Ось він бере її за руку та посміхається. Му Ціну не віриться, але той справді вміє посміхатись так щиро, невимушено, ледь не закохано. Ось знімає з її волосся листочок, який занесло туди вітром (водночас Му Цін помітив безлад і у себе на голові, але поруч нікого, хто б міг бодай з ввічливості допомогти, не було). Ось вона просить зробити селфі, а він і радий виконати її прохання. Знову посміхається. М’яко, кутики губ ледь підіймаються, але цього вже достатньо, щоб у Му Ціна перехопило дихання. Приходиться відвести погляд, бо виглядають вони занадто солодко.
Відгуки