Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Розділ І
Коли погасло Сонце
Драґонстоун, 282 рік після Ейгонового завоювання
Рейгар Таргарієн був спокійною людиною. Він зберігав стоїчний спокій, коли його батько король Ейрис ображав його самого, чи деяких членів його родини. Він пам’ятав, як лорд Дарклін катував короля у Долині Сутінок, перш ніж сер Баристан Селмі вивів його з тих підземель. Ліпше б він там і залишався, бо краще смерть, ніж таке божевілля, яке уся Королівська Гавань терпить вже декілька років. Він розірвав його заручини з Серсеєю Ланністер (не те щоб Рейгар був проти), і відправив лорда Стеффона Баратеона шукати йому наречену далеко за Вузьке море. Нічого з цього не вийшло — ні нареченої, ні кандидата на посаду Руки — лорд Стеффон загинув під час шторму в Бухті Кораблетрощ, а його син Роберт, і за сумісництвом кузен Рейгара, тепер ненавидить Таргарієнів. Довелося шукати наречену в Дорні. Елія Мартелл, сестра принца Дорана Мартелла, стала йому дружиною. Тиха і скромна, але в певні моменти пристрасна, як і будь-яка дорнійка. І на жаль дуже слабка здоров’ям.
Коли народилась їхня донька Рейніс, Рейгар був щасливим, а от Елія два тижні не могла підвестися з ліжка — так її виснажили пологи. Вони полюбили свою дівчинку, і зважаючи на стан матері, принц вирішив зробити маленьку Рейніс своєю наступницею. Та на жаль, вони жили у поганому світі, де королем був безумець, який побачивши онучку, одразу попросив забрати її від нього геть, бо вона «смердить Дорном». А потім сказав, що раз у нього немає сина, то спадкоємцем трону буде його молодший брат Візерис. Хлопчик, якому ледве виповнилося чотири роки, але навіть сліпий побачить, що королем він буде таким собі, і невідомо чи сам приведе на світ спадкоємців. І мусив Рейгар скриплячи зубами зважитись на ще одну спробу. Ще одну дитину, цього разу хлопчика, щоб батько нарешті залишив і його, і його дружину в спокої.
Коли Елія завагітніла, у небі спалахнула комета. Червона комета, криваво-червоного кольору. Рейгар повірив, що це знак. Знак того, що його син буде дитям пророцтва. Давнього пророцтва, про яке йому розповіла лісова відьма. Про відродженого Азора Ахая, що мав походити з лінії його батьків. Про героя, чиє життя буде Піснею Льоду і Полум’я. Героя, що народиться під кривавою зорею серед диму й солі, та вийме меч Світлоносець із вогню. І зараз почалося. Його син, якого він так чекав, приходить у світ. Тільки мати його страждає, і страждає ще більше, ніж тоді, як народилася його сестра…
Рейгар знищив ще одне тренувальне опудало. Його нерви і без того були розхитані через нові витівки батька, який вирішив палити всіх, хто йому не подобається. А тепер щей Елія терпить біль у своїх покоях. Мейстер Кресен був здатен на багато речей, але його можливості не були безмежними, так само як і його напарника Марвіна. Якби ж можна було на тиждень запросити із Чорного Замку дядька Еймона… деякі старі лорди розповідали, що колишній принц умів багато чого, і не дарма, адже вивчив Вищі Матерії, і дехто повідав що таки запалив скляну свічку. Йому б бути Великим Мейстером замість Пайсела. Довгобородий, як йому відомо, годується з кишені Тайвіна Ланністера, а цей чоловік точно затаїв на батька образу. Такий в один момент пустить все під укіс, і спише на нещасний випадок, і тому Рейгар не підпускав його до дружини навіть на поприще. Хай сидить собі у Королівській Гавані й лестить королю та Руці скільки влізе.
— Легше, друже. Солом’яні люди ні в чому не винні, — за спиною почувся голос Артура Дейна, Меча Світанку і його найкращого друга. Позаду нього хвостиком плентався Джеймі Ланністер — учень і кандидат у Королівську Гвардію. Вмілий з мечем не по роках, а на додачу дуже захоплений королевою Рейлою.
— Вони не винні, та винен я. Винен у тому, що Елія там нагорі страждає, — відповів принц.
— Моя тітка Дженна завжди казала, що чоловіки гинуть у бою, а жінки — у пологовому ліжку, бо такий порядок речей, — мовив на те Джеймі.
— Тебе не питали, — урвав його Артур, а потім глянув на друга. — Моя мати померла, народжуючи мою найменшу сестру Аллірію. Їй було трохи за сорок, але вона зважилась на ще одну дитину. Батько, мій брат Ертос і сестра Ешара довго не могли з цим змиритись. Я також довго оплакував її, та зміг стати на ноги. Елія молода, і вижила, народжуючи Рейніс. Певен, що й зараз усе буде добре.
— Молю всіх богів, щоб дарували їй силу, — відповів Рейгар, але раптом урвався. Із замку біг один із вартових, які стояли біля кімнат Елії.
— Мій принце! — кричав він на ходу. — Мейстер вас кличе. Каже, що це терміново!
— Що з моєю дружиною?! — злякано спитав Рейгар.
— Мейстер казав щось таке, що знають тільки вони… коротше, ліпше вам прийти, бо принцесі погано.
Рейгар зірвався з місця і помчав щодуху в замок. Біжучи коридорами він збив з ніг двох покоївок, скинув зі стін два смолоскипи (на щастя не запалені), а ще ледь не врізався в засмучених фрейлін Елії (при цьому налетівши на Флоренс Фаулер). Поспішно вибачившись, він ввірвався до кімнати, звідки його перед тим виставив мейстер Кресен, коли Елія голосно кричала від болю. А зараз крики стихли. Невже все скінчилось? Напевно, але якщо її подруги сумні… ні-ні, тільки не це…
Увірвавшись, він побачив жахливу картину: на закривавленому ліжку лежала Елія. Повитухи вовтузилися із немовлям, а мейстери… робили те, що зазвичай робиться, коли намагаєшся продовжити комусь життя. О боги! Чому?
— Еллі… — прошепотів він, нахилившись до неї. — Мейстере, що з нею?
— Надмірне виснаження, ваша милість, — відповів замість Кресена Марвін. — Я вдавався до деяких практик, що використовували у Йї-Ті та Волантисі, але це… там таке відкривають ще при перших пологах, і у випадку успішного завершення жінку оголошують безплідною й більше не намагаються завести дитину…
— Але принцеса завагітніла вдруге, і скільки б я не старався… було марно, — продовжив Кресен. — Ваш батько підписав їй смертний вирок…
— Р-рею… — прошепотіла Елія, — пробач мені. Я була заслабка для цього.
— Ш-ш-ш-ш-ш, не вини себе. Винен тільки я. Я міг ослухатись батька, та не зміг. Це ти пробач мені.
— Тобі немає за що вибачатися… у нас син… глянь, який він гарний… — повитуха піднесла Рейгару немовля. Хлопчик мав ріденький чубчик сріблястого волосся на голівці і блідо-фіолетові оченята. Рейгар взяв його на руки і поклав біля матері. Елія ледве підняла руку та обійняла його: — Мій маленький Ейгоне. Мама любить тебе. І тато любить тебе також. Вбережи його, Рею. Він надія всього Вестеросу.
— Еллі! Ти сильна! Борися з цим, — майже плакав він.
— Не обманюй себе, любий. Ми обоє знали, що наступна вагітність буде для мене останньою… не картай себе… живи далі. Я не була твоїм Льодом… відшукай його… і живи щасливо…
— Ти була найкращою… — прошепотів він крізь сльози.
— Прощавай, моя любове… прощавай… — і більше Елія Мартелл-Таргарієн не видала ні слова. Темно-карі очі заплющилися, з пухких вуст злетів останній подих, а тендітна рука обважніла. Маленький Ейгон, ніби відчувши, що сталося щось погане, гучно заплакав. І трохи тихіше йому вторував батько.
Надвечір замість обіцяного феєрверку над островом залунав тужливий дзвін…
А з башточки мейстера вилетіли десятки воронів, несучи на своїх чорних крилах такі ж чорні слова.
Всім вітання! Це моя нова робота, яку я виношував десь так з жовтня минулого року, і тільки зараз дійшли руки до того, щоб викласти. Зізнаюсь чесно, я ще не маю повного уявлення про подальший сюжет, і розміри розділів тут не такі як у «Полум’яних серцях» (продовження якого вийде наступного тижня). Тут усі події, що передували «Грі Престолів» розвиватимуться по-іншому. Елія померла, народжуючи Ейгона, у Рейгара стрес, а на додачу Ейрис позбавляє його спадщини. Що з цього вийде - побачимо, і сподіваюсь що незабаром.
Якщо вам цікаво - не шкодуйте поставити закусєнєц догори і написати коментар. всім добра і позитиву.