З Чіміном у них не склалися відносини якось майже відразу. У Чіміна більше масок чим Чонгук може порахувати і довіряти Чіміну це як довіряти пустоті. Чонгук не розуміє хто такий Чімін, Чонгук не знає хто перед ним стоїть і Чонгук не зможе старшого зауважати уже напевно ніколи.
Чонгук біжить вниз по вулиці збиваючись з ніг. Навкруги - пустота. Вівторок, вечір, люди готуються до наступного робочого дня. Тільки у нього світ руйнується під ногами. Тільки у нього сльози так сильно печуть очі, що неможливо дивитися перед собою. Але він повинен добігти до квартири.
Чонгук лежить на своєму ліжку і вже в який раз перезавантажує сторінку Ютубу. Він не пам’ятає в котрій годині він ліг і не знає скільки часу він уже так лежить. Йому все одно.
Наступні пару днів Чонгук проводить в роздумах, які на жаль не приносять жодних конкретних результатів. Йому терміново потрібно знайти новий сенс життя, щось що забере думки про його розбите серце і замінить собою Ві, але в нього не вистачає на це сил і мужності.
Чонгук впевнено крокує вперед розуміючи куди він йде і чому він туди прямує. У нього тільки що закінчився урок вокалу і він спішить додому. Він знає, що потрібна йому зараз людина саме там і він не хоче з нею розминутися. Адже сьогодні зранку Чонгук прокинувся тільки з однією думкою - «Техьон.
Час - дуже цікава штука. Його вічно не вистачає, але його часто бездумно викидують на вітер. Іноді він тягнеться як мед, а іноді летить зі швидкістю світла. Час вміє зациклюватися на одному моменті або зникати з твого життя назавжди.
Чонгук повільно відкриває очі. Обережно та не поспішаючи він роздивляється навколо себе і бачить перед собою Чіміна, який ще міцно спить. Зазвичай вони починають працювати з самого ранку, але сьогодні не такий день. Сьогодні Чонгук дозволяє собі не поспішати та насолодитися тишою ранку.
