Табір це в першу чергу табір. Навіть, якщо він тренувальний, навіть, якщо там волейболісти готуються до майбутніх ігор, то все одно це лише табір повний веселощів, пригод, різних одкровень і жахастиків наніч.
— Цукішімо, твоя черга розповідати лячну історію, – Асахі люб’язно передав ліхтарика блондину в окулярах.
— Може я краще пропущу, я не хочу нічого розповідати, – він намагався якось втекти від цього. Він може і знав, що йому розказати, але бажання у нього зовсім не було.
— Ні, Цукішімо, всі розповідали щось і ти розповідай, – грізно сказав Танака. Кей лише розчаровано видихнув і підставив ліхтарика ближче до підборіддя. Всі зручніше вмостились і почали уважно слухати. У темній кімнаті було видно лише силуети Карасуно і світле обличчя хлопця.
— Тоді слухайте, – Цукішіма набрав повітря і почав, – чи не помічали ви нічого дивно на цьому озері? Може там хтось живе? – всі хлопці дружно обернулись і поглянули у вікно: на дворі зовсім темно, а у водоймі відбивається повний місяць. Гладь води рівна, як ніколи, тому земний супутник було видно бездоганно. Волейболісти перезирнулись і сказали, що нічого дивного вони не помічали, – хм, дуже дивно… А чи чули ви про русалок?
— Русалок? Це та, що Аріель? – спитав Хіната.
— Хінато, ти дурник. – Ніби факт проконстатував Кей, – Зовсім не ті русалки з гарним хвостом і блискучим волоссям, як з мультфільмів, а ті справжні, закутані у водорості, а у їх волоссі тина. Вони лячні. Їх шкіра зеленуватого відтінку, у них темні очі, здається, ніби там дві діри замість очей, – з кожним словом він додавав жахливої атмосфери і не забував дивитись у очі кожному, хто сидів поруч, – у них виступають ребра, але не лише через їх страхітливу худорлявість, а й через те, що це зябра! – Ямаґучі ахнув, але озирнувся довкола і не побачив ні у кого подібної реакції, тому продовжив слухати. – Та що там зябра, вам буде важко повірити, але це ж були колись дівчатка. Як Ячі, наприклад. – Тут уже перелякано ахнула більша частина волейболістів. – Ці дівчатка жили звичайним життям, аж тут їх затягнула до себе вода… вони опинились на дні, але Смерть їх не хотіла приймати, аж занадто молодими вони були, тому тепер вони назавжди приречені жити у озері, блукати неподалік і кликати дівчат стати русалками…
— А хлопців? – шепочучи, спитавсь Хіната.
— Дякую, що перебив, – Цукішіма на мить опустив ліхтарик і навіть не бачачи його обличчя можна було сказати, що він закотив очі, – А хлопців вони, – світло повернулось на місце, як і атмосфера жаху, – залоскочують до смерті, – після драматичної пуази ледь чутно сказав хлопець. – Будьте обережними, ходячи біля вони пізно ввечері, може саме ви станете наступними жертвами русалок.
У кімнаті застигла тиша, хтось виглядав у вікно у надії побачити ту русалку, про яку говорив Кей на власні очі, хтось навпаки намагався не дивитись туди, бо раптом прийдуть саме за ним, а дехто просто намагався не заснути, бо година пізня, а страшні історії ще не всі переслухані. У цій тиші чулись тихі кроки з коридору. Вони наближались, ставали чіткішими. Ті, хто сиділи поблизу дверей почали сунутись подалі від них, тим самим нервувати інших гравців команди. Крок за кроком примара ставала все ближче і от скрип дверей. Вони прочинились повністю і там було видно силует: щось невисоке, струнке і з мокрим волоссям, ніби тільки з води. Навіть ті, хто найменш лякливі перелякались не на жарт, що вже казати про Хінату і Ямаґучі, які хором почали кричати про те, що воно їх зжере.
Мить і клацнув вмикач. У кімнаті була чудна картина: на Цукішімі повисли Танака і Асахі, поруч були Дайчі і Сугавара, поруч намагались якомога щільніше втулитись Шьойо з Тадаші, а з-за спин виглядали Каґеяма і решта команди, яка вже напоготові тримала подушки. Тим часом у дверях стояв спантеличений Нішіноя. Побачивши це Кей почав посміюватись, а за ним поступово почали сміятись й інші.
— Ааааа, русалко, не чіпай нас! – кричав Ямаґучі.
— Русалко, забирай Каґеяму, тільки не чіпай мене. Я ще надто молодий, щоб помирати. – лементував Хіната.
— Агов, – невдоволено відгукнувся Каґеяма на пропозицію Шьойо, що стало причиною для другої хвилі сміху.
— Нішіноя, це всього лише ти? – радісно вигукнув Танака.
— А ви думали хто?
— Русалка, – хором відповіли хлопці.
— Хто?
Сміх не стихав, серед цього гамору дехто намагався пояснити все ще розгубленому Ної, що тут відбувалось. Не дивно, що через кілька хвилин хлопці знову почули у коридорі кроки, але вже гучніші і набагато швидші.
— Це вже точно русалка, – тихо мовив Ямаґучі.
— Та ні, це вже якась вовкулака, – зауважив Цукіщіма.
— Вовкулака? – перелякано крикнув Хіната.
— Я не зрозумів, що тут відбувається, - крізь прочинені двері влетів тренер Укай і всі миттєво стихли, - начебто була команда йти спати! Я вам тут не мамця, але здається ви заважаєте людям довкола. Якщо ви побудили своїм шумом інші команди, то завтра зранку отримаєте додаткове коло пірнань і пробіжок. А зараз хутко повлягались спати! – через кілька секунд хлопці вже лежали у своїх спальниках, вкриті ковдрою. Світло вимкнулось, двері зачинились, а у коридорі було чутно кроки тренера, що ставали все тихішими.
— Знаєте, злий Укай - це дещо страшніше за русалок і вовкулак, – зауважив Танака і всі погодились з цим, трохи підсміюючись, щоб до них раптом не повернувся тренер з додатковим покаранням.
