.

Техьон відчував, що в нього тремтять губи, що він тремтить, як листочок на вітрі. Якщо би можна було закричати, то закричав би, але виходило лише задихатися. Гук терся губами в його шию, повільно добираючись до губ, щоби після вкусити, як той і просив, зробити боляче. Техьон справді простогнав, і його руки знову опустилися нижче, до поясу на чужих штанях.

– Я не настільки…

– Що? – Техьон фиркнув, притулившись губами до вилиці Гука і важко дихаючи. – Не псуй… Прокляття! Ти боягуз. Дай мені сигарету.

– Але…

– Прокляття, дістань сигарети. Покури зі мною ще, – шепотів на вухо Техьон, обпалюючи гарячим подихом.

– Тобі достатньо.

– Мені мало, – знову наче скиглив. – Побудь моїм цей вечір. Якщо ти вже тут.

«Якщо моя підсвідомість піднесла такий сюрприз, таку іграшку, то я хочу більше», – подумки радів, оцінюючи габарити Гука, немов вибираючи черговий гарний костюм.

– Ти ненормальний і ти накурив мене.

– Давай. Давай же, гарний і багатенький розпещений хлопчик пропонує себе. Як ти можеш відмовитись від мене, Гуку? Коли ще тобі випаде такий шанс? – Техьон вигнувся в спині і провів язиком по мочці вуха своєї іграшки. – Я ж гарний?

– Так.

– Я слухняний?

– Ні. Зовсім ні, – тихо відповів, схопивши Техьона за кисть руки, випадково занадто міцно стиснувши.

– Я буду, обіцяю. Я буду твоїм слухняним до кінця цієї ночі, – стиснуті пальці Гука на зап’ясті не заважали Техьону провести долонею по щоці хлопця.

– А після? – Гук засміявся.

Техьон почув у цьому якісь нотки глузування, і здивовано скинув брови, різко видавши:

– А що після – потім вирішимо.

– Мені просто цікаво. Відповідай зараз.

– А потім ми забудемо, що це трапилося. Все забудемо. Добре?

Але Техьон не хотів забувати цей сон.

– Ти дійсно забудеш або будеш дурника клеїти? – Гук несподівано опустив холодну руку на стегно Техьона.

– Перше, – відповів, а потім опустив свою руку на руку Гука, змушуючи погладжувати вздовж стегна і вище.

– Перше?

– Так, тому можеш робити зі мною, що завгодно, – будь це наяву, то Техьон ніколи в житті не сказав би таку фразу, тому що надто любив себе і хвилювався за свою безпеку.

Гук несміливо провів пальцями вздовж ширінки, від чого Те простогнав у його шию і вчепився зубами.

– Ах… Ти кусаєшся, – констатував Гук, намагаючись розібратися з поясом Техьона.

– Брехня. Ніколи.

Їхні руки заважали одна одній, боляче вдаряючись у спробі розстебнути один одному штани. Навіть у такому стані Техьон помітив дешеву тканину одягу хлопця. Тепер йому було так добре, що якби був відкритий магазин одягу, то купив би цьому Гуку всі кращі костюми, та і спалив би ці дешеві ганчірки.

Головний біль, що почав тиснути на скроні, не заважав Техьону потонути в тому, що відбувається, немов у солодкому лікері.

– Давай. Я хочу.

– Тихіше, – прошепотів Гук, а потім притулився рукою до пульсуючого твердого члена Те.

– Я не вмію тихо, – засміявшись, зробив те саме з Гуком.

Гук зволікав, поки Техьон не штовхнувся в його кулак.

– Сперечаємося, ти кінчиш перший, що я тебе доведу?

– Боже, – видихнув Гук, відчуваючи прохолодні пальці на розпеченій шкірі. – Не хочу з тобою сперечатися.

– Як неввічливо. І не спитаєш, на що я хочу посперечатися?

– Ти жахливий. На що? – крізь зуби прошипів Гук, його член повністю затвердів у долоні Техьона.

– Якщо кінчу першим, якщо доведеш мене, то підеш зі мною палити опіум. Тільки доведи мене першим до кінця. Я впевнений, що ти хочеш спробувати опіум. Я обіцяю тобі.

– А якщо ні?

– А якщо ти перший… Як ти мене назвав? Принцем? То я називатиму тебе принцесою.

– Давай, – зі сміхом погодився Гук. – Ти все одно нічого не згадаєш.

– Як неввічливо… – рвано простогнав Техьон, коли Гук раптово прискорив темп.

Почуття захлеснули його настільки, що він ледве міг рухати власною рукою. Цей опіум був найкращим з усіх, цей сон був найяскравішим з усіх. Техьон голосно і хрипко простогнав, і Гук заткнув його рота долонею, міцно стиснувши пальці обох рук. Від цього Те підкосило ноги, але його так крепко притискали, що впасти не було шансу.

Власні руки настільки ослабли й тіло почало танути в чужих руках, що він зовсім забув, що сам збирався погратись і довести Гука до яскравого оргазму, щоб потім, може, в наступному сні глузувати з нього, називаючи принцесою. Але той анітрохи не програвав, обвив член Техьона і свій член рукою, продовжуючи ритмічні рухи. Зрозумівши, що зробив Гук, Техьон ледь не задихнувся, відчувши гарячу плоть.

І вистачило Техьона безсоромно ненадовго. Варто було Гуку видихнути йому на вухо, як той тут же кінчив у чужий кулак.

Ще деякий час Техьон відчував приємне тертя й гарячу сперму, що стікала по обм’яклому стояку.

Він заплющив очі, довірившись незнайомцю.

Гук повернув його тремтячу руку на свій член і сказав:

– Ти це почав.

Техьон прикусив губу, а потім, якось дивно усміхнувшись, провів великим пальцем по голівці члена Гука, той ударив однією рукою в стіну біля голови Техьона, так і притиснувшись.

Слухаючи рваний приглушений стогін Гука, Те і далі плинув, його почуття були все ще гострими і яскравими. Запах цього хлопця, сила його рук, одурманений погляд, гарячий подих, що відбивався від шиї. Усе було таким новим та жарким.

Гаряча сперма почала стікати на пальцях Те, від чого хлопець уперше за весь цей час зніяковів, ніби реальність прорвалася крізь пелену дурману. Неначе різко протверезів, злякавшись того, що накоїв.

Голова раптом запаморочилась.

Знесилений Техьон почав сповзати по стіні, Гук вчасно притримав його. З хвилину злегка тремтячими руками він намагався привести Техьона в порядок, застібаючи його штани й заправляючи сорочку. Той лише скиглив і чіплявся за комір Гука.

Знову спалах перед очима.

І провал.

Здається, він заплющив очі лише на мить. Аж раптом усе затяглося темною шипучою пеленою.

– Техьон! Гей, трясця! – голос звучав немов луною в голові.

Хлопець спробував отямитися.

– Те!

Його струсили за плечі і вилили в обличчя склянку води.

– Те! Ти прокинувся?

– Так, – тихо прошепотів, підвівшись, і витер обличчя рукавом.

Біля дивана стояли Мінсок, Чен та троє дівчат. Усі були максимально розпатлані і стурбовані. На хлопцях були розмазані сліди косметики, від усіх несло випивкою та куривом.

– Що це в біса таке? Відійдіть, – Техьон прикрив вуха руками, заплющив очі, намагаючись не забути те, що йому щойно примарилось, він швидко промотував у голові картинки уявної зустрічі з Гуком.

– Те, – Мінсок відтягнув його руку від обличчя, – ми думали, ти вже не прокинешся. Думаю, тобі потрібно на якийсь час забути про опіум. Ти весь мокрий. Як ти себе почуваєш? Що взагалі сталося? Серце?

– Сука… – Техьон видихнув і глянув у вічі кожному. – Не знаю. Все нормально.

Але його каламутило, у грудях боліло, а кожен вдих давався насилу.

– Пане, ми кілька годин намагалися розбудити Вас, – тремтячим голосом сказала одна з дівчат.

– Котра година? – його нудило, але нудота не піднімалася вище за горло.

– Вісім годин вечора. Всі прокинулися десь в обід, – бубонів Чен. – Ти в порядку? Тобі треба до лікаря.

– Дайте мені води. Та й все. І я піду. Мінсок, збирайся.

Одна з дівчат узяла біле віяло, що було заправлено за пояс, і почала обмахувати Те, той знову ліг і заплющив очі, чекаючи, коли заспокоїться серцебиття. Вир забуття, що затягував свідомість кілька хвилин тому, віддаючи тіло незнайомцю, тікав крізь пальці, як пісок. Хлопець не смів поспішати таврувати себе ганьбою, адже це був лише сон.

І хотів запам’ятати його.

Техьону до лиця піднесли цілий графін із водою, і той випив добру половину вмісту, відчуваючи, як рідина стікала з куточків губ до шиї й нижче ключиць. Ще йому дали гарну жменьку пігулок, той навіть не питав, а випив усе. Через кілька хвилин Те відчув ментолове печіння в горлі, зрозумівши, що прийняв ліки від серця, і вони мають допомогти.

Тіло все ще відгукувалося приємним тремтінням від спогадів. Подумки Техьон намагався відновити кожну фразу та відчуття. Дивлячись на бліді перелякані обличчя друзів, тепер він розумів, чому було так погано навіть уві сні, чому трясло і відчувався холодний вітер, чому сам сон намагався перетворитися на кошмар.

Техьон усвідомлював, як він поводився, як лестив й навіть принижувався. Хоч і подумати не міг, що колись міг би сказати, мовляв, роби зі мною все, що захочеш. Так брудно та хвилююче.

– Як Ви, пане? – ніжним хрипким голосом спитала дівчина, взявши віяло в іншу руку.

– Я в порядку, – Техьон опустив ноги на підлогу, відчувши, як затекло його тіло.

Він уже знав напевно, що якщо ще раз зіткнеться з цим Гуком, то не зможе вгамувати тремтіння. Може, це поки що й тільки на сьогодні, поки свіжий спогад і дурман усе ще в голові.

Знадобилося дві години, щоби привести все до ладу. Мінсок у цей час веселився з дівчатами і чіплявся до Техьона, щоби той хоча б поїв, а не ходив примарою по дому в пошуках забави, роздивляючись то одну річ, то іншу, іноді навмисно переставляючи їх і міняючи місцями.

Прислуга метушилась навколо, прибираючи наслідки вечірки. Господар маєтку, якого не було видно з учора, нарешті відіспався й маячив навколо хлопців, покрикуючи на служниць час від часу. Було видно, що хлопця мучить моторошна мігрень, тому він лише взяв щось із їжі і знову втік у свої покої, залишивши гостей поза увагою.

– Як ти провів ніч? – нарешті запитав Техьон у друга, сівши біля нього на підлозі, де навколо стояли тарілки.

– Дуже добре. Ти раніше за всіх заснув, до речі. Я приблизно за кілька годин. І лише вранці ми зрозуміли, що з тобою щось не так. Страшновато було, знаєш? Справді, тобі треба взяти перерву. Що з тобою діялося?

– Просто погано було, ніч снилася.

Ще трохи посидівши, вгамовуючи запаморочену голову, Техьон вирішив, що настав час піти додому, немає сенсу залишатися на ніч. Мінсок почав бродити по дому, намагаючись відшукати їхні пальто та взуття.

– Що це в біса таке? Ці недотепи виваляли моє пальто, – прогарчав хлопець. – Те, вони забруднили моє пальто!

– Ти знав, куди йшов.

Мінсок зло хрипів десь поруч, гуляючи кімнатами. Прислуга забігала за хлопцем, намагаючись допомогти, але той лише відправляв дівчат геть від себе. Злість змогли погасити лише японки своїми солодкими фразами.

– Ходімо, – докучав Техьон, а очима раптом видивився за свої черевики в кутку кімнати.

Ті були в бруді.

– Де нас носило?

Мінсок підійшов до хлопця, обидва дивилися на покриті шаром бруду лакові черевики.

– Огидна прислуга в цьому будинку, – пирхнув Техьон. – Дзеркало брудне. Черевики гостей ніхто не почистив.

Служниця відразу підбігла до Техьона, схилившись у поклоні.

– Пане, коли Ви прийшли, ми почистили черевики та поставили в шафу. Можливо, хтось взув їх, доки Ви спали.

– Мгм, – знову невдоволено видав Техьон, – це жах. Мила, в вас усіх було достатньо часу сьогодні, щоби знайти їх тут та почистити.

– Пане, вибачте, ми не помітили, – ще одна дівчина підбігла до хлопця, так само схиливши голову.

– Немає сил розбиратися з вами. Щастить вам зараз. 

– Ходімо, мені вже тут набридло, – кивнув Мінсок.

Дівчата потяглися до черевиків, щоби швиденько їх очистити, але Те крикнув:

– Та йдіть! Ще гірше зробите, якісь дурні.

– Хтось виходив уночі? – запитав Мінсок.

Дівчата поглянули одна на одну, задумавшись. Техьон здивовано скинув брови, зрозумівши, що служниці не стежили за гостями, і різко запитав:

– Чим ви були зайняті вночі?

– Чому ти такий галасливий, Те? Боже, ти нестерпний, – Чжан вийшов зі своїх покоїв, тримаючись за голову. – В мене так болить голова, будь тихіше. Я ж спав, трясця твоїй матері.

– Вибач, – видихнув Техьон. – Ось бачите, через вас, двох задрипанок…

– Та вони біля мене були, не кричи на них. Мене нудило, – Чжан потягнувся й сів на диван. – Уже йдете?

– Так, – кивнув Мінсок.

– Усе гаразд, хлопчики? – чоловік потягнувся до графіна з водою.

– Твої служниці не встежили, що хтось уночі виходив у моїх черевиках, – Техьон почав взуватися, бажаючи якнайшвидше піти з цього дратуючого місця.

– І в моєму пальті. Все виявилось брудним, – Мінсок покрутився, показуючи сліди бруду, які він не зміг витерти.

– Та годі вам, уперше, чи що?

– У нас – так, – засміявся Мінсок, затягуючи пояс тугіше.

Техьон перевірив кишені – ті гроші, які він відібрав у Гука, нікуди не поділися.

Чудово.

– Ми йдемо. Подякували за вечір, Чжан, – кивнув Техьон, а далі чкурнув надвір.

Мінсок, вибачаючись за поведінку друга, кивнув господареві будинку, а потім теж вийшов надвір. Техьон боровся з замком на воротах, поки друг швидким кроком наздоганяв його.

Відчувши прохолодний, пахнучий весняним дощем і зеленню, вітер, Техьон покрився гусячою шкірою, а серце маленькими поштовхами почало розганяти кров тілом. Почуття все ще були яскравими, а спогади – густими та липкими, в хлопця ледь не підломилися ноги, коли здалося, що він відчуває чужі міцні руки десь під сорочкою.

Він хотів у тепле ліжко, щоби виспатися та відпочити.

Мінсок попрощався, поспішивши піти до свого будинку, а Техьон – до свого, запевнивши друга, що проводжати не треба. На порозі його зустріли слуги, а всередині – розгніваний батько. Це був чоловік майже похилого віку, але сповнений енергії, як сам чорт. Техьон був наймолодшим і вважався найрозпещенішим у сім’ї.

– Знову тебе носить по борделях, – батько плюнув на підлогу, скривившись.

– Ні, я був із друзями. І, батьку, вибачте, але коли це я був у борделях? Ні разу не був, – фиркнув Те, вклонившись.

Глянувши на брудні черевики сина, чоловік замахнувся на ляпас, але так і не вдарив.

– Згинь з очей, підібране цуценя.

Техьон кивнув, пропускаючи крізь тіло хвилю переляку, і зник у коридорі. Поспіхом скидаючи пальто та сорочку, кидаючи це все в бік прислуги, хлопець звелів підготувати йому гарячу воду, щоби викупатися. Тіло нило, м’язи сковував тупий біль. Вдома було досить холодно, та шкіра знову вкрилася мурашками, від чого хлопця струснуло.

Ближче до середини ночі він сидів, закутавшись у дві тонкі ковдри, і втупився в дзеркало, поки ароматна вода все ще великими краплями стікала з волосся. Під слабким теплим світлом настільної лампи хлопець виразно бачив лише половину обличчя. Техьон поглядав на невеликий жовтіючий синець біля скроні ближче до ока. Та на синець на зап’ясті, який уже почервонів. І на синець на плечі, такий великий і розквітаючий, ніби він усе ж впав із треклятого дивана.

Знявши ланцюжок із кулоном, а після, кинувши його у велику шкатулку, хлопець почав перебирати свої прикраси. Він так часто чув, що вони надто жіночні, що навіть не зміг би порахувати кожне прокляття батька на пальцях, якби мав сто рук. Образившись від спогадів, Техьон піджав губи, міцніше обійнявши себе руками. Відганяючи неприємні фрази з голови, хлопець намагався згадати вчорашній вечір у найдрібніших деталях. Гроші, які він відібрав у Гука, лежали біля шкатулки.

Потрібно повернути.

Може, в хлопця справді будуть неприємності. Адже портсигар так швидко не продасть.

Через сон зовсім викинув із голови, що цей Гук якось дивно йшов прямо на них, і хлопці відчули загрозу. Наївності Техьона було не позаздрити.

Як його знайти?

Місто маленьке.

Техьон, хаотично замотаний у ковдри, заліз у ліжко, та й заснув, притиснувши ноги до живота, щоби хоч якось угамувати колюче відчуття всередині.

Прокинувшись буквально за кілька годин, як сонце пробилося крізь фіранки, хлопець пожалкував, що перед сном не дочекався, коли волосся висохне. Як-небудь упоравшись із зачіскою, він попросив у прислуги, щоби та принесла сніданок до нього в покої, бо снідати з сім’єю він сьогодні не хотів. Швидко перекусивши і випадково надто облившись одеколоном, хлопець залишив будинок якраз у той момент, коли сім’я збиралася за столом. Почувши в свій адрес пару-трійку лайок, Техьон прискорився, вибігши в двір.

Прикинувши кілька барів, де зазвичай купували випивку хлопці, Техьон приблизно спланував свій маршрут. Телефонувати їм і запитувати було якось соромно.

Місто маленьке.

Піддавшись черговому сентиментальному пориву, Техьон згадав, що уві сні пообіцяв заплатити більше, якщо той триматиме в таємниці безглузду історію. Нехай це було у наркотичному дурмані, але Техьон вирішив стримати слово. Він просто попросить Гука знову, щоби той нікому не розповідав… Якщо ще не розповів. Напевно, про цю дурну крадіжку грошей уже знає все місто.

Вирішивши витратити трохи часу, щоби нормально поснідати й підбадьоритися, хлопець зазирнув у кав’ярню. Техьон зітхнув, розглядаючи невелику коробочку, в яку він запакував свій зелений кулон.

«Прикраса якась надто ніжна… Що з ним робитиме Гук? Напевно, подарує своїй дівчині чи продасть. Нехай. Кулончик не такий уже й дорогий. Я міг його загубити й не помітити. Нехай буде йому за всі незручності та зайві нерви», – задумався хлопець.

Кава остигала надто швидка, а Техьон ніяк не міг вибратися з роздумів, щоби зробити перший ковток. Яскраве сонце трохи засліплювало, від чого очі сльозилися і хотілося чхнути. Хлопець глянув на годинник – десята година ранку. Напевно, настав час. У два ковтки випивши холодну каву, Техьон попрямував до першого бару.

Як наївне дитя, яке не ходило в такі заклади, а воліло випивати в розкішних маєтках друзів, хлопець нерішуче піднявся маленькими сходинками, щоби зазирнути за двері.

У цьому барі ніхто не знав, хто такий Гук.

Зате всі знали, хто такий Техьон, і поспішили пригощати його вином. Відмовившись від випивки зрання, хлопець залишив бар із легким розчаруванням та прискореним серцебиттям. До наступного бару він зайшов із більш сміливим виглядом, ніби зазирнув у улюблений бутик, щоби пошити собі гарний піджак. І там нічого.

Так минула добра половина дня, а небо почало затягуватися хмарами. Техьон ніс пальто в руках, а його сорочка з більш широкими й тонкими рукавами, що надто викликаюча, полоскалася на теплому вітрі, а кілька верхніх гудзиків були розстебнуті, оголюючи ключиці. Сьогодні було набагато тепліше.

Це був передостанній бар у його списку. Техьон відчинив двері, побачивши, як кілька компаній чоловіків щось жують і потягують із чарок випивку. Намагаючись не виглядати втомленим і розпареним, хлопець підняв підборіддя, відчувши, як кілька пасм впали на чоло. Змахнувши волосся кінчиками тонких довгих пальців, Техьон попрямував до стійки, де якийсь худорлявий чоловік рахував гроші.

– Вибачте, – почав хлопець.

Чоловік окинув його оком, зрозумівши, що перед ним багатий клієнт, і тут же кинув усі справи.

– Так, пане. Що бажаєте?

«Чого бажаю…» – подумки усміхнувся Техьон.

– У Вас працює кур’єр, якого звуть Гуком?

– Чон Чонгук? А щось трапилося?

Техьон за день уже встиг засмутитися і втомитися, він не очікував, що цей хлопець справді виявиться працівником наступного бару.

– Так, – плутано почав Техьон. – Ми не доплатили йому позавчора. Та й…

– Хіба? Він приніс усю суму.

«Він віддав власнику свої гроші за мою витівку?» – хлопець скривився, опустивши очі.

– Вибачте, а чи можу я з ним поговорити? Він тут?

– Прийде через пів години. Іноді спізнюється. Я можу передати йому щось, щоби Ви не чекали. Ну, чи можете зайняти столик. Як Вас звуть, Пане?

– Кім Техьон, – хлопець знову вище підняв голову, повернувши собі важливий вигляд. – Я почекаю, дякую.

Він окинув зал оком, вибрав столик у кутку. Хлопцю не подобалася атмосфера та не подобався запах закладу. Такий важкий та їдкий аромат дряпав горло й перебивав запах власного одеколону. Техьон сів за столик, так і тримаючи пальто в руках, смикаючи тканину пальцями. Худорлявий чоловік приніс йому вина.

– Це вам частування. За рахунок закладу, – усміхнувся, а потім пішов до інших клієнтів.

Очікування виявилося нудним. Хлопець без особливої цікавості розглядав клієнтів, почуваючи себе білим лотосом у болоті в оточенні жаб, хоча серед відвідувачів були й досить багаті пани. Побоюючись будь-якої брудної порошинки, Техьон навіть не доторкнувся столу або випивки.

Минула година.

У Техьона встигла затекти спина. Він, розслабившись і несолідно витягнувши ноги під столом, ліниво накручував на палець нитку, що стирчала на рукаві біля запонки. Почувши збоку стійки бару якусь швидку розмову і вловивши фразу «Кім Техьон чекає на тебе вже годину», Техьон обернувся й різко вирівнявся, від чого пальто впало з його колін на підлогу. Очі ззирнулися із тим самим Чонгуком, і швидко згріб пальто з підлоги, навіть не обтрусивши, і завмер.

Техьон був голодним, стомленим, усе ще блідим після того, як йому стало зле від опіуму, але виглядав бездоганно. Чонгук помітно здивовано завмер, явно не розуміючи.

– Підійди до клієнта! Чого застиг? – майже вилаявся худорлявий чоловік.

Гук, зробивши обличчя серйознішим, щоби не виглядати розгубленим, попрямував у бік столика. Техьон піднявся на ноги, показуючи, що він не клієнт бару. Але коліна затремтіли.

– Чи можемо ми поговорити не тут, а на вулиці? – швидко протараторив Техьон.

Якщо глянути з боку, завалося, ніби це Гук щось винен Техьону, і той має намір забрати своє за будь-яку ціну – такий у нього був вигляд. Чонгук помітно перелякався, у нього ж портсигар.

– Так, звісно.

Техьон кивнув, потім через натовп попрямував до виходу, Гук слідував за ним, жестами показуючи господареві бару, що все гаразд. На вулиці гидко мрякло, вітру не було, а сонце майже сховалося за горизонтом, омиваючи гострі дахи будівель рожевим кольором.

– Отже, Кім Техьон… Щось сталося? – запитав Гук, коли вони спустилися зі сходів.

Техьон почекав, коли відвідувачі зайдуть у бар, і повернув за ріг, Чонгук слідував за ним. Нарешті зупинившись у темному кутку між будинками, Техьона пробило тремтінням. Його голова мимоволі відтворювала те, що відбувалось уві сні, він ніяк не міг це зупинити. Відкривши й закривши рот, не сказавши ні слова, хлопець почав копошитися в кишенях, слухаючи, як у вухах зашуміло, а серце билося так голосно, що стукіт був відчутний десь у п’ятах.

– Ось, – Техьон простягнув гроші Гуку, – це твої гроші.

– Ем… Дякую? – той взяв їх, округливши очі.

Вони знову ззирнулися. Чонгук виглядав стомленим, рукави його сорочки були закатані вище ліктів, а одного ґудзика бракувало, від чого було видно бліду ділянку шкіри на грудях. Це ніяк не псувало його, а навпаки надавало якоїсь дешевої романтики, яку так не любив Техьон. Хлопець раптом здригнувся всім тілом, діставши з іншої кишені коробочку.

– Ось.

– Що це? – Гук за інерцією, не думаючи, взяв те, що йому простягнули.

– Ти комусь розповідав про те, що сталося з грошима? Та… – хлопець торкнувся пальцями нижньої губи, не знаючи, куди подіти руки.

Цей одеколон. Спочатку темний, а потім світлий від поривів вітру.

– Ні, – Гук якось нервово засміявся, поправивши волосся.

– Дякую, – кивнув, спостерігаючи, як Гук покрутив у руках коробочку. – Отак, – він показав, як її відкрити.

– Ох, що ж… – видав Чонгук, знову здивовано дивлячись на Техьона. – Це більше, ніж «у п’ять разів», – він ледве стримав м’яку усмішку, простягнувши коробочку назад. – Візьми кулон, це дуже дорого. Мені нічого не потрібно від тебе за мовчання. Мені достатньо портсигара. Чи повернути?

Техьона пройняло вогнем, йому різко стало так гаряче, що перед очима все попливло. Відступивши на крок назад, він ледве не спіткнувся об якусь коробку, але встояв на ногах.

– Яке ще «в п’ять разів»? Про що ти взагалі? Візьми кулон.

Чонгук облизав губи, схопив Техьона за руку, щоби повернути коробочку. 

– Ні-ні, візьми собі, – Техьон ударив його по руках і насильно запхав коробочку в кишеню штанів хлопця, а потім знову відступив подалі, ледве не впустивши нещасне пальто вдруге за вечір.

– Боже. Ти такий нахабний. Нестерпний, – простогнав Гук. – Добре, тільки заспокойтесь, пане.

– Чудово, – Техьон не смів підняти погляд, весь його нахабний багатий вигляд випарувався від одного лише «в п’ять разів».

Він сказав це уві сні.

Це ж відбувалося уві сні.

– Дякую, – кивнув Гук. – Але цей кулон так гарно виглядав на тобі.

– Тепер він твій, можеш робити з ним, що завгодно. Продай. Передаруй, – бурмотів Техьон, думаючи, як швидше попрощатися та вислизнути.

– Дякую.

Техьон упіймав на собі трохи оцінюючий погляд. Гук роздивлявся його з ніг до голови під світлом вечірнього сонця. Техьон за звичкою зробив так само, але його погляд затримався на маленьких краплях дощу, що заплуталися в розпатланому волоссі хлопця навпроти.

– Що таке? – пирхнув Техьон.

– Нічого. Виглядайте втомленим, пане, – Гук знизав плечима, знову усміхнувшись.

– Ні. Мені пора, – Техьон  обернувся, попрямував у бік дороги.

– Дякую ще раз, – услід вигукнув Гук.

Техьону земля під ногами запалась, хлопець ніби плив, пробираючись крізь парке повітря.

– О, ні, – він обернувся, коли дійшов до дороги, знову глянувши на Чонгука, який уже відчинив двері бару, так і застигши, але так само дивився на Техьона.

Хлопця знову взяло жаром, як тільки Гук йому широко усміхнувся, не відводячи очей. Усвідомив, наче киплячою хвилею омило, Техьон не міг у це повірити.

– Погано прикидаєшся, – прошепотів він, знову відвернувшись, і швидким кроком попрямував додому, надягаючи пальто, що просочилося запахом бару. – Не вмієш клеїти дурня.

Руки тремтіли, а подих знову збився.