Рон сидів на ліжку і дивився на свою приготовану ще ввечері спортивну форму для Квідичу. Гаррі з хлопцями ще спали, тож він вирішив не будити їх, а потихеньку збиратися. День обіцяв бути чудовим, хвилювання хлопця як корова язиком злизала. Сонце щойно встало, напевно була десь шоста ранку. От і чудово, матч почнеться о сьомій. Рон скинув з себе піжаму, надягнув сорочку. За 10 хвилин він був уже готовий і спускався сходами у вітальню. Там на кріслі сидів Вуд і роздивлявся свою стареньку, пошарпану мітлу.
- Доброго ранку! - привітався хлопець.
- Привіт,- Рон спустився донизу і підійшов до Олівера.
- Теж хвилюєшся перед грою? - спитав Вуд, хоча від зовсім не мав вигляду схвильованої людини.
- Хіба що в хорошому сенсі, - усміхнувся Рон.
Поволі зі спалень почали сповзатися ґриффіндорці. Ось з’явилися і Гаррі з Герміоною. Дівчина не грала у квідич, але завжди приходила підтримати команду.
- Ти зіграєш блискуче, Роне! Удачі тобі! - з найсолодшою усмішкою, на яку була здатна, мовила Лаванда Браун. Ця дівчина завжди залицялась до Рона і намагалась привернути його увагу. Натомість, вона привертала увагу Герміони і неабияк її дратувала.
- Дякую, Лавандо, - Рону була приємна увага дівчини.
- Ой, прошу, зви мене Лав, - вона зашарілася і вибігла з вітальні.
Герміона презирливо провела її поглядом. Гаррі багатозначно на неї глянув.
- Що, ревнуєш? - підколов він подругу.
- Гаррі! Як тобі таке спало на думку! - Герміона насупила брови і показово відвернулася. Усі в кімнаті захихотіли.
- Добре, народ. Збираймось. Уже час іти, - Вуд підняв свою мітлу і встав з крісла, чекати поки усі будуть готові вирушати на поле. Коли усі зібралися і узяли свої мітли, Вуд відчинив двері і усі попрямували за ним донизу.
Гоґвортс прокинувся. Класи повідчинялись, професори почали готуватися до перших уроків, першокурсники забігали замком у пошуках своїх класів.
Хлопці спустилися і вийшли з замку на територію поля. Яскраве сонце на мить засліпило Рона.
Вони виграють цю гру, сумнівів в нього не лишалося. З іншого боку поля стояла команда Гафелпафу, налаштована досить рішуче. Вуд зиркав на капітана їхньої команди, демонструючи свою впевненість. Гаррі штурхнув Рона ліктем.
- Удачі нам, - він усміхнувся, злетів і зайняв свою позиції ловця. За ним у повітря піднялися близнюки Візлі, Анджеліна Джонсон і решта ґриффіндорської команди. На поле вийшла мадам Гуч. Професорка проголосила свою промову про чесність, і «хай переможе найсильніший», озирнула обидві комади. Упевнившись, що всі на своїх позиціях, жінка дістала Квофул і кинула його у повітря.
Гра почалась.
З рахунком 30/20 Ґриффіндор вів. Требуни шаленіли, це була остання гра за сезон, тож перемога для Ґриффіндору зараз була дуже важливою. Снича ніде не було видно, Гаррі з Гафелпавським ловцем мовчки висіли на мітлах і роззиралися у пошуках золотого м’ячика. Гаррі кинув погляд на трибуну і побачив там дуже знайому постать у зеленому слизеринському шарфі. Це був Мелфой. Що він забув на трибуні вболівальників Ґриффіндору? Невже він прийшов підтримати Гаррі? Та ні. Що за нісенітниця, скоріше прийшов поглузувати з нього у разі програшу. Поява хлопця дуже спантеличила Гаррі, але не дала йому втратити пильність. Поттер почув поруч над головою знайоме дзижчання і перевів погляд на Снич, який пролетів прямо перед його носом. Схоже, ловець суперника зорієнтувався швидше і вже полетів за м’ячем. Гаррі схаменувся і швидко наздогнав його. Вони летіли в сторону озера і піднімались все вище. Гаррі переганяв суперника, він вже простяг руку і майже дотягнувся. Снич різко змінив напрямок і полетів униз, за ним і обидва ловця. Гаррі почув чийсь голос «Гафелпаф забиває, рахунок 30/30!», та це його зараз не хвилювало. Він був за п’ять сантиметрів від перемоги, ось він вже майже спіймав! Снич знову змінив напрямок польоту, він рвонув ще нижче і залетів під трибуни. Гаррі помчав за ним, а гафелпафський ловець, схоже не орієнтувався і не встиг вчасно помітити рух м’яча. Хлопець залишився на полі, чекаючи, доки Снич вилетить. Гаррі мчав на максимальній швидкості, він підлетів іще ближче, простяг руку.
Снич маневрував то вліво, то вправо. Гаррі ще більше прискорився і… Ось воно! Він упіймав Снич! Не встигнувши вчасно зупинитись, він врізався в стіну трибун і впав на землю. Трохи забився, але це неважливо, головне вже було позаду. Хлопець підхопив мітлу, і вибрався зпід накривної тканини, якою були оббиті трибуни. Гаррі вибіг на поле, тримаючи в руці золотий Снич. Ґриффіндор переміг.
Уся його команда вже пішла в замок святкувати, Гаррі сказав не чекати його і що він наздожене їх за 10 хвилин. А поки, він прямував до ґриффіндорської трибуни, назустріч людині, яка сьогодні уперше на ній сиділа. Драко спустився сходами донизу і підійшов до Гаррі, тримаючи замерзлі руки в кишенях.
- Вітаю з перемогою, Поттер, - кинув той.
- Дякую. Відколи це ти вболіваєш за Ґриффіндорську комаду?
- Я не вболівав за всю комаду. Лише за її ловця, - Драко всміхнувся і струснув своїм чистобілим волоссям.
- Що… - Ця його репліка дуже спантеличила Гаррі, але він цього не показав. Хіба міг Мелфой сказати щось подібне?
- Я таке вдруге не повторюю, Поттер, - хлопець вишкірив зуби, - пішли, - Драко обернувся і попрямував до виходу з території поля.
- Куди? - Гаррі поспішив за ним.
- Ти хочеш знищити горокракс, чи ні? - Драко озирнувся і вже не так приязно відповів.
Гаррі кивнув. Він зрозумів, що якщо це справді горокракс, то про це треба повідомити Дамблдору, але Мелфой все ще може брехати.
Гаррі наздогнав Драко і вони вже разом зайшли в замок. Драко знав лиш одне місце, де їх ніхто не почує - Соварня. Туди ніколи ніхто не ходить, ну, окрім Поттера звісно. Він ледь не щовечора тут стирчить і витріщається у вікно. Звідки Драко це знає? Він завжди спостерігав за Гаррі, не шпигував, але постійно намагався тримати в полі зору. Іноді, йому також хотілось піти до Соварні, всяке бувало… Але кожен раз коли йому туди треба було, там був цей Поттер! Насправді, Драко з задоволенням би посидів разом з Поттером у Соварні, потеревенив би про навчання, злого професора Снейпа, але так вже повелося, що вони стали шкільними ворогами. Драко й сам не розумів, як вони ними стали, на першому курсі він же сам пропонував Поттеру подружитись. Він завжди мріяв із ним познайомитись і був страшенно щасливий, коли дізнався, що він їхав з ним в одному потязі. Драко дуже хотів поступити з Поттером на один факультет, але не склалось. А Гаррі міг би бути на Слизерині! Клята розмовляюча шапка. Драко не хотів бути Поттеру ворогом. Він хотів бути йому другом. А в усьому винен лиш Поттер, це він не захотів потиснути йому руку ще на першому курсі. Невже усе лише через його факультет? Який же Поттер все-таки дурень.
Хлопці піднялися сходами і увійшли до Соварні. Кімната була освітлена одним маленьким віконечком, тому тут завжди була напівтінь. Гаррі тихенько причинив двері за Мелфоєм, щоб не розбудити сов.
Хлопці підійшли до вікна, Гаррі сів на підвіконня. Драко обіперся на стіну поруч.
- На чому ми закінчили, Поттер? - з усмішкою на вустах спитав Мелфой.
- Батько дав тобі це?
- Так. На мій чотирнадцятий день народження…Гарний подарунок, від батька, еге ж? Шматок душі серійного убивці, саме те, що потрібно дитині! - Драко виглядав розлюченим.
- Ти знав? - Гаррі дивувався, як Луціус міг зробити таке.
- Ні. Він сказав, що це захисний амулет, що раніше належав йому, а тепер він хоче, щоб він оберігав мене. Батько чудовий брехун, правда?
Гаррі подивився на Драко сповненим співчуття поглядом.
- Щоправда так, він носив його останні пів року, напевно заходів здихатися, бо… - Мелфой підійшов ближче і пошепки мовив, - бо він знищує зсередини.
Очі Гаррі розширилися. До того він стикався лише з одним горокраксом і розумів, яка може бути дія.
- Так Поттер. Тому я захотів його зняти.
- І в тебе не вдалося.
- Так. І не питай як я опинився в лісі, я нічого не пам’ятаю, після того, як розкрив медальйон.
- Добре, - Гаррі знову замислився над тим, що треба усе це розповісти Дамблдору. Драко, схоже, потрапив у справжню халепу і його треба з неї витягати, - але, Мелфой…
- Що?
- Як мені знати, що ти не брешеш? - Драко пирхнув.
- А нащо мені це? - він презирливо подивився на Гаррі.
- Я не знаю, просто ми шкільні вороги…
- Вважаєш мене своїм ворогом?
Гаррі замовк. Він ляпнув зайвого?
- Ні, я зовсім не те…
- Та розслабся, придурку, я тебе тролю! - Драко захихотів, - чому ти такий лопух?
Гаррі почервонів. Ніхто не вмів так маніпулювати його емоціями, як Мелфой.
- Я можу показати дію цього медальйона, - Гаррі кивнув, - Можу, але не хочу.
- Мелфой, ти ж розумієш, що якщо це справді горокракс, ми маємо розповісти професору Дамблдору?
- Я не довіряю цьому старому, - Драко витяг з кишені яблуко, обіперся об стіну і надкусив його.
- Більше ніж мені?
- Можливо, Поттер, - Драко розвернувся і пішов до виходу із Соварні. Гаррі побіг його наздогнати.
- Підеш просто так? - хлопець став навпроти Мелфоя і перегородив йому шлях.
- Так? - Драко всміхнувся. Він вислизнув і пішов геть.
Гаррі проводжав його поглядом. Який же він гарний.
По закінченню усіх іспитів настануть канікули, Гаррі поїде до Дурслів у їхню сповнену криками Дадлі огидну квартиру. Саме там він проведе 2 найгірших за всю зиму тижні. Усі діти радіють, їдучи з Гоквортсу, тільки Поттер ненавидів це. Ну чому не можна залишитися тут на цей час? Гоґвортс його дім і він не хотів покидати його. Особливо зараз, у зв’язку з цією ситуацією з Драко. За канікули він точно має придумати, що з цим робити.
Гаррі сидів на ліжку і дивився перед собою. У спальню забіг Рон гучно гепнувши дверима.
- Гей, Гаррі? - Рон усміхнувся і сів на ліжко навпроти Гаррі.
- Так?
- Я щойно спитав у Герміони чи їде вона на канікули і…
- Чекай, а що можна не їхати?! - Тепер усміхався вже Гаррі, якщо у нього є можливість не їхати до Дурслів, він цього не зробить.
- Ну, так, - мовив Рон, - дивно, що ти не знав про це.
- Та ти жартуєш! - Гаррі з полегшенням відкинувся на подушку. Схоже, справи налагоджувалися, - Ну то що там Герміона?
- Вона сказала, що не поїде і буде готуватись до якогось там реферату від Снейпа, - Гаррі здійняв брови. Дівчина завжди ставила навчання вище за себе і Гаррі частенько знаходив її сплячою в бібліотеці над книгами. Що ж, зате у нього буде компанія під час канікул у Гоґвортсі.
- Чудово, я не буду тут сам.
- То ти теж не їдеш? - Рон благально глянув на нього.
- Гадаєш, я хочу повертатися до Дурслів? - Гаррі скептично озирнув друга.
- Та ні, звичайно, просто хотів як завжди їхати з вами в одному купе…
- Не «з вами» а «з Герміоною», - виправив його Гаррі. Рону це не сподобалося.
- Придурок, - вдавано ображено шепнув він.
- Я все чую, - Гаррі всміхнувся.
- Ага, - кинув Рон і відвернувся. Це не триватиме довго, хвилин за десять він витягне Гаррі з напівсонного стану своїм «Гаррі, чуєш?»