Інтерлюдія

Інтерлюдія

Королівська Гавань 

У залі засідань Малої Ради зависло в повітрі щось невідоме. Рука Короля, лорд Оуен Мерівезер, все ще вагався, чи розповідати іншим членам Ради про звістки з Півночі. Хоча ймовірно, що Варіс уже знає все, тільки збирається відкрити всі карти, коли подія вже відбулася як доконаний факт. Конфлікт між принцом Рейгаром та королем Ейрисом переріс у щось значно більше після смерті принцеси Елії. А другий шлюб із донькою Старків точно приведе короля до сліпої й чистої люті — його нелюбий син зумів перетягти на свій бік півкоролівства, і це щонайменше. Різні чутки називали таких гостей як Гостер Таллі, Джон Аррін та Оберін Мартелл. А їх присутність на весіллі може означати лише одне — змову. Звичайно, Рейгар був би кращим правителем, але це означатиме крах амбіціям самого лорда Мерівезера — король може призначити на посаду Руки будь-кого, хто на його думку достатньо компетентний. І у випадку Срібного Принца це може бути будь-хто з найменшою крихтою здорового глузду, починаючи лордом Воріком Дейном і закінчуючи лордом Джоном Арріном, чи навіть Тайвіном Ланістером…

З роздумів його вивели привітання членів Ради, що саме заходили в залу. Сер Герольд Гайтавер привітався без особливої приязні, чисто за вимогами протоколу. Лорд Кельтигар та лорд Веларіон зробили поважні реверанси, а напахчений Варіс як завжди улесливо посміхнувся, подаючи обидві пухкі руки. Великий мейстер Пайсел був ще більш улесливим, ніж євнух, і на додачу весь час кивав головою, від чого його ланцюг весь час брязкав. Лише коли всі посідали на свої місця, лорд Мерівезер оголосив про початок засідання. 

— Що з лордом Стоквортом? Чому він не з’явився на засідання? — розпочав Рука. 

— Боюся, мілорд злегка занедужав, святкуючи іменини своєї онуки леді Лоліс, — відповів Варіс. — Лише боги знають як можна випити стільки вина і при цьому триматися на ногах у його віці. 

— Що правда, то правда, — підтакнув Пайсел. — Лорд Стокворт завжди любив святкувати з усією можливою помпою, навіть якщо це дуже й дуже незначна подія.

— У такому випадку проведемо засідання без Майстра над законами, — констатував лорд Мерівезер. — Мілорди, оказія, за якої я зібрав вас тут… незвичайна. Я б сказав… шокуюча. Можливо… хтось із нас уже чув про… новини з Півночі. Незвичайні новини з Півночі…

Договоривши, лорд Оуен кинув сповнений цікавості погляд на колег. Мейстер Пайсел виглядав таким, що не розуміє, про що йдеться. Лорд Кельтигар і лорд Веларіон здивовано перезиралися між собою, мовби під’юджуючи зізнатися в чомусь жахливому. Лорд-командир Гайтавер майстерно ховав будь-які емоції за маскою незворушності та стоїчного спокою. І тільки Варіс хитро усміхався, оперши пухке обличчя на таку ж пухку долоню. 

«Лицеміри. Усе ви знаєте, тільки не кажете нічого, тому що боїтеся гніву короля. Він би з вами не церемонився — гаряча ванна з диким вогнем була б вам гарантована. Всім, окрім Варіса…»

— Гаразд, якщо ви мовчите, то скажу я, — перервав мовчанку лорд Мерівезер. — Принц Рейгар, якого наш король видалив з черги престолонаслідування, одружився вдруге. І не з аби-ким, а з такою собі Ліанною Старк. Донькою цілого Вартового Півночі й лорда Вінтерфелу Рікарда Старка. Я чув безліч різних чуток, та думаю що це буде в юрисдикції нашого Майстра над шептунами підтвердити їх, або спростувати. Я до вас звертаюсь, лорде Варіс. 

— Ваша проникливість вражає, лорде Руко, — єлейно відповів євнух. — Мої пташечки принесли мені небагато пісень із Півночі, та всі сходилися на тому, що принц Рейгар зробив те, що зробив — одружився з леді Ліанною без відома нашого вельмишановного короля Ейриса. Та це лише квіточки, мілорди, адже те, що дім Таргарієнів підтримував століттями, вмить зазнало краху. Відтепер Північ, Річкові землі та Долина не визнають жодного короля, окрім Короля Півночі, Тризубця, Гір та Долин, ім’я якому Рейгар Таргарієн. Прикро це казати, та наш король у своєму безумі втратив майже що дві третини держави, і боюсь, що втратить більше…

— Не смійте ображати свого короля, лорде Варіс, бо від його гніву вас не врятують ні боги, ні люди, — захрипів від неподобства Пайсел. — Усі, хто при здоровому глузді, точно не взяли участі в цьому неподобстві та балагані…

— Боюся, що все королівство втратило цей, як ви кажете, мейстере, здоровий глузд, — відповів євнух. — Король нездоровий і підозріливий, на відміну від принца Рейгара, що просто так і мухи не скривдить. Якщо він вирішив оголосити про свої права на трон, усі, хто не любить короля, стануть на його бік. 

— Як можна не любити того, кого дали боги?… — почав було Пайсел, та лорд Веларіон різко урвав його — …отже ці боги аж дуже жорстокі, якщо послали нашому королівству таку жахливу людину, як Ейрис Безумець. Принц Рейгар міг вбити короля на місці, одразу після усіх тих образ, які він наговорив йому, та не зробив цього. Вбивство це злочин, який боги можуть пробачити, але кревнозгубство — ні. І якщо наш принц оголошує справедливий похід проти безумця на троні — народ на руках занесе його сюди…

— Притримайте язика, лорде Люцерисе, бо накажу його вирвати, — перервав його лорд Мерівезер. — Якщо готується повстання, то це означає, що нам слід шукати союзників. Хто в програші від цього союзу, окрім нас? 

— О, щонайменше двоє таких з’являться, — весело усміхнувся Варіс. — лорд Тайвін Ланістер точно цьому не зрадіє, адже тепер йому доведеться шукати інший спосіб зробити свою доньку королевою…

— Лорд Тайвін покинув двір одразу після заколоту Дарклінів. На його місці я б зберігав нейтралітет до самого кінця…

— Як же невиховано переривати мовця, коли його думку ще не висловлено до кінця, мілорде, — в голосі Варіса чулась награна образа. — Власне зараз ми можемо підійти до другої ображеної фігури — лорда Роберта Баратеона, кому лорд Рікард обіцяв свою доньку. Його норов дуже крутий і вразливий — наче в дитини, що не розуміє чому їй не дали бажане. А якщо це бажане дісталося комусь іншому, ображене дитя репетуватиме доти, доки не отримає щось натомість. 

— І що ви пропонуєте? — вперше за цей день озвався лорд Кельтигар. 

— О, дуже просту річ — найкращу запоруку союзу. Можна одружити леді Серсею із лордом Робертом, і якщо в них буде хоч одна донька — заручити її з кронпринцом Візерисом. Усі в виграші — лорд Ланістер матиме царственного нащадка, лорд Баратеон забере те, що могло дістатись принцу Рейгару, а корона здобуде двох могутніх союзників. 

— Тут забагато умовностей, лорде Варіс, — відповів Рука. — А якщо Ланістеру не сподобаються ці умови? А якщо Роберт бажатиме лише вовчицю, навіть зіпсовану драконом? Що нам тоді робити? 

— У сера Кевана і сера Тайгета немає доньок, щоб заручити з принцом Візерисом, леді Дженна — Фрей, а в короля немає доньки чи небоги, щоб запропонувати Роберту. І навіть якщо він впреться, доведеться сказати йому гірку правду. Правду, що леді Ліанна ніколи не кохала його, і лише за один день знайомства з принцом Рейгаром легко зробила вибір на його користь. Так чи інак, та нам потрібні Баратеони й Ланістери, бо сил одних тільки Королівських земель не вистачить проти сили трьох королівств півночі. 

— Як не як, та євнух діло каже, — важко пробубонів Пайсел. — У нашому становищі, краще буде згодитися на такий компроміс, ніж впасти без бою. 

— А король? Навряд чи він згодиться на щось подібне, — втрутився лорд Кельтигар. 

— Я подбаю про це, — таємничо усміхнувся євнух…

___

Вінтерфел

— Піди й запроси її на танець, — штурхнув брата ліктем Брандон. — Ти витріщаєшся на цю леді відколи вона сюди приїхала. Не заговориш до неї — хтось зухваліший відбере її в тебе. 

— Брандоне, я не певен, що вона зацікавиться моїм товариством, — відповів Нед. 

— Ти хоча б у чомусь певен? — старший Старк закотив очі. — Як такий тюхтій подружився із Робертом Баратеоном? Гаразд, якщо тобі звичніше мучитися від того, що жінку твоєї мрії забере хтось інший — не заважатиму. Щасливих душевних мук, — Брандон знизив плечима і відійшов до групи північних дівчат, що оточили Кейтлін Таллі з розпитуваннями про життя на південь від Перешийку. 

Нед відійшов у кінець столів, де його вже чекали друзі — Мартін Кассель, Робет Ґловер, Марк Ризвел і мабуть найнезвичніша особа серед них — Джеймі Ланістер. Старки й Ланістери ніколи не мали дружніх відносин, за винятком союзу між їхніми прадідами Бероном Старком і Тайбольтом Ланістером проти бунтівного лорда Залізних островів Даґона Ґрейджоя, що оголосив себе королем і тероризував ціле західне узбережжя. То був один раз, коли Вовк і Лев билися пліч-о-пліч, і був то невдалий союз, адже Король островів зв’язав Вовку хвіст вузлом і посмикав Лева за гриву, поки не втрутилися Дракони. Якби не Мейкар Таргарієн, залізороджені заполонили б усе західне узбережжя, і не було б кінця-краю грабункам і набігам. І навіть зараз невідомо, чи битиметься чинний лорд Скелі Кастерлі на боці Рейгара. Та якщо це станеться, протиріч між сином та колишнім другом короля не уникнути. 

— Що, не витримуєш жартиків брата? — поцікавився Мартін, подаючи йому ель. 

— Ми з ним тілами помилилися, коли народились, — відрізав Нед, роблячи ковток. 

— Хе, тепер ти знаєш як воно — терпіти твого брата в Барровголі, — реготнув Марк. — Барбрі з Бетані весь час витріщалися на нього, та не для них ваш батько ростив його. Он як витанцьовує з Кейтлін Таллі — не відліпиш їх одне від одного. А Барбрі аж пищала, коли він її за стайнею нахиляв. 

— Та брешеш. Не може північна леді ось так розставити ноги перед зарученим чоловіком, — здивувався Джеймі. 

— У вас південців леді сидять у вежах і шиють, а у нас — чоловікам в замках помагають, а іноді й за мечі беруться. Навіть принца Рейгара така причарувала, бо інакше ми б тут з тобою не сиділи, — блимнув скоса Ґловер. 

— Та все ж лорд Брандон не міг так повестися… — почав відпиратися Джеймі. 

— Ти знаєш, що прізвисько Шалений Вовк дають не просто так? — відповів Робет. — Брандон взяв усіх охочих дівок від Останньої Ріки до Перешийка, і мені шкода леді Кейтлін, про яку він забуде після першої ночі. Він із Робертом Баратеоном легко зійшовся б, чи не так, Нед?

— Дійсність не знає слова «можливо», — коротко відповів Нед, ще раз глянувши на красиву чорнявку, що кружляла в танці з Артуром Дейном. 
Це був другий день гулянь на честь Рейгарового весілля. Нед пам’ятав, чим скінчився перший — принц (ні — вже король), забрав Ліанну до спалень ще до того, як п’яний натовп почав би вимагати постілювання. І Еддард, і Бенджен знали, що має відбутися далі, тому трохи лютували, думаючи про те, що цей південець зробить з їх сестрою. На щастя, якщо вірити Брандону, Ліанні аж дуже сподобались нові заняття з чоловіком. Навіть сказав, що почув крізь двері сказані Ліанною слова: «А чи має та мила штука якесь практичне застосування?». Звісно ж, усі посміялися з цього, і попросили друга не вигадувати нічого такого. Зараз, на другий день, усе трохи збавило обороти, оскільки це був лише бенкет, який мав знаменувати початок походу на південь. Трапеза перейшла в танці, і Нед другий день поспіль дивився на те, як красива чорнявка з фіалковими очима танцює з лицарями Королівської Гвардії — Баристаном Селмі, Артуром Дейном, Льюїном Мартеллом і навіть один раз із Джеймі Ланістером, а також Оберіном Мартеллом. Усі підбивали його запросити її на танець, та він не дуже хотів цього. Якщо точніше — боявся відмови і сорому. Нед недарма мав прізвисько Тихий Вовк — спокійний, тихий і, як казав про нього Роберт, «закритий, мов устриця в відпливі». І попри цей спокій, усі, хто схрещував з ним мечі, відзначали його вміння — суперником він був небезпечним і непередбачуваним. Це важко поєднувалося із його характером, та хіба Рейгар не був таким самим? 

І якщо мова про принца, то Рейгар таки відірвався від Ліанни і закружляв у танці з тією красивою леді, від якої Нед не міг відірвати очей. Ліанна ж змагалася у грації та вміннях із принцом Оберіном, і коли пісня скінчилась, підійшла до дами, з якою танцював її чоловік, сказала їй щось, що Нед не міг розчути, і раптом вони обоє рушили до нього. 

— Нед, дозволь представити тобі леді Ешару Дейн, старшу фрейліну при покійній принцесі Елії. Ешаро, це мій брат, лорд Еддард Старк, вихованець лорда Джона Арріна та найкращий друг мого… колишнього нареченого Роберта Баратеона, — ледве приховуючи усмішку представила даму Ліанна. 

— Рада знайомству, мілорде, — леді Ешара простягла йому руку для поцілунку, що Нед і зробив, і в думках зазначив, що її голос ще прекрасніший, ніж вона сама. 

— А ви часом не родичка сера Артура? — перше запитання, що зійшло з його уст звучало дуже смішним і дурнуватим, на що обоє захихотіли. 

— Я його сестра. Артур дуже дбайливий брат, і часом це доходить до абсурду, адже він відлякував усіх, хто на його думку погані партнери для танцю. Тож я змушена танцювати із усіма королівськими гвардійцями, і ще нашим спільним другом Обі, котрого ми обоє любимо попри його любов шукати пригод на свою голову, — з усмішкою відповіла Ешара. 

— Що ж, мою роботу тут виконано. Розважайтесь, — Ліанна зухвало підморгнула їм і зникла, перш ніж він встиг щось сказати. 

— Отже, лорде Еддарде, — звернулась до нього леді Дейн, — як сказала мені наша королева, її брат уже два дні задивляється на мене, мов сова в пургу. Не знаю що це значить, та хочу спитати: чому мене запрошує на танець із вами ваша сестра?

— Міледі, я… я хотів це зробити… та… я боявся…

— Мене? Варто, та тільки якби ви почали розпускати руки. Мого брата? Ви ще не знали, що я його сестра. Чого ж тоді?

— Вашої відмови. Я боявся цього, бо думаю, що ви занадто вродлива для мене…

— Ох, припиніть, бо я зараз лусну, — Ешара розсміялась на це. — Вперше бачу молодого лорда, що боїться відмови. Ви справді друг лорда Роберта? Бо мені здається, що ви з ним дві протилежності.

— Так вже сталося, що в Гніздо відправили мене, а не Брандона. Ми з Робертом як брати, та боюся, що з весіллям Ліанни цій дружбі настав кінець. 

— Не думайте про це. Сьогодні бенкет і веселощі — розважайтесь. Ви ж хотіли потанцювати зі мною? 

— Навіть якщо це буде тільки раз, я вже стану найщасливішим чоловіком на світі. 

— Тоді маєте мою згоду…

Тієї ночі вони танцювали не раз, і не два. Музика наче поєднала їх обох у одне єдине ціле. І не лише танцем закінчилась та ніч…

На ранок лорд Рікард у присутності всіх своїх дітей, зятя, Королівської гвардії та юної леді Дейн оголосив про ще один майбутній шлюб у домі Старків…