Скарлетт Рейн поверталася з роботи. Якщо кожного дня вона була стабільно невдоволена, то сьогодні жінку просто вибісили колеги і керівництво. Тому Рейн подумки лаялась. Кутаючись у теплий пуховик, квапилася на зупинку й одночасно намагалася підпалити запальничкою кінчик цигарки. Куріння заспокоювало. Проходячи повз кав’ярню, жінка усвідомила, що хоче кави. Ще й корм коту треба купити. Рейн заскочила в кав’ярню, щоб зігрітися, бо зима нині видалася лютою й морозною. Для теплолюбивої Скарлетт ця пора року була огидною.
Трохи зігрівшись і купивши кави, Рейн рушила далі. Від кави настрій трохи покращився. Жінка якраз проходила повз мальовниче перехрестя, де постійно снував натовп людей, бо тут знаходилися сувенірні крамнички, кафе, магазини зі смаколиками і паби. На розі стояла й грала на гітарі дівчина. Скарлетт пройшла би повз, якби не помітила на худих ногах незнайомки кросівки. А побачивши оголені щиколотки гітаристки, здригнулася від холоду.
Це дівчисько безсмертне, чи що?
Рейн надягла рукавиці й поправила шапку з Дартом Вейдером. Спинилась і стала слухати. Дівчина співала проникливо й ніжно. Чуттєвий голос — легкий і дзвінкий — переплітався з гітарними акордами. У неї, певно, відмерзли руки. Дівчина була тендітною, світловолосою, в отій моднявій зимовій куртці, яка насправді навіть не гріла. Щоки у неї почервоніли від холоду, через що Скарлетт зробила висновок, що незнайомка тут давно.
Жінці чомусь стало шкода гітаристку, котра замість сидіти вдома й пити какао, стояла на вулиці в мороз і грала. Дочекавшись, поки та завершить чергову пісню, Рейн підійшла до неї.
- Агов, зараз не осінь, щоб так одягатися, - сказала вона, - ти що собі думаєш, стоячи на такому морозі? Любиш хворіти?
Прояви турботи у Скарлетт були специфічними. Більшість людей відповіли би в такому ж агресивному тоні. Проте білявка вибачливо посміхнулася.
- Та все добре, пані, - мовила вона, і Рейн вловила тремтячі нотки в м’якому голосі. Таки добряче змерзла. - Я просто забула купити зимовий одяг. Ну, як забула? Грошей не вистачило, бо підняли квартплату. І якщо я не сплачу наступний внесок, то не матиму де жити. Та й зараз ніби не холодно…
- Збирайся, - скомандувала Рейн. Великі карі очі дівчини спинились на її суворому обличчі. - Ти не чуєш, чи що?
- Куди? - пролунало питання, і Скарлетт закотила очі.
- В тепле приміщення. Мені холодно на тебе дивитися.
***
Гітаристку звали Беатрікс Брукс. І вона дійсно змерзла, бо поки їхала в маршрутці, постійно тулилася до Скарлетт, наче кошеня. Рейн, хоч і шокована її поведінкою, не заперечувала. Вона ще й обмотала білявку своїм шарфом і надягла на задубілі руки свої рукавиці. Сама подумки проклинала нинішню моду і гадала, що робити з дівчиськом. Поки що Скарлетт привезла Брукс до себе в квартиру, де було тепло й затишно. Принесла теплий коцик. Беатрікс поставила гітару біля стіни, роззулася й пройшла у вітальню, розглядаючи колекційні бляшанки з-під пива й постери з сітхами на стінах.
- Зроблю кави, - мовила Рейн, і Беатрікс, радісно киваючи, поспішила за нею. - Взуй капці. Накинь коцик. Відігрійся.
- Дякую. Ви така добра, - білявка знайшла капці у вигляді котячих лапок. - Вам не варто було…
Від гострого погляду сірих очей Беатрікс замовкла.
- Ти могла замерзнути, застудитись і відморозити кінцівки, - Скарлетт тицьнула їй гарячу каву. Брукс узялася гріти руки об тепле горня й розглядала жінку навпроти. Господарка квартири мала яскраво-руде коротке волосся, що стирчало навсібіч, а похмуре обличчя було по-своєму привабливим завдяки тонким, майже аристократичним рисам. На відміну від Беатрікс, Скарлетт була вдягнена тепло.
- Та знаю, - білявка сіла й зітхнула, - але якщо не зароблю грошей, то лишуся на вулиці. А в мене маленька стипендія. Я навчаюсь на журналістку. Я не розраховувала, що ціни на житло так зростуть. Загалом, у мене частенько так. Я маю на увазі, не щастить, - дівчина посміхнулася, хоч посмішки у відповідь не отримала.
- Або ти роззява і не вмієш планувати все заздалегідь, - додала Рейн, так само суворо розглядаючи дівчину. - Отож, ти вирішила, що стояти годинами на морозі — це найкращий вихід.
- Ну, інші теж стоять, - знизала плечима Брукс.
- А якщо ці інші підуть топитися, ти теж підеш? - саркастично спитала Скарлетт. Зненацька їй на руки вискочив великий товстий чорний кіт. - Дідько, Вів’єне! Іди спати деінде, пухнастий ледащо.
- У вас чудовий кіт, - радісно зауважила студентка, ніби забувши в’їдливу фразу жінки, - та я, якби, думаю, що роблю… Іноді. Можливо, я ще не зовсім виросла?
- Можливо, - згодилася Рейн, машинально гладячи кота, який заспокоював її дивовижним чином. Жінка окинула поглядом власну кухню й мовила: - як не маєш де жити — переселяйся до мене. Тільки май на увазі — я вимоглива і трохи зла. Особливо в понеділок вранці.
Брукс такого не очікувала. І Скарлетт від себе теж. Жінка була доволі підозрілою. Про те, щоб довіряти незнайомій людині, не було й мови. Та Рейн таки визнала, що ця трохи розсіяна студентка їй подобається. Вона, як і Вів’єн, заспокоювала вічно невдоволену Скарлетт своїми монологами. А таке рідко кому вдавалося.
- Ви… ви серйозно? - не повірила білявка. - Але ми ж ледь знайомі. Тобто, не те, щоб я була проти, але це так дивно. Як я вам віддячу?
- Наглядатимеш за цим клубком шерсті, - відповіла Рейн, яка постійно доливала в каву віскі. - Вів’єн не любить довго бути на самоті. А я не можу кинути роботу. Гроші треба звідкілясь брати.
- Та все ж чому? - не вгавала Беатрікс.
- Я можу передумати, - Скарлетт ухилилася від відповіді, як часто це робила, коли люди починали задавати надто особисті питання. - Домовимося про оплату за проживання пізніше. Або ж розпрощаємося.
Схоже, бути лагіднішою з людьми у неї ніколи не вийде.
Проте Беатрікс засяяла. Вона широко посміхнулася. Може, Скарлетт і здавалася суворою, та вона єдина запропонувала студентці житло та ще й була готова обговорити ціну за квартиру.
- Добре, пані Рейн…
- Скарлетт.
- Добре, Скарлетт. Я згодна на вашу пропозицію, - кивнула Брукс, - можна, я сьогодні у вас заночую? На вулиці таки холодно.
Скарлетт підвелася й пішла у вітальню зі словами:
- Постелю тобі на дивані.
