- А голову ти вдома не забув?
Танака широко посміхається на слова розлюченої вчительки математики. Її окуляри сповзли на самий кінчик носа, здається, ще секунда, і з очей полетять іскри.
Нішіноя, який отримав вже свою порцію березової каші за так і не здану самостійну, тихо пирскає в кулак. Це стає останньою краплею, і математичка голосно верещить:
- З вас нічого путнього не виросте! До директора! Обоє!
Поки старий поважний повний чоловік, який ну ніяк, на скромну думку хлопців, не підходить на роль «злого директора», бубонить під носа про важливість навчання, поваги до старших, Танака уважно стежить за спортивним майданчиком. Кабінет директора на першому поверсі, тому йому відкривається прекрасний вид. Його мила Кійока легко біжить крос. Її чорне волосся розвівається на вітрі, і це найпрекрасніше з того, що він бачив.
Нішіноя прослідковує за його поглядом, і на його вустах з’являється глузливо-співчутлива посмішка. Закоханий братан то весело, але не тоді, коли йдеться про «принцесу школи».
Танака пам’ятає той день, коли щось тьохнуло. Він прогулював уроки на підвіконні в роздягалці. Нішіноя і Ямомото не було у школі через грип. Сам хлопець прийшов, але сподівався на початок карантину. Знічев’я він плював зернята. На стіні поруч з написом «іди нахуй» нещодавно хтось додав «сам іди».
Танака вже дістав розкладного ножа, щоб приєднатися до дискусії, як двері відкрилися. З поривом вітру у дверях з’явилась вона — Кійока, нова учениця їх школи.
Ніж випав з його рук прямо на ногу. Саме тоді хлопець усвідомив: кохання — це завжди біль. Спочатку від рани, потім від догани завуча та запотиличника батька.
Увечері Танака п’є «Рево» та тужливо зітхає під «Серце пацана» Ярмака. Нішіноя незадоволено стукає в плече і простягає цигарки, спижджені у старшого брата.
- Та чо ти киснеш? Як не пацан, їй-богу! — Нішіноя ледве тримає свою голову рівно завдяки рукам, заводить стару шарманку, — зізнайся у коханні. Танака важко зітхає: тягнути цього порадника додому знову йому. Загалом Нішіноєю весело гуляти, але варто декілька разів пригубити пива, як він перетворюється у желе.
- Я тобі кажу, братан, та кожна хотіла би мати такого хлопа як ти! Будь я дівчиною, то точно тебе не проморгав би!
Танака лише сильніше чіпляється за плече друга. Холодна роса неприємно лоскоче ноги. Осінь — пора школи та картоплі. І останній рік у школі. Більше він не зможе бачитися з Кійокою. Вони розбіжаться по русифікованих містах, як сказав би класик.
Танака важко переводить погляд ліворуч. Обідня перерва перед злощасною математикою. Якщо він знову провалиться, то його чекають позакласні, а значить наганяй від матері, бо ж не допоможе нічого по господарству.
У цій же реальності прекрасна Кійока, у якої ідеальні оцінки з усього, посміхається та перекладає довге волосся на інше плече. Її погляд повний вдячності та якоїсь меланхолійної печалі. І звернений він на Суґавару — їх ідеального старосту та гордість школи в усьому. Він ставить їй на парту апельсиновий «Садочок» та кладе круасан. Танака фиркає собі під ніс: «Кійока любить мультфрукт».
Новорічний вечір у школі востаннє навіює сум. Святковий настрій на нулі: надворі болото, закладений ніс не дає дихати…. Його мила Кійоко стоїть поруч із Суґавораю — вони Дід Мороз та Снігурка.
Ямамото тягне у комору, де піддатий фізрук сперечається з трудовиком. Обоє вже не в’яжуть лика, що викликає посмішку
- Зараз навчимо молодьож як правильно пити! — горланить молодий вчитель фізкультури та розливає «Мікадо» у пластикові стаканчики.
Різдвяні канікули проходять у веселих пригодах та сімейних застіллях. Танака ненавидить друге півріччя: потрібно обирати майбутнє. До того ж з клубу Кійоку проводить Суґавара.
Суґа — улюбленець усіх вчителів та однокласників. Спортсмен та найкращий учень. Буквально протилежність Танаці, і від того ще гірше. Саме з цим сином маминої подруги і сидить його кохана, з ним вона йде додому зі школи, йому щось розповідає, широко посміхаючись. Танака помітно тухне та випадає із туси. Ямамото пропонує начистити Сузі їбало, але це не вихід.
Принаймні, Танаці здається, що стати ближчим до ніжної Кійоки це точно не допоможе. Тому він бере спижджені у брата Нішіної цигарки та топить своє горе у «Тархуні» і зрідка «Гаражі». Прийди він додому п’яний, батько точно начистив би вуха.
Коли перед концертом на день Валентина Танаку ловить трудовик Такеда, хлопець розуміє, що попав. Це один із тих вчителів, що залишаються в пам’яті назавжди, і яких ти очікуєш побачити на зустрічі випускників і через 5, і через 10, і навіть через 50 років. Відмовити йому Танака не може.
На сцені з червоними портьєрами ще з часів УРСР та гітарою батька в руках Танака почувається як на арені цирку. Білий комірець сорочки неприємно тре шию, а горді погляди батьків, що принесли гітару, добивають. Сестра з камерою кричить «Вперед, братело! » Від чого хочеться провалитися крізь землю. Саеко сидить поруч з Кійоко і щось їй втирає, показуючи на бідного та блідого брата.
Збоку виглядають дві голови кращих бро, які одночасно показують великі пальці. Навіть ведучий, яким звичайно ж є Суґавара, підбадьорливо посміхається. «Де наше не пропадало» — вирішує Танака. Він вкладає усю свою впевненість та грає перший акорд.
«Завтра прийде до кімнати твоїх друзів небагато,
Вип’єте холодного вина.
Хтось принесе білі айстри, скаже хтось: «Життя прекрасне».
Так, життя – прекрасне, а вона… »
Автоматично очі зустрічаються з прекрасними сірими очима Кійоки. Він не може відвести погляду від цієї меланхолійної чарівності. Ніби ця пісня була написана для неї і про неї.
Хлопцю доводиться нервово ковтнути клубок у горлі із захвату, страху та кохання. Йому здається, що він оголює свою душу, промовляючи прямо їй в очі:
«Моя дівчинко печальна, моя доле золота».
Через сім років після свого випускного Танака незадоволено схрещує руки. Його Кійока радісно представляє своїй маленькій копії класного керівника і вчителя злощасної математики — Суґавару Коші.
Відгуки