- Поттер? Поттер, ти як? - він потряс Гаррі за плечі. Хлопець почав підводитись і Драко допоміг йому сісти. Гаррі схопився за шрам.
-Мм, чорт, - вилаявся той. Кожного разу, коли він знищував горокракс, Гаррі це відчував. Так само, як це відчував і сам Волдеморт.
- Дуже болить? - Драко нахилився до Гаррі, - Дай гляну, - хлопець ніжно прибрав пасмо волосся Гаррі з лоба. Його шрам досі трохи світився, але вже не так сильно, допоки узагалі не згас.
Гаррі спантеличено глянув на Мелфоя.
- Чого це ти так турбуєшся за мене? - Він був здивований реакцією Драко бо раніше йому узагалі було начхати на Гаррі. На мить хлопець подумав, що Мелфой так і кине його тут на поталу дементору.
- Бо… - Драко на секунду замовк і опустив погляд вниз, - знаєш, ти мені теж подобаєшся, - мовив хлопець і зазирнув Гаррі у вічі.
- Ти це зараз серйозно? - Гаррі усміхався. Якщо Мелфой каже правду, то це, напевно, буде його новим спогадом для викликання патронуса.
Драко кивнув головою. Він поклав руку на шию Поттера і ніжно поцілував хлопця. Гаррі здався під натисом солодких губ Драко і відповів на поцілунок. Він ще ніколи, здається, не почувався таким щасливим.
Драко відчував на своєму обличчі теплий подих Поттера. Він усміхнувся. Хлопець обдарував Гаррі ще кількома поцілунками в щоку і ніс і підвівся. Гаррі встав за ним і опустив погляд на медальйон. Він лежав у траві, не світився і, схоже, вже був безпечним. Хлопці перезирнулися.
- Як ти це зробив? - Гаррі підняв медальйон і підняв погляд на Драко. Хлопець підняв з землі меч і показав Гаррі.
- Він з’явився нізвідки, - Драко провів пальцями по тонкому лезу.
- Але це неможливо! - Очі Гаррі розширилися, він поглянув на Драко, потім на меч і знову на Драко, - Ти хоч знаєш, що це?
- Ну, меч, - Мелфой скептично озирнув Гаррі.
- О ні, це не просто меч! Це ж меч Ґодрика Ґриффіндора, Драко! - Гаррі не міг зрозуміти, яким чином Мелфою вдалося його підняти, він зі здивуванням, але й цікавістю в очах подивився на Драко.
- І? - Мелфой часто прогулював Історію магії, тож міг легко пропустити тему про засновників Гоґворцу. Гаррі підійшов до хлопця ще ближче.
- Лише справжньому ґриффіндорцю під силу узяти цей меч!
- Але ж це…
- Саме так. Неможливо. - Гаррі глянув на Драко. Хіба може бути, щоб слизеринець зміг узяти цей меч? Це ж навіть не кожному ґриффіндорцю під силу. Гаррі не знав, як це пояснити. Він уже збирався забрати меч із рук Драко, але той розчинився в повітрі не залишивши по собі ні сліду.
Очі Драко загорілися, але водночас хлопець був досі трохи наляканим.
- То виходить, я ґриффіндорець?
- Я справді не знаю, Драко, - мовив Гаррі. Він перевів погляд на медальйон, - Нам час забиратися, доки нас не почнуть шукати. Ти ж не хочеш знову вислуховувати нотації від Дамблдора?
- Нізащо, - Драко всміхнувся. Хлопці знайшли в траві свої палички і поспішили покинути галявину. Попереду їх чекала довга розмова з директором.
* * *
- Так, заходьте! - гукнув Дамблдор по той бік дверей. На щастя хлопцям, він ще не спав, а лише розписував щось за столом. Гаррі привідкрив двері. Професор сидів за столом і запитально дивився на хлопця. Поттер зайшов в кабінет директора і дав знак Драко зробити те саме.
- Доброго вечора Гаррі, містере Мелфой, - Дамблдор усміхнувся і жестом закликав їх підійти ближче.
- Добрий вечір, професоре, - привітався Гаррі, Драко ж лише щось буркнув. Поттер підійшов до стола, за яким сидів директор і поклав перед ним розтрощений медальйон. Дамблдор встав і зміряв хлопців враженим поглядом.
- Це він? - мовив той.
- Так, - ствердно відповів Гаррі.
- І вам вдалося самим його знищити? - Дамблдор узяв медальйон в руки і знову подивився на хлопців.
- Так, професоре. Хоча насправді, це зробив Драко, - Гаррі усміхнувся і глянув на хлопця.
- Містере Мелфой, це був дуже сміливий учинок. Проте, яким же закляттям ви його знищили? - Дамблдор не зміг сам розпізнати ці чари, бо не бачив жодних слідів від закляття на медальйоні.
- Це було не закляття, - відказав Драко, - там з’явився меч. Це був меч Ґодрика Ґриффіндора. Я просто…
- Це ж неможливо… - Дамблдор подивився на Мелфоя, - дістати його може лише…
- Справжній ґриффіндорець, - закінчив Драко.
- Це дуже рідкісний випадок, містере Мелфой. Вкрай рідкісний.
Я пишаюся вами, хлопці, - Дамблдор озирнув їх поглядом, повним поваги, - містере Мелфой, присуджую сорок балів Слизерину, - губи Драко розплились в усмішці. Це шалена кількість балів і хлопець був дуже радий, що саме він приніс їх факультету, - Ну і містере Поттер, я певен, що без вас там не обійшлося, еге ж? 20 балів на ґриффіндор! - професор усміхнувся. Він пишався своїми учнями, хоч в глибині душі картав себе за те, що дав їм зробити все самим. Горокракси це дуже небезпечна магія, а вони ж лише діти. Дуже могутні діти, які мали неабияку відвагу стикнутися з таким небезпечним артефактом, як горокракс.
Хлопці вийшли з кабінету директора тримаючись за руки.
- Ти будеш моїм хлопцем? - раптом зупинився Гаррі і глянув на Драко.
- А у тебе що, лишалися сумніви? - Мелфой усміхнувся. Руки Драко ковзнули по мантії Поттера вгору і обхопили його ззаду. Гаррі довелося встати навшпиньки щоб дотягнутися до його губ. Драко ніжно запустив пальці у волосся Гаррі, хлопець завжди мріяв колись це зробити. Завжди мріяв познайомитись з ним, вчитися в одній школі. І от, мрія Драко здійснилася. Гаррі Поттер його хлопець. Його хлопець.