Нічна прогулянка

Поттер пильно дивився на пергамент. За пів години він не написав ні рядка. «Дідько, та Волдеморта легше було вбити, ніж написати це есе на Зілля. Чортів Северус, вміє ж він завалити». При думці про Снейпа, Гаррі мимоволі посміхнувся. Северус… Він уже й забув, коли почав називати ненависного всіма професора Зіллєваріння на ім’я. Напевно, ще до того, як той прийняв симпатію настирливого хлопця, сина його ворога дитинства і просто ненависного учня. О, скільки разів він нагадував про це, сподіваючись, що ця «дурість пройде» і хлопець втече, підібравши хвіст, і «знайде собі дівчину або хлопця, якщо вже на те пішло». Але, на те він і впертий ґрифіндорець, що від свого не відступить. Іноді Гаррі не вірив, що йому вдалося пробити стіну, яку збудував навколо себе Снейп, ну, або, хоча б, увірватися в зону комфорту цієї замкнутої людини. Він намагався не згадувати той час, коли Снейп лежав у лазареті, з кровоточивою раною на горлі та був буквально на межі життя та смерті.

Хлопець стомлено потер очі. Було за північ. Рон уже давно спав, як і втім, всі інші. Перш ніж підірватись і тихо піти за мантією-невидимкою, Гаррі сумнівався лише хвилину. «Ну, що ж, піду, прогуляюся, провітрюсь». Нікому від цього не стане гірше. Може, хоч якісь нові думки на тему цього дурнуватого есе прийдуть”.

Гаррі йшов коридором четвертого поверху. Очі звикли до темряви, тож навіть паличка не знадобилася. Прослизнувши в злегка прочинені двері класу, який вже давно не використовувався, що було видно по шару пилу по кутах, він кинув мантію на одну з парт і підійшов до вікна. Трохи постоявши, витяг пачку цигарок. До цієї шкідливої звички він привчився, коли вони з Роном та Герміоною бігали від поплічників Волдеморта. Друзі зуміли кинути, загалом завдяки Герміоні, яка не втомлювалася читати лекції про шкоду куріння, а ось він не зміг. Це заспокоювало та допомагало роздуму. Скільки ж він викурив, доки добивався уваги Северуса! Гаррі сумно посміхнувся. Саме тоді він знайшов цю аудиторію. Маґлівською запальничкою Гаррі підкурив сигарету між пальцями. Северус дізнається – приб’є. А точніше, змусить випити якесь страшно неприємне зілля, після якого ще кілька днів нудитиме. Гаррі сів на найближчу парту, випустив струм диму й умиротворено заплющив очі.

Зі своєрідного трансу Поттера вивів дивний шурхіт у кутку. У старому замку ніколи не буває тихо, постійно чутно різні скрипи та шуми. Але, це шарудіння було досить специфічним, щоб не звернути на нього уваги. Загасивши сигарету, Гаррі підвівся. Не встиг він зробити кроку, як почув абсолютно певний звук, який важко було переплутати з чимось іншим. Нявкання. «Місис Норіс?» стурбовано подумав Гаррі. Крім неї, котів у замку не було. Ну, якщо не рахувати Макґонеґал. Але щось він сумнівався, що деканка Ґрифіндору посеред ночі сидітиме в занедбаному класі у своїй анімагічній формі. Хлопець пирхнув. Нявкання повторилося. Подавшись у куток, звідки долинав звук, Гаррі зупинився перед маленькою сірою грудочкою. «Кошеня? Якого Мерліна тут робить кошеня? Звідки воно взагалі в замку взялось? Не від Філчевої кішки ж. Залишається Макґонеґал». Від абсурдності цієї думки Гаррі засміявся. Так, Макґонеґал, що приносить потомство кошенят, те,  про що хочеться думати. Але в будь-якому випадку, кошеня було. І воно дивилось своїми величезними очима на хлопця. Ґрифіндорець присів навпочіпки та взяв тварину на руки. Вона не чинила опір, тільки коротко нявкнула і притулилось холодним носиком до долоні. Гаррі посміхнувся. Повернувшись до уподобаної парти, він сів, поклав кошеня на коліна і почав погладжувати шовковисту шерсть. Той замуркотів.

- Хей, малий, звідки ти взявся, га? - прошепотів Гаррі, - яка сволота могла тебе тут кинути?

Кошеня не відповідало. Поттер, в принципі, і не чекав. Ось те, що це миле створіння в будь-яку секунду може перетворитися на якусь вогнедишну тварюку або Волдеморта, він чекав, так. Але, кошеня залишалося пухнастою грудочкою.

- То що мені з тобою робити? Не скажеш? - Гаррі почухав його за вушком. У голову нічого не спадало. - От і я не знаю. Тебе ж, мабуть, погодувати треба…

Кошеня підняло голову, уважно подивилося і, ніби на підтвердження, нявкнуло. Гаррі закурив, іншою рукою продовжуючи гладити тваринку.

Ідея прийшла швидко, але, відверто кажучи, Гаррі дуже сумнівався, що з цього щось вийде. «Я піду до Северуса». Звичайно, вже була середина ночі та Снейп напевно спав, та й кошеняті він явно не зрадіє, як це він може любити тварин, він же чортів Жах Підземель, нічний кошмар всіх студентів, причина недосипань, недоїдань, та й всього недо-. Але, зараз це здавалося цілком логічною ідеєю. Докуривши, Гаррі накинув мантію-невидимку і, притиснувши тварину до грудей, попрямував до підземелля.

Вже стоячи перед дверима в особисті покої Северуса, ґрифіндорець засумнівався в правильності власного рішення. «Та він же мене вижене, ще й пароль змінить, щоб не кортіло ночами шастати, та ще й котів тягати». Ще раз зітхнувши та змолившись, щоб усе пройшло добре, хлопець прошепотів пароль «Zaubertrank» і увійшов. У невеликій вітальні панувала напівтемрява, вогонь у каміні майже згас. Звичайно, нікого не було. Акуратно склавши мантію та кинувши її у кут, Гаррі пішов у спальню. Северус спав на великому ліжку, вже добре знайомому Поттеру. Він підійшов ближче. У сні Северус мав інакший вигляд, більш розслаблений, умиротворений, чи що. Гаррі поклав кошеня на край ліжка, те позіхнуло і знову згорнулось клубочком. Северус ніколи не дозволяв залишатися на ніч, говорячи, що й так надто багато йому дозволяє. Тому тепер хлопець насолоджувався рідкісним моментом беззахисності. Але, довго так продовжуватися не могло. «Так, мені треба його розбудити. Сподіваюся, він не прокляне мене відразу, а хоча б дасть час порозумітися. Мерлін, дурна була ідея. Ідіот ти, Поттер, ідіот». Відступати було вже пізно. Гаррі підійшов ближче, нахилився і поцілував Северуса. За кілька секунд він відчув, що йому відповідають. Він відсунувся. Снейп розплющив очі й сонно, здивовано дивився на непроханого гостя. Пройшло ще кілька секунд, перш ніж він усвідомив, що ґрифіндорець перебуває у нього в спальні посеред ночі.

- Гаррі?.. - голосно звучав хрипкий голос. - Що сталося?

Снейп різко сів, уважно розглядаючи хлопця, шукаючи якихось ушкоджень або будь-що, що могло б пояснити його присутність.

- Северусе, ти тільки не… - домовити йому не вдалося. Маленьке чудовисько прокинулося і наполегливо нявкало, привертаючи увагу. Чоловік здивовано подивився на кошеня. Потім на Гаррі. Ще раз на кошеня. І знову на Гаррі.

- Поттер! Якого біса!? - у голосі змішалося роздратування та здивування.

- Северусе, вислухай мене спочатку.

- Ти маєш хвилину на пояснення.

Хлопець почав було говорити, але затнувся на самому початку. «Мерлін та Моргана. І як мені пояснити, що я вночі вештався Гоґвортсом? Поттере, ти таки ідіот. Думати іноді треба. Гаразд, кажемо правду, може, не приб’є”.

Не прибив. Тільки дуже уважно слухав, з кожним словом хмурячись все більше. Гаррі намагався надати обличчю найбільш винного виразу, хоча, щиро кажучи, він не шкодував про вчинене. Та й не зробив він нічого такого.

- Отже, ти знову, порушуючи правила школи, гуляв уночі, знайшов це, - він обурено подивився на кота, - і вирішив, що найраціональнішим рішенням буде притягти його до мене. Серйозно, Поттер?

- Це здавалося логічним, - Северус грізно подивився на нього, - ну, чесно, Северусе, не залишати ж мені його на холодній підлозі. А в спальню я принести його не можу, у Діна алергія на котів. Він Герміону за Криволапика досі проклинає.

- Взагалі, існують спеціальні зілля, що допомагають при подібних проблемах. Які, до речі, ми проходили на п’ятому курсі, – Северус продовжував свердлити його поглядом.

Гаррі сів на ліжко, змусивши Снейпа посунутись і подивитися на нього ще більш обурено.

- Ну, у них же побічні ефекти є?

- Ти питаєш чи стверджуєш? - Снейп посміхнувся, піднявши брову.

- Стверджую?

- Гаррі! - Северус закотив очі.

- Ну що? - хлопець узяв кошеня на руки і знову глянув на Снейпа. – Подивися який він милий.

Чоловік продовжував дивитися на Гаррі, вклавши у погляд весь скептицизм.

- Сеееверусе, ну, будь ласка, давай ти його залишиш? Будь ласка будь ласка будь ласка.

– Ні.

- Ну, Северусе.

– Ні.

- Ну, будь ласка.

- Гаррі, перестань. Не будь дитиною.

- Проси все, що хочеш, - «Мерлін, Северусе, та погодься ти вже! Я ж не поступлюся».

- Все, Поттер? - Снейп зацікавлено посміхнувся, зігнувши брову.

- Все, що забажаєш, - на підтвердження своїх слів Гаррі навіть кивнув.

- Добре, - чоловік зітхнув і взяв кошеня на руки. Той здивовано подивився на нього, нявкнув і цапнув за палець. – А він нічого.

Гаррі уважно дивився, як Северус намагається погладити тварину.

- Я ще про це пошкодую, так?

- Повір, Гаррі, ще не раз.

«Звучить, як обіцянка», подумки посміхнувся ґрифіндорець.