Гаррі вийшов з кабінету Дамблдора виснаженим, але з полегшенням, бо їх з Мелфоєм не виключили зі школи. Проте, у нього забрали плащ-невидимку до кінця року, що означало кінець усім його планам ходити у Гоксміт без дозволу від опікунів. Мелфой виглядав розбитим, хоч як намагався це не показувати. Його ще точно чекала така ж розмова зі Снейпом, і головне - з батьком, якого хлопець, схоже, появся ще більше. Він озирнув Гаррі з ніг до голови, розвернувся і пішов геть, у бік слизеринської вітальні. Гаррі мовчки проводив його поглядом. Він дуже пошкодував про те, що сказав Мелфою про свої почуття, адже з реакції Драко точно можна було визначити, що вони не взаємні. Він і далі, схоже, ненавидів Гаррі. Поттер сам не розумів навіщо він це тоді ляпнув, бо, здається, цим він зробив тільки гірше. Хлопець зітхнув і пошкандибав нагору до Ґриффіндорської вітальні. Усю ніч він прокручуватиме в голові спогад про їхній з Драко поцілунок і картатиме себе за це.
Зранку Поттер прокинувся з паскудним настроєм і передчуттям жахливих семестрових оцінок. Перший іспит буде з зіллєваріння, а Гаррі точно не хоче ще більше зганьбитися перед Снейпом. І як у Герміони вдається бути такою веселою перед іспитами? Сьогодні вона також дуже позитивно налаштована, і не дивно, для неї іспити це легко, вона упевнена, що отримає найвищий бал.
Гаррі з Роном та Герміоною сиділи за ґриффіндорським столом у Великій залі і снідали.
- Чуєш? - Рон поторсав подругу за плече, дівчина підвела голову, - я можу у тебе списати?
- Ну звісно, ні! Рональде, як ти навчишся чогось, якщо будеш увесь час у мене списувати?
- Я і не збирався нічого вчити, - Рон засміявся.
- Сенс йому відмовляти, якщо він усеодно спише? - Гаррі усміхаючись, шепнув Герміоні.
- Моя совість чиста, - кинула дівчина і втупила погляд в книгу, яку завжди читала за їжею.
Почався перший іспит. Гаррі сів біля Луни Лавгуд, дивакуватої, але дуже розумної дівчини, і сподівався у неї списати. Проте, Луна виявилася ще розумнішою і зачаклувала свій зошит так, щоб сторонні очі не могли нічого прочитати. Снейп щось бурмотів, а всі намагалися розчути про що він.
- Що ж, сподіваюся усі зрозуміли. А тепер почнімо ваш перший тест! - сподівався Снейп марно, ніхто і гадки не мав про що він торочив. Луна схилилась над зошитом і почала щось писати. Гаррі почав робити те саме. Щойно він почав писати опис до зілля удачі, його перервав гучний гуркіт дверей. До класу залетів Драко і зайняв своє місце біля Пенсі Паркінсон, слизеринської старости. Усі ще мить повитріщались на нього і повернулися до тесту. Усі. Окрім Гаррі. Він сидів аж у іншому кінці класу, тож міг не хвилюватись, що хтось помітить його погляд на Драко. На диво, Снейп проігнорував запізнення слизеринця і лише багатозначно зітхнув, піднімаючи загрозливу атмосферу. Снейп ніколи не знімав бали зі Слизерину за такі випадки і все пробачав Мелфою, а от на Ґриффіндорців сердився за будь-що. Особливо він не злюбив Герміону, ще з першого курсу. Вона завжди була в усьому найкраща і була б гордістю Снейпа, якби не її приналежність до Ґриффіндору. Тому професор завжди занижував їй оцінки і знімав бали з факультету за будь-яку дрібницю. Хоча, те саме можна сказати і про самого Дамблдора, якщо пригадати, як він в кінці першого курсу буквально вирвав перемогу з рук слизеринців. Тоді Гаррі дуже радів і вважав їхню перемогу заслуженою, але зараз йому здавалося це вже трохи нечесним. Узагалі, за останній рік Гаррі поміняв своє ставлення до Слизерину, адже думка, що на цьому факультеті навчались лише лихі маги дуже упереджена і навіть абсурдна. Згадати хоча б Лету Лестранж, яку вони проходили на Історії магії, чи самого Мерліна. Вони були студентами Слизерину, але вчиняли дуже героїчно. І Мелфой. Чому вони з ним узагалі ворогували? Бо з різних факультетів? Яким дурним треба було бути, щоб так відштовхнути його на першому курсі. Раніше Гаррі й справді ненавидів Мелфоя, але останнім часом це переросло у щось інше. У щось, чого Драко, на жаль, не відчував.
Герміона замислено писала вже третє завдання, коли Рон ще не доробив першого. Він вирішив списати його в Герміони, щоб швидше перейти до наступного. Дівчина застала його за цим заняттям і обурено шикнула.
- Роне! Що ти робиш?! - вона вхопила свій зошит і затулила рукою.
- Міс Ґрейнжер, чи не могли б ви з містером Візлі вирішити свої любовні справи після іспиту? Знімаю 5 балів з Ґриффіндору, - Снейп виглядав дуже самовдоволеним. Нарешті він знайшов чим дорікнути цій всезнайці.
Герміона почервоніла. Вона опустила голову і сховала погляд в підручник. Рон захихотів і нахилився над партою. Він прибрав пасмо її неслухняного волосся щоб побачити ї обличчя і усміхнувся.
- Роне… - прошипіла Ґрейнжер. Хлопець підняв руки, відсторонився і повернувся до свого тесту. Герміона закотила очі.
Гаррі тихенько захихотів споглядаючи цю картину. Як-не-як, Снейп влучно підколов цю парочку. Гаррі завжди помічав між ними іскру і був упевнений, що щось колись з цього вийде.
Тест закінчився за годину. Гаррі вийшов втомлений, але щасливий, бо отримав відмінну оцінку у Снейпа, що для нього було практично неможливо. На сьогодні це єдиний іспит, Поттер подумав, що вже зробив більше своїх сил і вирішив прогуляти наступний урок. Рон пішов з ним і вони вийшли прогулятися перед замком. Погода була ненайкраща, але це було краще, ніж йти на урок гербології, тому хлопці лише більше закуталися в мантії і продовжити бродити схилами на території школи.
Проходивши там ще пару хвилин, хлопці натрапили на Мелфоя. Він сидів на холодному підвіконні замку і, схоже, теж прогулював урок. Він похнюпився і виглядав засмученим, як завжди останнім часом. Він втратив свою звичку весь час підколювати Гаррі з друзями чи глузувати з гафелпавців. Якось замкнувся в собі, став менше спілкуватися зі своєю компанією. В Гоґвортсі стало навіть тихіше без його витівок. Але Гаррі це бентежило. Він хвилювався за Драко.
- Роне… - почав хлопець, - Ти не міг би залишити нас вдвох?
- Вдвох тебе з Мелфоєм? - Рон здійняв брови і здивовано витріщився на нього, стенув плечима і пішов. Драко підняв погляд на Гаррі.
- Знову ти, Поттер? Може годі мене переслідувати? - кинув він, але не так злісно як зазвичай. Гаррі сів біля нього.
- Я хотів би з тобою поговорити.
- Вперед, - перервав його Мелфой і подивився кудись в далечінь. З цього ракурсу було чудово видно озеро, Заборонений ліс і територію, яка виходила за межі школи.
- Звідки в тебе ця штука? - Гаррі подивився на медальйон.
- Яка? - Драко все ще не дивився на Гаррі.
- Ця, - Гаррі притягнув Мелфоя за ланцюжок до себе. Між їхніми обличчями лишалася відстань в сантиметр, а може і менше. Драко на мить опустив погляд на губи Поттера. Та потім різко, ніби обпікшись він відсторонився від хлопця. Знову відвернувся, але, все ж, почав говорити.
- Ти пам’ятаєш, що ти знищив на другому курсі у таємній кімнаті?
Драко озирнувся на Поттера.
- Щоденник Тома Редла?
- А що це була за річ?
- Невже ти хочеш сказати, що цей медальйон це… - очі Гаррі розширились.
- Горокракс? Так, - Мелфой сказав це, ніби це був лише дешевий ланцюжок за 5 баксів, а не частка душі найсильнішого лихого чаклуна в історії, - не подумай, звичайно я не знав про це. Але мій батько знав.
- То це він дав його тобі?
- Ця розмова не для зайвих вух, Поттер, - Драко піднявся і вже хотів піти.
- Драко, - Поттер спинив його, - дякую, що розповів.
- Це ще не кінець історії. І май на увазі, я розказую це тобі лише щоб ти допоміг мені його зняти.
- Звісно, - Гаррі кивнув. Мелфой пішов, а Поттер обернувся і сховав усмішку в долоню.
- І не переслідуй мене! Я сам прийду, - озирнувся Драко через плече. Гаррі знову кивнув, підвівся і пішов в протилежному напрямку. Його щоки налилися рум’янцем. Зайшовши до замку, він побіг шукати Рона щоб піти з ним на Історію магії.
Увечері після уроків усі зібралися в Ґриффіндорській вітальні. Завтра матч з Квідичу проти Гафелпафу тому Вуд зібрав Ґриффіндорську команду все обговорити, інші ж просто прийшли послухати. Рон сидів у кріслі біля Герміони. Це був його перший матч, тому хлопець помітно нервувався. Гаррі підійшов і шепнув йому:
- Та не хвилюйся ти так, Роне! Це ж Гафелпаф, вони в нас ніколи не виграють! - Рон усміхнувся. Ця фраза йому ніяк не допомогла, але хлопець відчув підтримку друга, що було для нього важливим. Він не хотів зганьбитися у свій перший матч і підставити всю команду. А особливо він не хотів зганьбитися перед Герміоною. Він все ще переживав, через те, що міг несправедливо потрапити в команду, адже Герміона тоді застосувала «конфундус» до Кормака. Тому він дуже боявся усіх підвести. Врешті, хлопець примусив себе забути про це до завтра, бо хвилювання тут всеодно нічим не допоможе. Послухавши Вуда ще кілька хвилин, усі поросходилися по спальнях. Гаррі поставив свою мітлу біля каміну, вона вже була готова вилітати. Хлопець зітхнув і побіг у спальню за Роном.
Хлопець зняв взуття і ліг на ліжко. Він вже збирався засинати, аж Рон поштурхав його за плече.
- Гаррі! Гаррі, ти що вже спати зібрався?
- Взагалі-то, так… - Поттер обернувся до друга, що лежав на сусідньому ліжку.
- Про що ви говорили з Мелфоєм? Про те, що сталося сьогодні вночі? - Рон проігнорував репліку Гаррі.
- Звідки ти знаєш, що сталося вночі?
- Шеймус мені розповів, що ти кудись виходив, а потім він чув як Дамблдор свариться, - Рон заінтриговано усміхнувся і підсунувся ближче.
- Чорт… - Гаррі злякався, аби Шеймус не ляпнув чогось зайвого.
- Гаррі! - Рон ніколи не давав хлопцеві мати хоч якусь таємницю, він ріс у великій сім’ї, де нівкого не було особистого простору, тому геть не розумів бажання Гаррі дещо таки тримати в секреті.
- Роне, я не можу сказати…
- Але чому? Думаєш я комусь розповім? Ти ж знаєш, я не такий! - Рон трохи обурився.
- Ні, звісно ні… просто по-перше я не можу підставити Драко і розказати це без його дозволу, а по-друге, - Гаррі затнувся.
- Не хочеш - не кажи. У всіх є свої таємниці, - Рон вдав, що зрозумів хлопця, але насправді трохи образився, - Хоча я би тобі свою розказав.
- О… - Гаррі не думав, що в Рона були якісь секрети, цей хлопець буквально не міг про щось мовчати, - не знав, що в тебе є таємниця…
- Є. Але я розповім її тобі лише якщо ти…
- Не треба, - перервав хлопця Гаррі, - якщо в тебе є секрет, тримай його міцно, бо потім можеш сильно пошкодувати, - Рона ця відповідь задовольнила, - добраніч, друже.
- Добраніч.
Хлопці відвернулися одне від одного і залишились наодинці зі своїми думками.