Моя панацея

Дратуючий звук будильника, який Чанбін божиться поміняти щоранку, руйнує приємну тишу, що охороняла сон хлопця. Тяжкі зітхання і протяжний стогін допомагає піднятися з ліжка. Потім майже наосліп пройти у ванну і плеснути собі в обличчя води, щоб хоч якось прокинутися. Очі нарешті розплющуються і вітаються з відображенням у дзеркалі, яке виглядає так, ніби Чанбін не спав, буквально,ніколи. Він неохоче заварює каву і випиває її залпом, тому що насправді ненавидить цей гіркий смак, але нічого іншого не здатне підбадьорити його так само як ця пекельна жижа. Направивши свій погляд у вікно, хлопець помітив хмари, що ходять туди сюди, а за кілька секунд краплі дощу почали тарабанити по вікну.

Чудовий ранок, міг би бути.

Ледве встигнувши, Чанбін забігає в переповнений автобус і дякує всесвіту, що він зміг залізти в цю розвалюху на колесах. Через кілька зупинок людей поменшало і він зміг зайняти місце швидше, ніж чоловік, що стояв поряд з ним. Їхати ще багатенько, тому Со дістає телефон і перше, що помічає це непрочитані повідомлення, серед яких він шукає одне заповітне. 

Sunny:Доброго ранку, Бінні. Гарного дня,ти все зможеш, люблю тебе ♡

Чанбін не може стримати ідіотської посмішки, що розплилася по всьому обличчі. Він перечитує його кілька разів і вже з нетерпінням чекає на вечір, щоб зустрітися зі своїм сонечком. Все роздратування і сонливість, як рукою зняло, адже його коханий Фелікс побажав йому гарного дня, отже, день має бути хорошим.

Со входить у напівзаповнену аудиторію, злегка пританцьовуючи, і сідає поряд з хлопцем у такій же чорній худі, що розлігся на столі.

-Джисон, ти там здох чи що?

-На жаль ні. І тобі привіт, Чанбін.

-Ранок

-Чому ти виглядаєш нормально, куди поділася ця зайобана життям людина , яку я один раз переплутав із зомбі?

-Я що винен, що ви з Мінхо влаштували кіномарафон Ходячих Мерців? - закотив очі Чанбін.

-Бубу-Джісон скривився і показав язика-Просто визнай, що Фелікс сильно впливає на тебе!

-А я що заперечував?-Со з нерозумінням підняв брову

-Так?

-Я буквально в перший день як ми почали зустрічатися, розповів який він прекрасний і чудовий. І що коли я його бачу, то сяю, як лампочка. Чим ти мене слухаєш?

-О боже, я все ще не звик, що ти так відкрито висловлюєш свої почуття. Наш Бінні став таким милим-пищав Джисон,тикаючи в щоку свого друга, знаючи що буде далі.

-Якщо ти не прибереш свій блядський палець від мого обличчя, то в тебе не буде пальця-Чанбін окинув Хана вбивчим поглядом. Після чергової погрози Джісон кумедно надув губи і пробубнів:Ти мене не любиш

-Ага, тож терплю тебе вже 12 рік, шукай ручку.

Виснажливий навчальний день закінчився і Чанбін на всіх парах вилітає з аудиторії. Він пробігає кілька прольотів, не звертаючи уваги на здивовані та косі погляди інших студентів.У голові тільки думка про те, що біля входу на нього чекає його панацея, яку йому прописала пані Доля. Прямо біля входу хлопець помічає світлу маківку і рожеве худі.Парубок біжить ще швидше на зустріч своєму коханню і застрибує на Фелікса, майже збиваючи з ніг останього, і міцно притискає до себе,відчуваючи рідний запах цитрусових.Вони стоять так деякий час поки Лі не починає шипіти:

-Ти мене зараз задушиш

Со швидко прибирає руки і ніяково тре потилицю, перестарався.

-Гей, я не просив прибирати руки.

Фелікс піднімає куточки губ і прямує до хлопця. Охоплює обличчя Чанбіна обома руками,нахиляючи до себе, і чмокає того в губи.Со явно недостатньо простого чмока, тому він не може дозволити молодшому просто так відсторониться і продовжує утримувати своїми губами вуста Фелікса, який зніяковіло посміхається в поцілунок.

Вони навчаються в різних університетах, що знаходяться у віддалених один від одного куточках міста, тому єдиний день, коли вони зустрічаються під час навчання-це п’ятниця. Кожна їх зустріч подібна до феєрверку-яскраво, чарівно, але так мало.Після тих днів коли вони були разом майже весь вільний час, такий розпорядок здавався нестерпним, але обидва розуміли, що це необхідно для їхнього фізичного та ментального здоров’я.

-Щоб ти би хотів сьогодні зробити?-запитує Чанбін,заправляючи світле пасмо за вухо

-Хочу лежати та обійматися весь вечір-замислюється на кілька секунд-і морозиво

-Шоколадне?

-Так!-очі Фелікса блищать від щастя і Со не може чинити опір дурній закоханій посмішці, що з’являється щоразу, коли він бачить цей блиск в очах свого хлопця.

Він нахиляється до вуха молодшого і шепоче:

-Я так люблю тебе.

-Чому ти говориш пошепки?

-А тобі не здається, що слово «люблю»  занадто голосне, щоб говорити його в увесь голос?

Хлопець на це яскраво посміхається та цілує Со в ніс. Чанбін думає, що Фелікс- це найкраще, що траплялося у його житті. Тому він має намір продовжувати купатися в променях теплої посмішки хлопця, що зараз грається з його волоссям однією рукою, а другою уплітає за обидві щоки шоколадне морозиво.