Розділ III Розчарування

— Легше, легше, не впади.

Вислизнувши з незрозумілого серпанку, Есса і незнайома їй жінка опинилися в приміщенні, що чимось нагадувало середньовічний замок з каменю, який ледь освітлювався якимись маленькими блакитними вогниками. Есса щось невиразно промугикала. Її ніби хтось накачав паралітичним препаратом, вона не могла ні рухатись, ні говорити, навіть розум був ще в тумані. Відьма, як її назвав той чоловік, дбайливо посадила Ессу на стілець.

— Будь ласка, не звалися, я зараз запалю світло і зніму з тебе чуже заклинання.

Ессі, таки, нічого не залишалося. Жінка трохи повозилася у темряві, і за кілька миттєвостей запалилося світло. Воно освітило середніх розмірів зал, схожий на бібліотеку. У залі стояло декілька високих шаф із книгами, прямо посеред приміщення знаходився довгий стіл із дерева, а довкола нього шість стільців. Есса сиділа, як виявилося, на кріслі біля комину, при виході з кімнати. Роздивляючись усе навколо, Есса помітила, що речі були нехарактерними для сучасного світу: на стелі висіла люстра зі справжніми свічками, що щойно загорілися невідомо яким чином, на стінах – чудернацькі портрети, не фото, у різьблених, позолочених рамах. Самі стіни були обклеєні смішними, на її погляд, біло-сірими шпалерами у квіточку, з довгими пелюстками. Лише пізніше Есса зрозуміла, що то не зовсім шпалери, а просто пофарбовані стіни. На комині Есса помітила череп якогось птаха на невисокій підставці під склом. З іншого краю  стояв чайний сервіз чи то позолочений, чи то із золота. Із чого саме Есса так і не дійшла висновку. Зацікавлена розглядом дивних речей, вона не помітила, як почала ясно мислити, та вільно рухатись і розвернувшись у кріслі назад, намагалася роздивитися маленький глобус, що стояв на трьох ніжках.

— Мене звуть Архана, а тебе як? — Жінка дружелюбно, але невиразно усміхнулася, раптово з’явившись поруч, чим налякала Ессу, що та аж сіпнулася і різко повернулася на звук. За декілька сантиметрів від обличчя дівчини Архана провела долонею у повітрі і Есса нарешті усвідомила, що могла чітко говорити, думати та рухатися.

—  Есса. Мене звуть Есса. — не дивлячись на полегшення, у голові Есси було порожньо. Вона не нічогісінько не розуміла. А неочікувана цікавість була лише способом втекти від реальності.

Бачачи, що дівчина тупо дивиться на неї, Архана співчутливо зітхнула, збираючись із думками аби допомогти Ессі розібратися в усьому.

— Зараз ти знаходишся у моєму замку, у південному королівстві Онранд. Так вже сталося, що ти опинилася тут не випадково.

 Есса закліпала очима, вказівним пальцем почесала праву брову, раптово спитала:  — Де? — про таке місце в світі вона, певна річ, ніколи не чула.

Жінка сіла у друге крісло, що стояло поруч.

 —  Володар часу переніс тебе в цей світ, але для чого – сказати мені не встиг. Тільки попросив тебе знайти, коли ти тут з’явишся.

Есса заплющила очі і нервово їх потерла, сподіваючись відігнати сонливість, що зненацька напала на неї. Архана терпеливо чекала, поки дівчина нарешті прийде до тями. Есса важко протяжно зітхнула, і розплющила очі.

— Що взагалі відбувається? Це жарт якийсь, я з’їхала з глузду, можливо я просто сплю і ти, тобто Ви, частина моїх дивних реалістичних снів, що останнім часом заважають мені прокидатися?

— Розумію, для тебе це складно, — Архана злегка схилила голову на бік, аби краще розгледіти обличчя нової знайомої, —  переміщення між світами така рідкісна подія, майже неможлива, але у Володарі часу мають таку силу.

— Володар часу. — Есса звела брови до гори, прикрила долонею рота, намагаючись позбутися сліз, що раптово почали підступати. — То може він поверне мене назад? — не зовсім вірячи у ситуацію, що склалася, Есса пробурмотіла собі в долоню.

— Ні, — зітхнула Архана, смуток відбився на її обличчі, — він віддав за цю можливість своє життя.

— Господи, але навіщо? — Есса злякано зіщулилася. Хіба вона вартувала того?

Архана не знала, навіщо він це зробив, але знала – його рішення завжди були виваженими. Вона сумно похитала головою, відчуваючи незмірну тугу. Архана та Есса мовчки сиділи декілька хвилин. Одна думала що спитати, інша – про що розповідати і як відповідати.

— Пані Архано, це справді не сон?

— Просто Архана, будь ласка. Ні, це не сон. — розвіяла вона усі можливі надії, —  Ессо, я маю у тебе дещо запитати.

Есса втупилася у підлогу, вона просто не знала, що їй далі робити, здавалося очі з настінних портретів з презирством дивилися на неї, тиснули поглядом наче живі. Від теплого свічкового світла шафи і інші предмети відкидали холодні моторошні тіні там, куди те світло не діставало. А ще Есса була приголомшена. Вона не усвідомлювала до кінця всього, що сталося.

— Питайте, — приречено зітхнула вона, зиркаючи у закутки, чи не заховалася там яка потвора з її снів.

У віконці високо ліворуч від Есси виднілася частина повного місяця. Зорі яскраво осяяли небо, несильний вітер колихав гілки багаторічних дерев.

— Сьогодні вдень, тобі вдалося зробити те, що не вдавалося нікому протягом багатьох тисячоліть. Найсильніші чаклуни світу намагалися зруйнувати Джерело всієї магії у світі, спустошити його і до тебе цього ніхто так і не зміг зробити. Як це зробила ти? — Архана витримала паузу, щоб дати  час перетравити інформацію.

— Не впевнена, що я щось таке вичудила, — Есса міцно стисла губи і потерла середину чола, —  ну, власне, я потримала в долонях чудернацьку блакитну кульку, що яскраво світилася, а ще вона якимось чином прискорила час, чи то я так була нею зачарована, що не помітила як він збіг. —  Есса замислилася і, закотивши погляд догори, прибрала руку.

— Що ж, цікаво, — зізналася Архана, все ще не маючи жодного уявлення, як таке можливо.

— Е-е, стоп. То я вкрала якусь магію? Тобто магію? Як це? — Нові подробиці змусили Ессу трохи збадьоритись.

Архана трохи здивувалася, такій зміні настрою дівчини:

— Ти ніколи не бачила магії?

— Ні. То Ви можете рухати речі у повітрі, чи робити з води вино?

Жінка вперше за весь час злегка усміхнулася і Есса побачила в її теплих янтарних очах полегшення, замість напруги та суму. Вона відвела руку за спину трохи вище плеча, а потім здійснила рух долонею, наче когось покликала. Тоді Есса побачила як велика товста книжка, що лежала на столі, піднеслася до гори і полетіла до пустого місця у шафці. Есса уважно спостерігала за літаючим предметом, сподіваючись побачити хоч натяк на спецефекти, та все було марно. Ні ниток, ні механізмів, які б приводили у дію увесь процес, принаймні неозброєним оком їй нічого виявити не вдалося. За книгою, прямо Ессі в руки приземлився глобус, який деякий час тому вона з цікавістю розглядала. Останнім дивом була відсутність будь-яких відомих їй частин світу на кульковій мапі.

— Це справжній глобус? Тобто це реальні частини вашого світу? — піднявши кулю на ніжках вище до світла Есса покрутила її, все ще намагаючись віднайти там знайомі країни.

— Певна річ. — Архана обережно відібрала у неї глобус і поставила його у себе біля ніг.

— Пані Архано, що мені тепер робити? — Есса понуро втислася в крісло.

— Ессо, будь ласкава, називай мене просто Архана, для початку. — аби підбадьорити нову знайому, жінка нахилилася і взяла її долоні в свої, — не хочу тебе лякати, але наразі у твоїх руках дуже могутня, можливо безмежна сила. Я і сама до пуття не знаю із цим варто розібратися, однак це несе для тебе велику небезпеку. Магія, що зараз знаходиться у твоїх руках – легка здобич для хижаків, які століттями, чи навіть тисячоліттями намагалися її здобути.

— Вам не вдалося. — приречено відповіла Есса.

— Що? — спантеличено перепитала чаклунка.

— Ви налякали мене. Що я тепер маю із цим робити? — неочікувано для себе Есса, піддавшись бажанню випробувати цю безмежну магію, різко витягла свої долоні, а потім піднявши їх приблизно на рівень свого підборіддя, направила пальці на глобус і почала ними кумедно ворушити, аби змусити той піднятися у повітря. Та півтори хвилини напруженого ворушіння пальцями не викликали бажаного ефекту. Навіщо вона це зробила? Скоріше за все, щоб упевнитися у своєму божевіллі. Ще на думку їй спало, що це якесь глузливе реаліті-шоу.

Жінка з цікавістю спостерігала за ситуацію, наче очікувала від Есси позитивного результату, однак за його відсутності, здавалося скоріше спантеличилася.

— От бачите, нічого не виходить. —  Есса знову втиснулася в крісло.

— Бачу, — зітхнула Архана реагуючи на надмірну, як на її погляд, ввічливість, — та я відчуваю в тобі магію, дуже велику, неосяжну, як на мене. Тому нам треба якнайшвидше прив’язати її, щоб нас не знайшли ті, хто на неї полював усе життя.

Есса захитала головою, наче німо казала ні, скоріше усьому що відбувалося, а не конкретно Архані. Вона знову закотила очі і видавалася трохи божевільною.

Небо подекуди затягнули хмарки, за них частково сховався і місяць. Давно перевалило за північ. Есса позіхнула, за нею слідом Архана.

— Як я завтра прокинусь нічого ж нікуди не зникне? — стомлено, підперши щоку долонею, поцікавилася дівчина. Чаклунка натомість заперечливо покивала.

— З ранку у нас буде багато роботи, мені треба розказати і показати тобі купу важливих та цікавих речей. Та не хвилюйся, допоки я поруч, тобі нічого не загрожує. Це місце надійно захищене.

— Пані Архано, Архано — помітивши невдоволений погляд, виправилася дівчина, — той чоловік біля високої скульптури назвав Вас відьмою, мені здалося, хоч я і погано пам’ятаю, це було якось грубо та образливо. Чому він так висловився?

— Відьми та відьмаки – це істоти, що відмовилися від людяності. Це небезпечні створіння, які коять страшні речі і проклинають людей, змушуючи їх божеволіти чи то горіти від сонячного світла, чи то навіки перетворитися на камінь, який може мати думки, але не можу їх висловити, чи самостійно змінити місце розташування. У нашому світі прокляття незворотні, тому люди, що зазнали їхнього впливу – вимушені все життя страждати від наслідків.

Есса насторожено зіщулила очі, ще й досі не вірячи у те, що відбувалося, але десь у її підсвідомості закрався острах, а що якщо. Сумніви, яких досі не було, сама ж Архана своїми словами і посіяла. Та Есса спробувала їх відігнати, принаймні до зараз, чаклунка не заподіяла їй шкоди. Та схоже, острах таки відобразився у її очах і жінка це помітила, взявши чорне пасмо свого не надто довгого волосся.

— Я не відьма. — опустивши погляд, сказала вона, — але маю робити вигляд, аби захищати це місце від небажаних гостей, це дуже важливо.

— Вірю. — невпевнено відказала Есса, зручніше усівшись у кріслі знову позіхнула.

Архана подивилася на неї із вдячністю.

— Вже пізно, Ессо. Давай спробуємо розібратися з усім як буде день і ти відпочинеш.  — вона підвелася, — Ходімо, покажу де ти спатимеш.

***

 

Роздратований і дещо розлючений Аррендан матеріалізувався в коридорі, що розводив шляхи замком. Сьогодні з його рук вислизнула могутність, якої бажали мільйони. Карбуючи крок до бібліотеки, він мріяв про те, скільки б міг вирішити усіляких проблем, показавши тим, хто у ньому сумнівається справжню неосяжну силу, можливо завдяки їй він навіть зміг би знімати прокляття. Нервово обтягнувши білий дублет, вишитий золотою ниткою, Аррендан потягнувся до стрічки, що тримала волосся, яке розтріпалося у ході сутички, розпустив його. Короткі чорні пасма вмить розсипалися, обрамляючи високе обличчя, але він знову зібрав їх.

— Ви вже повернулися, Ваша Високосте, я маю деякі новини. — неочікувано вивів Аррендана із роздумів слуга, що зупинився поперед нього за декілька кроків, поклонився.

— Сподіваюся хороші, — важко зітхнув монарх, зловивши себе на думці, що виявився недостатньо пильним і його застали зненацька. Слуга порівнявся з ним, і вони повільно разом увійшли у бібліотеку.

— Швидше, не дуже.

— А-а-ай, — розвів  він руками, а потім потер пальцями перенісся. — Доля сьогодні явно вирішила з мене познущатися.

— Я ще очікую підтвердження інформації, але скоріше за все у провінції Чорнводи намагається перехопити владу саме той на кого ми думали. І здається тамтешня влада за декілька тижнів повністю перейде під їхній вплив, якщо ми цьому не завадимо.

— Ну що ж, новини дійсно не надто втішні. Радує той факт, що ми тепер знаємо куди бити і мій удар буде у саме серце, я не чекатиму поки мене зрадять. — Аррендан зник між рядами книжкових шаф, найменший відділ, саме той який йому був потрібен, складався лише з двох поличок і знаходився у самому кінці приміщення.

— Ви впевнені у цьому? — Поспішив за ним Джастін.

Одного разу Аррендан підібрав його з вулиці. Пізніше хлопця якийсь час навчали допомагати королю. Він пройшов різні випробування, які були не з легких, а інколи навіть достатньо жорстокими на кшталт катівні у підземній темниці, у якій з нього намагалися витягнути потрібну інформацію через тортури. І він її пройшов. Наразі Аррендан достатньо йому довіряв, щоб оговорювати подібні речі.

— Впевнений. Вони хочуть пробачити мою рішучість, вони побачать, але не тільки її.

 — Справа у ще тому, що ми не можемо передбачити, до якого табору противників Вашої корони належить ця група, Ви ж самі розумієте, ситуація не з простих. Після смерті Ваша мати залишила Вам не найкращу славу.  

— Нічого, усьому свій час. Ех, що є те є. — ельфійська секція залишилась у королівській бібліотеці від матері, декілька самотніх полиць, що губилися у різноманітті літератури та знань. Аррендан пригадав її важкий характер, холодні, суворі блакитні очі, що завжди розпізнавали його брехню і все запитував себе, чому ж вона зробила те, що зробила.

— Добре, тоді ще дещо. Вельмишановний Серпен потрапив до шпиталю. Не впевнений чи Ви знаєте, але сьогоднішній магічний сплеск негативно вплинув на деяких магів і пан Серпен не виключення.

— Справді, то як він почувається? — Здивовано спитав Аррендан, тягнучи з полиці дуже і дуже стару, пошарпану, затерту книгу.

— Він просто не приходить до тями. Лікарі не знають що із ним.

— Зранку навідаюся до нього. А зараз залиш мене самого. Маю попрацювати над дечим.

Джастін кивнув і поспішно пішов, залишивши короля на одинці.

Аррендан сів за дубовий стіл, відкривши книгу.

Думки Аррендана скувала цікавість. Подія, що трапилася сьогодні, настільки скоро підніме на вуха весь світ, що, ймовірно, на викрадачку почнеться полювання. Він сперся об підвіконня.

— Але звідки їм знати, хто вкрав магію? Там був один я та відьма.

На його обличчі заграла посмішка, незважаючи на недавню поразку. А відьму він міг би спробувати знайти – потрібен лише час та шукачі. Першого в нього замало, але друге він мав у достатку. Перегортаючи сторінку за сторінкою, Аррендан розглядав невиразні материнські позначки. Стерта практично до дірок книга була марною. Нічого нового про Джерело він не дізнався.

— Мені варто поспати, — сказав Аррендан, потираючи очі. — магічне спустошення, так би я назвав те, про що говорив Джастін мене не торкнулося, але я все одно виснажений. Ранок вечора мудріший. — Чоловік повернув книгу на місце і вирушив у свої покої.

***

 

— Це неймовірна втрата, Іфріате, і її масштаби неможливо оцінити. — Молода сивочола ​​жінка, сидячи навпочіпки, ніжно провела пальцями по символах зовнішнього кільця Джерела. Порожнім поглядом Іфріат дивився в протилежний бік.

— Потрібно знайти викрадача, я правий? — не повертаючи голови запитав він.

— Поки не сталося непоправне.

Густий шар чорного важкого диму огорнув обох і вони покинули Джерело. І лише попіл, що залишився на землі, свідчив про їхній недавній візит.