Намджун був для них не то чудом, не то благословенням. Для кожного він мав своє сакральне значення і став невід’ємною частиною, навіть не життя, а, таке відчуття, що тіла. І у кожного в жахах була одна спільна риса, в усіх них Намджун був відсутній, можливо навіть через це дані сни так лякали.
У квартирі була практично суцільна темрява, лише на кухні легким світлом сяяв нічник. Намджун прямував саме туди. День пройшов не найкраще особливо, коли прокидаєшся від температури і ломоти у тілі. Нарешті під вечір з’явились сили і бажання закинути у себе щось, окрім чаю і таблеток, які від ранку, він отримував від своїх любих. У холодильнику його чекали страви приготовані Сокджином і від цього настрій ставав кращим. За день він майже ні з ким нормально не спілкувався бо, щоб нікого не заразити, Джун вирішив самоізолюватись. Приходити в кімнату можна було лише на короткий термін. Тому за цілий день бажання обіймів, цілунків та дотиків зросло до небес. І зараз, гріючи свій сніданок-обід-вечею, роздумував, а де всі решта, чому квартира окутана темрявою і чому так тихо. Як раптом чиїсь руки схопили його за стегна і зовсім біля вуха пролунало:
-Джуні, як я за тобою скучив. Намджун здригнувся і різко повернувся в руках Чіміна, який сильніше стиснув боки і почав заспокоюючи виводити великими пальцями кола.
-Ой, ти мене налякав.
-Вибач, не подумав, я так зрадів, коли побачив тебе,- Чімін розтягнувся свої вуста у посмішці, а потім обережно прижався нею до щоки Намджуна.
-Ей, годі, я ще хворий,- Кім обережно відхилив голову назад і зробив спробу вирватись з ціпких рук.
-Ну годі тобі, невже ти думаєш, що нас так легко побере якась там болячка.
-Не хочу ризикувати, тим паче ми завжди підтримуємо тісний контакт, тому хвороба розповсюдиться швидше, так що краще нехай хтось один перехворіє.
- Який ти дбайливий,-пролунав голос Юнгі з боку входу на кухню,- а міг би обрати собі якусь одну жертовну жертву, яка б допомогла тобі перебути цей день не на самоті. Не люблю, коли ти довго один.
-Я всеодно більшу половину дня спав, так що в цьому не було потреби.
Юнгі лише гучно видихув і обійняв Намджуна зі спини, кладучи підборіддя на плече і накриваючи руки Чіміна своїми. Раптом пролунав гуркіт вхідних дверей і у передпокої почалось копошіння.
-Якраз хотів запитати де ділась решта.
-Вони вирушили за покупками, щоб хоч якось відволіктися,- прошепотів Юнгі і залишив цілунок десь за вухом.
-Може все-таки відпустите мене?
-Ні,- засяяв Чімін, а Мін просто захитав головою.
-Ура, обійми,- радісно вигукнув Чонгук і швидко, відкладючи пакети, приєднався до трійці посеред кухні.
-Ей, ти повернись, більше ніяк не хочеш більше допомогти? - з невеличким роздратуванням промовив Техьон, но при цьому так же швидко поставив пакети, приєднюючись до обіймів.
Намджун легенько закотив очі при цьому посміхаючись і наповнюючичь теплом тіл, що його оточили. Його погляд вихопив Джина і Хосока, що стояли в дверях і він з невеличким докором спитав:
- А ви чого ще там?
На обличчі Хосока одразу ж розцвіла та сама дивовижна посмішка і він швидко розмістився між хлопцями. А Джин ще декілька секунд помилувався цією картиною збоку і з задоволенням приєднався до решти. Душа Намджуна тріпотіла, в животі метушились метелики і всім своїм єством хотілось показати всі свої почуття, але сказав він лише:
- Я дуже радий бачити вас усіх, але по-перше я не винуватий якщо хтось заразився, а по друге, коли я нарешті зможу поїсти?
На кухні пролунав тихий сміх, хтось щось запитував, всі почали енергійно займатись справами. А Намджун розумів, що ці хлопці для нього чудо.
Відгуки