Був вечір. Гаррі стояв під дверима слизеринської вітальні і чекав, доки хтось вийде і розкриє двері. Він хотів поговорити з Драко про те, що сказав Дамблдор. Про те, що вони мають зробити. Чомусь, у хлопця було передчуття, що це потрібно зробити сьогодні. Гаррі не знав чому, просто відчував.
Він чекав уже пів години, напевно, вже було пізно, Гаррі втомися стояти і сів навкарачки під стіною. На його щастя, саме тоді відчинилися двері. З вітальні вийшла дуже заклопотана Пенсі Паркінсон, староста Слизерину, яка сидить поруч з Драко на уроках. Вона зупинилась і здивовано подивилась на Гаррі.
- Чого тут сидиш? Когось треба? - Ця дівчина була дуже милою, не знаючи, Гаррі нізащо не здогадався би, що вона слизеринка. Герміона часто об’єднувалась з Пенсі в пару для практичних робіт і розповідала про неї багато хорошого.
- Я Мелфоя чекаю, - Гаррі встав з підлоги.
- А Драко немає, - вона склала брови хатинкою, - він пішов ще вдень.
- Ти не знаєш, куди він пішов? - Гаррі благально подивився на дівчину.
- Я бачила, як він після уроків ішов на вулицю, але не знаю куди. Вибач, - дівчина стенула плечима і співчутливо усміхнулася Гаррі.
- Усе гаразд, дякую, - Гаррі всміхнувся їй на прощання і побіг сходами донизу. Він знав, куди іде Драко. Гаррі притьмом вибіг із замку і попрямував в бік лісу. Так, він знову порушить правила, але цього разу він таки знищить горокракс. Гаррі сподівався, що це виправдає його в очах Дамблдора. На дворі було холодно. Взимку рано настає ніч, тож уже почало сутеніти. Гаррі вже минув хижу Геґріда і за пару метрів стояв впритул до Забороненого лісу. Хлопець спинився. Вилетіти зі школи йому не хотілося, але він мусив піти. Він мусив знайти Драко і допомогти йому. Гаррі зайшов у ліс. Тут як завжди пахло хвоєю, а після дощу цей запах відчувався ще сильніше. Гаррі на мить розгубився і забув, яка стежка веде до галявини. Дощ трохи поруйнував тут невеликі рослини, тож ліс виглядав не зовсім так, як тоді.
- Мелфой! Мелфой? - Гукнув Гаррі. Його міг почути хтось з Гоґвортських професорів, тож він схаменувся і замовк. Врешті, Гаррі знайшов потрібну стежку і побіг, спотикаючись об покриті густим мохом камені. Насправді, хлопець не зовсім знав, що йому робити. За звичкою, Поттер поставив усе на імпровізацію, він, на відміну від Герміони, звик вирішувати проблеми на ходу. Ще пару кроків і Гаррі дістався галявини, але нікого там не побачив.
Хлопець на мить зупинився і ще більше розгубився. Невже він помилився? Де ж тоді Драко? Якщо він дарма пішов у Заборонений ліс… І тут він почув гучний здавлений крик. Це був голос Драко.
- Трясця, - тільки й встиг промовити Поттер, і ноги самі понесли його туди. Гаррі побіг геть з галявини. Він продирався через густі зарості кущів і папоротей, не турбуючись про вже геть брудний поділ мантії. Пробігши ще кілька Гаррі метрів опинився на узліссі. Там він і побачив Драко.
Хлопець стояв на землі, а навпроти нього у повітрі висів розкритий медальйон. З горокраксу лилася чорна енергія, яка потоками накривала Драко, вона душила його, огортала, проходила наскрізь. Медальйон був набагато могутнішим, ніж Драко здавалось до того, він міг легко убити будь-кого.
Дихати ставало все тяжче, енергія з медальйона виходила назовні і поглинала в себе усе навколо. Вся галявина тепер була покрита чорним туманом, крізь який тяжко було щось розгледіти. Гаррі, побачиши це, не думаючи, кинувся і накрив медальйон рукою, перервавши потік енергії. Драко безсило впав на траву. Туман почав розсіюватись і геть зник, коли Гаррі на мить осліпив горокракс. Обпікшись, Гаррі випустив його, і взявся за долоню, на якій лишився червоний слід. Медальйон упав у траву. Він не закрився, проте енергія з нього вже не йшла. Таке враження, що медальйон переводив подих, готуючись до нової атаки, ще удвічі сильнішої.
- Ну давай! - крикнув Драко і підхопився, - Бий поки він відкритий!
Гаррі дістав паличку, медальйон ніби відчув це і засвітився.
- Редукто! - вигукнув хлопець і поцілив у прикрасу, проте це не дало жодного ефекту, - Бомбарда! - Гаррі продовжував сипати закляттями, але вони усі були марні, медальйон був неуразливим. Після чергової його спроби підпалити горокракс, його паличку щось відкинуло геть. З медальйона таки вивільнилась енергія, але цього разу, вона була вже набагато сильніша.
Гаррі ця енергія нагадала руки дементорів, з якими він стикнувся на третьому курсі, але те, що він про це подумав, було його найбільшою помилкою. Медальйон відчув, чого хлопець боїться, і наче боґарт перетворився на найбільший страх Гаррі. Тоді, замість темної енергії із нього вилетів справжній дементор. Він налетів на Гаррі, хлопець упав на землю. Він би легко відіграв дементора, але його паличка валялася на землі, десь дуже далеко.
Драко весь цей час стояв поруч і намагався вигадати, що робити, але йому не вдавалося.
Перед закляттями горокракс невразливий, а патронуса хлопець накладати не вмів. Гаррі напівпритомний, лежав у траві, у нього закінчувалися сили упиратися деметору.
- Драко, - мимоволі злетіло з його вуст. Мелфой озирнувся в пошуках своєї палички, яка випала в нього з кишені, та натомість побачив дещо інше. У траві лежав дуже гарний і міцний на вигляд меч, Драко не розумів, як він міг раніше його не помітив і як меч узагалі тут опинився. Та йому й не треба було розуміти чи думати, це був його останній шанс. Хлопець схопив меч, розмахнувся і у відчаї рубанув по відкритому медальйону. З горокраксу вирвався оглушливий крик, і він розколовся на дві частини. Мелфой відступив на крок і випустив меч із рук. Дементор, який був лише втіленням енергії з медальйона перетворився на невеликий чорний згусток, а потім і зовсім розчинився. Драко ще не зовсім розуміючи, що узагалі зробив, кинувся до Гаррі.