У бібліотеці не було нікого окрім Герміони і Гаррі. Більшість учнів роз’їхалась по домівках, лише поодинокі шестикурсники блукали замком від класу до класу готуючись до випускних іспитів. Винятком не став і Персі, старший брат Рона. Він днями і ночами сидів у ґриффіндорській вітальні і списував щось з книг. З кожним днем кількість вщент виписаних зошитів ставила все більшою, а пару книжок перетворилися на гору книг і підручників, за якою вже й не було видно самого Персі. Він рідко виходив з вітальні, тому Гаррі іноді приносив йому їжу з Великої зали, сам же хлопець за навчанням майже не їв, а спав іще рідше. Гаррі гадав, що треба якось відірвати його від цього заняття, адже не думав, що місіс Візлі зрадіє, побачивши сина напівпритомного від перевтоми.
Герміона щось читала за столиком, а Поттер заглядав їй через плече.
- Якби я попросив тебе знайти мені дещо в забороненому відділі, ти б це зробила? - хлопець сів поруч з нею.
- Що ми шукаємо? - Герміона повернулась до хлопця. Її очі горіли.
- Ти пам’ятаєш, що я знищив на другому курсі?
-Ти шукаєш інформацію про горокракси? Гаррі, це небезпечно! - Герміона трохи обурилася, але не втратила цікавості і азарту.
- Коли ми з тобою робили щось безпечне? - Гаррі усміхнувся. А справді? У них колись був спокійний рік у Гоґвортсі?
- Гаррі, що ти знайшов? - Прошепотіла Герміона і піднялася ближче.
- Я ще не можу сказати, - Гаррі опустив погляд. Він хотів розповісти дівчині, але не міг так підставити Драко.
- Ти ж знаєш, що я усеодно дізнаюся, - тихо мовила Герміона. Так, Гаррі це знав, від Герміони не вдавалося щось приховати навіть найкращому брехуну, а Гаррі брехати не вмів взагалі. Хлопець глибоко вдихнув і мовив:
- Я знайшов горокракс і збираюся допомогти декому його знищити, добре? - Гаррі сподівався на розуміння, - Я не можу сказати кому саме, пробач, - хлопець благальним поглядом подивився на Герміону.
- Добре. Я знайду тобі книгу. Але обіцяй, що розкажеш усе пізніше?
- Обіцяю, - здався Гаррі, - але як ти зможеш пробратися без плаща-невидимки?
- Я щось придумаю, - дівчина встала, забрала книгу і попрямувала геть із бібліотеки. Гаррі залишився тут геть сам, наодинці зі своїми думками.
- Гаррі! - Герміона залетіла в вітальню зі своєю маленькою сумочкою в руках. Хлопець встав з крісла і обходячи гори паперів, залишених Персі увечері, наблизився до дівчини.
- Знайшла?
- Так! - дівчина розкрила свою невелику торбинку і почала витягати з неї щось велике. За кілька секунд їхнім очам відкрилася досить товста книжка без назви, з обпаленою палітуркою. Гаррі вдячно поглянув на подругу.
- Але як ти пробралася в Заборонений відділ? - З захватом в очах Гаррі вихопив книгу з рук Герміони.
- Непомітне закляття. Якщо ти його накладеш, то будеш непомітним людському оку декілька хвилин, але тебе все ще можуть почути, - дівчина точно була найрозумнішою чаклункою свого віку, як її назвав професор Люпин на третьому курсі.
- Ти геній! - Гаррі з неприхованим захопленням глянув на Герміону, - дякую, - додав він уже тихіше.
- Немає за що, - усміхнулася дівчина,- але ти все ще маєш розповісти мені.
- Обов’язково, - Гаррі кивнув, розвернувся і побіг сходами до своєї спальні. У лишилося 10 днів канікул, 10 днів без Драко. 10 днів, щоб дізнатися, як знищити горокракс. Хлопець тихенько відчинив двері намагаючись не розбудити Персі, який ліг спати уперше за кілька днів. Підлога зрадницько заскрипіла, хлопець міцно вчепився в край ковдри і розвернувся до вікна. Гаррі зітхнув і зайшов до кімнати. Хлопець сів на ліжко, поклав книгу перед собою і розгорнув. Він сподівався, що Персі і далі спатиме і не помітить, що Гаррі гортає книгу з забороненому відділу. Хоч як приязно хлопець не ставився б до Гаррі, але він був старостою, тож ніс відповідальність за вчинки інших ґриффіндорців, а також мав і право їх покарати. Гаррі пройшовся пальцями по тонких сторінках і почав читати. Не дивно, що ця книга була забороненою, в ній справді були дуже чітко описані темні ритуали по створенню горокраксів.
Ще два роки тому Гаррі не думав про це, ніхто і не підозрював про повернення Темного лорда, проте тепер, схоже, про це думають усі. У повітрі вже витає дух небезпеки, щось насувається, але Міністерство про це мовчить. Вони завжди про це мовчать, а говорять лише про неналежне викладання у Гоґвортсі і можливе усунення Дамблдора з посади директора. Міністр вважає, що якщо закривати очі на очевидне повернення Волдеморта, то проблема сама розчиниться, але він помиляється. Поки Дамблдор та Орден фенікса намагаються діяти, Міністерство звинувачує їх у підривній діяльності і відволікає увагу народу вигаданими проблемами. Гаррі хвилювався за Дамблдора. Якщо його замінить новий директор - усій школі просто промиють мізки і готуватимуть учнів бути покірними рабами Волдеморта. Гаррі не міг допустити чогось подібного.
Хай там як, у Міністерстві поки тихо, і активних дій від Темного лорда також немає, тож можна вважати, що зараз чаклунський світ у відносній безпеці. Хоча, останнім часом, повністю безпечно не було ніде.
Гаррі гортав сторінку за сторінкою, доки не натрапив на речення «знищити горокракс практично неможливо». Але ж Гаррі вже знищив один ще на другому курсі? Хлопець почав читати далі. Вирвана сторінка. Гаррі пригледівся і таки так, наступну сторінку хтось видер.
- Чорт! - пошепки вилаявся хлопець. Тепер він точно нічого не дізнається, від книги взагалі немає сенсу. Він жбурнув її на інший кінець ліжка, а сам відкинувся на подушку. Ці десять днів таки минуть даремно.
Лишився один день. Останній день канікул, за які Гаррі нічого не зробив. Хлопець картав себе за це, але вже було пізно. Гаррі апатично бродив школою і роздумував. Раптом, проходячи повз оранжерею хлопець наткнувся на Дамблдора.
- Гаррі, - зупинив його той. Чоловік досі роздивлявся рослини з усмішкою на вустах, та зараз розвернувся до Поттера і враз посерйознішав.
- Добридень, пане директоре, - Гаррі підвів голову і запитально подивився на професора.
- Я хотів би з тобою поговорити, - чоловік зазирнув Гаррі в очі, - пройдешся зі мною?
- Звісно, - Гаррі ствердно похитав головою. Вони досить часто розмовляли з директором, у певному сенсі вони були друзями. Дамблдор повільно покрокував у бік Гегрідової халупи , Гаррі пішов із ним.
- Розумієш, Гаррі, я часто прогулююсь до Соварні, люблю це місце. І кілька тижнів тому, клянуся, що зовсім випадково почув уривок вашої з містером Мелфоєм розмови по дорозі туди. Побачивши, що ви там, я вирішив не заважати і пішов, та устиг почути, що мова йде про горокракс, - Гаррі затамував подих. Тікати від питання було нікуди, а брехати професору він не збирався, тому доведеться таки розповісти про медальйон Драко, - Якщо ви знайшли щось, я би попросив тебе сказати мені, адже ти розумієш, наскільки горокракс темна і небезпечна річ. Я лише хочу допомогти, - Дамблдор зазирнув хлопцеві у вічі.
- Так, професоре, - видихнув Гаррі і опустив голову, - медальйон Драко це…
- Медальйон Салазара Слизерина. Реліквія їхнього факультету. Насправді, я знав, що це горокракс і давно намагався знайти його, проте не очікував, що він виявиться у містера Мелфоя, - Дамблдор говорив спокійно і поволі, цей його спокій передавався Гаррі.
- Ага, - Гаррі лише кивнув, бо не знав що на це відповісти.
- Але річ у тім, Гаррі, що якщо це горокракс Волдеморта, то знищити його можеш тільки ти.
- Проте чому саме я, професоре? - на плечах юного Гаррі завжди було забагато відповідальності, але це таки правда, лише йому було під силу знищити медальйон, - ви ж набагато сильніший за мене чаклун, чому ви довіряєте це мені?
- Бо, Гаррі, ти особливий. У ту ніч, коли Волдеморт намагався тебе убити, він залишив по собі ще й часточку своєї сили. І саме через це він такий вразливий перед тобою. Лише ти можеш знищити його. Лише ти здатний знищити горокракс, - вів Дамблдор, - і тут ні до чого моя сила чи вміння. Має значення лише твоя особливість, перед якою Волдеморт безсилий - Гаррі кивнув головою, - Але звичайно, Гаррі, я не залишу тебе самого і допоможу тобі в цьому. Але все ж, сам горокракс мусиш знищити ти, хлопче.
- Дякую, професоре, - Дамблдор вселив у Гаррі певну надію. Чоловік поклав руку Поттеру на плече.
- Якщо тобі щось потрібно - я зроблю все, що зможу, - Дамблдор усміхнувся, розвернувся і зайшов за рік замку. Коли Гаррі пішлв за ним, професора там уже не було.
Зранку Гаррі пішов разом із Гегрідом зустрічати учнів з потягу. Він був у приємному передчутті побачити Рона, але ще солодшою йому видавалася думка зустріти з потягу Драко. Вони йшли зеленими схилами біля школи, сьогодні було пасмурно і холодніше ніж зазвичай. Вчора вони з Герміоною хотіли сходити в Гоксміт у «Три мітли», але не змогли через дощ. Схоже, дощило всю ніч, бо довкола усе було мокре, а земля сирою. Гаррі замочив собі черевики у траві і холод потроху доходив до його ніг.
- Гаррі, - звернувся до хлопця своїм приємним голосом Гегрід, - ти щось тихенький. Усе добре?
- Так, просто задумався трохи, - Гаррі спіймав себе на тому, що всю дорогу мовчав і виглядав справді кепсько.
- Скучив за друзями? - Гегрід усміхнувся.
- Так, - губи Гаррі також розпливлись в усмішці, але думав він точно не про друга. Цікаво, як провів канікули Драко? Хоча Гаррі сумнівався, що в компанії смертежера у холодному замку хлопцю було дуже приємно. Він також міг залишитись у Гоґворці на ці 2 тижні, але не став. Все-таки, школу Мелфой ненавидів ще більше ніж свій маєток, бо кожного разу під час поїздки до Гоґвортсу хлопець стогнав усю дорогу і скиглив про злих учтелів і тяжкі предмети. Гаррі тільки підсміювався з цього ниття, для нього Гоґвортс був домом і він геть не розумів небажання Драко тут вчитися. Вони з Геґрідом вже наближалися до станції.
- То Гаррі, я чув щось сталося у Забороненому лісі? Хотів спитати, та все не мав нагоди, - Геґрід кинув короткий погляд на Гаррі і знову подивився перед собою.
- Не зважай, усе гаразд, - Гаррі ще був не готовий розповідати це, бо потім потягнуться інші питання, на які він не хотів давати відповіді. Врешті-решт Геґрід усе одно дізнається. Чоловік знизав плечима.
- Ось, ми вже підходимо, - Геґрід показав рукою на станцію, до якої мав вже невдовзі прибути потяг. Чоловік став на платформу і почав чекати, за ним те саме зробив і Гаррі. Геґрід відбивав величезну тінь на землі, поруч з ним тінь Гаррі здавалася крихітною.
- Геґріде, - почав хлопець, - ти коли-небудь любив когось? - Чоловік серйозно подивився на Гаррі.
- Так, колись було… Але що було те загуло, еге ж? - Геґрід, схоже, не хотів довго затримуватися на цій темі, - Оно, глянь, вже потяг прибуває.
Експрес вже й справді наближався, на станції загуділо. Ось потяг вже й з’явився з тунелю і повільно загальмував. Гаррі ледве не знесло відтром від зупинки потяга, він відступив на крок, щоб не впасти. Потяг зробив гучний гудок, і почали відчинятися двері. З труби паротяга било білою парою, вона опускалася і розсіювалася по платформі. Геґрід підійшов ближче до потяга, він чекав доки усі учні повиходять і вони вирушать назад до Гоґвортсу. Гаррі знав, що Драко вийде останнім з потягу, хлопець завжди так робив. Це створювало у нього коротке відчуття, ніби зараз він поїде назад додому. Більшість учнів вже слустились на станцією, здалеку Гаррі помітив Джіні і помахав їй.
І ось, через вікно він побачив Мелфоя. Хлопець підхопив з лави свою валізу і пошкандибав до виходу. Гаррі підбіг ближче і усміхнувся, побачивши Драко. Хлопець спустився на платформу і зустрінувся поглядом з Гаррі.
- Ти ж не їхав додому, - Мелфой здивовано озирнув Гаррі.
- Ні, - усміхнувся той.
- Ти що прийшов зустріти мене? - Драко насупився, але не розлючено, скоріше, просто здивовано.
- А що, ти проти? - Гаррі усміхнувся йому і звів брови.
- Це мило, Поттер. Не варто було, - Драко струснув своїм чисто-білим волоссям, воно завжди нагадувало Гаррі сніг, - То ти так і стовбичитимеш тут?
- Е, ні, ходімо, - Гаррі і не помітив, що більшість людей вже відійшли від платформи і попрямували за Геґрідом. Хлопець поспішив наздогнати Рона, який, схоже, був не в захваті від того, що Гаррі зустрів з потяга Мелфоя, а не його. Рона взагалі напружувало те, що Гаррі так багато спілкується з Драко, він не хотів щоб його друга заманили до слизоклубу.
Насправді він навіть ревнував Гаррі, бо боявся, що він проміняє своїх ґриффіндорських друзів на компанію крутого слизеринця. Гаррі наздогнав Рона і з рум’янцем на щоках сказав:
- Привіт! Ну що, як канікули?
- Нормально, - Рон скривився в ображеній гримасі і відвернувся.
- Та чого ти? - Гаррі штурхнув його ліктем, - Не дуйся ти на мене! - Рон захихотів.
- Тебе так легко примусити повірити, що я серДжуся, - той усміхнувся. На щастя, Рон геть не сердився і з захопленням в голосі почав розповідати Гаррі якусь історію про близнюків Візлі.