Дракони на Стіні

Розділ ІІІ

Дракони на Стіні

 

Першим, до чого Рейгар виявився неготовим, був холод.

Попри численні вовняні сорочки та хутряний плащ, холод пробирався настільки глибоко під одяг, що Рейгар ледве стримував своє тремтіння. Артур так само зберігав обличчя, тоді як Джеймі відкрито скаржився на собачий холод.

— Як тут хтось може жити? — запитав Ланістер, випускаючи з рота клуби пари.

— Якось та й живуть, — відповів Артур. — Напевно вже звикли, та й навряд чи весь час стирчать на морозі.

— Або вони Старки. Я чув, що коли Старк рушить на південь, то на півдорозі розтане, — спробував пожартувати Джеймі.

— Скажи це Еддарду Старку, котрий вже роки так чотири сидить у Долині з моїм кузеном Робертом Баратеоном і не чув цього жарту, — відповів на це Рейгар. Коли лорд Рікард Старк не прибув на його весілля з Елією, підлабузник Джон Конінгтон кинув цей жарт при королі, і той так реготав, що перекинув на себе цілий келих вина. Принц вважав цей жарт образливим, та все ж усмішку тоді з себе вимучив — зрештою рудий лицар із Штормових земель був його другом.

Другим, до чого принц не був готовим, виявився майже що занедбаний стан Чорного Замку. Похилена Гардингова вежа грозилась завалитися на інші прилеглі будівлі, поховавши під собою усіх офіцерів Нічної Варти. Королівська та Вартова вежі здавалися цілком придатними для проживання, а командирська — не настільки обсипаною, та це можна було описати виразом «на безриб’ї і рак — риба». На фоні постарілих будівель і стін, це здавалося цілком пристойним місцем для притулку. Але Рейгар знав, що всередині може бути холодно, неприбрано і навіть тхнутиме щурами попри намагання братів витравити їх геть. «І в таких умовах дядько Еймон доживає віку», — подумав Рейгар. — «У холоді, майже впроголодь та у злиднях. І як Нічна Варта боронитиме нас від загроз з-за Стіни?».

Брама відчинилась, і Рейгар зі своїми супутниками заїхав всередину. По праву руку з ним їхав Артур, за яким слідував Джеймі; по ліву — сер Льюїн та ще кілька вільних вершників, котрі за платню згодилися охороняти його. Дядько його покійної дружини став опальним у Королівській Гавані, тому й приєднався до нього в цій подорожі. На Драґонстоуні жоден із Білих Плащів не лишився стерегти Ейгона — Ешара сказала, що буде досить і простих охоронців, і на додачу Оберін прибув навідати племінника разом із племіницею Аріанною. Рейгар дуже любив свою хай і не кровну, але небогу, бо важко було не полюбити цю буйну дівчинку, що всюди гасає в компанії сміхотливих подруг та соває допитливий носик не у свої справи. І вона любила його, а Елію мабуть ще більше. І як писав йому Доран, після смерті тітки півроку не усміхалася, і тільки сумувала, що так мало часу провела з покійною.

— Вітаю вас, принце Рейгаре. Я Мерон Коргіл, лорд-командир Нічної Варти. Чорний замок ваш, — уже немолодий дорнієць схилив коліно перед Рейгаром. Поруч із ним стояв кремезний північанин в чорному дублеті, що застібався на гачки у вигляді ведмежих пазурів. У його коротко стрижених волоссі й бороді вже кинулась сивина, а погляд був похмурим і важким, ніби він усе життя бився із ворогами, котрі все нападали й нападали, і не думали переставати.

— Джіор Мормонт, військовий інструктор і каштелян Чорного Замку, — відрекомендував його командир. — На його обов’язки ляже ваша безпека, мій принце. Він відібрав найкращих бійців для доповнення до вашої охорони, оскільки сера Артура і його учня навряд чи буде достатньо…

— Дякую вам, лорде-командире, та скоріше цей світ зруйнується, ніж сер Артур Дейн, Меч Світанку, зазнає невдачі. Такого бійця як він не було, і не буде у всіх Сімох Королівствах. Тож давайте краще переговоримо у більш теплому місці, — відповів на це Рейгар, зійшовши з коня.

Кілька стюардів одразу кинулись обходити коней такого поважного гостя. Артур дав їм кілька настанов щодо раціону Шторма — вороного дорнійського ступака, на якому їздив принц, а потім приєднався до нього й Джеймі, супроводжуваних Джіором Мормонтом до їх помешкань у Королівській вежі.

— Отже, принце Рейгаре, це ваші покої, — почав Мормонт. — Не раджу скаржитися на умови, тому що востаннє в цій вежі зупинялися люди королівської крові ще коли ваш великий предок Джейхерис Миротворець подорожував на Північ, а Добра королева Алісанна вшанувала нас візитом і ночівлею. Певен, що ви звикли до зручних покоїв у вашій резиденції на Драґонстоуні, та боюся, що м’які тканини та хороші сажотруси — останнє, що відправляють у наші холоди. Можливо, ваш камін трохи димітиме, а хутра й матрац недостатньо грітимуть, але на жаль, такі реалії існування Нічної Варти. Прошу пробачити моїм братам за таке… недбальство.

— Я воїн, як і ви, сер Джіор, тому мені гріх скаржитися на умови. Іноді я навідую руїни Саммерголу, де проводжу ніч-другу, і те місце хоч і руїна, та в ньому тепліше, ніж тут, але ночі холодні як тутешні дні. Перекажіть лорду-командиру, що я вдячний за гостинність, і щоб чекав мене разом з усіма офіцерами в командирській вежі, — відповів на те Рейгар.

— Я не лицар, щоб мене іменували «сер», та був радий прислужитися спадкоємцеві трону. Перекажу ваші слова лорду-командиру. Зустрінемось у командирській вежі, — Джіор шанобливо вклонився, після чого вийшов із покоїв гостя…

 

___

 

— Я буду говорити відверто: те, що я побачив сьогодні — жах. Це ж як треба не отримувати усі суми податків, щоб, перепрошую, барбатися в лайні? Ви — елітні сили, що існують уже десять тисяч років! Я очікував, що все буде погано, але щоб настільки — аж ніяк, — розпочав розмову з офіцерами Рейгар.

Усі чорні брати, що були присутні у вежі, понурили голови. Головний стюард нервово перебирав поли плаща. Головний будівничий важко дихав і винувато опускав очі. Лише лорд-командир та каштелян дивилися йому в очі й перезиралися між собою. А от його дядько, мейстер Еймон, не подавав жодних емоцій, і схоже, думав, що сказати кронпринцу про цю ситуацію, а потім оглянувши усіх присутніх дав свою відповідь:

— Соромно й казати, що мої брати не змогли владнати цю проблему. Нічна Варта годується з двох джерел: землеробів, що мешкають у Дарі, й лордів та королів Сімох Королівств, і про належні нам податки з усіх домів Вестеросу дбають лише Старки та їх васали. Дар наполовину порожній — напади дикунів не дуже приваблюють селян із Півночі та інших куточків Вестеросу, і не лише вони. Чим ближча Стіна, тим гірша для землеробства земля. Люди себе прогодувати не в змозі, не те що нас. Та ключова проблема — рекрути. Далекі вже часи, коли у Щитодворі яблуку не було де впасти через кількість лицарів з півдня. До нас зазвичай присилають злочинців, що між смертю на тортурах та Стіною обирають останнє, але й таких небагато, і не всі вони здібні воїни чи вмілі робітники. Нічну Варту вже давно не вважають військовою елітою, а навпаки, сприймають як місце заслання на каторгу. Востаннє тут кипіла робота ще як я і Рука моїх дядька й батька лорд Бринден Ріверз тільки вибиралися в чорне, а зараз… самі бачите, принце Рейгаре, що тут діється. Я вже ледве бачу на відстань сімох футів від себе, й боюся, що за рік-два зовсім осліпну, а грамотних стюардів тут катма. Тож маємо що маємо, і якщо щось зміниться, то не на краще.

— Облиште формальності й песимізм, дядьку, — із запалом відповів Рейгар. — Я прибув сюди не просто так, а щоб побачити, як найвіддаленіші від столиці піддані мого батька і мої майбутні піддані живуть, і зробити все у моїх силах, щоб покращити ваше життя. І спершу хочу знати, що для вас служба у Нічній Варті. Скажіть мені, лорде-командире, що є метою Варти?

— Захист Сімох Королівств від дикунів, які тільки й уміють, що грабувати і вбивати тих, кому краще живеться ніж їм, — відповів лорд-командир Коргіл.

— Як я й думав, — саркастично усміхнувся принц. — Стіну побудували не для того, щоб не пускати інших людей, що є заручниками незалежних від них обставин. Чи не думали ви про Вільний Народ як про таких самих людей, як ми з вами?

— Це нецивілізовані варвари, що не визнають над собою жодних законів чи правил! — різко відповів головний стюард.

— Наших законів! Наших, котрі там, де літо холодніше ніж наша осінь, не актуальні! Кожен хоче жити, і бореться за це по своєму. Ми тисячі років проливали нашу кров, забуваючи про давнє зло, що причаїлися у Краї Вічної зими. Вони першими страждають від цього давнього зла, і не можуть звідти відступити, бо позаду Стіна!

— Хочете сказати, що вірите у давні байки про крижаних демонів, якими няньки лякають дітей? — запитав уже головний будівничий.

— І не тільки я в це вірю. Ейгон Завойовник, мій пращур, мав віщий сон, у якому армія мерців прорвала Стіну і рушила на південь, вбиваючи усіх на своєму шляху, збільшуючи таким чином свою чисельність. Бачите цей кинджал? — Рейгар витяг зброю з піхов. — Він передавався між Принцами Драґонстоуну ще з часів, коли Таргарієни об’єднали під собою увесь Вестерос, — піднісши його до свічки, він розігрів лезо до жовтого, поки на ньому не проступив напис високою валірійською — Hen issa ānogar jāhor sagon āzma se dārilaros qilōni iksin kivio, що з валірійської означає «З моєї крові народиться Принц, що був Обіцяний». Ейгон спершу хотів завоювати увесь Вестерос, у тому числі й Дорн, але тактика партизанських дій змогла відкласти це на цілих двісті років. Старий Король, Джейхерис Миротворець, виділив вам більше земель і збудував новий замок, але решта про вас зовсім забули, хіба що мій прадід Ейгон Неймовірний відправив вам дядька Еймона і лорда Ріверза, та на тому все закінчилось. Мій батько у своєму безумстві не думає про справи королівства, звалюючи ці турботи на кожного нового Руку. Та я ж збираюся виконувати зобов’язання корони перед вами. Перше, що я зроблю — замирю вас із Вільним Народом. Друге — налагоджу постачання вам будівельних матеріалів, зброї та припасів. І третє — реформую систему набору, бо ця застаріла років так на десять тисяч.

— Я правильно почув? — здивувався лорд-командир Коргіл. — Корона не втручалася в справи Варти тисячоліттями. Нічна Варта не втручається в чвари королів і лордів…

— І вас ніхто не змушує до цього, — обірвав його Рейгар. — Корона збирається фінансувати вас і посилати рекрутів, не просячи нічого натомість. Лише звіти щодо витрат, а також повідомлення про кожен політичний чи мілітарний крок. Ми не закликатимемо Варту як частину своєї армії на війни, що вас не стосуються. Лише трохи змін в уставі, та покращення загальних умов. Це все, що планується.

— Ми ніколи не примиримося із дикунами! — виплюнув Джіор Мормонт. — Усе своє життя сини й доньки Ведмежого острова захищаються від дикунів та залізороджених, і якщо ви думаєте, що ми ось так візьмемо й примиримося, то глибоко помиляєтесь!

— А чому ми усі стільки тисячоліть б’ємося з дикунами? — по-філософськи запитав мейстер Еймон. — Чи не тому, що справжній ворог заховався в тінях, і через безліч поколінь ми усі забули про первісне призначення Стіни та Нічної Варти? А зими стають все холоднішими, і з ними пробуджується давнє зло, що десять тисячоліть спало далеко в землях Вічної Зими, поки ми чубилися між собою за клаптик непридатної до рільництва промерзлої землі. Чи не час забути про це все? Чи не час нарешті помиритися тим, хто має зустріти білих блукачів першими?

Усі офіцери замовкли, слухаючи мудрі слова мейстера.

Рейгар переможно усміхнувся…