- Забороняю перекладати роботу російською
- Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Четверта Світова Війна Шинобі скінчилась, лишивши болісні спогади та безліч ран на серці Шостого Хокаґе. Але потрібно йти вперед, відбудовувати селище, вчитись жити знову. А головне знайти особливу причину для справжньої посмішки.
Розділ 1 – Перший світанок
Війна – страшне породження людства. Безглузде дійство, що забирає тисячі життів. Війна – це потвора, що знецінює найцініше, забирає все і, навіть, більше ніж можна собі уявити. Вона пролітає над Світом немов чорний кістлявий птах, що сипе на голови своє смертоносне пір’я, яке перетворюється на безліч стальних лез, рублячих все на своєму шляху без розбору. Цей птах ненажерлевий: він впивається горем, стражданнями і страхом. Кожен, хто хочаб раз зазирав у його криваві очі не міг лишатись собою.
На війні оголюється все потаємне, що криється в людських душах. Хтось перетворюється на справжнього монстра, не жалючого ні чужих, ні своїх. Інший віддано та з останніх сил тримається за згасаючі промені світла, сподіваючись, що колись після цієї пітьми настане світанок. Є ще ті, хто як сліпі кошенята борсаються у своєму знеціненому житті, вдаючи, що все як і було раніше, що все добре. Деякі тікають світ за очі, прикривши вуха аби не чути крики і стогін навколо. Бувають ті, що чекають та тримають за руку: тихо, віддано і до самого кінця. А є ті, що їх називають «Незламні». Це воїни, схожі на скелі, закривають своїми тілами найдорожче. І коли на них дивишся крізь задушливі морок та сморід самої смерті, то здається, що ці люди мають справжні білосніжні крила, опалені вогнем і рублені мечем.
Одним з таких героїв Четвертої Світової Війни Шинобі був Хатаке Какаші. Чоловік вже не одну годину стояв на місці, де колись знаходився Меморіальний Камінь з іменами давно вже покійних воїнів. Від монументу майже нічого не лишилось, як від самого селища. Після страшних руйнувань, завданих Акацукі під час дводенної війни була лише пустка, не тільки навколо, але і в душах всих тих, що залишились вживих. Лише два дні колосально змінили світ, зламавши його і тепер вони мають відбудувати його. Дивно, що руйнівна війна об’єднала всіх як ніколи, заставивши серця битись в унісон, захищаючи один одного ціною власного життя.
Прохолдний вітерець своєю прозорою рукою торкнувся вічно розпатланого сріблястого волосся Какаші, відволікаючи від споглядання чорного шматочку меморіалу з обривком імені – Учіхи Обіто. Тепер він дійсно був мертвим. Тепер все стало на свої місця.
Чоловік підняв очі на почавше сіріти небо, на якому зникали далекі зорі, а повний місяць заплющував своє всевидяче око. Ніч відступала, передаючи владу у ніжні, прохолодні руки світанку.
Копіюючий ніндзя думав, що весь біль, який можна було пережити він вже пережив. Але ця війна перевершила всі минулі втрати. Зараз він відчував лише втому і пустоту, що поглинала свідомість, занурюючи шинобі все глибше і глибше у пітьму. На вустах застило німе запитання, що розливалось нестерпною гіркотою у роті, від нього німіло горло: «Чи був він причиною всього кошмару, що стався?». Голова тверезо відповідала: «Ні, я не винен», але серце казало геть протилежне, тим самим розриваючи на шматки душу Какаші. Чоловік думав, що якби того рокового дня послухався Обіто, якби після зміг врятувати Рін, то нічого б не сталося. Але правда була гіркою, Мадара б знайшов іншого Учіху та скористався їм і історія повторилась, просто трохи з іншими дійовими особами. Але можливо його друзі були б живі. Ці думки були егоїстичними, нездійснненими. Хатаке як справжній реаліст швидко прогнав їх, вдихаючи холодне вранішнє повітря. Далекі зорі почали вицвітати, згасаючи ніби назавше. Світанок вже почав відвойовувати небосхил. Перший світанок нового Світу без воїн.
- Какаші, – чоловічий голос за спиною шинобі несподівано зруйнував навколишню німоту. Хатаке навіть не відчув, що вже хвилину знаходився не на самоті, але вигляду не подав.
- Уважно слухаю, – копіюючий ніндзя повністю повернувся до власника голосу. Сарутобі Шишио – голова Спеціальної Гвадії Хокаґе стояв перед ним власною персоною. Найвірніший помічник Хокаґе мав досить пошарпаний і втомлений вигляд. Глибоко посажені чорні очі чоловіка, обрамлені темними синцями, здавались ще темнішими. Він був дуже схожим на свого молодшого брата – Асуму, тільки з довгим розтріпаним темно-каштановим волоссям, в якому де-не-де вже встигли з’явитись перші сиві пасма. Лице чоловіка було перечеркнуте вертикальним шрамом. Він теж мав коротку гостру борідку, як у його покійних батька та брата. Тепер він був головою клану і сподівався надалі передати цей титул своєму єдиному сину – Конохамару.
- Пані Цунаде хоче бачити тебе, щоб розробити план наших подальших дій.
- Кепські справи, якщо ти особисто прийшов сюди, – Какаші постарався видавити із себе свою фірмову посмішку, яку було видно навіть через маску, що завжди ховала його обличчя.
- Багато поранених, медики працюють зверх можливостей, до того ж потрібно зібрати ще одне засідання п’яти великих Каґе.
- Знайшли ж час для переговорів, – Хатаке втомлено зітхнув. Треба було йти, хоч втома збивала з ніг, але ще лишилось купа невирішених питань, зараз був час, коли як ніколи кожен мав підримати одне одного в незалежності від того шинобі якого селища він був.
Чакри щоб швидко пересуватись вже ні в кого не лишилось, тому чоловіки мовчки попрямували до місця збору. Кожен думав про своє. Вони дійшли до скелі, що височіла над колись могутнім селищем. Зараз же під ногами виднілись лише самі руїни та залишки Божественного дерева.
На місці вже зібрались деякі шинобі: П’ята Хокаґе, разом зі своєю помічницею Шизуне, декілька джоунінів та членів АНБУ, четверо членів Гвардії Хокаґе.
- Це всі? – Голосно спитала Цунаде, окинувши оком присутніх.
- Так, пані Хокаґе, інші або поранені, або пропали безвісті, або ще не повернулись у селище, або загинули - відповів Шишио, ставши поряд зі своєю командою, в якій колись їх налічувалось семеро. Какаші ж підійшов до інших джоунінів.
- Зрозуміло, - важко зітхнула П’ята, – зараз потрібно акамулювати всі свої сили для допомоги нашим співвітчизникам. Ситуація складна. Між усіма вами розподілено свої завдання. Шикамару, збереш усіх джоунінів та будете допомагати всім вижившим провізією, транспортуванням поранених, а також частина із вас має провести ідентифікацію тіл. Допомагатиме тобі член Гвардії Хокаґе – Фудзі Акайо. Останній, як було відомо Хатаке, теж мав видатні аналітичні здібності. Високий, дещо худорлявий молодий чоловік тридцяти років, підійшов до Нара і став поряд. Його, раніше білосніжне коротке волосся, після боїв стало сірим від пилу та бруду. Обличчя ж було покрите багатьма порізами. Було незвично дивитись у його пурпурні очі, які не скривала маска.
- Ясно, – кивнув Шикамару.
- Ямато, всі члени АНБУ переходять у твоє розпорядження. Ви маєте ще раз перевірити всі завали в селище, можливо ще вдастся когось врятувати, також допоможете шинобі інших селищ знайти своїх. Твій помічник – Сарутобі Моріко.
- Слухаюсь, – відповів єдиний носій гену Першого Хокаґе. До колишнього підлеглого Какаші підійшла не молода, але дуже гарна тендітна жінка – дружина пана Шишио. Її називали лівою рукою Хокаґе. В неї була дуже екзотична зовнішність для їхньої місцевості. Жінка мала довге, заплетене у широку косу волосся кольору гліцинії і світло-нефритові очі.
- Учіха Саске та Узумакі Наруто зараз у важкому стані після двобою, тому за ними наглядає Харуно Сакура в одному із медичних наметів. Тож ти, Шизуне, будеш відповідати за медиків і лікування поранених. Тобі допоможе медик Гвардії Хокаґе – Сарутобі Юкіхьо.
Половину Гвардії дійсно складали члени клану Сарутобі і ще ні разу вони не підводили Каге Селища, прихованого у листі. Це був їх одвічний обов’язок – бути тінями самої тіні. Надскладне завдання, але ці шинобі були дійсно неймовірними.
- Ми все виконаємо, пані Цунаде, – мовила Шизуне.
- Я, разом із Какаші та Шишио зустрінусь з іншими Каґе, а потім із Дайме країни Вогню. Розійтись всім, окрім Юхікьо. Вона потім Вас наздожене.
Після слів П’ятої шинобі попрямували виконувати накази.
- Зустріч відбудеться у замку Дайме країни Вогню.
- Зрозуміло, – кивнув голова клану Сарутобі.
- Досить далеко, – зауважив Копіюючий ніндзя, враховуючи, що в нас зовсім не лишилося чакри.
- Слушне зауваження, – погодилась Цунаде, – тому я попросила залишитись нашого медика.
Молода жінка зробила крок до Хокаґе, – я Вас слухаю, пані Цунаде.
- В тебе хоч трохи залищилось кульок із синтетичною чакрою?
- Так, пані Цунаде, – кивнула Сарутобі, простягаючи Каґе невеличкий зіппакет із чимось схожим на цукерки чорного шоколаду, – як раз три штуки.
- Що це? – Чоловік подивився на молоду жінку і взяв чорну кульку з пакету. Раніше він бачив її лише у вугільно-чорній масці АНБУ у вигляді кота, що була усіяна червошними леопардовими плямами. У Гвардії Хокаґе були саме чорні, особливі маски, відрізняючи їх, як найелітніших воїнів. Зараз він її впізнав за голосом: він був трохи низьким і з хрипцею, що нагадував котяче муркотіння. Чоловік тряхнув своєю сріблясто головою, йому здалось, що після всіх подій вже почав сходити з розуму. Все ж таки декілька днів без сну дають про себе знати.
- Капсули із синтетичною чакрою. Особливий винахід Сакури та Юкіхьо, – пояснила П’ята, відволікаючи Какаші від своїх думок.
- Правда він ще не до кінця опробований, результат може бути невтішним – ніби насміхаючись мовила жінка. В світлих очах, які нагадували поверхню озера, що відбиває недоторкану небесну блакить, буквально на секунду Какаші побачив спалах яскравого полум’я. Який жінка, ніби оговтавшись, в ту ж мить сховала під маскою серйозності.
- Але вибору немає, нам потрібно якнайшвидше дістатись замку Дайме.
- Принцип дії в них простий, – почала пояснювати Юкіхьо, – це чиста концентрована нейтральна чакра, створена в лабораторії. Коли вона потрапляє в тіло людини, то з’єднується із чакрою власника переймаючи його властивості і підстроюючись під організм шинобі.
- Роозумний винахід.
- Так, але їм не можна користуватись занадто довго, так як концентрація чакри господаря буде знижуватись, організм перестане виробляти власну. Тому ми поки працюємо для того, щоб уникнути такого побічнрого ефекту. Але від одного прийому нічого поганого не станеться, – жінка піднесла вказівний палець до рота і додала, – мабуть не станеться…
- Дякую, Юкіхьо, – Цунаде останьою взяла капсулу, – хороша робота.
Жінка мовчки кивнула.
Хатаке ще раз глянув на кульку і взяв її до рота, думаючи, що за смаком вона буде не краща ніж енергетичні кульки його учениці, яка теж приймала участь у розробці. Але він помилився, вони просто були ніякими. Що, на справді, дуже тішило.
На секунду всі застигли, повернувши голови у сторону горизонту, звідки ось-ось мало виринути сонячне коло, сповіщаючи про те, що новий день нарешті настав. Горизонт вже змінив свої сіро-сині барви на жовті та червоні полоси.
І ось перший промінчик, обережно торкнувся скелі, ніби перевіряючи чи можна вже ступати на землю, окутуючи її своїм теплом. Потім до нього приєднався і другий, і третій, і в кінці кінців їх стало безліч. Вони немов вогняна корона оточили золотий сонячний диск. Настав ранок нового Світу.
Це все дійство заставило серце на мить пропустити удар. Какаші ледь помітно посміхнувся: в серці одночасно змішались сум та радість. Ненароком його погляд сковзнув по профілю Юкіхьо, яка стояла навпроти. В її пшеничному волоссі заплуталась ці самі промінчики, надаючи їм ледь помітного персикового відтінку. В її очах поблискували сльози, але вона вперто дивилась в цей самий новий день, своїми світлими небесними очима. Хатаке вперше в житті готов був поклястись, що це найпрекрасніше, що він коли-небуть бачив. Він і не знав, що більше відгукнулось десь далеко у грудях – світанок чи вона.
- Нам вже потрібно рушати, – сколихнув тишу голос Шишио.
- Удачі вам, велика Хокаґе, батьку, пане Какаші, – жінка помахала їм рукою, проводжаючи у далеку путь.
У відповідь великі ніндзі Конохи кивнули і щезли, попрямувавши на серйозну зустріч, лишивши позаду Юкіхьо, що ще довго споглядала далечінь.
Після жінка немов схаменулась і теж швидко побігла на допомогу медикам, в яких після останіх подій було неймовірно багато роботи. Коли Юкіхьо опинилась біля колег, то одразу підбігла до керуючої усим цим процесом Шизуне.
- Я до хірургів, - сповістила світловолоса, помічницю Хокаґе.
- Так, без тебе скрутно там. У всіх вже мало чакри, а для тебе працювати без неї не проблема. Тому поспішай.
- Слухаюсь! – Коли Сарутобі підбігла у палатку хірургів, то там вже знаходились молоді таланти – Сакура та Іно. Куноїчи безупинно рятували життя.
Розділ 2 – Шостий
Все ще прохолодний зимовий вітерець з самого ранку блукав вуличками Конохи. І хоч у Селищі, схованого у Листі завжди було досить тепло і дерева не оголювались з приходом холодних пір року. Але все ж таки хотілось вдягтись потепліше.
Сьогодні було рівно три місяці після закінчення Четвертої Світової Війни Шинобі, а ще сьогодні був важливий день для Хатаке Какаші. День, коли він офіційно стане Шостим Хокаґе.
Всі ці дні кожен був зайнятий відбудовою Листя, і хоча роботи ще лишилось багато, та більшу частину будівель вдалось відновити. При чому будівлі стали більшими та красивішими. Багато хто допомагав в цьому: шинобі, самі мирні жителі, громадяни країни вогню та друзі з інших країн. Всі були вдячні за порятунок Світу, тому допомагали хто як міг. Тепер Коноха перетворювалась зовсім на інше місце, хоча головним, що лишилось як і раніше – це була «Воля вогню», яку у своїх серцях несли хоробрі жителі прихованого селища.
Вперше за бурхливі дні відбудови Какаші зупинився та замислився над важливою місією, яку він бере на свої плечі. Бути Хокаґе не просто, бути Хокаґе важливо. Пані Цунаде звичайно ввела його в курс справи ще й помічник в нього справжній геній – Нара Шикамару. До того ж він мав у своєму розпоряджені елітних ніндзя, яких називали Гвардією Хокаґе, справжню еліту серед АНБУ. Останніх правда лишилось лише четверо після війни, тому ці місяці відбувався ще й відбір на три вакантні місця. Завтра вже в ролі Каґе Конохи він мав затвердити їхні кандидатури.
Так, по факту роль Хокаґе він почав виконувати ще раніше, але все ж таки офіційно титул отримає лише сьогодні. Хатаке все ще вважав себе найгіршою кандидатурою для цього, але не міг відмовитись. В голові іноді спливали слова радників «Про Данзо, як фундамент селища. І що Хокаґе – це лице Листя» Він досі не був із цим згоден і якщо все ж таки його змусять побудувати цей фундамент, то він точно не хоче, щоб цю роль виконував хтось на зразок вже мертвого голови Кореня АНБУ.
Копіюючий ніндзя виглядав більш втомлено ніж зазвичай, так як три місяці без вихідних та з малою кількістю сну давали про себе знати. Зараз він був одягнений в біле хаорі. В руках чоловік тримав головний убір Хокаґе – символ його влади, але водночас це і симовл його відданості Селищу. Його обрали за дійсно високі заслуги і неймовірні здібності. Та Хатаке не вважав все що він зробив особливим, так як діяв тільки заради людей та їхнього майбутнього. Тим більше свого учня Наруто, Какаші вважав більш достойним цього особливого звання. Просто Узумакі був ще занадто молодим і йому потрібно ще багато чого навчитись, щоб далі стати справжнім Сьомим Хокаґе. А зараз, він Хатаке Какаші, отримавши цей титул, зробить все задля того щоб його учню дісталось відбудоване квітуче селеще, яке той вже спрямує у майбутнє.
Двері за спиною шинобі тихо скрипнули, заставивши його підвести очі. У дверях стояла Сарутобі Юкіхьо. Та сама жінка, яка йому врізалась в пам’ять разом із першим світанком після війни. Не сказати, що він про неї думав, просто вона тепер асоціювалось в нього із цією подією. Раніше він її рідко бачив та й знав про неї не багато. Вона дуже відрізнялась від інших представників клану Сарутобі і на те були причини. Сумна історія, яку чув Какаші від товарищів із АНБУ, про дівчинку, батьки якої загинули ще під час Другої Світової Війни Шинобі. Тоді її в самому пеклі поля бою знайшов Хірузен. Дитина дивом вижила серед всього того хаосу. Добре серце Третього не дозволило лишити сироту на призволяще і він забрав її, згодом прийнявши у клан як свою онуку. Його старший син Шишио разом із Моріко погодились на це, взявши під крило врятовану малечу.
Жінка зайшла в кімнату і одразу стала на коліно, схиляючи голову перед ним.
- Великий Хокаґе, – голос в неї був доволі тихий, але в пустій кімнаті звучав голосно, – пан Шикамару ще зайнятий деякими приготуваннями, тому мене попросили повідомити Вас, що церемонія Вашого призначення на пост Каґе почнеться рівно через пів години.
- Дякую, Юкіхьо, – кивнув Какаші.
Жінка підвелась, чекаючи наступних наказів від старшого за званням. В цей час Хатаке встигнув підмітити, що хоч і сам раніше теж схиляв голову перед минулими Каґе, але таке відношення до нього викликало сильний дискомфорт.
- Ще щось потрібно? – Сарутобі уважно подивилась на Копіюючого ніндзя.
- Ні, можеш бути вільна, – мовив чоловік, знову відвертаючись до вікна.
- Слухаюсь!
- Хоча почекай, – жінка зупинилась, тільки занесши руку над ручкою від дверей, – в мене є одне прохання.
- Я Вас слухаю, – світловолоса знову повернулась.
- Не потрібно схиляти більше голову у моїй присутності і розмовляти зі мною так офіційно.
- Але ж це знак поваги до тебе, як до нашого Хокаґе! – Жінка наче забулась про нещодавну субординацію і покірність. І знову десь у глибині її очей він побачив яскраве, зухвале полум’я.
- Дякую, але повага на справді проявляється зовсім не в цьому, – хоч у масці не було видно, що Какаші посміхнувся. але це видно було по його примруженим очам.
- Як накажете! – Юкіхьо невдоволено фиркнула. Хоч для неї було полегшенням той факт, що не прийдеться завжди тримати в голові слова батька «Веди себе виховано! Ти ж член Гвардії!». Не дивлячись на її вік, серйозну роботу і зовнішність, для Шишио вона була все ще його маленькою донечкою, що дуже любить шукати пригоди собі на голову. Тепер цю важливу місію в їхньому домі виконував Конохамару. Син дивовжним чином перейняв зовнішність істинного Сарутобі, а ось характер був неначе зкопійований у Юкіхьо. Ці двоє не давали спокійно жити своєму клану, завжди щось придумуючи.
- Це не наказ, а прохання до тебе, як однієї із тих, хто прикриватиме тепер мою спину, – голос Какаші повернув жінку у реальність.
- Добре… – протягнула жінка, здивовано дивлячись Шостому у вічі. Всі Хокаґе на її пам’яті були неймовірними і великими людьми. Третього вона називала своїм дідусем, Четвертого застала ще дитиною і він запам’ятався їй як добра та жертовна людина, П’ята не вигнала її з Гвардії як саму слабку і навіть тренувала. І тепер він – Шостий теж був особливим. Хоч вона про нього раніше чула багато, але ніколи не стикалась так близько. Їй стало цікаво, що чекати від нього. На його плечі ліг особливо тяжкий тягар відновлення Конохи.
- Дякую тобі.
В кімнаті повисла незручна тиша. За вікном знову почувся легенький порив вітру, який доніс голоса жителів селища, що прийшли на історичну церемонію. Веселий гомін, що теплом віддався десь далеко у грудях, сповіщаючи про світле майбутнє і що найтяжче вже позаду.
Двері знову тихо скрипнули. Тепер у кабінеті з’явився перший помічник – Шикамару. Хлопець дещо невдоволено поглянув на блакитнооку.
- Юкіхьо, тобі було сказано сповістити вчителя Какаші про церемонію, а не загубитись.
- Хм, – жінка насупилась, показуючи своє невдоволення, – я і сповістила.
- Це я її затримав, – знову посміхнувся Хатаке, привертаючи увагу до себе. На що Шикамару лише тяжко зітхнув.
- Лишилось всього десять хвилин, – пробурчав Повелитель тіней, – хоч і всі знають про Вашу любов до запізнень, пане Какаші. Але не варто цього робити у такий важливий день.
- Ти правий, – Хатаке бережно взяв головний убір та пройшов вперед повз своїх підлеглих, які одразу послідували за ним.
Дорога до верхнього поверху відбудованої резеденції Хокаґе здалася вічністю. Какаші зовсім не хвилювався, йому було особливо тепло на душі в цей час. Він дійсно любив своє селище.
За ним слідував його особистий помічник, який вже прикинув в голові скільки багато тепер в них буде роботи. Зовсім не лишиться часу на лінощі та споглядання мирно пливучих хмаринок у далекій небесній блакиті. Але це все заради селища та його жителів. Все ж таки він любив це все всієї душею і готовий був віддано працювати заради майбутніх поколінь. Повелитель тіней на все життя запам’ятав слова свого дорогого вчителя Асуми, які йому передав його батько – Третій. Він казав, що справжній король Країни Вогню – це не Дайме або Хокаґе, це ненароджені діти, які колись в майбутньому теж нестимуть «Волю вогню».
Поряд із Шикамару шла Сарутобі. Дівчина, а точніше молода жінка, невідривно дивилась на широку спину нового правителя селища. Цю саму спину вона, разом із товаришами тепер буде прикривати. Навіть ціною життя. Не дарма їх Гвардію ще називають Тінями Тіней. Юкіхьо досі з гіркотою згадувала той час, коли загинув любий дідусь від рук Орочімару. Вони тоді всі були на завданні і не прийшли йому на допомогу. Якщо хочаб хтось лишився в Листі, то такого не сталося б. Вони щось змогли б вигадати та допомогти своєму Хокаґе. І хоч вже минуло багато часу, але більше таких помилок не можна було допускати. І нехай вона найслабша з усієї Гвардії і щиро не розуміла нащо її досі там тримають, але все ж таки поклялась, що захищатиме Шостого не дивлячись ні на що. Більше помилок не буде. Хоч і всі великі країни підписали мир і дійсно тепер пепребували у хороших стосунках, але все ж таки жадібні та злі люди лишились усюди. І навіть маленькі країни могли б зараз скористатись вразливістю Конохи.
І ось крок на скодинку, потім ще один. Лице трійці освітило яскраве сонце, осліпивши їх на секунду. У вуха вдарив веселий гомін юрби. Всі з нетерпінням чекали призначення. Какаші вдягнув головний убір попрямувавши вперед до поручнів. Юкіхьо зайняла місце поряд із членами Гвардії. Шикамару, в свою чергу, став поряд із Цунаде, Шизуне та радниками Хокаґе – Хомурою Митокадо та Кохару Утатане. Копіюючий ніндзя завжди дивувся живучості останніх, вони пережили дуже багато. Хоча людьми їх не можна було назвати приємними, але і вони все робили на благо Конохи. Стара школа, так би мовинти. Саме вони видвинули його на роль Хокаґе, після смерті Данзо, коли Цунаде вже не могла виконувати свої обов’язки. Добре що вона прийшла в себе і тим самим його призначення було відкладено. Правда не на завжди, що не дуже тішило Хатаке.
Какаші набрав повні груди повітря. Його погляд ненарок сковзнув по лицях його попередників, які було висічено у скелях, на секунду зупинившись на лиці його вчителя – Четвертого Хокаґе. Здавалось, що вини, з висоти скелі уважно спостерігали за ним.
Чоловік видохнув. Він не хвилювався, просто було незвично. Натовп замовк, затамувавши подих і чекаючи його слів. А що він мав сказати так і не придумав. В цьому і був весь Копіюючий ніндзя, творець чідорі, герой Четвертої Світової Війни Шинобі, учень Намікадзе Мінато, капітан команди номер сім, вічний суперник Майто Гая, а тапер і Шостий Хокаґе.
- Я, Хатаке Какаші, – як завжди спокійним голосом почав чоловік свою промову, – можливо ніколи не стану найкращим Хокаґе, але я прикладу всі зусилля для того, щоб разом із вами всім піти у майбутнє, передаючи «Волю вогню» наступним поколінням.
Секундна тиша зникла немов її і не було, наповнюючись гучними оплесками і криками. Всі раділи та вітали один одного. Нарешті буде спокій. І лише дві пари очей знизу з особливою вдячністю дивились на свого вчителя. Блакитні, немов безкрає небо, очі дивовижного хлопця, пройшовшого великий шлях від ненависного усім дзінтюрікі до всенародного героя. Узумакі Наруто. І зелені, немов молоде листя сакури, що з’являється після цвітіння, очі, сповнені гордістю та щирої радості за свого вчителя. Харуно Сакура.
- Який прямолінійний, але при цьому своє на умі, – тихо шепнула Юкіхьо. Жінка усміхалась. Щиро.
- В цьому весь Хатаке Какаші, – не затримався з відповіддю Шикамару, що почув слова жінки.
- Він буде хорошим Хокаґе, – мовила принцеса Цунаде не відриваючи погляду від свого наступника.
- Так, я вірю в нього, – кивнула Шизуне.
- Наше завдання допомагати йому, – додав пан Шишио.
- Згодна, – підтримала чоловіка Моріко.
- Майбутнє… – протягнув Акайо підводячи очі до неба.
- В кінці кінців час покаже, яким він буде, – проскрипів своїм старечим голосом Хомура Митокадо, отримавший підтримуючий кивок від своєї колеги Кохару Утатане.
«Він буде найкращим…», – несподівано промайнуло в голові Юкіхьо. Жінка ледь помітно посміхнулась. Все ж таки дещо простий із підлеглими Какаші здався їй вартим довіри, до того ж послужний список цього шинобі не міг не вражати. А ще він лишав місце для самокритики, що показувало його гострий розум і вміння аналізувати.
Тепер вже Шостий Хокаґе, повернувся до своїх підлеглих. Було видно, що він посміхається.
- Що ж, не підведи, – мовила П’ята.
- Я все ще не впевнений, що впораюсь, чесно кажучись, – Какаші звично почухав щоку.
- Я ж якось впоралась і в тебе вийде, тому не переживай, – бадьоро мовила Цунаде, – а я тепер, нарешті, зможу відпочити.
- Що бабусю, зібрались на пенсію!? – Почувся веселий голос Наруто, який вже разом із Сакурою та Саєм піднялись до них.
- Що ти сказав!? – Цунаде, як завжди не стримавши свого гніву, заставила Наруто поцілуватись зі своїм кулаком.
- Дещо ніколи не зміниться, – посміхнувся Сай.
- Вітаємо вас, вчителю Какаші, – посміхнулась Сакура, – точніше Шостий Хокаґе.
- Точно, це до вас тепер так треба звертатись, – підводячись мовив Наруто, із притаманою йому завзятістю. Видно було, що хлопець відчуває неймовірну гордість та радість за свого вчителя.
- Знаєш, Наруто, краще звертайся до мене, як і раніше…