Гаррі прокинувся у холодному поту. В його голові ще не згасла яскрава картина сну і він підвівся на ліжку щоб страхіття швидше минуло. Хлопець озирнувся на вікно крізь яке пробивалося яскраве світло місяця. На підвіконні стояла клітка з Гедвігою, сова дрімала. На сусідньому ліжку мирно посапував Рон щось бурмочучи собі під ніс крізь сон. Очі Гаррі звикли до темряви і він зміг оглянути темну спальню повністю. Упевнившись, що післясмак сну остаточно пройшов Гаррі усміхнувся і відкинувся на подушку.
«Завтра важливий день. треба добре виспатися», подумав собі Гаррі. Завтра у Гоґвортсі семестровий екзамен від якого залежатиме увесь наступний семестр.
Гаррі заплющив очі і вже почав засинати, аж ось його роздуми перервав шурхіт. За дверима хтось явно ходив і створював неабиякий шум. Тихенько, щоб не розбудити Рона та Шеймуса, Гаррі встав з ліжка та взувся. Так само тихо він взяв з крісла мантію-невидимку та накинув на плечі. Шурхіт на мить припинився і Гаррі прислухався. Здається, його почули. Хлопець навшпиньки попрямував до дверей та вийшов зі спальні. Збігши сходами донизу, він опинився у затишній Ґриффіндорській вітальні. Тут як завжди пахло шоколадом і старими книжками, які тут весь час гортає Герміона. Гаррі вирішив не марнувати часу і притьмом вибіг з вітальні. Опинившись у коридорі, йому в очі вдарило яскраве світло місяця, який височів над глибоким озером та схилами. Доки сходи не змінили напрямку, Гаррі побіг донизу. Хлопець дістав паличку та присвітив собі шлях.
І тут він почув дещо знайоме до болю, дещо те, чого ніхто вже давно не чув у цих стінах. Хтось говорив парселмовою. Гаррі був упевнений, так, це парсель!
Слідуючи голосу, Гаррі дістався першого поверху. Тільки зараз, стоячи навпроти відкритих дверей парадного входу, він усвідомив, як далеко зайшов. Якщо його помітять - покарання не уникнути.
Але кому взагалі є діло до покарання? Тому Гаррі продовжив іти. Він дихав свіжим нічним повітрям, ніде ліси так не пахнуть, як поблизу Гоґвортсу. Прохолодний вітерець підганяв хлопця рухатись далі. Голос ставав все голоснішим і ближчим. Гаррі проминув войовничу вербу, халупу Геґріда, він наблизився впритул до Забороненого лісу. Покарання буде жорстоким, якщо його помітять там, але цікавість таки брала гору. Гаррі ступив на стежину, що вела глибше в ліс.
Прислухаючись до кожного шурхоту юнак пробирався крізь хащі, які ставали дедалі густішими. Цей дрімучий ліс ніколи не спав, його населяли тисячі видимих та невидимих мешканців, та не всі вони були безпечними. Гаррі занадто занурився в роздумах, хто би міг розмовляти парселмовою і не помітив велику гілляку яка перегороджувала йому шлях. Хлопець перечепився, впав і трохи надірвав мантію. Він тихо вилаявся. І тут він почув голос зовсім близько. Хтось був поруч. Гаррі помчав на звук уперед і вибіг на простору галявину, порослу травою та магічними рослинами. Хлопець не повірив своїм очам, адже посеред цієї галявини стояв ніхто інший, як Мелфой. Точніше ні, не стояв. Хлопець висів над землею на висоті приблизно в пів метра. Гаррі остовпів. Це точно не та людина, яку він очікував побачити тут.
- М-мелфой? Якого дідька ти тут робиш?
Драко не реагував.
- Мелфой! - Гаррі підбіг ближче і скинув з себе мантію-невидимку. Його очам відкрилася жахливо дивна картина: Драко висів у повітрі не просто так, його душив якийсь заклятий предмет. Це був медальйон, він міцно обвів шию хлопця і здіймав його у повітря все вище. Гаррі вихопив паличку і спробував розімкнути медальйон закляттям, проте спроба виявилася марною. Хай якими ворогами вони з Мелфоєм не були б у школі, але він не дасть йому загинути від темної магії. Він спробував іще раз розімкнути медальйон, цього разу йому знову не вдалося. Раптом, голос стих. Медальйон сам зірвався з шиї Драко залишивши по собі червоний слід. Хлопець важко повалився на траву. Гаррі спробував підійти щоб допомогти йому, але Драко направив на нього паличку.
- Поттер?! Що ти тут робиш?! - Хлопець підвівся і позадкував, не опускаючи паличку.
- Я хотів би спитати у тебе те саме! Що це в дідька було, що це за медальйон?
- Я…
Гучний окрик не дав Драко договорити, постать з ліхтарем вигукувала нікому не зрозумілі прокльони і вже майже дісталася галявини. Тікати було нікуди, плащ невидимку вони б одягнути не встигли, а явитись з території Гоґвортсу - це вже остаточне виключення зі школи, тож хлопці стояли і мовчки зустрічали свою долю. «Долею» виявився Аґрус Філч, завгосп Гоґвортсу, який вже давно не карав учнів, і йому вже нетерпілося це зробити.
Мелфой дещо налякано глянув на Гаррі.
- Я не знаю, - майже у відчаї шепнув тому він.
- Ось ви й попалися, - криво посміхнувся Філч, - бачу, професор Снейп вже давно не проводив з вами виховних бесід, - чоловік ще більше вишкірив зуби і почав насуватись на хлопців.
- Цей тупий сквиб, - буркнув собі під носа Мелфой.
Філч не говорячи більше ні слова схопив хлопців під руки і потяг геть. Цей невеликий карлик хоч на вигляд і мухи не підняв би, проте насправді був неабиякої сили і міг легко дотягти двох підлітків в замок. Гаррі і Драко не опиралися, який сенс, якщо їх уже викрили?
Коли хлопці з Філчем дісталися кабінету Снейпа, завгосп залишив їх за дверима, а сам пішов будити професора. Насправді, Драко з Гаррі могли утекти у ту ж мить, коли за Філчем закрилися двері, але псувати собі репутацію ще більше вони не збиралися. За кілька хвилин з кабінету вилетів Снейп. Він розлючено оглянув парочку з ніг до голови і затягнув до себе в комору.
- Ви… Чому саме ви завжди створюєте найбільше проблем?! Ну, щодо вас, містере Поттер, я і не сумнівався, що ви там будете, адже усім відомо про ваші здібності влазити в халепи, але Мелфой… з вами я ще окремо поговорю. Чекайте тут! - Снейп обдарував їх маленькою злою посмішкою і вийшов геть з гуркотом зачинивши двері,
Гаррі передчував покарання і картав себе за те, що взагалі поліз туди. Єдине, чого хлопець не розумів, це як Драко опинився у лісі і що там таки сталося.
- Мелфой…
Хлопець проігнорував.
- Драко, що це було?.. Хто це зробив?
- Це не твоя справа, Поттер!
- Ти міг загинути…
- Та краще б так і сталось! - хлопець перервав Гаррі. Він уже зірвався на крик. Гаррі відступив. Зараз він з нього нічого не витягне, може Дамблдору це вдасться краще. Мелфой вдихнув щоб сказати щось, але передумав. Він тихо схлипнув і сердито відвернувся до стіни. Гаррі опустив голову. Він також відвернувся. Хлопець хотів би допомогти Драко, проте не міг. От якби Мелфой хоч щось розповів…
В голові не вкладалось усе, що сталося. Гаррі й гадки не мав, що це усе було, але мав намір дізнатися.
Драко відчув на собі погляд. Він щосили намагався вдавати, що йому цікаво роздивлятися баночки з варевом Снейпа, виставлені рівними рядочками в шафі. Хлопець чув, як Гаррі збирається з силою щоб щось сказати. От що цьому клятому Поттеру завжди від нього потрібно? Це не його діло, що йому треба? Драко не мав наміру щось розповідати ні Дамблдору, ні Снейпу, ні цьому пхатиму покидьку.
Гаррі підійшов ближче.
- Драко, - він звернувся до хлопця. Той обережно озирнувся через плече. На його обличчі з’явився обурений вираз. Гаррі ще більше наблизився, - дуже боляче?.. - Гаррі кинув погляд на червоні сліди від ланцюжка медальйона на шиї хлопця.
- Яка тобі різниця, придурку?! Чому тобі не байдуже до мене?! - Мелфой зірвався на крик, - гадаєш, всі любитимуть тебе, коли ти допомагатимеш іншим?! - Гаррі відступив на крок, - чорт… та тебе і так всі люблять, - додав Драко вже пошепки, скоріше до себе, ніж до Гаррі.
- Ні. Я лише… намагаюсь захистити тих, хто мені важливий - Гаррі всміхнувся і підняв голову.
Мелфой не зрозумів. Він здивовано витріщився на Гаррі.
- Щ-що… що ти верзеш, Поттер?!
Гаррі вдихнув повні легені повітря і випалив:
- Ненавиджу, коли це звучить так банально, але… ти подобаєшся мені. Справді подобаєшся.
Драко геть зблід.
- Я не вірю тобі! Ти брешеш, щоб вивідати у мене, що трапилось! - Гаррі не сказавши більше жодного слова ступив крок уперед і поцілував Драко. Це був ніжний, сповнений тепла поцілунок, якого Драко точно не очікував. Він відсахнувся і спробував відступити назад, але уперся спиною в стіну. Він майже налякано глянув на Гаррі.
- Тепер віриш мені?.. - Гаррі опустив погляд і майже непомітно почервонів.
- Напевно, - Драко подивився на Гаррі сповненим сумішшю надії і страху погляду. Здається, це вперше в житті він відчув, що комусь потрібен. І цим кимось виявився його ворог.
Ні. Це ж Поттер! Цей пихатий самозакоханий бовдур! Драко не міг дозволити йому заволодіти його почуттями! Ні! Ні. Ні… Але він… кому він іще в цьому світі потрібен? Може, час довіритися комусь?
Роздуми хлопця перервав гучний хлопок дверей. Гаррі відсахнувся від нього.
- Ось вони, наші порушники правил, - з самовдоволеною посмішкою мовив Снейп. Вони з професором Дамблдором залетіли в комору.
Директор розчаровано глянув на Гаррі, це примусило хлопця сховати погляд униз.
- Знімаю по 150 балів з ваших факультетів, - спокійно, але жорстко вимовив директор, - прошу за мною. Сподіваюсь, ви знайдете гідну причину, щоб виправдати свій вчинок., - це було все, що сказав чоловік перед тим, як вийти з комори Снейпа. Хлопці послідували за ним, але вже стоячи перед дверима Драко спинився.
Він глянув на Поттера і узяв його за руку. Лише на пару секунд, потім різко висмикнув свою долоню і запхав до кишені, ніби обпікшись. Вони зайшли до кабінету Дамблдора разом, передчуваючи жахливі нотації директора. Та нічого. Не вперше і точно не в останнє Гаррі потрапляє у халепу. А Драко з неї він точно витягне.