заборонені квіти

Крізь крихітну щілинку, що роз’єднала невеликі відрізки товстих темно-зелених штор, що зберігали в приміщенні умиротворений морок, пробивався ледь помітний промінчик сонця.

Сонце поступово опускалося за лінію обрію, з кожною хвилиною втрачаючи свою владу над містом і слабшаючи від нестачі захоплених поглядів, звернених до себе.

Величезний палац неймовірно виділявся серед оточуючих його будинків своїм розміром і викликом, що кричав ізаселявся в душі після першого ж погляду на будівлю.

Залізні завитки візерунками сплелися воєдино, зігнулися, об’єдналися молекулами феруму, додаючи воротам шарму і, можливо, якогось снобізму, що дозволяє спостерігати за всіма зверхньо.

По вулиці розлетівся тупіт кінських копит, сумбурний і швидкий, гучність якого збільшувалася з кожною секундою, віщуючи швидке наближення.