Маловідомі мені люди назвали мене мерцем.
Дивно, але це зовсім не збентежило.
Поряд на почіпки присіло непривабливе дівчисько. Чорно-бурий, наче драний, одяг подолом витирав підлогу. Вугільний макіяж навколо очей, сталевий пірсинг губ, брови та носа і, як завершення недолугого образу, довгий чуб неоново-рожевого волосся. Спогади ніяк не виринали з пам’яті, лише самі відчуття. Ця особа не подобалась мені й ці почуття були взаємними. Зневага, розчарування та неприязнь так і точились від містика-медіума.
— Пам’ятаєш ти казав, що я марний? Найслабша дівка медіум, яку ти бачив, пам’ятаєш? — посміх повний сарказму.
— Ав-ва та-аме-е? — почув я свій безбарвний голос, який ніяк не зміг вимовити: «хто ти?»
Людина, яка гидувалася мною, несподівано взяла мою руку та переплела наші пальці. До мене повернулось тепло та відчуття надії. Оксамитовий етер поволі колихався та багряним вихором неспішно обертався навколо. Я відчув, як сили потроху повертались, а душа та свідомість стікались піщинка за піщинкою, повертаючи життя. Етер творив нові зв’язки моєї сутності.
— Вогонь та чорний попіл бачу я. Життя намарно піде в небуття…
Я відсахнувся, мені всередині почало пекти. Спробував висмикнути руку, але марно. Містик тримала міцно, сила сковувала та підкоряла.
— Лін Гу простягне тобі свій дух, як перелесник життя продовжить рух.
Я з силою втягнув повітря у легені та розширив очі, хотілося кричати від болю. Серце закалатало. Свідомість запалала міріадами іскор. Чужа воля наново перезбирала мою насправді вже мертву душу.
— Вогняна суть згорить в пітьмі. Спокусник серця належить вже мені.
Лін схопила мене за шию, підсунулася ближче та прошепотіла в обличчя:
— Запам’ятай своє нове ім’я: Сварог — тепер твоє життя.
Мені з силою затисли волосся на потилиці та поцілували. Я більше не пручався: не був здатен. Відчував, як етер покинув тіло, як повернулось звичне відчуття реальності, та як вогняними джгутами мене назавжди прив’язало та підкорило.
Я згадав усе. Спантеличення та нерозуміння — емоції що зараз вирували в моєму серці.
— Лін, якого дідька!? — відштовхнув неприємне мені обличчя.
Яскраво пофарбований містик-медіум не втримав рівновагу та гепнувся на підлогу. Наші руки роз’єднались і підлогою покотилось чорне кільце. Я скочив на ноги та почав терти губи.
— Що тут відбувається? Якого ти мене цілуєш?
— Шош, от я і першим отримав приборкану сутність. Так, активчику?
Лін, розлігшись на холодній бетонній підлозі, потягнувся за своїм чорним кільцем. Підняв та демонстративно вдягнув його на відтопирений середній палець, чітко продемонструвавши відповідний жест.
— Якого? Лін, що ти вбіса накоїла… — через наші тенета, холодною блискавкою прийшло усвідомлення: — Ти хлопець?
— Сюрприз, котику!
Лін піднявся та підійшов ближче. Поправив довгого перепаленого рожевого чубчика. Розтягнув губи у посмішці, його очі стали геть вузенькими. Він тихо, але власно прошепотів:
— Пам’ятай для всіх інших ти Корній.
— Най би ваша срака по шву розійшлася!
Біля виходу з коридору стояла Павлівна, Лінова менторка. Вона стрімко наблизилась.
— Якого біса ти зробив? Лін?!
— Приборкав етерієву сутність…
— Хай тебе сосною трісне, курвин пес! Ти хоч усвідомлюєш, що накоїв? Ти малий поганцю, що я тобі казала про повернення душ мертвим?
Павлівна схопила Ліна за рукав та відтягнула від мене. Мій медіум заляпотів:
— Його тіло ще не померло, та і …
— Трясця! Ти бовдуре, не розумієш, що це чистої води некромантія?!
— Я врятував життя талановитому ліквідатору…
— Ти занапастив і його і свою душі! Він згниє й отруїть тобі свідомість.
Жінка замовкла та подивилась на мене довгим поглядом.
— І як тепер це звуть?
— Корній, — я випалив, не усвідомивши, що відповідаю.
— Навіть так?
Вона підняла брову, а Лін хитро усміхнувся. Жінка похитала головою, видихнула та почала терти пальцями лоба. Потім різко зупинилась та зиркнула на мене хитрим поглядом.
— Паскудство, — вона криво посміхнулась, — А ти якого поліз в еретіум? Ти що головою на гвіздок гепнувся, — вона тикнула мене у плече та тяжко зітхнула. — Твій старий засмутиться ще сильніше. Тц! Тепер мусимо вигадувати спосіб, щоб врятувати вас ідіотів від страти.
Павлівна не стала чекати поки прийдуть хлопці із відділку підтримки. Довелось самотужки відчищати коридор. Мали встигнути поки нас не помітили миряни. Я затягнув труп Орини в Олесину хату. Лін мив стіну та підлогу тими засобами, що знайшлися у квартирі. Головне, щоб не було свідків, тоді залагодити це з поліцією не стане проблемою. Родичами вже займуться інші з СКС.
Мене примусили переповісти все в деталях. Все про Олесю, про кікімору та про мій план спокусити, отримати перевагу та підкорити почвару. Дивно, але Павлівна та Лін зголосились, що план був ідіотським, але життєздатним. Аби не фатум, все б вдалося. Я поглянув на нескладного та фемінного Ліна, тепер він мій хазяїн.
«Для когось фатум, а для когось фортуна», — іронічно думав я.
Загорнув змарніле маленьке тіло кікімори у плед та відніс до Олесиного кабінету. Павлівна стояла там, заклавши руки у кишені, розглядала незліченні папірці закріплені на стіні. Олесині нотатки, світлини та статті про містичних створінь, магію та паранормальні випадки у сірій зоні.
— А все тому, що якесь тупе дівчисько полізло куди не варто, — вона зірвала малюнок кікімори у червоній хустці. — Ось чому непосвячені миряни не повинні мати доступ до тих територій.
Сива жінка-медіум зім’яла папірець та кинула на підлогу.
— Завтра піду до мера. Він має зупинити тих науковців, поки вони ще живі.
Я ніжно поклав тіло кікімори на зелену канапу. Вона була майже невагомою і такою тендітною. Згадав наскільки щирими були її емоції та жага до життя. Ймовірно не лише Олеся кохала мене, ймовірно кікімора так само була здатна покохати. На жаль, цього я вже ніколи не дізнаюсь. Відчув неймовірну скорботу за намарно загубленим життям. Навіть двома… чи…
Чи трьома?
У грудях розквіт холод.
«А я живий?»
Серце пропустило удар і мене пронизав гострий біль.
«Хто я?»
— Ти перелесник, — схилився до мене Лін та ледь чутно прошепотів. — І це добре.
«Що добре?» — я не розумів хіба ж то добре коли боляче.
До болю додався переляк. Я злякався свого майбутнього.
Ким я стану, коли від свідомості Корнія нічого не лишиться, а Сварог постане перед світом?
Я не хотів вмирати, але порятунку вже не було.
Кінець