…Хто прийшов сюди цієї ночі, щоб постати перед Божим Ликом? ..

Розділ VI

…Хто прийшов сюди цієї ночі, щоб постати перед Божим Ликом? ..

Ще ніколи Вінтерфел не був таким повним гостей з півдня, як за тиждень до весілля Рейгара з Ліанною. Зимове Містечко наповнювалося все новими й новими гостями з усіх усюд, починаючи крайньою Північчю і закінчуючи Дорном. Щовечора лорд Старк і принц Рейгар приймали шанованих гостей у Великій Залі Вінтерфелу як належить майбутньому королю, і що не могло не дратувати мейстера Воллеса. Старий весь час скаржився, що такими темпами запаси на прийдешню зиму вичерпаються ще до початку осені, але Рейгар весь час садив старого на місце, обіцяючи безліч припасів із Розлогу та Річкових земель. Та навіть це не могло переконати вченого, котрий, схоже, просто ненавидів Рейгара як людину. 

Окрім цього виникла суперечка із лордом Старком щодо церемонії. Рейгар йшов за Седмицею (принаймні про людське око), але Старки поклонялися Старим Богам Лісу. У Вінтерфелі не було й натяку на септу, і коли Рейгар дізнався про це, то одразу запропонував перенести місце весілля в Білу Гавань, на що лорд Рікард відповів різким “ні”. Коли Рейгар запропонував запросити у Вінтерфел Верховного Септона, Старк грубо відповів, що скоріше Стіна розтане, ніж південський іновірець осквернить Божий Гай Вінтерфелу. Зрештою лорд Рікард таки зумів вплинути на Рейгара через новий титул. “Ви — Король Півночі, а Король Півночі має одружуватись так, як заведено на Півночі”. Тому він і оголосив усім прибулим, що церемонія пройде за північним обрядом вночі, і коли всі, хто прибув із земель на південь від Рову Кейлін, почали ремствувати, лорд Старк їх заспокоїв, розповівши, що північна церемонія дуже і дуже коротка, і пройде дуже швидко і непомітно. Гості одразу перестали скаржитися, а коли сам Рейгар оголосив, що після завершення війни із батьком відбудеться ще одна, вже у Великій Септі Бейлора, південці зраділи ще більше, адже два весілля вдвічі краще, ніж одне. 

Та не тільки з родиною майбутньої дружини Рейгар мав суперечки. Були то й гості, котрих лорд Старк запросив на весілля доньки, а також давні знайомі Рейгара, чийого осуду він боявся найбільше. Він досі пригадує ту розмову з лордом Таллі і лордом Арріном, коли вони разом з лордом Старком сіли обговорити зміну планів щодо скидання з трону короля. Тоді сподвижники лорда Старка були готові вбити його на місці, і тільки протекція володаря Вінтерфелу врятувала його від смерті…

___

На один тиждень раніше

— Що тут робить виплодок Безумця?! — одразу спаленів лорд Таллі, побачивши Рейгара у одній з ними кімнаті. 

— Виконую першопочатковий план лорда Старка, — спокійно відповів принц. — Подобається це вам, чи ні, але за два тижні я і леді Ліанна одружуємось. Ми із лордом Рікардом про все домовились, і ви, лорде Таллі, нічого не зміните. 

— Здається ви змовилися за нашими спинами, мій північний друже, — вступив у розмову Джон Аррін. — Пригадую, ми домовлялися про скидання Таргарієнів з трону, і передачу його Роберту Баратеону, що мав одружитися з вашою донькою, лорде Старк. Натомість ми бачимо, що серед нас Таргарієн — син чоловіка, що спалює на вогнищі й за менші проступки. 

— Я не мій батько, лорде Аррін, — відповів Рейгар. — Я міг наказати серу Артуру і серу Льюїну схопити вас із лордом Гостером, після чого власноруч забрати ваші голови. Та натомість я сиджу з вами за одним столом і прошу допомоги у майбутньому повстанні. 

— Якому ще повстанні? Проти власного батька? — перепитав лорд Таллі. 

— Який він мені батько, якщо називає власних онуків дорнійськими байстрюками? Коли я представив йому Рейніс, він відмахнувся і попросив забрати її від нього геть, бо вона “смердить Дорном”. А коли я дав йому потримати Ейгона, він привселюдно висміяв його, і принизив мене — свого спадкоємця. Він сказав, що новим принцом Драґонстоуну стане мій брат Візерис, який досі з-під маминої спідниці не вилазить, і якщо вірити моїм довіреним людям, скоріше за все піде шляхом мого батька. Я не хотів цього робити, але мушу. Мушу скинути Безумця силою зброї, поки він не спалив усіх, хто обличчям не вийшов. 

— А де гарантії того, що ви не станете таким, як Безумець, або ще гіршим? — запитав лорд Аррін. 

— Якщо у мені проявиться хоч дещиця батькового безумства, то нехай ваші сини чи онуки скидають мене, — відповів Рейгар. — Я не жадібний до влади, я лише роблю те, що повинен. Рятую королівство від зайвих смертей через примхи безумця на троні. 

— А що буде з Безумцем? Ви вб’єте його? — після роздумів запитав лорд Таллі. 

— Ні. Лише відправлю його доживати віку в Цитадель під пильний нагляд мейстерів. Я не хочу плямувати руки кров’ю рідного батька. 

— Я в ділі, — перервав тривалу мовчанку лорд Аррін. — Але що на це скаже мій вихованець? Я щось не бачу серед запрошених Роберта. 

— Я не хотів прецеденту на королівському весіллі. Штормові лорди не дуже добре сприймуть загибель лорда Роберта в домі колишньої нареченої. А щодо його долі в майбутньому повстанні… Штормові землі лише одне з Сімох Королівств. На моєму боці Північ, Дорн, Розлог, а разом з вами і Долина. Це вже чотири. Роберт може хоч замкнутися в Стормс-Енді хоч назавжди, та мене це не турбує. Леді Ліанна зробила свій вибір, тож нехай змириться. 

— Будьте обережні зі своїми діями, принце Рейгара, бо у Роберта Баратеона дуже образливий норов, — мовив лорд Таллі. — Річкові землі підтримають вас у вашій затії. Дім Таллі зобов’язаний своїм становищем дому Таргарієнів, тож гріх буде не відгукнутися на заклик. Так само гріхом буде не вшанувати наш майбутній союз із домом Старків. Моя Кейтлін вже тут, і те, як вона захоплена лордом Брандоном, свідчить про те, що я обрав їй правильну партію. Ми з лордом Старком вже майже родина, а наш девіз мовить: Родина, Обов’язок, Честь. 

— Дякую вам, мілорди, — піднесено мовив Рейгар після почутих слів. — Дім Таргарієнів не забуде вашої вірності. Даю вам слово, що після перемоги ваші доми будуть щедро винагороджені. По-королівськи…

___

Після цієї розмови лорд Аррін і лорд Таллі виявилися цікавими людьми і співрозмовниками. Лорд Джон мав усі шанси стати новим Рукою Короля, адже його організаторські здібності були дуже і дуже вражаючими. А от лорд Гостер мав той дух воїна, з допомогою якого вдалося підкорити роз’єднаних і свавільних річкових лордів і затвердити свій власний авторитет. Щоправда, позаочі був він трохи сумним і меланхолійним. Адже одного вечора, під час бенкету на честь прибуття з Драґонстоуну Ешари з дітьми, Рейгар вислуховував, як лорд Таллі і лорд Старк оплакували своїх дружин після кількох келихів вина. Пізніше, під час танцю з Кейтлін Таллі, він дізнався, що леді Мініза померла, народжуючи її наймолодшого брата, який ненадовго пережив матір. Єдиний син і спадкоємець дому Таллі Едмур зараз знаходився у Ріверрані під опікою дядька, сера Бриндена Таллі на прізвисько Чорнориба. Нед Старк після одного зі спарингів розповів, що його мати, леді Ліарра Старк, померла через слабкість, викликану народженням Бенджена. Їй було майже тридцять, коли лорд Рікард взяв її за дружину, і сталося це незадовго після смерті Недового діда, лорда Едвайла Старка, котрий був проти Рікардового шлюбу з донькою його дядька Родріка. Лорди прозвали цю подію Чорним весіллям, адже родина наречених все ще носила чорний жалобний одяг. 

Але не тільки колишні лорди-змовники змушували Рейгара напружуватися. Прибулий разом з Ешарою Оберін Мартелл, брат його покійної дружини, був не в дуже доброму гуморі. І це можна було зрозуміти, адже Червоний Змій дуже любив сестру і небожів, а отже мав підозри, що можливі діти Рейгара від Ліанни можуть позбавити первородства дітей Елії. На щастя, Рейгар мав під рукою одразу двох людей, що мали зв’язок із його свояком. Сер Льюїн був його дядьком, а сер Артур — одним з близьких друзів. У випадку сутужної ситуації обоє могли допомогти в переконанні Оберіна не сприймати цей шлюб як образу. Довга розмова змогла схилити його на їхній бік. А щодо дітей… обоє занадто малі, щоб щось розуміти. Напевно, він пояснить їм все, коли вони підростуть, тож поки що нехай вони радіють компанії Ліанни, що замінить їхню матір. Тим паче що і Рейніс, і Ейгону вона поки що подобалась, так само як і Ешарі. Обоє швидко знайшли спільну мову так само швидко, як він зробив це із Брандоном і Еддардом. А ще із кількома молодими північанами, такими як Віллам Дастін, Марк Ризвел, Ітан Ґловер та Джора Мормонт. Останній дуже сильно цікавився тим, як його батькові ведеться на Стіні, майже так само як Рейгар — життям свого дядька Еймона, якого він хотів запросити на своє весілля, та пізніше відмовився від цього задуму — занадто похилого віку був Еймон Таргарієн, щоб подорожувати зі Стіни на південь. Та все одно його буде повернено на законне місце у Червоному Замку. Драконам не місце у холоді…

За день до весілля Рейгар навіть не думав відвідати Зимове Містечко в компанії нових друзів. Він ніколи не мав пристрасті до алкоголю, байдуже чи це вино, чи ель. Він досі пригадував той день, коли вони із Баристаном сильно напилися на зароблені його співами на вулицях Королівської Гавані гроші. Сильне похмілля і незібраність на наступний ранок відбили в нього бажання вживати алкоголь у таких кількостях, як це було того дня. Натомість він замкнувся у своїх кімнатах і займався улюбленими справами. Читання щоденників Ейгона Завойовника нагадувало йому про його місію. Він і його діти — єдина надія Вестеросу в прийдешній війні, що побачив Ейгон у своєму сні. А ті знання, що містилися у деяких книгах бібліотеки Вінтерфелу… о, це було вражаюче. Навряд чи у Цитаделі знайдуться примірники цих праць валірійських істориків. Лорд Старк розповів, що його родина володіла цими працями майже тисячу років, і куплені вони були для того, щоб бути готовими до прийдешніх зим, а особливо до останньої. До тієї, у яку Довга Ніч повернеться. Чому Торен Старк не доручив мейстерам зробити копії для короля Ейгона? Мабуть обоє сильно сподівалися на нові покоління, що мали прийти їм на зміну. А вони розчарували. Замість того щоб жити в мирі й злагоді, нащадки Ейгона розпочали криваві міжусобиці за Залізний Трон. Ейгон проти Мейгора, Рейніра проти Ейгона, Деймон Блекфайр проти Дейрона Доброго… скільки невинної крові було пролито через амбіції недобросовісних людей?

А ніч подарувала йому інше видіння. Видіння, в якому двоє молодих шляхтичів тисли один одному руки і клялися перед серце-деревом Божого гаю зберігати вірність клятвам. Великий зелений дракон радо гарчав, перш ніж злетіти в повітря, а десь далеко завивали вовки. Рейгар здогадувався, ким були ці двоє. Принц Джейкерис Таргарієн і лорд Креган Старк. Двоє людей із дивною дружбою, що присяглися одружити своїх дітей. Якби ж Джейкерис встиг одружитися зі своєю кузиною Бейлою, перш ніж загинути в битві за Губу… але хто міг таке передбачити, що в Триархії знайдеться влучний арбалетник? Тому й ніхто не зміг втілити цей пакт у життя. Ні Ейгон Молодший, ні Дейрон Юний Дракон, ні Візерис Другий — усі королі, що правили після Танку Драконів, не згадували про цю угоду. Усі, аж до Рейгара…

___

День весілля

Сонце ледве встигло сховатися за Вовчим лісом, коли Рейгар у супроводі Артура та Оберіна вийшов до Божого гаю. Кравці Вінтерфелу добре знали свою справу, адже його весільний одяг вийшов просто ідеальним. Чорний дублет з червоним триголовим драконом Таргарієнів був гарно оздоблений вовчим хутром і застібався на срібні ґудзики. Вовняні штани такого ж чорного кольору чудово зігрівали в період літніх снігів, так само як і хутряні чоботи. Але плащ, який він мав покласти на плечі нареченої, був майже що шедевром. Темне хутро чорного ведмедя, на яке нашили великого червоного дракона, але не кривавого кольору, а барви листя чар-дерева, під яким Рейгар та Ліанна мали одружитися. Застібки мали форму вовків і драконів, що символізувало поєднання двох давніх домів у один. Артур, побачивши його в цьому одязі, пожартував, що битих два місяці на Півночі зробили з дракона вовка. Рейгар на це лише усміхнувся і сказав, що сьогодні драконом стане вовчиця, на що Джеймі та Оберін посміялися, але в Неда Старка люто заворушилися ніздрі. На цьому моменті Рейгар зрозумів, що краще не кидати подібні жартики у його присутності. Навіть якщо вони скоро стануть братами. 

Очікування було занадто довгим. Такого не було у Великій Септі Бейлора, коли він брав шлюб з Елією, та можливо тоді він знав, що це лише шлюб за домовленістю заради блага держави. А цей шлюб… він кохав Ліанну, але все-таки це був шлюб задля союзу. Після цього мало настати повстання проти його батька, і ніхто не знав, чим воно закінчиться. Може він і переможе, та що буде якщо програє? Що буде зі Старками? Аррінами? Таллі? Тірелами? 

Краще про це не думати. 

І в момент, коли він вирішив подумати про щось хороше (наприклад, про Рейніс і її кошеня), у Божий Гай увійшли вони. Лорд Рікард Старк, одягнений у біле й сіре, вів під руку свою доньку — Ліанну. І була вона… незрівнянною. Білий дівочий плащ із сірим лютововком на спині прикривав красиву білу сукню, оздоблену червоним візерунком у вигляді листя чар-дерева. Ліф був обшитий горностаєм і прикрашений перлами, а поділ спідниці мав гарну облямівку з вовчого хутра. Її довге каштанове волосся було заплетене в кілька кіс, а на голові лежав прекрасний вінок із блакитних зимових троянд. Квітів, що ростуть лише на Півночі, попри морози і сніги. “Я посаджу такий кущ в Червоному Замку, на Драґонстоуні, у Саммерголі — будь-де, куди ми з нею вирушим, — подумав він, дивлячись на неї. — Нехай зимові троянди будуть її оберегом. Прихильністю богів…”. 

— Хто прийшов сюди цієї ночі, щоб постати перед Божим Ликом? — почувся голос Брандона, що мав поєднати їх сьогодні. 

— Леді Ліанна з Дому Старків, діва чиста й шляхетна, прийшла сюди, щоб вийти заміж. Хто бере її? — відповів лорд Рікард. 

— Принц Рейгар із Дому Таргарієнів, Принц Драґонстоуну, законний спадкоємець Залізного Трону і Король Півночі, — на останні слова Брандона усі свідки нервово зашепотілися. — Хто віддає її? 

— Її батько, лорд Рікард Старк, лорд Вінтерфелу і Вартовий Півночі. 

— Чи береш ти, Рейгаре Таргарієн цю діву, Ліанну Старк, за свою законну дружину? — звернувся до нього Брандон.

— Я, Рейгар Таргарієн, беру леді Ліанну Старк за свою законну дружину, і обіцяю їй свою любов, свій захист та свою вірність від сьогодні, аж поки смерть не розлучить нас. 

— Леді Ліанно, чи берете ви цього чоловіка, принца Рейгара Таргарієна, за свого законного чоловіка?

— Я, Ліанна Старк, беру принца Рейгара Таргарієна як свого законного чоловіка, приймаю його любов, його захист і його вірність, і присягаюся йому в тому ж, аж поки смерть не розлучить нас. 

— Тоді, принце Рейгаре, одягніть на неї плащ, і візьміть її під свій захист. 

Рейгар легко зняв з її плечей білий плащ із лютововком Старків, передав його лорду Рікарду, після чого дуже обережно вдягнув на її плечі новий, чорний із червоним триголовим драконом Таргарієнів. 

— Тепер станьте на коліна, і моліть Старих Богів про благословення, — Брандон взяв їхні руки, і пов’язав їх стрічкою, на якій були зображені лютововки і дракони. Пара стала на коліна, і мовчки занурилася у молитву. 

“Якщо ви справжні, даруйте моїй дружині легку долю. Нехай вона живе і радіє, і нехай наші майбутні діти люблять як один одного, так і моїх дітей від Елії, — молився в думках Рейгар. — І не забирайте її в мене передчасно, як це було з Елією”. 

Скінчивши свою коротку молитву, Рейгарів погляд ковзнув на дружину. Ліанна звернула погляд своїх сталевих очей на нього, і мило усміхнулась. Він кивнув на знак згоди і жестом запросив її встати з колін. Брандон приязно усміхнувся своїй сестрі та зятю і виголосив:

— Тепер можете скріпити шлюб поцілунком. 

Рейгар глянув на почервоніле обличчя Ліанни, і перш ніж наважився зробити перший крок, дівчина сама рушила йому назустріч, тісно притискаючись своїми губами до його. Ошелешений її сміливістю, він розтулив свої губи, відповідаючи на цей поцілунок. 

“Елія була не такою”.

Губи Елії смакували прянощами, червоним дорнійським вином, літом і чимось, що прибувало у Вестерос з-за моря. Ліаннині ж губи смакували чимось домашнім — лимонними тістечками, медом, і… елем? Ох ця північна нестримність і дикість. Мабуть Бенджен чи Еддард пронесли до її кімнат ріг-другий. Та зараз не про це слід думати. Вони тепер чоловік і дружина перед очима Старих Богів. Король і Королева Півночі, майбутні володарі Сімох Королівств. Сьогоднішня ніч належить їм і тільки їм…

— Перед очима Старих Богів оголошую Рейгара з Дому Таргарієнів та Ліанну з Дому Старків чоловіком і дружиною! — завершив церемонію Брандон. — Щастя молодятам! Час бенкету!

Рейгар радо підхопив дружину на руки, і попри її протести поніс до Великої Зали, де мав відбутися весільний бенкет. 

Вручення весільних подарунків пройшло досить швидко і невимушено. Не було майже нічого особливого, тож перехід до весільного бенкету відбувся майже непомітно. Після декількох тостів за здоров’я молодих, побажання від лордів та леді щастя, кохання і дітей, Рейгар відчув що все-таки щось зависло в повітрі. І це “щось” мало назву нерозуміння. Нерозуміння того, чому Брандон Старк назвав його Королем Півночі. 

— Принце, — підняв келиха Русе Болтон. — Як ваш гість і порядний васал, я хотів би привітати вас і леді Ліанну із цією знаменною подією. За мене вже багато чого сказали інші лорди та леді, тож мабуть я перейду до того, що мучить наші з іншими гостями думки увесь цей час після церемонії. Чому лорд Брандон назвав вас Королем Півночі? Невже це весілля — бенкет зрадників? 

— Певною мірою, ви маєте рацію, лорде Болтон, — відповів Рейгар. — Так, лорд Рікард Старк проголосив мене Королем Півночі після того, як було узгоджено наш із королевою Ліанною шлюб. І мушу зізнатися, я спершу відмовився від цього титулу, і на те були дві причини. Перша — ніхто не називав себе Королем Півночі відколи мій пращур Ейгон Завойовник прийняв клятву на вірність Торена Старка. Друга — Північ визнає лише одного короля, чиє ім’я Старк. Я не Старк, та лорд Рікард сказав мені, що хоч я не є Старком через кров, та стану ним після шлюбу з Ліанною. Тепер я Старк, і Король Півночі, але тільки вам вирішувати, чи приймаєте ви мене своїм королем. 

— Але ж це зрада, — мовив Вайман Мандерлі. — Поки живий ваш батько, Королем Сімох Королівств є він. Подібний акт сепаратизму спричинить гнів Корони, і призведе до громадянської війни. 

— Ви праві, лорде Мандерлі, але тут є нюанс. Після смерті принцеси Елії Ейрис Безумець позбавив мене спадщини, назвавши Принцом Драґонстоуну мого брата Візериса. Якщо вірити моїм довіреним людям у Червоному Замку, з нього ніколи не буде хорошого правителя. Якщо він сяде на Залізний Трон, відбудеться зміна одного безумця на іншого. Чи підете ви за ще одним таким королем, як мій батько? 

— Ні! — пролунали голоси північан. 

— Тоді маю до вас запитання: чи підтримаєте ви мене у майбутній війні, що має за мету скинути Безумця із Залізного Трону? Чи підете ви за королем, що взяв за дружину доньку Півночі? 

— Ми звісно ж підемо, — відповів лорд Ґловер. — Та нам хотілося б знати, чи підтримають нас наші гості з півдня? — його погляд ковзнув на лорда Арріна та лорда Таллі. 

— Дім Таллі майже триста років був вірний дому Таргарієнів, і завжди стояв на одному боці з законними королями і королевами! — лорд Гостер підвівся зі свого місця. — Сьогодні я, Гостер Таллі, лорд Ріверрану і Верховний Володар Тризубця, визнаю Рейгара з Дому Таргарієнів своїм королем. Королем Півночі та Тризубця! — з цими словами лорд Таллі оголив меча і схилив праве коліно. 

— Дім Аррін також продовжить свою вікову традицію. Ми не визнали Ейгона Узурпатора, ми не підтримали Деймона Блекфайра, і не підтримаємо цього шмаркача, названого божевільним батьком спадкоємцем трону, — приєднався Джон Аррін. — І я називаю Рейгара Таргарієна своїм королем. Королем Гір і Долини! 

Піднесений таким розвитком подій, Рейгар глянув на дорнійський стіл, за яким сиділи Оберін, Артур, Ешара і сер Льюїн. Червоний Змій вдавав, що нічого не розуміє, і тільки коли Ешара дала йому стусана під ребра, принц підвівся з-за столу, і заговорив:

— Ну… враховуючи непевне становище моїх племінниці й племінника… 

— Не змушуй мене давати тобі стусана в вухо, Обі, — зловісно блиснула на нього Ешара. 

— Гаразд, здаюся, — він підняв руки на знак капітуляції. — Не можу говорити за Дорана, тож скажу за себе. Дім Мартелл також приймає Рейгара Таргарієна як свого короля, та є певні умови. Рейніс та Ейгон мають бути першими в черзі на успадкування трону. Дорн успішно вів партизанську війну ще двісті років після Ейгонового завоювання, і зможемо це зробити й зараз, якщо наші родинні зв’язки буде зневажено. І ще нам потрібна запорука того, що діти леді… даруйте, королеви Ліанни не створять проблем вашим старшим дітям. 

— О, заради всіх богів, не ганьби так перед усіма дім Мартелл… — застогнав сер Льюїн, та Рейгар зупинив його жестом, після чого відповів:

— Присягаюся Старими й Новими богами, присягаюся честю Таргарієнів і Старків, мої діти з королевою Ліанною не будуть випереджати твоїх племінників, брате. Маєш моє слово. 

— Самих лише слів недостатньо, — відповів Оберін. — Потрібні дії… та краще якщо ми поговоримо про це пізніше, і за вужчого кола осіб, — принц вмить змінив тон, побачивши як сер Артур потягнувся до руків’я кинджала. 

— От і чудово, — Рейгар підняв келих. — Хай допоможуть нам боги! 

— Слава королю Рейгару! — відповів на те лорд Старк. 

— Слава! — відповіли інші лорди, перш ніж перехилити свої келихи з вином чи елем…