Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Новини часто подорожували парами. Добрі новини, якими хорошими вони не були б, майже завжди супроводжувалися чимось трагічним або розчаровуючим. Так було, коли Невілл отримав свій другий лист про прийняття в Гоґвортс. Однак цього разу його запросили як професора гербології.
Кілька місяців тому він із примхи подав заявку на посаду асистента професорки Спраут. Задумувався, чи зможе навчатися під її керівництвом, та, урешті-решт, він перейде до іншої школи, щоб стати професором. На його велике здивування, професорка Спраут вийшла на пенсію, і вона не тільки прийняла прохання стати її учнем, але й хотіла, щоб він став її наступником.
Невтішна новина також була отримана листом.
І це був неабиякий шок. Не те, щоб від’їзд Чарлі був несподіванкою, юнак очікував, що цей день незабаром настане, але той факт, що Невіл дізнається про це у формі листа, а не від самого чоловіка… Усе-таки це був не лист. Це було запрошення на прощальну вечірку. Чому він отримав запрошення поштою?
Здавалося, ніби самі лиш думки викликали Візлі, вода заревіла, і долинув голос Чарлі.
— Входь, — сказав Невіл і пішов на кухню готувати чай. Він передбачав, що його чекає довге і виснажливе пояснення.
— Я не хотів так, це Джіні розіслала запрошення, — сказав чоловік, сідаючи навпроти Невіла на табурет біля кухонного стола. Отже, запрошення надіслав не він. Невіл був радий знати, але досі не розумів, чому це взагалі турбувало.
Минув тиждень з їхньої останньої зустрічі, десять днів після розмови на танцмайданчику, коли Чарлі п’яним сказав Невілові, що не вистачатиме їхнього мовчання. Тепер юнак знав, яких новин боявся, і почувався заціпенілим від цього.
— Усе гаразд, — сказав Невіл, — я зміню свій розклад на… — він підняв запрошення, щоб прочитати дату. — Наступну суботу.
— Невіле… — Чарлі простягнув руку й схопив парубка за руку. — Я хотів розповісти тобі особисто. Про чудову можливість. Вони запросили мене назад, сказали, що я можу бути керівником групи, і це супроводжується підвищенням. Будуть вихідні, і я зможу взяти оплачувану відпустку будь-коли як тільки схочу, — зазвичай переваги, про які розповідав чоловік, не були такими вже й незвичайними, коли йшлося про звичайну роботу, але бути приборкувачем драконів передбачало інші обов’язки. Ось чому Візлі ніколи не мав часу відвідати свою родину.
— Чудово, — усміхнувся хлопець. — Не розумію, чому ти думаєш, що я буду засмучений. Це ж чудова можливість, і я знав, що ти не збираєшся вічно сидіти тут, працюючи в магазині свого брата. Це не ти. Не твоє покликання. Я маю на увазі, що всі повинні рухатися далі та шукати те, що робить нас щасливими. Досліджувати нові території та розширювати наші знання…
— Про що ти?
— Що? — запитав Невіл.
— Ти мені щось не кажеш.
— Що змушує тебе про це думати?
Чарлі звів брову й відхилився назад, ніби оцінюючи поведінку співрозмовника.
— Ти сам говориш.
— Я завжди багато патякаю, — відповів парубок, знизуючи плечима.
— Це інше. Ми спілкуємося, і найчастіше ти розповідаєш так багато значущих речей, але інколи я бачу, як ти недоговорюєш. І коли таке відбувається, то є щось, що ти приховуєш або просто не кажеш мені… Поки що.
— Ти такий впевнений у собі, — сказав Невіл. І, усе-таки, юнака здивувало, як за такий короткий час Чарлі так добре вивчив його.
Чарлі ледь помітно посміхнувся, ніби щось подумав, але не хотів цього сказати.
— Просто скажи мені, що це таке.
— Я повертаюся до Гоґвортсу, — сказав Невіл, а коли Візлі виглядав розгубленим, додав: — Як професор.
— Що? Правда? Гербологія?
— Ні, захист від темних мистецтв, — сухо відповів. Коли чоловік закотив очі, Невіл пояснив далі: — Я планую вчитися під керівництвом професорки Спраут, і коли вона вийде на пенсію, через рік чи близько того, зможу її замінити. Якщо я їм не сподобаюся, то все одно матиму досвід, і зможу подати документи в інші школи… Чарівна школа в Канаді має блискучу програму з гербології, і вони мають більше ніж одного професора, який викладає ті самі заняття, тож у мене там більше шансів…
— Канада? Хіба це не далеко?
— Ну… У Румунії немає школи чарівників.
— Я відкрию одну, якщо це те, що тобі потрібно. Можливо, школа дресирування драконів, яка вимагатиме концентрації гербології, і ти можеш бути запрошеним професором.
— Так, так і буде. — Невілл посміхнувся.
— Це дійсно може статися, — з усмішкою сказав Чарлі. Як би Лонґботому не хотілося вірити, що цей чоловік зрушить заради нього гори… Просто видавання бажаного за дійсне. Візлі подобалася їхня дружба, і Невіл завжди боявся, що коли вони розійдуться, то втратять зв’язок. Але також відчував, що Чарлі приховує від нього ще щось. Але юнак не підштовхував його, тому що ніколи ні з ким цього не робив.
— Тож, ти будеш у Гоґвортсі, а я буду в Румунії…
— І ми все одно зможемо зв’язатися завдяки Летючому пороху.
— Так, ти забудеш про мене, і ми будемо бачитися лише під час сімейних заходів чи на весіллі, чи…
— Чому ти говориш так, щоб усе звучало неприємно..? — запитав Невіл, сумуючи й сам. Звичайно, наразі вони не зустрічалися щодня, але бачити чоловіка лише раз на шість місяців, на відміну від одного або двох разів на тиждень, було важко. Навіть якщо Лонґботом ще не живе в Гоґвортсі. Він не міг вибратися та поїхати до Румунії, коли заманеться, і Чарлі, швидше за все, відвідував би менше, якби виконував більше обов’язків лідера.
— Тож це буде гарна зміна для нас обох, — сказав Чарлі, прочищаючи горло, — тобі так не здається?
— Звичайно. Новий початок. Ми цього шукали.
— Тепер маємо, — кивнув Візлі.
Обидвоє мовчали. Невілу більше нічого було сказати. Чоловік збирався піти, і це нормально, тому що Чарлі був не його, і це теж було нормально. Те, що вони мали, цей короткий час, проведений разом як друзі, був хорошим.
— Отже, ти голодний? — запитав юнак, сподіваючись зробити що завгодно, щоб позбутися цієї незручної тиші.
— Звичайно, — зацікавлено сказав Чарлі. — Що в тебе є?
**—**—**
Прощальна вечірка була маленькою. Переважно була родина Візлі та деякі друзі родини. Звісно, там були Гаррі та Драко, а також Забіні та Паркінсон, і Невіл навіть не підозрював, що їм це не байдуже.
Усі ходили по кімнаті й казали кілька добрих слів. Молі лише наполягала, щоб Чарлі повертався і відвідував їх якомога частіше. Вона ненавиділа, що сина так довго не було і він знайшов нову сім’ю. Потім були сльози, і Артур її втішав.
— Ти хочеш залишитися, чи не так? — Джордж передражнив Чарлі, який лише дивився на Невіла з болючим виразом.
— Невіле, ти нічого не скажеш? — спитала Джіні, і весь стіл зупинився. Усі припинили розмови й дивилися на юнака з очікуванням.
— Е-е… Звичайно… — відповів Лонґботом, почуваючись надзвичайно сором’язливим, і підвівся зі стільця. Зіщулився, коли стілець голосно заскрипів, і Забіні злегка захихотів, доки Драко не вдарив його ліктем під ребра.
— Так… Отже…
Він відкашлявся, не знаючи, що сказати. Глибоко вдихнув і повільно видихнув. Щось всередині зрушилося, ніби ті двері, які хлопець тримав закритими, розчахнулися, і в ньому починалася буря. Невіл не знав, як і коли ця буря виникла, але зараз вона не відступала. Він фактично не міг контролювати, що збирався робити далі, але також відчував, що не хоче зупинятися. Тіло вібрувало від потреби — потреби цього звільнення. Проте він усе ще не знав, що це таке.
— Чарлі, мушу визнати, коли ми вперше зустрілися, навіть не думав, що ти заговориш зі мною, — за столом пролунав легкий сміх, — але з якоїсь причини ти це зробив. І я зрозумів, що розмова з тобою — це не що інше, як ковток свіжого повітря. Я насолоджувався нашими розмовами протягом останніх місяців, і я маю честь називати тебе своїм другом… — був “ой” навколо столу, і юнак відчув, як червоніє власне обличчя. — Хоч ти недалеко, я сумуватиму. Сумуватиму за нами. Знати, що можу повернутись й просто зателефонувати тобі, а ти опинишся зовсім-зовсім близько — це те, до чого я звик, і це розриває серце… — Невіл зупинився, тому що почав розчулюватися… І раптом зрозумів, що це розриває його серце. Чарлі вже вислизав у нього з-під пальців. — У будь-якому випадку, хочу сказати… — перш ніж встиг щось сказати, Чарлі також підвівся. За столом пролунав невеликий зойк, і це було б майже комічно, якби не було життям Невіла.
— Невіле… — прошепотів чоловік так тихо, що Лонґботом був упевнений, що цих слів більше ніхто не почує. — У тебе немає…
— Ні, усе гаразд, — відповів парубок, похитавши головою. Відчув сльози на очах і швидко кліпав очима, щоб не дати їм пролитись. — Просто… Ти мій найкращий друг, Чарлі, і зараз ми йдемо в різних напрямках, але хочу щоб ти знав, що я дуже переживаю за тебе.
Візлі посміхнувся, і його рука піднялася до щоки юнака. Невіл заплющив очі й пригорнувся до долоні. Він збирався взяти максимум.
— Я закоханий у тебе, — чорт, він сказав це вголос? Лонґботом відкрив очі й побачив, що яскраво-блакитні очі Чарлі дивляться просто на нього. — Маю на увазі…
Чоловік просто поцілував. Руки обхопили обличчя парубка й притягнули його до себе. Він облизнув і посмоктав нижню губу юнака, а потім Невіл відчув, як сльози течуть по власних щоках, коли відчув їх смак, змішаний зі смаком Чарлі.
— Боже, я облажався… — пробурмотів Невіл, коли вони розійшлися.
— Мені здається, ти зробив усе чудово, — бадьорий голос Джіні нагадав, що вони не одні в кімнаті, що за столом сиділо ще десять людей і витріщалися на них.
— Я… — почав говорити Невіл, коли Чарлі схопив його за руку й притягнув до себе.
— Отже, думаю, що вечірка закінчилася, — Джіні різко встала й ледь не крикнула через стіл: — Ходімо, друзі! Ці двоє явно мають що обговорити, а я маю побачення…
— Джіні… — знову почав говорити Лонґботом, йому стало зовсім ніяково. Він так добре все це тримав, а тепер відчув, ніби зробив крок, від якого не міг відмовитися, і не був певен наскільки правильне це рішення.
— Вибачте, — сказав Чарлі, витягуючи юнака з кімнати до заднього саду. Він швидко дістав чарівну паличку, щоб накласти на них заклинання конфіденційності. — Отже, ти казав.
— Чарлі, не тут…
— Добре, тоді твоє місце…
Чоловік не чекав і секунди, схопив Невіла за лікоть і апарував їх до кімнати Лонґботома.
— Чар-…
— Ні, ніяких «Чарлі». Повтори ще раз те, що ти казав раніше.
— Що саме?
— Ту частину, що ти в мене закоханий, — відповів Чарлі, закочуючи очі.
— Хіба цього мало? Той факт, що зробив із себе повного дурня перед твоєю родиною…
— Ти не зробив із себе дурня. Ти сказав усе чудово. Сказав те, що я сам давно хотів тобі повідомити, і я кохаю тебе, Невіле. Я так сильно кохаю тебе.
— Чарлі… — Невіл провів пальцями по волоссю Візлі й притягнув чоловіка до себе.
— Трахни мене.
— Що? — недовірливо запитав Невіл. Трахнути його? Як «давай займемося сексом»?
— Я хочу тебе, Невіле. Прямо зараз. Ти мені потрібен.
— Але…
— Будь ласка. Я весь час думаю про тебе. Не так, як… Хочу, щоб ти був у мені, кожен день, кілька разів на день, але я думаю про нас… Що було б, якби ми продовжили те, що почали стільки місяців тому? Якби я сказав, що хочу тебе… Як я хочу тебе.
— Чарлі, не впевнений, що найкраща відповідь зараз — секс, — сказав Невілл, намагаючись бути голосом розуму, коли Візлі скоротив дистанцію й уткнувся обличчям у шию Лонґботома, цілуючи.
Бажання парубка було сильним, і він хотів Чарлі. Хотів так довго, що не знав моменту, коли б не хотів чоловіка, але точно знав, що це не найкращий час, щоб ґрифіндорцю потрапити в таку ситуацію.
— Ти збираєшся мені відмовити, Нев…? — спитав Візлі, його гарячий подих торкнувся шкіри, а зуби впивались усе глибше й глибше.
— Чи збираєшся зробити зі мною те саме, якщо я це зроблю? — передражнив Невіл
— Думаю про це, — відповів чоловік, підходячи, щоб поцілувати й вкусити юнака за вухо. — Мені так добре, і це триває досить довго. Так приємно тримати руки на тобі, але я почекаю. Якщо не змусиш мене піти…
— Не хочу, щоб ти йшов, — сказав Невіл, хапаючи Чарлі за сорочку й смикаючи.
Тоді Візлі зупинився. Випростався, щоб подивитися на хлопця, і дивився доти, доки на обличчі не з’явилася усмішка.
— Прекрасно знаю, що нам є про що поговорити, — сказав він зрештою, — але також знаю, що ми розберемося.
— Ми добре вміємо розуміти один одного, — відповів Невіл.
— Саме так.
Із цими словами ніщо інше не мало значення. Невіл потягнув Чарлі на ліжко й роздягнув. Повільно, обережно знімав одяг, оскільки ніколи не почувався комфортно з власним тілом, і щось у тому, як Чарлі спостерігав за його діями, зробило юнака ще більш сором’язливим.
— Отже, я тебе правильно почув? — спитав Лонґботом, коли вони опинилися шкіра до шкіри, звиваючись одне до одного, і здавалося, що руки Чарлі торкнулися кожної частини Невілового тіла.
— Що? — перепитав чоловік, кусаючи плече коханого, впиваючись нігтями в спину, а ногами погладжуючи литки.
— Ти хотів, щоб я тебе трахнув ?
— Так… — видихнув Чарлі. Тоді закинув голову назад і ахнув. — Уявляв це протягом кількох днів… Таке враження, що минули роки. Я знав… Знав, що колись зможу знову мати тебе так, це те, чого хотів би я. Але також хочу відчути тебе в собі, як відчував себе в тобі.
Невіл відповів не відразу. Юнак був приголомшений зізнанням, і все тіло було таким гарячим від запропонованої думки Чарлі.
— Це… Це те, над чим ти думаєш? — запитав Візлі, але звучав невпевнено й тихо. Він ніби подумки готувався виконати всю роботу, щоб відчути Невіла так, як хотів.
— Так, — сказав Невіл, задихаючись. — Я просто… Хочу переконатися, що це принесе тобі задоволення.
— Це ти, тому певен, що так і буде.
Вони знову поцілувалися, і цього разу нікуди не поспішали. Чарлі облизував й кусав нижню губу коханого, а тіло продовжувало рухатися проти тіла Невіла, спонукаючи продовжувати, але водночас намагаючись не здаватися таким відчайдушним.
— Чи можу я… Попросити тебе розвернутися? — запитав парубок.
Він подумав, що якщо вони вперше так, то віч-на-віч — не найкращий варіант. Також не знав, чи зможе все зробити правильно, якщо Чарлі спостерігатиме.
— Так… — відповів чоловік із величезною усмішкою. — Усе, що тобі потрібно.
Невіл поцілував партнера в чоло, а той повернувся й ліг на живіт. Парубок довго, уважно дивився на тіло перед ним. Він вмостився між ніг та викликав мастило, щоб підготувати Візлі. Пальці заходили й виходили, намагаючись розтягнути чоловіка, і Чарлі звивався під ним, благаючи пришвидшитися, дати більше і вже трахнути його… Але Невіл знав, що якщо вони це зроблять і якщо він збирається зробити це добре для коханого, то потрібно бути більш упевненим, що нічого не зіпсує.
Нарешті приставив свій член до входу Чарлі й обережно штовхнувся. Чоловік тихенько застогнав, а Невіл продовжував штовхатися, поки повністю не опинився всередині. Притиснувшись грудьми до спини партнера, він почав рухатися.
Чарлі підбадьорював його всіма способами. Вони рухались разом, і Невіл згадав про те, коли сам Візлі був у ньому, і про те, як дивовижно це відчувалося. Не був упевнений, чи те, що вони робили, було взагалі гарною ідеєю, але не міг заперечувати тепло між ними та те, що все інше було хаосом, коли обидвоє були такими; майже ідеально.
— Ти залишишся на ніч? — запитав Невіл, рухаючись швидше, і його пальці однією рукою загрібали волосся Чарлі, а інша підтримувала власне тіло.
— Якщо ти цього хочеш… — відповів чоловік, відштовхнувшись, а потім уткнувшись обличчям у подушку.
— Добре, — відповів Невіл. Він прискорив темп і відчув себе на межі. — Хочу, щоб ти трахнув мене вранці. Так, як ти трахав мене в моєму кабінеті…
Візлі знову застогнав, і юнак вилився всередину. Невілл вийшов, щоб повернути коханого й узяти його член у рот. Йому подобався смак гарячої сперми, що йшла в горло, і просто не міг повірити, у якому цілковитому запереченні жив місяцями, думаючи, що добре бути друзями з Чарлі, хоча це мало бути саме так.
Їхня дружба була подарунком. Порозуміння, яке мали між собою, було чимось, чим слід дорожити. Але це..? Секс — та й не тільки він — зустріч їхніх тіл, так, як уже зустрілися їхні розуми, була трагічною й поетичною, і Невіл не міг повірити, що готовий жити без цього.
Він був повним дурнем. Він повинен був знати, що єдиний вихід — через все це: чим швидше ти біжиш, тим краще.