Скажи мені

***
- Ти колись мріяв про речі, про які нам не можна мріяти? - питає Чімін після одного з наступних тренувань. Вони з Чонгуком от уже декілька тижнів регулярно займається в тренажерному залі. Кожного вечора вони вижимають з себе останні соки, получаючи від того те, що кожен з них хоче і потребує. Чонгук як божевільний працює над своїми м’язами і силою, Чімін же навпаки над витримкою та гнучкістю. Вони майже не розмовляють. В більшості випадків вони заглушають себе гучною музикою та своїми видихами. Дуже тяжко розірвати це коло і нарушити їхню тишину, але коли це стається, слова гудять як грім і висять в повітрі годинами.
- Я часто мрію про смажену свинину та рамен, коли ми сидимо на дієті, - відповідає Чонгук. Він розуміє, що старший питає про інше, але він не може відразу ж відповісти.
- Смішно, - посміхається старший.
Між ними знову повисає тишина. Вони лежать на підлозі спортзалу десь пів метра один від одного. Чонгук чує як повільно дихає старший. Незрозуміло чому, але це його заспокоює.
- Я мрію про татуювання, - шепоче Чонгук.
- Ти уже давно не згадував про це, - говорить Чімін.
- Знаю. Не думаю, що зможу колись рішитися. Тату не для айдолів.
- А якщо б в когось іще з групи були татуювання, ти би ризикнув? - через декілька секунд питає Чімін.
Чонгук повертає голову до старшого, але нічого не каже. Він знає, що Чімін сам відповість на його німе питання. На хвилину він замирає, тому що не розуміє звідки у нього взялася така впевненість відносно поведінки старшого, але він одразу відпускає це відчуття для власної ж безпеки.
- Я теж хочу тату, - задумано говорить Чімін.
- Яке?
- Я хочу набити на собі те, що весь час забуваю, але не хочу забути… А ти?
- Те, що люблю і не хочу втратити, - Чонгук знову переводить свій погляд на стелю. - Але я ще не знаю що саме… Я ще цього не знайшов, або не впевнений що знайшов, - сумно підсумовує Чонгук. Останнім часом йому здається, що його світ руйнується по частинам. Що та красива пірамідка, яку він створював останні декілька років, розпадається на дрібні піщинки, які миттєво підхоплює та відносить вітер. Його голос і танець, розкрутка групи і концепт, Ві і його незрозуміла орієнтація. Можливо тренажерний зал зараз і заспокоює його емоції та розвиває тіло, але що ж робити з його внутрішнім світом? Хто такий Чон Чонгук? Чого він хоче? Куди йде? Яка його мета і що він любить? Він не впевнений чи є в нього відповіді на ці питання і чи вистачить в нього сил відповісти.
- Знайдеш. Обов’язково знайдеш… Ти вже це робиш, - шепоче Чімін.
Чонгук знову повертається обличчям до старшого. Він дивиться на його профіль і зосереджений погляд.
- Я не знав, що ти хочеш тату, - промовляє Чонгук.
Чімін м’ягко посміхається.
- Ти майже нічого про мене не знаєш.
Чонгук розуміє, що старший правий. Весь цей час йому здавалося, що він бачить Чіміна наскрізь, всю його дешеву та нецікаву душу, яка кожного дня генерує нові незрозумілі емоції, слова та вчинки, але тепер він не був таким впевненим. Чонгук напевно вперше в житті задумується про те, що він насправді знає про старшого і його життя до групи. Йому знову приходить в голову розуміння того, що Чімін це кращий друг Те і Чіміна насправді люблять та поважають всі інші учасники групи. Можливо Чонгук щось упустив? Щось не побачив? Або можливо він не розумів, що насправді бачить?
***
- Ти уже змирився з тим, що тобі подобаються хлопці? - питає Чімін в кінці дальшого тренування поки вони протирають тренажери мокрими рушниками.
Чонгук спочатку завмирає, але за секунду знову вертається до миття. Він все ніяк не може привикнути до того як це звучить і що це значить. З однієї сторони йому незручно, що Чімін знає правду, але з іншої сторони він розуміє, що це не так вже й погано. Напевно він би не пережив якби сам один маринувався в цій сточній канаві з його почуттів, страхів, переживань і дурних думок.
- Так, - видихає Чонгук. Він думає про це кожну ніч забираючи у себе як мінімум декілька годин потрібного і здорового сну. Він знає, що змирився з цим, тому що це він, це його почуття, які виробляє його серце, але…
- Але, - в унісон з його думками питає старший. Чімін зупиняється і дивиться на нього. Чонгук теж зупиняється, але подивитися Чіміну прямо в очі не може.
- Я прийняв цю частину себе, але я невпевнений чи зможу її відкрити ще комусь. Мені стає моторошно навіть від думки, що про це дізнається ще хтось іще. В тому числі і хьони.
- Ти соромишся цього?
- Ні, не думаю, - задумано відповідає Чонгук.
- Тоді в чому справа?
Чонгук не знає, як відповісти. Він не знає, як пояснити свої думки. У нього немов є клубок з почуттів, які неможливо описати чи передати словами. Це щось, що знаходиться на іншій стороні алфавіта, речень та книг. Це його сюррелістичне зображення.
- Ти думаєш вони розчаруються в тобі та перестануть любити? - питає Чімін.
Чонгук миттєво повертається до старшого. Він не розуміє, як Чіміну вдається зрозуміти те, що він сам толком не до кінця розуміє. Чому Чімін настільки добре розуміється на людських проблемах і травмах?
- Ти думаєш, що вони люблять, оберігають та турбуються про тебе тільки тому, що ти натурал? Що на питання «Що ви цінуєте в Чонгукові більше за все на світі?» вони всі хором дадуть відповідь: «Йому подобаються дівчата так само як і нам»? - Чімін дивиться на Чонгука з виразом максимального нерозуміння навіщо йому приходиться це все говорити, але Чонгук і сам не знає чому. В його голові порожньо і він повністю зосередився на старшому та його словах. - Вони люблять тебе тому, що ти хороша людина і це зміниться тільки тоді, коли ти перестанеш бути хорошою людиною.
Чонгук ципеніє і не знає як йому реагувати на слова старшого. Всередині нього верують змішані почуття. З однієї сторони він в шоці, що ніколи не дивився на цю ситуацію ось так, а з іншої - » А дійсно я хороша людина?».
Після декількох секунд мовчання Чімін німо повертається і йде в сторону дверей.
- Ей, тут залишилось декілька невимитих тренажерів, - кидає в спину старшого Чонгук. Чімін часто це робить - йде від нього після своїх вбивчих слів. Чонгук завжди тільки дивиться йому в слід, але сьогодні якось не може цього зробити. Навіть цей дурний недожарт-недоскарга здаються кращою альтернативою, чим просто мовчати. Можливо він не хоче, щоб Чімін йшов геть?
Чімін не зупиняється, а тільки легко обертає до Чонгука голову.
- Я стомився. Помий замість мене, будь ласка.
Не дочекавшись відповіді від молодшого, Чімін наостанок ще раз усміхається Чонгуку і виходить. Чонгук ніяк не протестує. За декілька хвилин він доганяє Чіміна на дорозі додому. Всі тренажери помиті, а двері замкнуті.
***
- Що? - не витримує Чонгук і звертається до Чіміна, який здається уже хвилин п’ять пялиться на нього майже не кліпаючи. Сьогодні в них замість залу був додатковий урок танців. Десь три тижні тому вони рішили більше часу приділяти танцям і своєму вмінню красиво рухатися. На кожне заняття вони кличуть з собою Хобі хьона, але так як Хосок сильно підсів на написання музики та текстів, в більшості випадків вони все так же самі.
- Ти дуже талановитий, - шепоче Чімін. Старший сидить на підлозі танцювальної студії. Вони примістилися в кутку кімнати, кожний притиснутий до своєї стінки так, що їхні ноги майже торкалися один одного. Від жару їх тіл запотіли дзеркала і Чонгук майже не бачить свого відображення в них.
- Це не так, - відповідає Чонгук.
- Ні, це так, - настоює на своєму Чімін. - Деяким людям потрібні роки, щоб володіти своїм голосом та тілом так, як ти це робиш зараз.
- Це не так, - повторює Чонгук. - Останнім часом у мене майже немає жодного прогресу. Я застряг в одній точці з якої неможливо вибратися. - перед очима Чонгука пролітають минулі тижні, під час яких він намагався щось зробити, намагався щось покращити, але його старання так і не принесли йому бажаних результатів.
- Ти хоть бачиш як ти змінився за ці два місяці? Твій вокал, твій танець, твоя харизма. Твоя сила і погляд… - Чонгук піднімає очі і дивиться на Чіміна. - Він став більш настирним, витривалим, впевненим. Мені страшно подумати, що буде з тобою за декілька років чи навіть за рік. Яким прекрасним і незабутнім артистом ти станеш.
Чонгуково серце пропускає удар. Його не раз уже хвалили в цьому житті. Золотий макне і тому подібне, але чому ці слова старшого його настільки чіпляють? Чому Чонгуку здається, що вони придають йому величезну силу та впевненість?
- Я просто працюю так само як і всі ми, - відповідає Чонгук. Він розуміє, що повинен щось відповісти старшому і це єдине що приходить йому в голову. Чонгук не вірить в слова Чіміна. Чонгук не вірить в те, що він прям якось сильно талановитий чи харизматичний, але він повинен вірити хоча б в щось і нехай тоді це краще буде робота над собою, чим якийсь безтілесний дар.
- Так, тільки не всім тяжкі зусилля приносять плоди, - сумно підсумовує старший. - Іноді скільки б ти не старався, нічого не міняється. Все стає тільки гірше.
Чонгук шоковано дивиться в очі Чіміну. Вони миттєво із живих і стійких очей перетворюються в холодні і бліді. Старший зависає і немов втрачає зв’язок з реальністью. За декілька секунд Чімін знову вертається до себе та встає з підлоги.
- Йдемо, - тихо говрить він і йде до дверей.
Чонгук встає та йде слідом за Чіміном. Він ніяк не може перестати думати про пусті і мертві очі старшого. Вони лякають його до мурашок, але забути про них він не має права.
***
- Чого ти боїшся? - питає Чонгук Чіміна поки вони вечеряють майже повністю холодною куриною грудкою та рисом.
Чімін відкладає палички для їжі. Він дивиться на Чонгука, а Чонгук дивиться на нього у відповідь. Чонгук уже давно зрозумів, що між ними більше не існує заборон та меж. Чімін бачив його саме голосне падіння і самі брудні куточки свідомості. У нього не залишилось нічого такого, що б він не міг розповісти старшому. Пару місяців тому Чонгук би був шокований цим, але уже ні. Вони обговорювали з Чіміном такі важливі теми і піднімали такі важкі запитання, що Чонгук навіть собі ніколи не уявляв. Але цього разу йому не хочеться говорити. Він хоче слухати. Слухати тільки Чіміна.
- Скажи мені, - просить Чонгук.
- Я боюсь, що ніколи не стану собою, - тихо відповідає Чімін.
- Чому ти цього боїшся? - шепотом питає Чонгук.
- А хіба це легко? Бути собою в світі, де всі тільки те і роблять що тікають від себе?
Чонгук роздивляється Чіміна, який відвів від нього погляд і дивиться в темне вікно. Старший знов провалився в сіру масу і Чонгук знов не знає, як його звідти вернути назад. Останнім часом Чімін все частіше і частіше губиться в своїх думках і відлітає в тільки йому відомі місця та світи. Чонгук взагалі не знає де це, чому ці всесвіти появилися або як там все влаштовано, але він дійсно хоче зрозуміти. Він від щирого серця хоче зрозуміти старшого.
«Я би хотів полетіти з тобою. Я би хотів відчути тебе повністю».