Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Вона просто втекла.
Андрій виглядав ще розгубленішим за Софію, хоча за легендою в нього не було на це жодної причини. Не його кинула дівчина голосовим повідомленням прямо посеред гулянки. Від нього лише втекла практично незнайомка, з котрою він мав неймовірний секс. Але це не точно. На щастя заспокійливі дружні обійми не передбачали зорового контакту, а одразу після них Софія пробуркотіла щось про втому і спокій, і зібралася йти додому. Ден не дав маху, викликався її провести, замість прощання лише загрозливо зиркнувши на Андрія через плече. Можливо він усе їй розповість. Можливо, це і є кінець їхньої міцної та надійної дружби. Або просто один суцільний кінець життя, яким Андрій його знав. І з яким він завбачливо попрощався ще вчора. Потрібно було нарешті датися чути Тамарі, бо з огляду на невпинну вібрацію телефона їй уже доповіли, що замовниця дала драпака, а ніякого сигналу тим її хлопцям Андрій так і не дав. На дисплеї висвітлилось останнє отримане повідомлення, як не дивно - від Каріни, нещасний змахнув його і набрав колишню.
– Привіт.
– Якого хуя там сталось?
– При зустрічі.
Тамара важко дихала в слухавку, їй хотілося б негайно спустити всіх собак на Андрія, але поки вона не знала що відбулось – не було сенсу.
– Де?
– Розвалена вежа цитаделі, я там буду за 10 хвилин.
– Я за 15.
Вона скинула. Дорога до вежі зайняла трохи більше часу, тож на місці вони були практично одночасно. Людей навколо майже не було, лише з самого верху лунали звуки підліткового вандалізму. Цього разу колишня обійшлась без прелюдій.
– Що там?
– Дівчина прийшла забрати товар, шугана дуже, близько підходити не збиралась, обізвалась до мене, я повернувся в її бік обличчям, ми одне одного впізнали, вона втекла, от і все.
– Так, чекай, ти її знаєш?
– Вона дівчина Софії. Вже півгодини як колишня дівчина Софії.
– Ти тому не маякнув хлопцям, щоб вони її впіймали? Маєш якісь її дані?
Тамара починала гніватись.
– А як ти собі уявляєш їхні перегони по людній площі перед станцією метро? Купа мужиків біжать за бідолашною студенткою, нічого дивного, нічого нового. Все що я знаю про неї - Яна, але представляється як Бу, вчиться на біофаці лну, випускний курс.
– Тобі не варто було думати, що хлопці не знають як робити свою роботу.
– Давай ти заспокоїшся і я поясню тобі що відбувається. По-перше, вона не могла бути прямо причетна до зникнення твого ненаглядного, бо якби вона знала, що з ним - не прийшла б на зустріч. А вона прийшла і дуже нашугана, а тому варіка всього два: або причетні до його зникнення загрожують і їй, або її, що дуже ймовірно, прислали туди отримувати наркоту, щоб не підставлятися але вирахувати, чи зникнення хтось помітив.
– Хочеш сказати, що і так і так вона не володіє потрібною мені інформацією?
– Лише в другому випадку. Якщо її дійсно хотіли підставити, значить вона не володіла ніякою достатньо цінною інформацією, суто на випадок, якщо її загребуть слідчі. Але якщо вона сама мала домовленість з твоїм тіпом, вона може знати хто “потурбувався” про нього. І думати що я до цього причетний. А значить ні я не зможу до неї підступитись, ні світитись вона найближчим часом ніде не буде. Якщо не дурна і жити хоче.
– Тобто з твоєї легкої подачі ми проїбали шанс спіймати її одразу?
– Тобто якби хто підіслав її, а її спочатку затримали, а потім відпустили, ще й невідомо хто, - зараз вона була б мертва. В кращому разі мертва, якщо ти розумієш про що я. В цій галузі не люблять щурів, а коли тебе затримують, а потім спокійно відпускають, хто ти як не щур?
– Думаєш я б її не прикрила?
– Думаєш її б не шукали? Якщо вона не в мусарні і не в канаві, значить або конкуренти знахабніли, або хтось лівий втрутився.
Тамара проковтнула заперечення. Вона не до кінця усвідомлювала, що Андрій не єдиний в цій ситуації, хто сильно ризикує. І та Яна, і вона сама, а потенційно і її молодші брати, всі могли бути в небезпеці, якби Андрій дозволив їй розбурхати осине гніздо наркобізнесу. Вона покладалась на правильну людину, це тішило, але відповідей на її питання не давало.
– То що ми будемо робити?
– Ну це ж твої малі в ЛНУ вчаться?
– Тільки наймолодший.
– Я тобі скину її прикмети, раджу поки не сунутись в адмінкорпус, хай Жорж сам походить подивиться послухає і бажано дуже вже, бо після отримання дипломів її курс порозбігається і питати буде нікого. Потрібно буде дуже акуратно вийти на неї, щоб не нашугати її, і не натравити на неї когось іншого, на це піде часу, якого в нас може просто не бути, з огляду на те як довго твій тіп не дає про себе знати. Лишається тільки його запис. Я так і не второпав що то за “двін поклику”, але в мене і часу особливо не було, постараюсь розвідати завтра.
– Завтра?
– Мені лестить якої ти про мене думки, але я бляха на сьогодні все, нічого путнього раніше ніж висплюсь тобі не видам. Якщо таки зможу поспати.
– Ти вже постарайся.
Андрій не став коментувати її випад, не до того їм.
– Так от, дізнаємось що то за дзвін поклику - можливо, !можливо! вийдемо на потрібний напрямок. Це поки все що я можу тобі запропонувати.
Тамара кивнула.
– Дякую.
Андрій кивнув їй. Напруга досягла свого піку, він почувався виснажено і безпорадно, все що тільки могло піти не так - пішло не так. Тамара пішла в бік готелю. А куди піти йому? Він розблокував телефон аби глянути на годинник і згадав повідомлення від Каріни, вона запрошувала його на квартирник. Андрій відкрив діалог.
“Кидай адресу.”
Новий, щоб його, Львів.
Розсип невисоких будиночків з дуже свояськими внутрішніми двориками – щось що віддавало радянщиною дитинства. А сьогодні ще й зі смаком дарк ембієнту та запахом конопель. Другий поверх, двері зправа, з них вже визирала Каріна, котра ще хвилину тому відчиняла йому під’їзд через домофон. Дуже збуджена і жвава, хоча наче не на спідах, може просто день хороший.
– Ти дуже вчасно!
– Це моя фішка.
Андрій відповідав дуже механічно але кого це хвилювало? Точно не Каріну, вона показала йому де він може залишити взуття і взялась знайомити із атмосферою. Ось тут бонг, тут алкашка, тут снеки, тут можна перекурити, а тут проблюватись, а це - шановна публіка. Представляти тут ніхто нікого не збирався, це так звана спільнота змовчаних імен, як їх про себе називав Андрій. В таких мікросоціумах люди часто пересікались на різних рівнях і в різних тусовках, всі одне одного десь колись бачили, а якщо й ні, краще зробити вигляд що так. Розмови з незнайомцями розпочинали без вступу чи контексту, просто стоїш собі біля витяжки, тягнеш водний чи грієш чай, а потім хтось підходить на рандомі і щось запитує чи пропонує. І от ви вже не перший вечір не першу вписку так спілкуєтесь, досі уявлення не маючи хто де працює і як зветься.
По-своєму зручно.
Каріна ледь не кинула Андрія на диван і всілась прямо на його коліна, а слідом, як нічого не бувало, продовжила з кимось говорити. Квартира виглядала доволі пристро, кухня, де вони і сиділи, вміщала кухонний гарнітур, великий холодильник, столик барного типу, що тулився до підвіконня, двері на балкон, велику клітку для гризунів, що стояла на підлозі, журнальний столик і власне диван. Дверей в кухню не було, лише простора арка, яка виходила в довгий коридор. Звідти і почали лунати звуки Дана. Щось між молитовним співом і добротним матом. Зайшовши до кухні Дан приглушив свій спів, він виглядав надзвичайно радісно і майже граційно, на скільки йому взагалі дозволяла статура, практично пританцьовуючи він ковзав між гостей: відкрив морозилку, дістав пакет з зеленню, підійшов до бонга, дістав траву, змолов її в гріндері, щедро відсипав, відшукав на підвіконні запальничку і задоволений собою припідніс цей комплект Андрію.
– Привіт, мій кармічний друже, сьогодні боги до тебе не милостиві, я бачу, але не мій. Міг бог велить мені втрутитись в твоє скрутне становище, як ти напередодні втрутився в моє.
– Боже, Дан, що ти вже встиг заюзати що таку либу давиш?
Каріна вочевидь завершила свою важливу розмову з якимось попелястим блондином. Той встав з підлоги біля дивану і доєднався до мішанини людей біля підвіконня.
– Марк за годину буде тут, його згодився хтось підмінити на вечір.
– Аааааааа. Ну тільки ж не переїбіться мені прямо тут, я тут ще жити збираюсь.
Каріна говорила не серйозно, чи то була в надто хорошому гуморі, чи то насправді була не проти аби Дан мав з кимось секс прямо перед нею. І те і інше, подумав Андрій, видихнув і глибоко затягнувся густим димом. А потім ще раз. І ще.
– Ооо, маєш хорошу тягу, хлопче. Добавки?
Дан весь із себе сяяв доброзичливістю, як це можуть робити тільки найфанатичніші віряни. Що ж то за віра в нього така була. Андрій вже починав тонути в вихрі тактильних відчуттів і об’ємних думок, і за нормальних обставин відмовився б аби не перебрати. Але де зараз він, а де нормальні обставини?
– Добавки.
Ще три тяги. Голова пішла обертом. Каріна відчула як розслабляються м’язи його ніг і сповзла з нього на диван. Приобняла за плечі і нахилилась над його вухом
– А як и ставишся до зв’язування?
– Залежно кого зв’язувати, – відповів Андрій.
Він раптом згадав торс Дана, оповитий мотузками. Цікаво чи це Каріна його тоді зв’язувала. Тим часом Дан надзвичайно вдоволений результатом своєї щедрості підвівся і кинувши “захочеш ще, скажеш” вийшов в коридор.
– А хто сидів у тій клітці?
Андрій відчув як рука Каріни повільно підіймається внутрішньою поверхнею його стегна.
– Крольчиха.
Практично досягнувши паха дівчина змінила напрямок руху руки.
– А як її звали?
– Середа.
– Типу як з Адамсів?
– Ні, просто Середа.
Каріна стиснула рукою його коліно.
– А якщо я запропоную тобі зв’язати мене?
Вона не повелась на зміну теми.
– Я заледве зможу розв’язати тебе потім, якось іншим разом.
– А чим ти хочеш зайнятись цього разу?
Йшлося однозначно не про настольні ігри.
– Що, прямо тут?
– А ти хочеш прямо тут? Я не впевнена що всім присутнім це сподобається.
Андрій не був певен, що навіть йому це сподобається. Він взагалі не знав що йому зараз сподобається і чи чогось хоче. Але м’які теплі груди Каріни, що впирались йому в плече, йому точно подобались. Від цього вже можна було рухатись.
– Тоді нам варто перебратись в безлюдніше місце.
Двічі повторювати не довелось, полум’яна дівчина різко встала і потягнула його в коридор, а слідом до однієї з кімнат, судячи з ліфчиків на ліжку - її кімнати. Андрій не встигнув відійти від швидкого підйому з дивана, як його негайно кинули на ліжко і всілись зверху. Каріна не була налаштована на прелюдію. Вона одразу скинула з себе блузку і бюстгальтер, почала притератись до його паху. Попри всю невпевненість в бажанні, ерекція не забарилась. Від Андрія очікувались подальші дії, вже вкотре за день. Він знову згадав причину своєї втоми і тяжко видихнув, йому потрібно було просто скинути з себе відповідальність бодай за цю ситуацію. Він вхопив Каріну за стегна, повалив на ліжко біля себе, а тоді нависнув над нею і спитав
– Що ти хочеш щоб я зробив?
– Я хочу аби ти роздягнувся, розслабився, а потім виграв мене прямо на столі.
Вона ніби готувала цю відповідь заздалегідь. Ще десь на моменті, коли писала йому з запрошенням. Або і раніше, коли витріщалась на його прутня поки ліпила. Такий варіант Андрію підходив, від нього не потребували ніяких рішень. Він встав з дівчини і почав хутко скидати одяг, на підлозі опинилась олімпійка пропащого бариги, що він майже весь день носив в сумці і зрештою вдягнув аби скидатись на нього. Слідом за нею - футболка, джинси, шкарпетки, труси. Звільнившись він потягнувся до кишені своїх штанів, дістав презерватив із холдера, кинув на ліжко, далі - шорти каріни, хлопець стягнув їх не розстібаючи, разом із трусиками і панчохами. Вийшло не надто швидко але достатньо ефектно, дівчина одразу припіднялась і сіла, притягнула його за стегна і вкусила за косий м’яз живота.
То он як розслабитись.
Андрій застогнав, трава добряче вгріла йому в голову, а всі тактильні відчуття загострились, він спробував сконцентруватись на хвилях спадаючого болю, але в плани на вечір це, вочевидь, не входило, наступний укус прийшовся трохи нижче, смикнувшись від несподіванки Андрій поклав руку дівчині на шию, м’яко відсторонюючи її. Вони досі були на різних частотах, і з цим потрібно було щось робити.
– Тут занадто тихо і занадто яскраво.
Каріна уважно подивилась вверх - на нього.
– Вимикач зліва від дверей, - вона вказала йому рукою, а сама потягнулась через все ліжко в бік столу. Увімкнула лед стрічку - червоний, розблокувала ноутбук і відкрила браузер.Шумоізоляція в квартирі була пречудова, ані кроків в коридорі, ні голосів, ні музики Андрій не чув, наче квартири за межами кімнати і зовсім не існувало. За кілька ударів по клавішам, в кімнаті теж зʼявилась музика. В темряві і звуках він почав вловлювати ритм свого дихання, трошки концентрації і йому вдасться увійти в напів трансовий стан.
Поки оголена дівчина стоячи рачки на ліжку і спершись ліктями до столу перевіряла пошту, він ліг головою біля її ніг і взявся гладити її шкіру. Спочатку проводив кінчиками пальців по литці, потім поклав на неї усю руку і трохи стиснув, досліджуючи пружність м’язів. Те саме повторив з іншою литкою. Переконавшись в ледь чутній різниці між м’язовою масою він повів рукою далі - спочатку зовнішнім краєм лівого стегна, обвів сідниці, з’їхав внутрішнім краєм правого. Каріна не рухалась. В пошті нічого цікавого не було, але було щось в його рухах, вони скидались їй на якісь химерні вимірювання, хоч і надто повільні, але спішити його не стала. Андрій нарешті дійсно почав розслаблятись, опустивши руку до згину коліна він почав мацати вже м’язи дівочих стегон, щораз піднімаючись на кілька сантиметрів вище, поки не сягнув сідниці, але замість стиснути і її, провів пальцями по великим губам. Слідом, трохи натиснувши, провів пальцями між них. З дослідницьким інтересом розтер в’язку вологу між пальцями, підніс їх до обличчя і кілька разів вдихнув ловлячи запах. Вона втрачала терпіння. Він сів на ліжку і схилився над її сідницями, йому стало цікаво відчути яка вона на дотик вся. Андрій взявся гладити її живіт просунувши руку межи її ніг, так щоб відчувати її промежину передпліччям, іншою - проводив по спині порівнюючи м’якість шкіри, концентруючись на відчутті дрібних волосків під пальцями, Каріна вигиналась, напружувала м’язи, стискала стегна. Вдовольнившись своїм дослідженням, Андрій розсунув її ноги трохи ширше і знову провів по промежині, пальцями розвів великі губи і м’яко провів пучками пальців по клітору, Каріна знову напружила м’язи живота. Структура вологих складочок, що він обережно перебирав їх пальцями, нагадувала йому м’які зелені водорості, що він колись перебирав в руках, дивлячись як сонце падає за горизонт відбиваючи свої промені в спокійному морі на дикому пляжі Чорноморська. Андрій потягнувся за спину, навпомацки шукаючи презерватив іншою рукою. Каріна простягнена між столом, на кому лежали її лікті, і ліжком, на яке вона впиралась ногами, вже і не думала про свій початковий план, вона відчула коли Андрій відволікся, хоч і не відсторонився, а тому з нетерпінням чекала, коли він таки вдягне презерватив і проникне. Коли замість пальців в її промежину вперлось щось тверде і гаряче, вона опустила руку собі за спину кількома погладжувальними рухами перевірила дійсну присутність контрацепції, а потім притримуючи його член під потрібним кутом випрямила руку, якою досі спиралась на стіл. Момент першого входження їй особливо подобався, зокрема коли партнер не псував його поспіхом чи сповільненням, а давав їй можливість самій насадитись. Як от зараз. Прибравши руку з за спини Каріна простогнала, тепер терпець вривався Андрію. Він взяв її лівий п’ясток, прибрав зі столу і притулив до її промежини, натякаючи що вона може зробити собі ще приємніше, потім вперся правицею до столу, лівою - обійняв і притиснув до себе дівчину, аби їй не доводилось самій утримувати рівновагу від його поштовхів.
– Скажеш якщо занадто, – прошепотів їй на вушко і почав нарощувати темп фрикцій, час від часу змінюючи розмах.
Складно було сказати скільки це тривало. Андрію - бо він був знатно обдовбаний, Каріні - бо вона ніколи не рахувала час підчас хорошо сексу. Вона навіть замислилась, наскільки чесно з її боку залишати гостя без оргазму, зогляду на те що свій вона отримала, але перш ніж вона встигла дійти якогось висновку, Андрій заснув.
Затори за розкладом.
Марк буквально висів на поручні, однією рукою притуливши до себе квіти. Він знав що це трохи тупо, його запросили на квартирник, не на побачення. А мало б бути побачення, якби не робота. Те що Антон посварився зі своєю пасією безсумнівно засмучувало, але виносити цей смуток далі порогу кав’ярні не було сенсу, з такою прохідністю в пасажі Антон і сам не довго сумуватиме. І взагалі, встати за бар на вечір свята - цілком героїчний вчинок гідного побратима. Дізнавшись, Марк на радощах вскочив в третій трамвай і зійшов з нього тільки перед стрийським базаром, де натовпи водіїв колективно шкодували про наявність у себе автівок, купив квіти, піднявся аж до Стрийського парку та заледве втримався від пориву пробігти решту дороги пішки, і таки сів на восьмий трамвай. Його дуже чекають.
Це стало особливо помітно, коли зійшовши на зупинці він відірвав очі від чату, в який саме збирався написати про своє прибуття, і помітив потенційного отримувача цього повідомлення.
– Це мені?
Дан з посмішкою дивився на квіти.
– Так це… можеш прийняти їх в менш людному місці, якщо тобі некомфортно, або взагалі відмовитись, я не був певен які тобі до вподоби…
– Ці. Мені дуже до вподоби ці, – Дан поклав руку на тугу зв’язку стебел, поверх рук Марка, той терміново зніяковів але таки наважився ініціювати обійми, в яких хлопці заледве не роздусили квіти. Для них обох багато чого було вперше.
Від зупинки до квартири виявилось зовсім близько, за десять хвилин неспішного темпу вони опинились під під’їздом, Дан дістав з кишені ключ і відкрив перед Марком двері
– Нам на другий поверх.
Квартира світлих м’ятних тонів вільно вміщала разючу кількість людей, Дан провів свого кавалера на кухню і вказав на стільницю з алкоголем і закусками
– Щось хочеш, – він покосився в бік бонга, – або чогось такого?
Вірянин не був певен, чи Марк взагалі вживає.
– Ні, дякую, можливо трохи пізніше.
– Це той про кого я думаю? – до пари підійшов попелястий блондин з карешкою, він переводив погляд з Дана на Марка і навпаки, питання вочевидь було адресоване першому.
– А, так! Марк, знайомся, це Саша, партнер Каріни, Саша, це мій… Марк.
Бариста простягнув руку для стискання але натомість його вітально обійняли.
– Сподіваюсь тобі в нас сподобається, почувайся як вдома.
Саша змовницьки всміхнувся і розчинився в натовпі.
Вечірка була у розпалі, за кілька годин Марк встиг познайомитись ледь не з десятком людей, когось із них він пам’ятав як відвідувачів кав’ярні, інших бачив вперше та ймовірно востаннє, всі були дуже радісні та привітні, розбивались на групки по кілька людей у довільному порядку і щось жваво обговорювали. Дан багато жартував і практично не відходив від свого супутника. Зрештою, коли хлопці вийшли на балкон, на кухні залишилось всього двоє людей: Саша і якийсь рудий хлопчина геть дивного вигляду.
– Хто це біля Саші?
– Це Юра, вони разом. Юра трохи помішаний на природі, тваринах і всякому такому. Він, власне, вирощує врожай, а ще помідори, зелень, трави і просто хатні рослини. В нього в кімнаті майже оранжерея.
– Овва, мабуть йому це дуже подобається.
– Не те слово, а ще тварин страх як любить, веганить скільки я його знаю. Носить одяг з натуральних тканин, сортує сміття, часом навіть тусує з крішновірами. Дивний він трохи, навіть як на мене. Ці двоє зараз підуть і ми зможемо розкласти диван і лягти спати.
– Ми залишимось тут?
– Якщо ти не проти. Я часто ночую на цьому дивані. В мене навіть свій ключ від квартири, тож я тут без перебільшення як вдома.
Марк трохи підвис, він розраховував запросити Дана до себе або напроситись до нього, але таке щире бажання поділитись комфортною частиною свого соціопростору зворушувала.
– Ні, я не проти.
Дан видихнув останню затяжку в прочинене вікно і кинув тліючий недопалок в пивну пляшку, що цього вечора слугувала попільничкою.
– Ходімо всередину?
– Ходімо, – погодився Марк.
Поки Саша з Юрою догравали в Дженгу сидячи на дивані. Дан таки насипав трави і підсунув до Марка бонг, увімкнув витяжку, заходився прибирати. Вторсировина в один пакет, пластик в інший, органіка у відро з кришкою, посуд в раковину. Дан дуже дбав про цю оселю, вона нагадувала йому комуну в якій він жив раніше, нехай і жили там самі лише кримінали, вони по-своєму піклувались один про одного і підтримували комфортний спільний побут. Шкода що більшість з них вже мертві. На щастя в мешканців цієї квартири шансів дожити до поважного віку було значно більше. Хоч і не у всіх. Дан саме витирав плиту коли відчув дотик до свого стегна, він обернувся і тільки тоді помітив, що Саша з Юрою вже розійшлись по кімнатах. Рука Марка на стегні довго не затрималась, він пробрався під футболку і почав гладити живіт і груди хлопця, притискаючись до нього зі спини.
– Не відволікайся, продовжуй, – тихий і впевнений голос пролунав прямо в Дана над вухом.
Займатись прибиранням стало трошки складніше. Вірянин почав особливо ретельно витирати збіглу кавову гущу, йому потрібно було відволіктись від теплого дихання в потилицю і холодної руки під майкою. Коли Марк відчув що долоня зігрілась, а його дії перестали справляти потрібний ефект, він вирішив ускладнити завдання - провів рукою по соску і стиснув його пальцями. Дан смикнувся від несподіванки але наполегливо продовжив робити те, що йому сказали - не відволікатись. Він випрямив спину і повільно розвернувся в бік умивальника - помити бамбукову щітку, Марк прибрав руку і зробив крок назад, він не знав що Дан зробить наступним, а орієнтуватись доводилось швидко.
– Там щось впало, – Марк вказав на папірець, що лежав в кутку під столом.
Натяк був очевидний, прибирати потрібно ретельно і зосереджено. Дан підійшов до столу, сів навколішки і підібрав папірець, кинув оком чи ще десь щось є, переконавшись що більше збирати нічого - встав та потягнувся до смітників.
– А тепер вимий руки.
Для цих двох вечір тільки починався.
Каріна не гнівитимесь, але точно висловиться з цього приводу. Дан дивився на карниз, що вертикально стояв, припертий до кута кімнати. Однаково на вікнах були ролети, тим карнизом ніхто і не збирався користуватись. Ну хіба Юра збирався підвішувати за нього горщики з рослинами, але для Юри можна вже і полички якісь примудрувати. Хлопці лежали на застеленому дивані, втомлені і задоволені, Марк гладив Данові лопатки обводячи пальцями сліди від мотузок і поступово провалюючись в сон. Сподіваюсь, думав собі бариста, що в Дена був не менш вдалий день.
Вони обидва, вочевидь, не виставили будильники. За вікном і в кухні було ранково світло. Марк привідкрив заспане око і спробував ідентифікувати джерело звуку, але в очі кидався тільки чийсь худорлявий блідий зад, точно не Дана. Якийсь хлопець стояв біля умивальника - мив собі чашку мабуть не знайшовши де лежать чисті. Сполоснувши посудину невідомий підійшов до бутля з водою і кілька разів натиснув на помпу. Сушняк, здогадався Марк, ймовірно в юнака він з тієї ж причини, що і в нього самого. Хлопець вихлебтав всю чашку і нарешті розвернувся в бік виходу, тобто прямо хуєм до Марка. Вони обмінялись поглядами. Прикрившись рукою, ранній гість вибіг з кухні. На годиннику над дверима на балкон була сьома ранку, але трохи придивившись стало ясно - годинник двічі робочий за день. Потрібно було терміново дізнатись справжній час і собі втамувати спрагу. А ще бажано не спізнитись.
Дан прокинувся аж на півгодини пізніше, він встиг тільки поцілувати Марка і провести до дверей – робота. Щойно двері за коханцем зачинились, квартира почала прокидатись. Першим вийшов Андрій, в самих боксерах він виповз з каріниної кімнати в бік кухні, в’яло привітався і взявся дудлити воду. За кілька хвилин з кімнати вийшла вже сама Каріна, в самих тільки трусиках, які мабуть що довго шукала. Втрьох вони почали готувати сніданок. Ну як втрьох, Дан з Каріною готували, а Андрій сидів дивлячись у вікно, задумливо і мовчки. Зрештою, на запах яєшні з’явився Саша. В домашніх штанах і сірих капцях, що колись радше за все зображали кроликів, він підійшов до Каріни, обійняв її зі спини і поцілував в шию, потім поставив чайник. Останнім виповз Юра, хоча вставав він не те щоб пізно, просто перед сніданком він робив огляд і полив рослин. Рудий взяв закипівший чайник і залив кропом тарілку з вівсянкою, що йому вже підготував Дан, накрив блюдцем, а потім по черзі обійняв Каріну, Сашу і Дана.
Слава Богу в одязі, і без поцілунків з усіма трьома. Яка турбота про гостя, а Каріна ж їх навіть не представила одне одному.
Розклавши яєчню на чотири тарілки їхня дивакувата але дружна сім’я почала сніданок. Дан відчував все блаженство моменту, він обвів поглядом всіх у кімнаті і склав руки в молитві, аби кожного із присутніх сьогодні оберігав його Бог.
Бог в поміч
Андрій згадав як любила казати його бабуся, коли сама нічим не могла зарадити. Зараз йому б не завадила хоч божа поміч, хоч диявольська. Відрив із Каріною позаду, сніданок в компанії ростоманської сімейки теж, потрібно було повертатись до тієї частини реальности, де він облажався і все пішло по пизді. Для початку - потрібно було зателефонувати Софії. Він останні кілька тижнів був зразково хуйовим другом і тепер це доведеться розгрібати.
– Привіт.
Голос по той бік був захриплий, ймовірно дівчина плакала.
– Привіт, квітко, ти як?
Квітко… так він називав її, коли почувався особливо винним, здебільшого ще поки вони були парою.
Але вона мабуть інакше це сприймає.
– Та я доволі непогано. Сумно, звісно, але це було по-своєму очікувано.
Софія говорила спокійно і може навіть трохи заторможено, на заспокійливих чи що.
Значить він їй так нічого і не сказав.
– Я можу тобі якось допомогти?
– Та не варто, мене поки є кому втішити, але ти забігай після сесії, давно ми з тобою не говорили нормально.
А Ден там гав не ловить, вочевидь.
– Після моєї чи твоєї?
– Моя ще навіть не почалась.
– А, точно. У медиків усе не як в людей. Домовились тоді. Бережи себе.
– І ти.
Вона поклала слухавку. Тепер можна писати Денису, бо він явно не в захваті від свого становища, мало того що поняття не має що в них там вчора з Яною сталось, але має всі підстави підозрювати хуйню, так ще й мимоволі став до неї причетним, і тепер має відбріхуватись перед Софією, за якою сохне аж гай шумить. По-хорошому вартувало б з ним зустрітись і все йому пояснити, але така кількість залучених людей могла поставити під загрозу Тамару. Та і самих залучених людей теж. Андрій задумався над формулюванням.
“Дякую, що прикрив і виручив. Я сам їй все розповім. Скоро.”
Повідомлення прочитали майже одразу.
“Мені спочатку все розповісиш”
Вже вибачай, але точно не спочатку.
Юнак відклав телефон і потупив в нотатник на столі. Фоном він знову думав про Яну. Так він і назвав її Тамарі, наче звідкись, крім власних галюцинованих снів, міг таке знати. А він не міг. І можливо, це навіть сповільнить Георгію пошуки. Але станом на зараз важливо було тільки аби її не знайшов хтось інший, а коли вони її знайдуть – це вже другорядне.
Лишень би живу.
На розгорнутій сторінці блокнота було кілька рядків тексту, з поміж них вирізнялись два написаних великими літерами слова: ДЗВІН ПОКЛИКУ. І що довше на них дивишся, то менше в них сенсу. Андрій відкрив ноутбук і спробував загуглити ті ж слова англійською, латиною, іспанською, французькою та німецькою. Результати пошуку незмінно видавали магазини дверних, настільних і настінних дзвінків. Тупняк. В жодному відомому йому сленгу він і близько таких слів не чув. Що ж то за йобаний дзвін такий. Пошуки продовжувались до глибокої ночі. Андрій співставляв дзвін з іншими записами в блокноті, шукав назви які вже зустрічались, намагався дешифрувати їх аби збагнути принцип. Виводив анаграми і накладав літери на карти, але жодна комбінація висновків не наближала його до значення. Сидячи за робочим столом перед екраном ноутбука Андрій і заснув.
О восьмій пролунав будильник з нагадуванням, за годину останній автобус на Стрий. Потрібно було швидко виходити, вхопивши рюкзак і легку куртку, благо повернувшись додому він не перевдягнувся, Андрій вилетів з квартири. До зупинки стрийської маршрутки ще допиздувати треба.
Стемнілого вечора поїздка протікала напрочуд легко, ані заторів на стрийській, ані натовпів бабусь і студентів в міжміському транспорті, увімкнувши музику і вперши очі в вікно Андрій вимкнув думалку. Краєвиди не такі яскраві як вдень, але від того не менш приємні – маленькі вулички сіл і містечок, тунелі лісових хащів вкритих приглушеним жовтим світлом придорожніх ліхтарів, зупинки посеред нічого з затертими табличками. Півтори години минули як кілька хвилин, і от вже виднілась його власна невідома зупинка посеред нічого. Яна вийшла з темряви лісу, щойно за Андрієм закрились двері транспорта.
– Готовий?
Як ніколи.
Впійманий за руку він сліпо йшов за Яною вглиб лісу, не зовсім зрозуміло як вона там бачила стежку чи бодай напрямок, але йшла впевнено і ліхтар не вмикала. Не шпортатись об деревне коріння вартувало чимало зусиль, але ні сповільнювати ані відпускати дівчину не хотілось. В кількох місцях замість твердої землі під ногами відчувалась багнюка, залишалось тільки сподіватися, що перетинати болото не доведеться. Поки вони добрались до місця призначення вже почало світати. На полі, що розляглось одразу за лісом, почав виступати контур хатини.
Нарешті.
– Втомився?
Яна, щойно вони зайшли в хатину, намацала десь свічку, запалила і поставила на поличку біля вхідних дверей. Потягнулась зняти з Андрія курту щоб повісити на гачок, який сам він навряд чи намацав би в такому тьмяному світлі.
– Нескінченно втомився.
– То нащо так біг?
– А ти нащо так тікала?
– Бо мені страшно, – зізналась дівчина.
Пасмо вибилось з її хвостика і падало просто таки на очі, такі ж чорні й поглинаючі, як трясовина. Андрій змалку боявся трясовини, а чого боялась Яна? Вона не виглядала наляканою, радше зосередженою і готовою до чогось. Не зовсім зрозуміло навіщо їй там був Андрій. Яна відсунула від столу стільчик запрошуючи хлопця сісти.
– Будеш чай?
– Буду.
Взявши з полиці свічку вона пройшлась по кімнаті в позапалювала решту свічок. Кімната почала набувати обрисів: в кутку біля стіни стояла піч, між нею і вхідними дверима - обідній стіл, збоку від вхідних дверей стояло ліжко, над печею висіли пучки трав, що їх взялась обсмикувати Яна. Вона повкидала в піч дерево і тирсу, звідкись дістала газетний папір, підпалила його від свічки і докинула до деревини.
– Доведеться зачекати.
– Я не спішу.
Яна взяла чайник, підійшла до відра з водою, начерпала ковшиком десь літру, і поставила чайник назад на металеве коло на печі, а сама вперлась попереком до краю печі, не сідала.
– Ти надто серйозний.
Її тон давав зрозуміти, це не констатація, а питання. Її дивував його стан.
– Щось сталось.
– Жахливе?
– Ти мені скажи.
Вона замислилась.
– Я не знаю що сталось. Не розумію. Я зараз взагалі нічого не розумію і тому боюсь. А ти знаєш що сталось і не боїшся, просто дуже похмурий.
– Я сумував.
Яна опустила очі. Вона теж сумувала.
Кількома вправними рухами втікачка розбурхала дрова в печі, і нарешті підійшла до Андрія. Вона нахилилась над ним і обійняла.
– Це не відповідь.
– Ти і не сформулював питання. – Яна не розривала обійми, тільки дужче притискалась ледь не перекриваючи Андрію повітря, йому так було навіть комфортніше.
Не сформулював.
Дався чути чайник. Дівочі руки перестали удушливо звиватись навколо його шиї, Яна підійшла до чайника, переставила його на чугунну стільницю, дістала чашки, засипала в них зірвані трави, залила окропом, поставила на стіл, а сама сіла на ліжко.
– Посидь зі мною.
Андрів встав зі стільця і підійшов до ліжка, але замість сісти там куди рукою вказувала Яна, він встав на коліна прямо на підлозі, руками обійняв її ноги під колінами, а головою ліг на її стегна, так що його маківка торкалась її живота. Замість спинити його і попросити підвестись, Яна поклала руку йому потилицю і почала м’яко перебирати пальцями пасма чорного волосся, так вони сиділи деякий час, поки в неї не затерпли ноги і вона не зігнала Андрія на ліжко. Вже лежачи в його обіймах вона відновила діалог
– Що ти робиш?
Йшлося, звісно ж, не про обійми.
– Коли?
– Весь цей час, що ти робиш? Яке в цьому глобальне значення?
– Типу місія?
– Так, типу місія.
А яка його місія? Чого він врешті решт прагне всіма цими іграми в квача, який сюжетний виверт вдовольнить його уявлення про себе, своє життя і щастя, що йому більше не потрібно буде нічого шукати. Хто він взагалі такий і що про себе думає? Заради дуже хорошого сексу він готовий по вуха встрягнути в неприємності? Чи заради Тамари? Чи просто аби йому не було нудно, бо щоразу як йому стає нудно він згадує обличчя своїх мертвих близьких, і сусідів, і усмішку того безвісти зниклого однокласника, і когось, кого ніяк не може згадати. Когось, хто був там щоразу, як йому було страшно і боляче. Когось причетного, що він ні разу не спромігся описати його поліції. Навіть віддалено.
Яна відсунулась від Андрія, що тулився до її спини і повернулась на інший бік – обличчям до обличчя. Він заново притулив до себе втікачку. Вона поклала руку йому на щоку, погладила. Така недосяжна, навіть лежачи прямо перед ним. В її погляді читалась допитливість і рішучість. Беззвучно і майже непомітно вона заворушила губами.
мі-сі-я
Місія.
МІСІЯ
Місія, щоб її.
Андрій ледь не впав зі стільця, коли прокинувся, все так само лежачи за своїм робочим столом, лицем в клавіатуру.
А що як поклик це не про call, а що як поклик це про покликання, про місію?
Ввівши в пошуковик mission bell Андрій нарешті просяяв.