як я до такого докотилась?

Гаряча вода обпікає мою шкіру ,а волосся прилипає до спини…Пів години тому мене відшив хлопець ,якого я кохала більше життя. Ну,Рейч ,а на що ти ще сподівалась ,як не на це? Але як? Він ж наче приділяв мені знаки уваги ,ми мило спілкувались, стільки моментів просто так? А як же той поцілунок? Але ми були п’яні…АЛЕ ЦЕ НІЧОГО НЕ ЗМІНЮЄ!!! Чи змінює? Я запуталась…Де мій шампунь? як же я хочу провалитись під землю… Я сама собі щось нафантазувала ,а тепер сиджу з відмовою…

А ,так… З цими хлопцями я забула представитись;) Я Рейчел ,але можна Рейч , та і ,якщо чесно ,мені так навіть більше подобається . Мені 16 ,я з Франції ,а якщо бути точнішим - Париж. Так ,починайте заздрити ,бо це просто місто мрії :ця архітетура ,люди,мода ,їжа,затишок просто неймовірні. Я не можу висловити захоплення цим містом. Я рада ,що народилась тут . Хобі в мене немає,хіба що Tik Tok:) Я просто деградую,визнаю. Якщо говорити про зовнішність :вага 53 ,ріст 164 ,волосся русе ,пострижене під каре,великі блакитні очі ,тонкі брови та насичені рожеві губки. Неймовірно красиві ключиці і великі ляжки. Якщо комусь цікаво-талія 66:) Якщо говорити про характер :вперта ,нагла,емоційна,весела ,вірна і щира. Люди не люблять мене через те ,що я говорю те ,що думаю і не веду себе так ,як цього хочуть вони. Якщо говорити про протилежну стать ,то окрім безхатьків компліментів мені ніхто не робить.

Я вже понад рік веду свій блог ,куди записую все що відчуваю,створюю цитати і пишу вірші (поки мене не відшили і я не втратила натхнення) і в мене 60000 підписників ,так…)

Якою класною я б зараз не здалася - це лише перше враження .Я дівчинка, в якої занижена самооцінка ,рхп(булімія),залежність від енергетиків та сигарет і пташка в голові.

Принаймі я дуже товариська. Мене ,не будем соромитись і говорити ,применшуючи ,знає більша частина Парижу. Так , не схоже по опису вище ,але 50% моїх знайомих- татові знайомі (він в мене мер міста ) ,а інші 50 : школа,знайомі брата ,сама познайомилась (до цього періоду апатії) ,знайомі друзів ,когось з родини. Ось вам ,власне ,і весь Париж.

А,сім’я… Тато і брат. звучить страшно ,але вони найкращі в мене і це не перебільшення. Моя мама давно переїхала в Флоренцію до свого директора=коханця. Тато- Роджер Флін і брат- Кенні Флін - два високих і дужих чоловіка з таким же волосся,як у мене ,тільки різне за довжиною : у тата -коротке ,у Кенні- середньої довжини (але довше за моє). Татові 48 ,брату 18 (дід).

І так ,як я могла забути Фонді? Це мій найнайнайнайнайкращий друг. Кому цікаво ,в нього є дівчина ,яка його ВЗАГАЛІ не ревнує до мене. І звати її Джуді (красиве ім’я) . Взагалі вона хороша ,неймовірно красива і просто прекрасна дівчина ,але її ревність…

Окей , ми з вами трішечки познайомились , а зараз я йду в магазин по колу собі (якщо хочете завоювати моє серце -купіть мені її)

Була рада познайомитись;)

ви не розумієте

Я сиджу на кухні. На годиннику 00:16. Я сиджу і доїдаю торт. Тортик просто неймовірний… Крем повітряний ,без перебільшень , коржі прямо тануть у роті ,а помадка зверху стікає по краям…Чому…? Ще один кусок А в голові крутиться тільки Чому?Чому?Чому?

Мене вже страшенно нудить,але я продовжую їсти..Я не можу зупинитись і це жахливо. Це відчуття ,коли ти розумієш ,що все в твоєму житті залежить від їжі : сприйняття ситуацій ,страхи,бажання,мрії,переживання ,і ти нічого не можеш з цим зробити. Або просто не хочеш. Коли весь негатив ти заїдаєш . А ще гірше ,коли пізніше ти позбуваєшся цієї їжі … Ти сидиш над унітазом ,зі сльозами на очах і блюєш… Практично кожного разу після цього я лежу в ванній на підлозі і плачу .Це так жахливо… Тренування голинами до межі ,коли в тебе трясуться руки и ти просто не можеш стояти. Ти не можеш навіть тримати пляшку води в руках. Коли ти п’єш літри води і таблетки ,коли голодаєш днями і викидаєш їжу ,щоб було менше калорій. Я докотилась до того,що я на пам’ять знаю калорійності більшості продуктів… І я стомилась від цього. Я заздрю людям ,які їдять все ,що хочуть ,які не знають калорійності продуктів і просто люблять себе. В яких немає страху з’їсти щось шкідливе і солодке ,яким не сняться жахи про купу солодкої їжі і в яких вже немає рефлексу до блювання після прийомів їжі.

Торт вже закінчився … Як і мої сили на це життя. Я піднімаюсь і одразу ж відчуваю те відчуття ,коли все ,що ти тільки-но з’їла ,підступає до горла. Я без роздумів біжу в ванну і вмить мій шлунок стає порожнім.

Звичайно ,ви маєте право засуджувати мене ,бо крім мене в цьому ніхто більше не винен ,але…Коли тебе обговорюють за спиною через твою зайву вагу,на яку ти і уваги не звертала ніколи..? Коли тобі кажуть перестати їсти рідні люди ,друзі, коли всі тільки і радять дієти ,незважаючи на те ,що вони самі в декілька разів ширше мене… Це так… несправедливо. Коли ти ,через декілька років життя думаєш над тим ,як класно тобі було колись ,коли ти не переймалась калоріями ,не зробила дієти своїм сенсом життя і тому подібне…Чесно,будь моя воля ,я б повернулась в період приблизно 3-ох років назад і забила б хуй на всі ці критики і слова… Я любила готувати і любила їсти ,а зараз на їжу мені страшно дивитись ,бо вона асоціюється в мене в зайвими кілограмами.Я стомилась їсти продукти ,в яких менше всього калорій та жирів/вуглеводів…Нікому не побажаю такого.

починаємо нове життя

Понеділок ,15 травня. Вже скоро кінець року ,що дуже сильно мене радує,бо я нарешті відпочину від школи . Не те що від школи навіть,а в більшій мірі від однокласників. В нас з ними нейтральні стосунки,я б так їх назвала. Від періоду 1-го класу я ні з ким так і не потоваришувала ,та і не хотіла впринципі. В мене завжди був Фон(Фонді) . Ми знайомі з ним з табору. Ох….Табір=любов. Це було прекрасне літо: перший поцілунок ,перший танець ,нові друзі… Окрім Фонді в мене з’явилось ще декілька хороших подруг :Меліса і Жанна. Вони просто неймовірні(але не кращі за Фонді) :почутя гумору,зовнішність, інтелект…Все , все ,все . Я повинна їм написати і домовитись зустрітись найблищим часом- я дуже скучила. Я переглядаю наші фото спільні з табору і заздрю своєму тодішньому життю :спокійному,веселому і безтурботному. 

Виходжу з своєї кімнати і мчу по коридору кольору слонової кістки на запах прекрасних братових оладків. Це просто щось неймовірне… Люблю понеділки тільки через те ,що вранці на мене чекають оладки Кенні. Вони буквально тануть в роті. Звичайно,це чи нє єдине ,що добре виходить в нього окрім гри на фортепіано, але це краще ,ніж нічого. Я вмощуюсь на диванчику в кінці кухні і чекаю на свою порцію,коли Кенні починає зі мною діалог :

-Рел ,я сьогодні ввечері поїду до Джуді …В нас побачення- річниця ,1 рік. Ти не проти,якщо сьогодні вечерю татові приготуєш сама ?

-звичайно ні,Кенні. Прийми мої вітання,ахахаха. Ходи обійму)

Я дуже люблю обійматись ,а з Кенні це просто рай: його запах і широка спина… Як же я заздрю Джуді.. Мені ніколи не зустріти такого хлопця ,як мій брат.Після того,як я впихаю в себе порцію оладок ,які ледве вміщають 100 грам ,я виходжу з кухні ,прямую до дверей квартири. Я йду на ранкову пробіжку. Фонді дивується ,звідки в мене взагалі сили вставати зранку з ліжка ,не те що вчитись і займатись спортом /блогом. Але ніхто не знає мою маленьку таємницю: енергетики) Так ,багато хто втирає про те ,що це просто вигадка ,але з власного досвіду скажу ,що все навпаки: якби не вони ,в мене б реально не було сил встати з ліжка.

Я взуваю свої улюблені чорні кросівки ,зношені до ручки але дуже зручні , одягаю зверху зіп-худі ,беру ключі і навушники і виходжу з дому ,а потім і з під’їзду.

На вулиці просто неймовірна погода: свіжість після ночі,легкий теплий вітерець і яскраве сонечко. Земля ще не встигла нагрітись ,а люди ще не встигли прокинутись і такий розклад мене цілком влаштовує. Попереду мене чекає легка розминка ,а вже потім 3 кілометри бігу…

останні краплі совісті

ПРОСТО НЕ МОЖУ ПОВІРИТИ!!!

Тільки-но я прийшла додому ,як мене чекали «дуже приємні» новини: хтось взламав мій акаунт з блогом і видалив всі дописи… А ще краще те ,що перед тим цей Містер-мінуссовість виставив сторіз з фразою «я ненавиджу вас і цей блог,будьте прокляті»… Треш.

Після стількох років старань і сил я втрачаю просто все. Варіант відновити все і повернути вже не така хороша ,як здавалось спочатку - це все потрапило в новини інтернету…Звичайно,по телевізору про мене не розповіли ,але на сайтах новин про відомих блогерів ,наприклад БлОгінг.ОК про мене вже написали купу розповідей:

• в мене стався нервовий зрив через мої проблеми з батьками (точніше тільки з мамою,вони ж знають про її вчинок)
• я вирішила привернути до себе увагу таким способом і похайпитись
• мені заплатили якісь не дуже відомі блогери,щоб я не була конкуренткою

Що я можу сказати? Це просто абсурд… І найобразливіше те ,що мої підписники,які добре мене знають та давно стежать (стежили)за моїм блогом абсолютно нічого з цим не роблять… Звичайно ,є і вийнятки ,але таких одиниці …з 60000 осіб.

 Я  ще трималась ,але фраза тата «Ну це всього-лиш блог» просто за секунду довів мене до сліз. Я розплакалась просто перед татом і Кенні.. ПРОСТО ПЕРЕД ТАТОМ І КЕННІ!!! Це катастрофа.Сльози і не думають зупинятись ,хоча зараз це вже на так важливо.

Чому?Хто це зробив ,а головне навіщо? Так,в мене ,як і в всіх блогерів ,були хейтери..Так ,були ситуації і непорозуміння з моїми підписниками,але ж не настільки…

Коли я закінчую про це думати і більш-менш заспокоююсь - відчуваю як щось тепле обгортає мою спину: я в себе в ліжку. Напевно, Кенні заніс мене сюди.а я навіть не помітила . Я ще більше обіймаю ковдру і дивлюсь в вікно : прекрасний вигляд ранкового Парижу з вікна 5 поверху. Стук у двері…

-можна?

мовчання.

-значить можна.. Рел(це Кенні) , я розумію і знаю- твій блог для тебе все але ,можливо ,це знак?

Від цих слів в мене наче струм по жилах пробіг. Знак? Знак на що? На те ,що я невдаха?Знак на те , що мені взагалі не варто нічим займатись? Що в цьому житті в мене нічого не вийде? Дякую,Кенні, дуже допомогли мені твої слова. Він наче прочитав мої думки:

-я не маю на увазі ,що ти невдаха… Я мав на увазі,що це просто не твоє? Сам Всесвіт послав тобі знак і тобі варто було б до нього прислухатись..

Він хоче мене ще більше довести?

-Кенні ,я ,звичайно, розумію… ти віриш в долю і все таке…АЛЕ ПРИ ЧОМУ ТУТ Я І МІЙ БЛОГ?

Я вже переходжу на крик і з очей по щоках знову стікають солоні слізки.

-ЧОМУ ВІН РАНІШЕ НЕ ПОСЛАВ МЕНІ ЯКУСЬ ВІДКРИТОЧКУ З НАПИСОМ»ЦЕ НЕ ТВОЄ,ПЕРЕСТАНЬ»? ГА? Я стільки над ним працювала ,а зараз це все просто пішло в одне місце… За що так ці мною?

-Ох,Рел… Я не знаю ,що тобі сказати… Хоча.. Може , ти спробуєш щось нове? Малювання наприклад..Або скульптуру,музику ,танці? Тобі потрібно відволіктись.

Мене вже починає бісити ця його поведінка.

-ти не розумієш чи не хочеш розуміти? Цей блог-моє життя , і я так просто не можу змиритись з тим фактом ,що його в мене більше нема

, що в мене більше немає моєї аудиторії і підтримки від них. 

І саме в цей момент мені в голову приходить просто неймовірна думка : я знайду того ,хто це зробив. Я не знаю як, але я це зроблю. Так,можливо , я завтра про це забуду але це мене не зупиняє. З цих роздумів я виринаю рівно в той момент ,коли Кенні починає кликати тата. Різким доторком я затикаю йому рота своєю долонею і шиплю ,як кішка :

-вийди звідси.

Очі стали його неймовірно круглими ,як блюдця і він мовчки забрав мою руку від своїх вуст ,піднявся з ліжка і попрямував до виходу. Воно було того варте ,я хочу побути на самоті , а вибачусь потім.