Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Минуло кілька днів після їхньої ночі. Гаррі все ще відчував, як змінюється щось у ньому. Не лише тіло — свідомість, ставлення до себе, до Тома, до світу. Течка згасла, залишивши по собі спокій і… незвичну впевненість. Уперше він не тікав від своїх почуттів.
Одного ранку Том увійшов до його кімнати — без звичного тиску, лише з якоюсь новою, спокійною рішучістю.
— Сьогодні я хочу тебе з кимось познайомити, — сказав він, зупиняючись перед ліжком Гаррі.
— Це не родина, сподіваюсь? — з саркастичним виглядом пожартував Гаррі.
— Ні. Але вони — частина мого життя. А тепер, якщо ти хочеш, можуть стати і частиною твого.
Гаррі насторожено звівся. Він здогадався.
— Пожирачі Смерті?
Том не відповів відразу, але в його очах з’явився блиск — серйозний, пильний.
— Так. Але забудь усе, що ти чув про них раніше. Вони — не фанатики, не безликі тіні. Вони — маги, які розділяють мої ідеї, мої переконання. Я хочу, щоб ти подивився сам. І вирішив.
Це була довіра. Відкрита, оголена. І Гаррі не міг її знехтувати.
Зал велетенського старого особняка був освітлений магічними лампами. Навколо стояли люди — чоловіки й жінки, у темних мантіях, з упевненими позами. Дехто дивився на Гаррі з цікавістю, інші — з настороженістю. Але в жодному погляді не було зневаги.
— Це Гаррі Поттер, — голос Тома прозвучав чітко. — Мій істинний омега. І він під моїм захистом. Та не лише тому ви маєте його поважати. Сьогодні ви самі побачите — чому.
Гаррі стояв рівно. Йому було дивно не боятись. Навпаки — йому було цікаво.
— Гаррі, — звернувся один з Пожирачів, похмурий, із довгим волоссям. — Ти знаєш, чого ми прагнемо?
— Знаю, чого прагне Том, — відповів Гаррі. — Світ, де чистокровність — не ярмо, а сила. Але й де сила не є тиранією. Де маги не ховаються, а правлять. Мудро.
Кілька поглядів здивовано обмінялись. Один із молодших усміхнувся. Гаррі вже відчував, як магія всередині нього пульсує, відгукуючись на повагу, якої він не чекав.
Том підійшов і поклав руку на його плече.
— Я хочу, щоб ви навчили його. І водночас — слухали його. Бо Гаррі не просто мій омега. Він — моя пара. А значить, частина мого ядра. І, можливо… частина майбутнього, яке ми будуємо разом.
Ці слова були оголенням. І Гаррі це розумів.
Після зборів кілька Пожирачів підійшли до нього. Почались розмови — про трансфігурацію, про дуелі, про політику Міністерства. Гаррі відповідав впевнено, іноді навіть запально. Він відчував, як знаходить спільну мову. Навіть сміявся. Один із Пожирачів — Алісія, чорнява жінка з холодними очима, — кинула після розмови:
— Ти не просто пара Лорда. Ти — вогонь сам по собі. Обережно. Ми тебе вже поважаємо.
Гаррі озирнувся на Тома. Той стояв, схрестивши руки, дивився на нього. Вперше в його очах було щось схоже на… гордість. Але також — глибокий захват.
У тій ночі, коли всі розійшлися, Гаррі заснув у Тома в обіймах, думаючи:
«Я не просто в цьому світі. Я частина його ядра.»