Біль у твоїх очах

Він біжить так швидко, що у вухах свище лиш вітер, а місто перед очима перетворилось на різнокольорові плями, розмилося і втратило обриси. Звідки він знає шлях? Тіло все ще болить від побоїв. Дихати нема чим, він відчайдушно хапає повітря, аби не знепритомніти.

Коли перше потрясіння пройшло, Ханаґакі взявся за роботу. Наото оглядав місце злочину. Більше він не виказував емоцій, хіба час від часу заплющував очі, коли повертався до тіла. Навіть незворушний Тачібана полегшено видихнув, коли труп нарешті опинився у чорному непрозорому мішку.

– Май на увазі, видовище жахливе, – попередив Наото, коли детективи зайшли у ліфт, – тіло знайшов друг убитого. Зайшов випити з ним пива, а там…

Безсонна ніч. Такемічі сидів у ліжку, витріщаючись на стіну порожніми очима. Спогади проносилися в голові. Це були найкращі спогади серед усіх, що у нього були.

У відділку знаходилися чергові, котрі здивувалися візиту Такемічі. Той щось сказав про прохання Наото, і його більше ні про що не питали.
А втім, треба повідомити і шефа. Бо, схоже, з’явився шанс відшукати Шуджі Ханму.

Він сидів у кабінеті, обхопивши голову руками. Думати не хотілося, проте побачене й почуте нав’язливо крутилося у свідомості.

Такемічі все ще думав, що це поганий сон. Що усі ці смерті, ця марна погоня за маніяком, лише сняться, поки він спить разом з Майкі. А як прокинеться, то поцілує Сано в щоку й піде снідати, а в офісі підписуватиме папери, як і раніше.