Сє Лянь лежав у обіймах Хва Чена. У їхній спільній спальні напівморок. Вони вже багато років разом і ліниві пестощі перед сном стали їх приємною звичкою. Звісно, хіба що вони планували провести цю ніч за більш цікавими справами. У менш приємному випадку їх відволікали робочі турботи: від звичних молитов до рятування усіх трьох світів, — що тільки не лягало на їх плечі.
Його Високість Кронпринц, що до цього пригортався до коханого, трохи відсунувся і підняв голову, щоб мовити:
— Сань Лане… дякую.
Вони ніколи не були жадібними на компліменти один одному, але це тихе і щире зізнання було несподіваним для Хва Чена. Він відповів не скоро, дивлячись прямо в очі Сє Ляня:
— Ґеґе, це я маю дякувати. Ти був, є і будеш причиною мого життя, сенсом мого існування. Я живу лише для тебе, — його низький голос зачаровував, а очі дивилися у саму душу Сє Ляня. Але той і не думав її приховувати, навпаки, був лише радий. — Моє життя належить тобі.
— Хіба був би я тим, ким є зараз, якби не ти? Мені завжди соромно при згадці, що всі ті вісімсот років я прожив, не знаючи, що я завдячую тобі стільки. Сань Лане, не тільки я тебе врятував, ти рятував мене набагато частіше.
— Але, ґеґе… — хотів втрутитися Хва Чен, але йому не дали.
— Дослухай мене.
Хіба він міг суперечити своєму Богові. Насправді, хоч скільки років вони вже разом, він досі інколи не міг повірити у своє щастя. Це більше, ніж здійснення мрії, більше, ніж мета існування. Сє Лянь і є його життя.
Скільки би він не боявся, що він негідний його, Його Високість Кронпринц завжди приходив і запевнював: гідний. Кожного разу, коли він ненавидів себе, Сє Лянь не давав йому і шансу на ненависть. Коли б його не долали сумніви і тривоги — Сє Лянь завжди заспокоював його. Він завжди був на його боці.
— Я вже знаю, що ти хочеш сказати. Сань Лан, Сань Лан… ти завжди виконуєш все, щоб я не попросив. Але чому ж це єдине прохання ти ніяк не виконаєш. Що я маю зробити для цього? Взяти обіцянку? Чи дотримуються демони своїх обіцянок?
Ми не знаємо, чи дотримуються демони обіцянок, однак достеменно відомо, що прямо на питання вони відповідати не люблять. І навіть коли питання ставив його Бог, Хва Чен не міг втриматися:
— А що ти робитимеш, якщо ні?
— Тоді я накажу. Якщо це буде наказ, то ти його виконаєш? — ласкава усмішка кронпринца стала більш схожою на посмішку, нахапався же він у Князя демонів за ці сторіччя.
Навіть Хва Чену рідко доводилося бачити цю сторону Сє Ляня. Незважаючи, що зазвичай він доброзичливий і скромний, зрідка він дозволяв проявитися своїй могутній і владній стороні. В такі моменти згадуєш, що його титул Його Високість Кронпринц Сяньле — не пустий звук, що він єдиний небожитель, що зміг вознестися тричі, Бог війни з мечем і квіткою в руках.
Може на Вищих Небесах і не любили згадувати, що окрім квітки є і меч, однак Хва Чен любив свого Бога будь-яким. А такий Сє Лянь… йому подобався особливо. Від такої владної поведінки його наче током пробивало. Це надзвичайно збуджує. Він одночасно насолоджувався і страждав від того, що зараз ініціатива не належить йому. Це якась унікальна, ледве не мазохістична насолода — знаходитись у чужій владі. У владі Сє Ляня.
— Виконаю. Я виконаю будь-що, що мені накаже Його Високість Кронпринц.
— Тоді слухай уважно. — За час розмови їхнє положення змінилося, що тепер Сє Лянь нависав над Хва Ченом. Але ні на мить їхні погляди не відриватися один від одного. — Не смій себе ненавидіти. Я забороняю. Для мене ти – найкращий. Ти єдиний, незрівнянний. Я кохаю тебе і кохатиму, щоб не сталося. Тому запам’ятай назавжди: не смій себе ненавидіти.
Хуа Чен не міг вимовити ні слова. Він дивився у очі Сє Ляня, не у силах відповісти. Але той ще не закінчив.
— І ще, «ґеґе» подобається мені більше.
І після цього вже звична і ласкава посмішка повернулася на його обличчя. А Хва Чен нарешті отямився і відповів:
— Слухаюсь, ґеґе.
Тепер він теж усміхався і притягнув коханого назад, поближче до себе. Вони обидва знають, що йому буде нелегко виконати цей наказ. Але водночас, вони не опустять руки. Поки Сє Лянь поруч, Хва Чен буде змінюватися на краще. Для свого Бога він зробить усе, як би складно йому не було.
Сє Лянь уважно слідкував за виразом обличчя Хва Чена. Як він і очікував, той знову збирався поринути у неприємні думи. Сє Лянь не міг цього дозволити, тож легенько його поцілував і наказав:
— Думати про погане теж під забороною.
— Слухаюсь, ґеґе.
— Навіть не думай ухилятися він наказу, — більше жартома мовив принц, бо і так знав, що той і не подумає ослухатися його.
— Але, ґеґе, — нікому не секрет, що Хва Ченові настільки подобається так називати Сє Ляна, що він готовий вимовляти «ґеґе» по три рази на речення. Хоча, добре відомі нам небожителі запевнюють, що краще б вони цього не знали. — Чого ти насамперед про це заговорив?
Це було очікуване питання, але на мить Сє Лянь завмер, наче від здивування. Сє Лянь так захопився повчанням Шукаючого Квіти Кривавого Доща, що ледве не забув, з чого все почалося. І справді, напочатку він же подумав зовсім не про це. Не то щоб він не хотів відповідати чи відповідь була неприємною, це все вже давно позаду. Та все ж вони рідко підіймали цю тему.
— Просто… коли ми обіймалися, то я згадав дні, коли ми тільки но перемогли Дзюнь Ву і тільки-но стали жити тут разом. А потім саме собою згадалося і все, що ми пережили до цього…
— Ґеґе…
— Сань Лане, наш шлях був довгим і непростим, але я щасливий, що ми змогли його пройти. Що ми тепер разом і це – навіки вічні, — не треба було бачити обличчя Сє Ляна, щоб відчути його посмішку.
— Навіки вічні. — Повторив за ним, наче клятву, Хва Чен.
І з цими слова на вустах вони провалилися у сон.
Зараз вони не можуть заснути поодинці, самотність приносить кошмари з минулого. І вже складно повірити, що колись все було інакше.
Не просто так Се Лянь згадав дні після перемоги над Дзюнь Ву. Коли вже думаєш, що незгодам настав кінець, одна проблема таки проявила себе. Вісімсот років самотності наклали свій відбиток на кожного з них. Такий вплив не міг безслідно пройти за одну лише мить, як сильно вони б один одного не кохали.
Тоді, тільки-но з терміновими турботами після перемоги було покінчено, вони удвох без зволікань перемістилися у Дім Блаженства. І хоча кажуть, що для небожителів і демонів сон не обов’язковий, але це все ще дієвий метод для відновлення сил, та і просто звичка з часів, коли вони ще були людьми. Тож Шукаючий Квіти Кривавий Дощ і Його Високість Кронпринц попадали на ліжко.
У той момент бажання заснути і проспати декілька діб було більше за будь-яке інше. Лежачи один навпроти одного вони востаннє обмінялися щасливими поглядами, перед тим як заснути. Нарешті, нарешті вони можуть відпочити від усіх негараздів, щоб жодна небесна чи демонічна сволота їх не потурбувала.
У Хва Чена було багато потаємних мрій і хто б подумав, що серед них є така маленька невинна мрія: поспати разом з Сє Лянем. У першу ніч після їх зустрічі, у монастирі Водяних каштанів, демон так і не заснув. Він був настільки збуджений (не у тому сенсі), що нарешті знайшов Сє Ляня, що ніяк би не зміг заснути. Спочатку він пристойно дивився у стелю, але спокуса була надто велика. Вона сиділа прямо поруч з ним з таким розслабленим виразом обличчя. Зовсім поруч — простягни руку і доторкнешся. Але зараз він мав право лише підглядати. Сє Лянь проринув у глибоку медитацію, щоб відновити той мінімум духовних сил, який міг мати з двома проклятими кангами на тілі. В такому стані він був майже беззахисним, бо душею він з’єднувався з небесами, звідки черпав духовну силу, а свідомість виходила з тіла разом з нею. Тільки прямий вплив на фізичне тіло міг би повернути душу назад передчасно. Небожителі з достатньо розвинутими рефлексами могли зреагувати на серйозну небезпеку поряд і Сє Лянь однозначно відносився до таких. Але це все одно було дуже ризиковано, чому він так довіряє йому? Він підозрював у ньому демона, хоч і не мав на це доказів, — Князь Демонів це помітив. Чи була то надмірна самовпевненість, чи надмірне бажання вірити в людей, але це дало Хва Чену унікальну можливість споглядати спляче обличчя Бога.
Серцю демона не потрібно битися, але зараз воно калатало так сильно, що якби могло, то викликало б землетрус. Вперше за вісімсот років він може знову роздивитися божественне обличчя зблизька. Воно було те саме, що й тоді на площі Шеньу. Ззовні він ні крапі не змінився, але Хва Чен знав, наскільки Сє Лянь змінився всередині. Тоді він мав можливість не тільки спостерігати за тими змінами, але й допомогти кронпринцу. І як би він міг щось змінити — він бажав лише бути сильнішим тоді, щоб мати змогу захистити Сє Ляня, щоб вберегти його від того пекла, що він пройшов. Якби була така можливість, то він би продав душу за це. Але її не було. Саме тоді він вирішив, що стане достатньо сильним, щоб захистити принца від усіх: і демонів, і богів, і самої долі. Чого б це йому не коштувало. І тоді, таємно чи явно, він зможе оберігати його.
Демон дивися на прекрасне обличчя Сє Ляня і тисячі думок проносилися у нього в голові, але тільки одна залишалася там: «в цей раз я зможу його захистити». Так хотілося простягнути руку, обійняти, розповісти усе, обіцяти захищати. Але ще було рано. Зараз він не зрозуміє, спочатку він має дізнатись більше про «Сань Лана».
Щоб не дати собі і шансу втратити терплячість, Хва Чен піднявся і вийшов з монастиря. До ранку було ще далеко, але він дещо пообіцяв Сє Ляню. Намалювати Бога війни у короні з квітів. У нього як раз є час встигнути виконати її.
***
Але, навіть після перемоги над Білим Лихом маленькій мрії Хва Чена не судилося виповнитися одразу. І звинувачував себе у цьому Сє Лянь. Він добре пам’ятав, як одного разу демон обмовився: «якби я міг спати обіймаючи ґеґе — це був би найкращий сон у житті», — і кронпринц дуже боявся розчарувати коханого тим що… просто не може заснути у його присутності.
Втома робила тіло непідйомним, але свідомість ніяк не хотіла провалюватися у сон. Як би Сє Лянь не намагався, які б методи не використовував, але жодних успіхів не досяг. Він все ще не міг заснути. І хоч як йому не подобалася причина, він мав її визнати: він не може заснути через присутність Хва Чена. Тобто, проблема була не у самому Хва Чені, неважливо хто б опинився на його місці, Сє Лянь просто не міг заснути у чиїйсь присутності. Вісімсот років самотності не могли не залишити сильного відбитку на кронпринці, це було неминуче. Вже на рівні підсвідомості і рефлексів присутність сторонніх, навіть якщо свідома частина Сє Ляня їх такими не вважала, стала неможливою умовою для сну.
Кронпринц дивився на спляче обличчя Хва Чена навпроти і відчував безмежну провину за те, що не міг заснути. Це виглядало так, наче навіть після всіх тих подій він не довіряв Князю демонів. Але ж це не так! Він довіряв Хва Ченові більше, ніж кому завгодно у всіх трьох світах і дуже не хотів його засмучувати своїм безсонням. Тому він прийшов до висновку, що має приховати це від коханого, поки не зможе побороти старі рефлекси.
На ранок Сє Лянь лише привітав Хва Чена усмішкою і відмахнувся від його питань про ранній підйом простим: «Звичка». Він так і провів всю ніч у роздумах. Кронпринцу вдалося відпочити фізично, однак його душа була у повному розладі. Він волів би насолоджуватися часом з демоном, але навіть удень його турбували думки про це кляте безсоння. Його серце розривалося щоразу, коли він дивився у вірні очі Хва Чена і мав приховувати від нього свою проблему.
Так проходили дні. Сє Лянь не прогресував у боротьбі з безсонням, а втому ставало дедалі складніше приховувати. Він навіть не міг бути впевнений, що Хва Чен сам не помітив, але мовчить чекаючи, коли кронпринц сам розповість. Снодійні препарати не допомагати, стійкість до них у нього була не гірше, ніж до отрути. Попросити когось «вимкнути» його фізично було не варіантом. Здавалося, ситуація заходить у глухий кут, але Сє Лянь не міг зупинитися, не зараз.
Хва Чен же, зі свого боку, швидко помітив, що щось не так. І щоб дізнатись, що турбує його Бога він змусив кілька своїх метеликів потайки спостерігати за Сє Лянем. Перші кілька днів результату не дали, поки демон не здогадався, що спостерігати треба не вдень, а вночі. Бо якщо вдень не відбувалося нічого такого, що могло б дати такий втомлений вигляд кронпринцу, значить щось не давало йому відпочивати вночі. І, на жаль, це точно був не він сам. Хва Чен не прогадав. Йому знадобилося декілька ночей, щоб упевнитися. Зі спини нерухомий Сє Лянь виглядав звичайною сплячою людиною, а підлетіти зі сторони обличчя, щоб подивитися чи розплющені очі, метелик не міг, бо неодмінно був би помічений у разі, якщо вони таки не були заплющеними. Але не був би він Князем демонів, якби не міг помітити достатньо непрямих доказів, що вказували на те, що Сє Лянь не спить.
Важко описати словами сум’яття, що відчув Хва Чен, дізнавшись правду. Він не був здатний осуджувати кронпринца, щоб той не робив, і не хотів стрибати до висновків, не бачачи повної картини. Але ситуація виглядала… неприємно. Невідомо чи його більше ображало безсоння кронпринца, чи що той не розповів йому про нього. Він здогадувався, чому Сє Лянь не хотів розповідати йому про проблему, але… але якби він розповів сам і пояснив причину, то демону не прийшлося б вдаватися до таких методів і гадати які ж причини того, що відбувається.
Але маємо, що маємо. Тобто проблему, яку треба вирішити і чим швидше, тим краще. Але життя така штука: то дає можливості, то їх забирає. І саме сьогодні воно вирішило завалити Хва Чена позаплановими справами, що не видавалося нагоди сісти і змістовно поговорити з Сє Лянем, коли це так необхідно. Справи не обмежувалися тими, що можна було виконати віддалено, тож йому прийшлося на кілька годин покинути Дім блаженства, залишивши Бога, що допомагав йому з роботою, у своєму кабінеті.
Повертаючись назад він не очікував, що знайде Сє Ляня у тому ж кабінеті. Уся паперова робота, що залишалася, була бездоганно виконана, а сам Бог мирно спав у його кріслі, поклавши голову на руки. Хва Чен застиг, його серце защемило від такої картини. Сє Лянь закінчив за нього всю роботу і… і нарешті зміг заснути. Але спати у такому положенні не зручно, тому демон обережно, щоб той в жодному разі не прокинувся, взяв свого Бога на руки і переніс його у ліжко.
— Спи спокійно, ґеґе, — що б не було причиною безсоння, тепер він заснув і Хва Чен зобов’язується оберігати сон коханого.
Тієї ночі Князь демонів здався своїй маленькій мрії і таки заснув поряд з кронпринцем, а прокинувшись зранку, побачив його все ще сплячого перед собою, і поставив це видовище як друге краще, що він бачив у своєму житті. Тепер він був навіть радий, що вчора йому прийшлося піти у справах, бо це дало можливість Сє Ляню заснути, а йому — провалятися весь день з ним у ліжку. Він приніс собі сувої і склав на тумбочку біля ліжка, щоб можна було читати їх в очікуванні пробудження коханого, на якого ж постійно і відволікався при читанні.
Сє Лянь прокинувся ввечері наступного дня. Він сів на ліжку з розгубленим виглядом, ще не повністю прокинувшись після такого довгого сну. Крізь напівзашторене вікно пробивалися промені західного сонця, а поряд з ним сидів Хва Чен в шовковому червоному халаті з сувоєм у руках. І тут сонливість замінило здивування, бо кронпринц зрозумів, що відбулося.
— Доброго ранку, чи точніше, добрий вечір, ґеґе, — ласкаво усміхнувася йому Хва Чен.
— Добрий вечір, Сань Лане! — з широкою усмішкою відповів Сє Лянь.
Здивування змінилося на щастя. Хоч і засинав він наодинці, але не прокинувся від появи Хва Чена і продовжив далі спати у його присутності, а це вже величезний прогрес. Коли вони вже зрушили з мертвої точки, то подолання проблеми тепер лише справа часу.
— Як усе пройшло? Вони не доставили тобі проблем? — поцікавився кронпринц вчорашніми справами, через які Князю демонів прийшлося покинути свою резиденцію і піти розбиратися особисто.
— Га? — не зрозумів спочатку Хва Чен, але потім згадав про що мова. — А, так, вчора все пройшло добре.
— Вчора? — спантеличено перепитав Сє Лянь.
— А я хіба не сказав? Ти проспав більше доби, ґеґе.
Це пояснювало чому кронпринц почував себе так бадьоро.
— Ґеґе, — погляд демона посерйознішав, а сам він відклав сувій і посунувся ближче до Сє Ляня, — чому ти мовчав? Чому ти не розповів мені?
— Про що ти?
Хва Чен не відповів, але по його погляду кронпринц здогадався. Безсоння. Він не хотів про це говорити, але й мовчати більше не міг.
— А… емм… Сань Лане… вибач. — Вдох-видих, треба зібратися з силами і сказати правду. — Я не хотів говорити тобі, бо боявся, що це розчарує і засмутить тебе. Я сподівався, що це скоро пройде, але воно трошки затягнулося… Але Сань Лане, це не через тебе! Це я…
Сє Лянь рознервувався і його слова перетворилися у незрозуміле бурмотіння, а потім він різко стих, опустивши голову. Хва Чен теж мовчав. Він зрозумів, що йому хотів пояснити Сє Лянь і йому треба було трохи часу щоб зрозуміти, як йому правильно відповісти.
Перед тим, як незручне мовчання затягнулося занадто сильно, демон почав діяти першим. Він узяв свого Бога за руку, — Сє Лянь підняв свій розгублений погляд на нього, — і заговорив, дивлячись йому прямо у вічі:
— Я не можу розчаруватися в тобі. Я кохаю таким, яким ти є, і яким ти будеш. Бо головне, що ти — це ти. Ти сам казав це мені, пам’ятаєш? — він побачив зміни у погляді Сє Ляня і ще більш впевнено продовжив. — Що б ти не зробив, яким би ти не став, для мене ти назавжди залишишся собою.
Бог більше не виглядав таким розгубленим. Тепер його вираз буде правильніше описати словом «вдячний». Вдячний не лише за цей раз, а й за усі минулі, коли Хва Чен рятував його, коли був єдиною надією. Боги безсилі без своїх вірян, а Сє Ляню було достатньо лише Хва Чена. Поки він вірить у нього, його одного буде достатньо.
Демон притягнув його до себе і міцно обійняв. А далі продовжив трохи тремтячим голосом:
— Тому, я прошу тебе, не приховуй більше нічого від мене, будь ласка. Я завжди буду на твоєму боці, тільки прошу тебе: довіряй мені. Прошу.
— Обіцяю. Обіцяю, що більше не мовчатиму. — Сє Лянь теж обійняв Хва Чена, притискаючись якомога ближче до нього. — Я кохаю тебе, Сань Лане. І кохатиму тебе вічно.
— І я тебе, ґеґе.
— Це клятва, Сань Лане?
— Так, ґеґе. Навіки вічні.
— Навіки вічні.
Відгуки