Корній розвернувся так, щоб прикрити мене від незваної гості.
— Орино, ти невчасно! Знову!
— Ой, невже я вам заважаю? — вона хіхікнула. — Вибач, але Олеся сама мене на тортик запросила! Олеся, я купила київський!!! — закричала вона на всі легені.
Це стало останньою краплею. Я ніколи не любила цей пафосний торт. Ця лярва пожаліє, що на світ народилась!
— НЕЛЬЗЯ! — я згорбилась та загарчала: — Я не дозволяла ТОБІ заходити на мою територію! ГЕ-ЕТЬ!
Відштовхнулась від шафи та двома швидкими стрибками скоротила дистанцію. Рука по широкій дузі замахнулась, довгі пазурі майже дістали її горлянки. Корній встиг перехопити зап’ясток та змінити напрямок атаки так, щоб я промахнулась та завалилась на землю поряд.
Орина заверещала:
— Що це? Де Олеся! Що тут коїться! — вона зробила два кроки назад. — Корній!?!
Корній продовжував тримати мене за зап’ясток.
«Він захищає її. Вона для нього важлива»
«Він на її боці»
«Він не гідний нас»
Я підстрибнула та вивернулась у повітрі. Мої ноги вчепились Корнію у плече, а зуби встромились у руку, що з силою затисла мій зап’ясток. Він зойкнув, але не відпустив.
— Тікай! — заволав хлопець на повну.
«Він не вб’є мене. Немає сил»
«Тут він нездатний!»
«Він сам віддався»
Я вирвала шматок м’яса з його передпліччя. Голосно заричала та заплямкала. Його плоть смакувала саме так, як я й уявляла. Солодка та пряна наче гаряче вино з медом. Феєрія смаку, яка манила поглинути його повністю.
Від болю Корній ослабив захват.
Орина кинулась тікати.
— Ти заклав душу! Тепер ти теж не людина! Тепер я сильніша і я вільна.
Зірвала хустку зі плечей та кинула хлопцю на груди. У два кроки наздогнала лярву, яка вискочила у загальний коридор та стукала до сусіда.
«Дурепа, там нікого»
Орина розвернулась та втислася спиною у світлі дерев’яні двері.
— Ніхто тобі не допоможе, Орина нахабна скотина.
Мої пазурі з легкістю ввійшли у струнку талію. Металевий ґудзик джинсів дзвінко гепнувся на підлогу. Орина заклякла.
— Я сутність бачу нову твою, — почувся голос Корнія позаду. — Ти з чортів болотних роду. Шукаєш всюди ти лиш зброю…
Не відступаючи від нанизаної дівчини, я озирнулась та поглянула на нього з-під брів. Хустка прикривала діру на передпліччі. Корній ступив до мене, продовжив голосніше та впевненіше:
— Знаю добре я твою породу…
Голос містика набирав силу і мені це подобалось. Його тембр приємними хвилями розходився етером, лоскотав мене. Я повернулась назад до Орини. Її вирячені очі дивились на мене з огидою та страхом. Підступивши ближче, засадила пазурі глибше та з силою стисла кулак. Орина заверещала.
— Корній моє ім’я. Брехні ціна — ДУША МОЯ!!!
Корній намагався перекричати набридливо високий Оринин виск.
Я видрала кулак. Дівчина схопилась за живіт намагаючись втримати тельбухи в середині. Вона часто дихала та підвивала.
Розвернулась всім тілом до Корнія, який поступово наближався до мене.
— Перед світом білим свідчу я, «кікімора» — то СУТЬ ТВОЯ!
Від цих слів у мене затремтіло все. Хвилі насолоди прокотились руками, серце забилось, а горло всохло. Я застогнала, відхиливши назад голову. Ніколи раніше не відчувала такого екстазу. Пальці затрусились, а всередині розгорівся вогонь. Вогонь, що освітив увесь етер у цьому дряному смердючому коридорі. Дух Корнія на фоні моєї сили здавався нікчемним, сірим та слабким.
Момент мого тріумфу руйнував лише гиденький стогін тієї лярви.
Корній наблизився на відстань кроку, дивився прямо в очі.
— До віку володітиму тобою. Тут розпочнеться наша сага.
Він як провідник, що манив мене на волю.
— ЗАКРИЙСЯ!
Викрикнула я та з розвороту розрізала горлянку Орині. Криваві смужки ляпнули по стіні. Нарешті її мерзенне скавчання припинилось.
«Продовжуй! Кажи! Засвідч світові про мене!»
Я повернулась до хлопця у сподіванні знову відчути те піднесення, яке дарували його слова.
Обличчя Корнія перекосилось, а голос надломився, але він продовжив заклинати:
— Перекую тебе на свою зброю.
Він підняв руку та торкнувся моєї щоки. Я закрила очі та полинула до теплої долоні.
— Віднині ти моя Ядвіґа.
Його душа розтікалась етером. Я знала, що він думав, що відчував і що бачив. Він бачив мене! Мою силу та міць. Він боявся, знав, що замахнувся на те, що не під силу ліквідатору, але продовжував спробу. Це надихало і збуджувало сильніше. Влада над ним мене п’янила і він це відчув. Корній притягнув моє обличчя та поцілував. Стало тепло як від полум’я в печі.
Хлопець хотів підкорити мене, але вже розумів, що програв.
Наші губи роз’єднались і погляди переплелися. У сірих очах вже не іскрилась сила.
— Ніколи слабкий не пануватиме над сильним, — сказала я спокійно та розплилась у найширшій своїй посмішці.
— Так, — він також усміхнувся.
Корній вільною рукою встромив мені у груди довгу металеву струну на кінці якої палав кристал і відштовхнув мене.
Етер зарипів і до усіх запахів, що вітали додався гострий запах озону і паленої міді. Кристал замиготів і металом в мене влетіла блискавка. Вона підпалила моє тіло зсередини.
Біль скрутив нутрощі!
Холод і страх.
Мене поглинув…
Холод.
Поранений ліквідатор відсахнувся від тіла кікімори, що палало блакитним холодним полум’ям. Куце, з непропорційно довгими кінцівками, воно смикалось у передсмертній агонії та поволі хилилось на бік.
— Я помилився…
Корній відійшов до стіни, обперся та поволі сповз на підлогу.
Він знав, що це кінець. Він повільно помиратиме, допоки етер не розчинить його душу та не зітре свідомість.
До сраки що він найсильніший серед новачків ліквідаторів харківського відділку СКС. Підкорення етерієвих сутностей то пасивний містицизм, спеціалізація медіумів. Горе-містик зробив ставку на приязнь кікімори. Він розраховував, що саме вона після підкорення вивела б його душу з-за межі.
— Вчителю, ви мали рацію, — Корній беззвучно розсміявся. — Не варто навіть пробувати бойовим містикам лізти у те лайно з підкоренням…
Він поглянув на чорне тіло, яке перестало смикатись. Сморід горілої плоті рознісся коридором. За кікіморою лежала Орина. Вивалені нутрощі, розірвана горлянка. Калюжа крові розтікалась та червоним зафарбовувала її довге пшеничне волосся. Смерть дівчини була цілковито його провиною. Він хотів отримати у своє розпорядження приручену бойову почвару навіть попри те, що вона була москальською, а таких зазвичай просто знищували.
— Але ж нє, — він зачинив очі, аби не бачити наслідки його вибору. — Захотілось потішити своє его, та довести всім навколо, що можу все…
Триматись думки ставало все тяжче, душа хлопця стрімко зливалась з етером. Нейтральна, проте нищівніша, сила проникала у найпотаємніші закутки свідомості. Корній більше не міг брехати собі. Чітко усвідомлював глибину власного егоїзму. Він прагнув більшої сили лише заради відчуття власної величі. Йому по статусу не дозволено було послуговуватись прирученими і це дратувало. Він хотів більшого. Бути не лише найкращим вогняним містиком відділку, він хотів величі та слави характерника Олега Сірого, що вколошкав мокшанського імператора.
Корній потягнувся до задньої кишені дістав телефона та набрав сигнальний код. Сигнал SOS надійде найближчим колегам, от тільки їхньої допомоги він вжене дочекається.
«Цікаво Михайло Тимофійович плюне на мою могилу? — він згадав, як його ментор постійно злився та плювався, бо після Корнієвих підпалів довго доводилось зачищати місця інцидентів. — Цікаво, а чи буде у мене та могила взагалі? Чи взагалі хоронитимуть шмат м’яса який втратив душу?»
Телефон видав сигнал попередження. У цьому тупому під’їзді завжди були проблеми з мережею. Хлопець зітхнув та набрав адресу текстом, запустив сигнал повторно.
— Але ж план був гарним… — хмикнув та криво посміхнувся, не розплющуючи очей.
Те що повністю сформована етерієва сутність дивилась на нього закоханими очима було наче подарунок долі. Підкорити сутність, яка сама прагнула цього: що могло бути простіше? Однак та сама ж доля підкинула Орину.
«Орина-Орина, та хто ж тебе придумав?» — він примусив себе поглянути у неживі очі мертвої дівчини
Корній завалився на бік, ледь ворушачи губами, з останнім подихом прошепотів:
— Я помилився…
Однак ліквідатор помирав з чистим сумлінням: все ж встиг застосувати громобій та знищити небезпечну почвару. Остання втішна думка, що принаймні привидом не стане.
«Я виконав свій обов’язок…»
Посміх застиг на його обличчі.
…
— Фу! Ну тут і смердить! — проскрипів старечий голос.
Сива жінка у чорнову вельветовому костюмі приклала до носа мереживну білу хустку. Червоні довгі рукави блузки довгими хвилями опадали з рукавів жакета. Поряд неї у коридорі стояла…
«…Лін?», — відгомін спогаду майнув у свідомості ліквідатора.
Вони розглядали картину жорстокого побоїща. Стіна заляпана кров’ю, на підлозі блондинка з виваленими смердючими нутрощами, спалене тіло етерової істоти та, звісно, ледь живий ліквідатор.
— Агов, Лін, це ж малий Михайла Тимофійовича. Як там його? — сива жінка нахилилась до на диво ще живого тіла.
— Боженко Корній, вищий ліквідатор, піромант.
— Лін, скажи, цей… активчик, він же зараз поза межею, чи мої старі очі зовсім того?
— Все правильно, Павлівно.
— Малий використав артефакт, — вона підійшла до тіла кікімори та висмикнула повністю розряджений громобій. — Навіщо малий зробив щось настільки дурне… — вона поглянула на безформне тіло ще раз, — він же з легкістю міг вбити сам, але… — жінка тряхнула апарат і той з металевим шелестом знову звернувся у свою компактну кубічну форму. — Невже цей самовпевнений малий нахаба спробував підкорити істоту? Лін, розпитай його, поки хлопчина ще коні не двинув. Якщо моє припущення правдиве, я реготатиму Михасику в обличчя.
— Добре.
Чорнооке азійське обличчя наблизилось до напівмертвого ліквідатора, та пильно зазирнуло у його спорожнілі очі.
— Як тебе звуть?
— Ава ме-е, — видав нерозбірливе мукання.
— Ну шо? — Павлівна підійшла ближче та нахилилась над нами.
Її сиве довге волосся срібною хвилею випало поверх плечей.
— Хррраак ва — кліпнув на неї хлопець.
— Овва! Як тут все запущено, — вона випросталась, вперла руки в боки та цикнула. — Маємо мерця.
Павлівна махнула рукою, дістала з кишені телефон.
— Я подзвоню Михасику, — приклала телефон до вуха. — А ще треба викликати хлопців з підтримки. Ми самі з трьома трупами не впораємось.
Вона різко відсмикнула телефон та, зсунувши брови, подивилась на нього.
— Лайно, тут не ловить, — жінка розвернулась та на ходу додала: — поки затягни хоч когось у ту розбиту хату, ну.
Сива менторка тихо додала брутальну лайку та задзенькала підборами у сторону ліфтів.