Снейп ліниво ковзав поміж рядами з підручником у руках, заглядаючи своїм гачкуватим носом у конспект кожнісінького ґрифіндорця.
Гаррі писав так повільно, як тільки може це робити учень, якому за три уроки остогидло усе пов’язане із захистом від темних мистецтв: разом з професором Люпином зник й той неповторний шарм тепла та затишку. Натомість усі сиділи натягнутою струною, час від часу відводячи очі від пергаменту, аби поглянути скільки часу ще залишилось — згідно з пісочним годинником на учительському столі — не більше хвилини.
Проте замість скрипучого голосу Снейпа про «завершення часу написання», авдиторією пролунав тихий, проте наполегливий стукіт. За дверима з’явилася висока та худа постать, що у світлі кімнати набула рис професора Люпина.
— Ви щось хотіли, Люпине? — Снейп з особливим задоволенням вимовив його прізвище, смакуючи відсутність приставки “професор”
— Я лиш зайшов забрати речі, Ви можете продовжувати урок.
Важко було сказати що подіяло на Снейпа більше, — простота його тону чи сама присутність Люпина — але в ту ж секунду він з поспіхом поправив мантію та наказав усім відкрити підручники.
— Сторінка триста дев’яносто чотири та триста дев’яносто п’ять. Минулого разу ви погано засвоїли цю тему. Отож, хто прочитає нам перший абзац?
Щоки Гаррі спалахнули багряним, як тільки він зрозумів до чого веде Снейп. Ну, звісно, де б ще він отримав можливість тицьнути в професора Люпина своїм статусом та вседозволеністтю перед цілим класом третьокурсників?
— Невже немає бажаючих? Я впевнений, що ця тема актуальна для вас як ніколи. Ось, наприклад, ти, Лонґботоме. Зустрінеш раптом перевертня у житті, а що з ним робити — ще те питання.
Лице Невіла, точнісінько як і Гаррі, запалало усіма відтінками ґрифіндорського прапору. В цей час Люпин незворушно ковзав між рядами, складаючи речі з учительського столу у темно-сіру валізу.
— Не знаєш? — провадив далі Снейп. — Що ж, дуже погано…
— Я закінчив, — раптом перебив його Люпин. Жодної звичної теплоти у голосі — лише стук метала об метал. — Гарного дня.
Не встиг Снейп процідити «взаємно», як Люпин розвернувся та широким кроком попрямував до виходу. Кров у скронях Гаррі запульсувала з новою силою.
— Пане професоре!
Голос Гаррі зрадницьки затремтів, наче після удару у живіт. Усі невисказані емоції звилися у клубок, що тепер стояв посеред його горла і, здавалось, збільшувався з кожною секундою цього незручного та гнітючого мовчання. Люпин повернув голову, все ще стискаючи дверну ручку.
— Поттере, — скривився Снейп. Ця його гримаса стала уже звичною, тому зрозуміти незадоволення можна було лише через голос, — повернись до уроку та зачитай нам абзац…
Це стало останньою краплею. Гаррі схопився з-за столу, ненароком зачепивши ліктем підручник, що гепнувся об твердий камінь підлоги. Наступний момент — і його рука уже стискає чарівну паличку, а очі шукають хоч краплю підтримки серед присутніх. Проте всі, наче за командою, опустили очі, не бажаючи встрягати у перепалку: навіть Рон, що не соромився називати Снейпа останніми словами, втупився у підручник, воліючи розчинитися поміж рядками.
— Поттере, досить цієї вистави. Сядь на місце та не ганьби ім’я вчителя, який цілий рік навчав тебе подібним брудним трюкам.
Навчив!
— Експекто патронум!
Усі ті уроки захисту від темних мистецтв виринали з пам’яті один за одним, наче розкладений по кадрам фільм. У вухах дзвеніло, як у плавця, що з головою занурився у воду, а й без того мокрі очі засльозились від яскравого спалаху на кінчику чарівної палички.
Момент — і з хмари сизого диму виринув напівпрозорий олень, тіло якого сяяло усіма відтінками діамантів. Кружляючи над головами студентів, він кілька разів перестрибнув невидимі загорожі та порснув у відчинене вікно, серпанком розтанувши у повітрі.
Той екстаз на межі з виснаженням, що захопив Гаррі, дозволив побачити лиш скромну посмішку професора Люпина, який поспіхом покинув клас.
Відгуки