Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Було нудно від монотонного бубніння викладачок на лекціях, від безглуздих срачів в чаті групи, чаті потоку, чаті курсу, чаті студради. Слухати засовковщених пихатих професорів, закочувати очі, вставляти шпильки в свої іронічні відповіді на їхні замудрі питання було ну-д-но. Нудьга переслідувала на студентських заходах і неформальних вечірках, в днд партіях і катках в доту, на курілочці і в натовпах біля метро. Не хотілося ані читати, ані дивитись, нічого нового і нічого вже знаного. Втомлювали своєю передбачуваністю знайомі та друзі, впадло було знайомитись із кимось новим і шукати когось нового. Дні перетворились на безупинне вичікування коли вже можна буде просто лягти і забутись уві сні.
Типовий перед сесійний період, коротше. Не те щоб зовсім ніяких альтернатив не було, Андрій просто знав за собою такі стани, епізодичні але від того не менш неприємні. Зсередини такі занепаднецькі періоди здавалися до неможливого затяжними тож аби розважити себе він курив цвіт папороті, вставляти не вставляло, але сни ставали надміру реалістичними, деталізованими і сюжетними. Історія за історією, пригода за пригодою, ніби на кілька тижнів денне життя ставало тмяним сном, тоді як уві сні тривало життя реальне. Насичене барвами, емоціями та відчуттями. Деякі запахи, дотики та мелодії відчувались настільки справжніми, що переслідували його навіть після пробудження, нагадували про себе час від часу, випливали з глибин памʼяті сягаючи нервових закінчень і бодай на мить висмикували Андрія з болота нудьги. Цвіт папороті завжди лежав в маленькому зіпарику поряд з тютюном, папірцями і фільтрами в котрійсь з численних кишень численних пальт Андрія. Цвіт папороті ніколи не курився вдень, і ніколи не курився чистим. Один до чотирьох з тютюном. Перед сном. Довгими тонкими пальцями юнак вправно скручував самокрутку стоячи над робочим столом, аби одразу як докрутить вийти на балкон і ритуальним вогнем відзначити завершення чергового безглуздого дня.
В передчутті чогось справжнього і прекрасного він примружив очі і глибоко вдихнув в себе вечірній Львів. Тепер все мало сенс, кожна дія була наче підготовкою до польоту в космос: прибрати речі зі столу, винести посуд на кухню, підготувати одяг на ранок, поставити телефон на зарядку і вимкнути всі будильники перед вихідними, зняти з себе весь одяг і нарешті…
Блядство…
Вартувало йому тільки опустити голову на подушку, як пролунав телефонний дзвінок. Режим тиші не спрацював, отже телефонувати могла тільки та єдина людина, чий номер був в списку винятків.
– Чого тобі?
Андрій старався не звучати надто різко одначе тоном давав зрозуміти, що в розмові не зацікавлений, але необхідного ефекту це не справило, по той бік лінії мовчали. Він скинув і перенабрав. Послухав гудки. З третього повтору замість гудків монотонний голос сповістив Андрія, абонент поза зоною покриття. Нічим хорошим це не обіцяло закінчитись. Минула така витівка недосяжного абонента виявилась ледве не викраденням, тож довелось піднімати свою тушу, назад пхати її в одяг і щось вигадувати.
Вигадувати особливо нічого не довелось. Андрій зателефонував Інні, сусідці своєї ходячої катастрофи, зʼясував що та зараз має бути на тусі десь на заводській і пішов ловити останні трамваї, дякувати богу та триклята заводська була на їхньому шляху до депо. Софія, крім як носієм проблем, доводилась Андрієві колишньою дівчиною і теперішньою найкращою подругою. Бойовою товаришкою, вважай. Ще не так давно дівчину переслідував надміру наполегливий шанувальник, що Андрієві довелось таки звернутись у поліцію. І якщо викрадення людини з метою підкату вважати чимось пересічним, можна сказати що все обійшлось. На ділі сама Софія обійшлась легким шоком, чого не скажеш про надміру тривожного Андрія, котрий і без того мав привід з пересторогою ставитись до всього, що рухається.
Де саме, з усіх корпусів заводської, відбувався рейв визначити було не те щоб складно. Складно виявилось зʼясувати як саме туди бляха пройти. Чотири прольоти вверх, пʼять прольотів вниз. Одні сходи, інші, купа наліпок, графіті, стрілок, химерних слів на позначення своїх окремих тус, десь в кінці цього тунелю миготіло неонове світло, хоча напрямок руху задавав радше звук. Андрій невдоволено звів брови, рейви він ненавидів особливою ненавистю, зверхньо гидливою. Один раз навіть сходив на рейв просто щоб додати своїй ненависті ваги, і як не дивно, йому не сподобалось. Але цього разу він не на саму паті приперся, йому потрібно було вигадати як в цьому місиві хіпстоти виловити ту саму хіпстерку. Звук, подумалося Андрію, звуку рейву в слухавці не було, то може Соня вже давно не на тому триклятому рейві, може знов який покидьок кудись її вивіз чи ще чого гіршого.
– Ти вже тут!
За спиною пролунав голос пропажі і на мить Андрієві таки стало легше. Вона в порядку. Вона ціла, жива, і знаходиться там де знаходиться з власної волі. Одразу після полегшення прийшов ахуй, десь напоготові сиділи обурення і зовсім трошки бажання поскандалити і бідкатись на свою тяжку долю єдиної адекватної людини над якою нещадно знущається власна подруга. Але їхня черга так і не настала. Соня виконала свій коронний трюк - обійми з настрибу, а поваливши Андрія на лопатки почала пояснювати. Її блідого кольору волосся в такому світлі виглядало просто сірим, воно трохи відросло після їхньої останньої зустрічі але досі було незвично коротким для дівчини, через що вона весь час намагалась прибрати за спину пасма яких нема. Чорний напівпрозорий топ з довгими рукавами гарно лягав на сірий бюстгальтер, що підкреслювало її повні груди, образ чудово доповнювали чорні скінні. Рожевий, здогадався Андрій, ліф точно насправді рожевий.
– Ти мене слухаєш взагалі?
– А ти щось дуже важливе говориш? Я вже думав знову доведеться ледь не в лісі підвалі шукати. А потім кажеш що це я нервовий.
– Бо ти нервовий. А тобі треба розслабитись! Я тут таку дівчину зустріла, відвал всього просто. Вчиться на біохімії лну, з якимось там зміями працює, я їй про твій цвіт папороті для куріння розказала…
– Так стоп!
Андрій поклав руки на плечі дівчині, котра захопилась своїми розповідями настільки що не дуже то й планувала з нього вставати.
– А тепер давай ти встанеш з мене, я піду додому, посплю, а завтра обовʼязково послухаю кого ти там сьогодні склеїла і де вона вчиться.
Юнак старався говорити чітко, голосно і переконливо, але Софія тільки закотила очі, хоча піднятися з нього таки заходилася. Звідкись з боку темряви до неї простягнулась рука і допомогла їй підвестись.
– Це і є твій недопланокур?
Андрій і сам почав підводитись, аби побачити хто ж це за “відвал всього” така, але дівчина стояла в тіні Соні і виходити з неї не те щоб планувала.
– Я не недопланокур. Просто курю трави, як козаки свого часу курили, поки тютюн ще не завезли.
– Так ти ж з тютюном їх куриш!
Софія вставила своїх пʼять копійок з таким обличчям наче от-от або підʼїбе парубка або виїбе.
– Ну ж не з ведмежим вухом мені його бадяжити. Я тобі не травник всі ці букети вручну збирати і сушити. Цвіт папороті взагалі байдуже з чим бадяжити.
Дівчина відмахнулась.
– Який же ти душний, ти б знав.
Він вже хотів було щось відповісти але голос подала та сама фігурантка Соніної розповіді.
– Я Яна, до речі.
Андрій примружився роздивляючись силует але вловлював лише окремі випадкові деталі: зібране в хвіст волосся якогось не надто природного кольору, топ і спідниця темних кольорів, масивна пряжа паска виблискувала з тіні десь в районі тазових кісточок, що засвідчувало його декоративність.
– Андрій. То це ти працюєш зі зміями, я так розумію?
З темряви знову простягнулась рука, цього разу вочевидь для того, аби молодик її потиснув.
– Лише зі зміїною отрутою працю. Соня казала ти зі снами експериментуєш.
– Експериментую не дуже вдале слово. Просто трохи додаю їм яскравості.
– Я теж щось подібне роблю. Не з травами, а так, в лабі бадяжу. Обміняємось досвідом?
Андрію почало набридати, він планував витягнути Софю і повернутись додому спати, а тут намалювалась якась тіпіца щось від нього походу хоче. Десь всередині Андрій відчув внутрішній опір попередньому плану. Йому було цікаво що ж вона робить зі своїми снами, раптом і йому б таке зайшло.
– Що саме ти маєш на увазі? - уточнив хлопець перед тим як остаточно вирішити витратить він на це свій час чи ні.
– В мене з собою. Спробуєш? Потім відсипеш мені свого чар-зілля.
З чого б це, подумав було Андрій, комусь отак посеред заводу пропонувати йому якусь ледь не наркоту. Або ж і наркоту, за біофак він чув тільки що в них пів лаби обйобані ходять. Але лну є лну, там всяке про всі факультети говорять, фізики оно тверезі таки таки бувають. Зрештою, хіба не йому весь час нудно, а зараз навспак цікаво і вже авансом трохи весело. Він перевів погляд на Соню, дівчина впіймала його вагання і подала голос замість нього.
– Розважайтесь, онейронавти, а я краще потанцюю.
Поки Софія йшла в бік світла її тінь збільшувалась і водночас розсіювалась. З загадкового силуету Яна поступово набувала фактурності але втрачати шарму не збиралась.
– Ходімо! - дівчина вхопила Андрія за плече і потягнула вглиб темряви. Вела кудись коридорами сходами, поки нарешті не спинилась біля якихось дверей, що їх ледь вирізниш в такому-то освітленні і не намацала замок. Невдовзі пролунав звук оберту ключа. – Ми в майстерні моєї подруги, - пояснила Яна затягуючи хлопця вглиб приміщення.
Після кількох хвилин шурхоту вона запалила свічку. Ця сцена видавалась Андрію дедалі абсурднішою. Що ж в неї там таке щоб не просто відсипати йому, ледь не закритись з ним сам на сам в окремій кімнаті !з диваном! на який він сів щойно побачив його в світлі крихітного вогню. А вони ж заледве знайомі. Яна продовжувала запалювати свічки. Силуети в кімнаті ставали дедалі чіткішими і от вже саму Яну можна було так сяк пристойно роздивитись. Її волосся, як виявилось, було сірим, зібраним в низький хвіст, довжиною десь до лопаток. На очі, чорні чи то через лінзи, чи то через брак нормального освітлення, спадав чубчик. Погляд спокійний і зосереджений, ніби зараз вона ставитиме дослід. Це ляклало і водночас спокушало молодика повестись на пропоновану авантюру.
– Навіщо тобі це? - врешті наважився спитати Андрій, - Виглядає трошки маніячно, якщо чесно.
Яна спокійно посміхнулась, звідкись в її руці зʼявилась цукерка. Звичайна корівка, яких Андрій свого часу переїв і зненавидів.
– Якщо чесно… А якщо трохи покривити душею?
Андрій трохи завис.
– Я їх куштувала, але одна людина не вибірка, мені цікаво чи це індивідуальна реакція, чи ефект такий ж в інших людей. Боїшся?
Андрій боявся, хто б при своєму розумі не боявся, але цікавість переважала, хоча той факт що дівчина заходилася брати його на слабо дратував.
– Боюся, - чесно зізнався він, - а ще не дуже розумію чому я маю куштувати це тут, а не вдома в ліжку перед сном. Хіба воно не на сон діє?
– На сон, просто для чистоти експерименту хочу поспостерігати, раптом в тебе тут анафілактичний шок станеться через індивідуальну реакцію на один з компонентів. До того ж, діяти почне не одразу, матимеш час і добратись додому.
Яна простягнула цукерку. Андрій завагався.
– Правду про тебе казала Софія, - дівчина сама розгорнула “корівку”, зімʼяла обгортку і кудись відкинула, підійшла до хлопця і плавно, щоб він мав змогу ухилитись, простягнула вільну руку до його обличчя.
Андрій не поворухнувся, тільки зосереджено дивився що вона робить. Яна поклала долоню на його праву щоку, великим пальцем погладила вилицю, а потім мʼяко зісковзнула пальцями щоб провести по його вустам і взяти за підборіддя. Було в цих її рухах щось зачаровуюче, щось що змусило його покірно відкрити рота дивлячись їй прямо в очі, а згодом і проковтнути цукерку. Що ж їй такого могла сказати Софія. Софія, котра ніколи нічого подібного з ним не робила, хоча мала до нього виражений сексуальний інтерес. А ця, вочевидь повернута на дослідах, небагатослівна ледь знайома з ним дівчина отак просто стояла і дивилась зверху вниз в його очі, поки згодовувала йому чорт знає що. Так наче тут же могла посадити його в клітку і знову дістати, коли настане черга тестувати наступну її “бадягу”. І він не зміг би їй відмовити, хоч би та сказала що тепер тестує на ньому отруту. Тієї думки щось мабуть змінилось в його погляді, що Яна зробила крок назад, струсила головою і врешті сіла біля нього на диван.
– Скажи, якщо відчуєш якісь зміни в самопочутті.
Андрій кивнув, він не знав чи варто йому знову дивитися їй в очі, і що казати їй тепер теж не знав. Треба було терміново відволіктись на щось більш приземлене, тож він почав роздивлятись кімнату навколо себе. Здається то була студія звукозапису, судячи з силуетів апаратури і звукоізоляції на стінах, на полицях то тут то там стояли скульптури, десь разом з картинами. Замість штор чи жалюзі скло єдиного вікна до середини закривала наклеєна темна плівка. Одним словом - майстерня. На заводі таких було повно, оренда не надто дорога, кімнати колишнього заводу радіоелектроніки легко перелаштовувались під різного штибу мистецькі потреби орендарів, всі хіпстери тусувались поряд - зручно.
– Їх вже ніхто не називає гіпстерами.
Яна дивилась на хлопця так спокійно і зосереджено, наче нічого не було не так з її словами. Наче вона сказала їх не тому що прямо зараз про себе він подумав про цю кімнату, її призначення та власників, цих самих на його думку хіпстерів. На мить йому здалося що то таки наркота і він просто не помітив як сказав все це в голос. Наступної миті він знайшов в собі сили подивитись їй у вічі і привід занепокоєння раптово перетворився на предмет інтересу. Якщо дійсно вона якимось чином чує що він собі там думає, значить і наступні його думки вона теж прочитає. А може і не тільки словесні форми думок.
– А як їх тепер називають? -, трюк, думав собі Андрій, полягає в тому щоб казати не про що подумаю.
– Ніяк, це звичайні люди. Тепер хто завгодно виглядає як завгодно і займається чим завгодно. Ніяких гіпстерів.
Він подумав про той її дотик до його обличчя, про те як хотів би відчути тепло її пальців на щоці, а слідом на шиї.
– Звучить дуже по хіпстерськи, - натомість сказав він, продовжуючи дивитись їй прямо у вічі. Вона теж не відводила погляд, на вспак, уважно вдивлялась чи то розглядаючи візерунок його райдужки, чи то копирсаючись в самому його єстві, готова будь-якої миті роздягнути його і почати нарізати на препарати.
Юнакові раптом стало спекотно. А що як вона читає його думки тільки поки дивиться йому в очі? Він розстібнув верхні гудзики своєї чорної сорочки, трохи випростав спину, відкинувся на спинку дивану і аж тоді зміг заплющити очі. В роті пересохло. Все скидалось на бед тріп.
– Тобі не дуже добре?, - перепитала Яна, чия присутність змушувала його нутрощі судомити, навіть коли була не надто явною. - Може хочеш води?
– Так, можна води, трохи паморочиться, - збрехав Андрій, несподівана емоційна напруга дезорієнтувала його і він вирішив зосередитись на своїй теорії.
А якщо подумати про її дотики не образами, а словами? Але спочатку образами, так само як він зробив це з розплющеними очима. Шкіра на його правій щоці знову загорілась від тепла руки, жест, такий власницький і разом з тим ніжний, відтворився в його думках і на його шкірі, з тією лише різницею, що замість відсторонитись її рука опустилась йому на шию. Фантазія деталізована настільки, що аж лякає своєю реальністю - вищий пілотаж того, що він і сам робив зі своїми снами; що б вона йому не згодувала, це вартує похвали. Але розплющивши очі Андрій так і не зміг висловити свого захоплення Яні. Вона сиділа спершись однією рукою на спинку дивану, а іншою гладила його шию, дивлячись кудись на його груди. Слідкувала за диханням. Руки хлопця заніміли, а на кінчиках пальців він відчув легке поколювання. Він думав про те що думав, бо вона це робила, чи вона це робила бо він про це думав? А якщо він подумає, що зараз вона його поцілує? Ні, це було б надто очевидним кроком з її боку. Потрібно щось інше, щось неочікуване, різке, прямо зараз. Яна, вочевидь помітивши зміни в його диханні, підвела погляд. Вже за мить відняла руку від його шиї і дзвінко ляснула його по тій ж щоці. На всю кімнату пролунав його стогін, не болісний чи обурливий, цей звук видавав його полегшення, захоплення і збудження зокрема.
Неочікувано для себе Андрій дійсно відчув збудження. Йому хотілось більшого і не хотілось ані секунди витрачати на встановлення причинно наслідкових звʼязків. Ядуча суміш емоцій негайно щось у ньому перемкнула, сміливо і різко він вхопив її руку і потягнув на себе щоб поцілувати в запʼястя. Яна завмерла на мить цілунку але відразу по тому почала втрачати рівновагу, Андрій замість втримати дівчину просто подався вперед, змінивши напівлежаче положення на сидяче, таким чином дозволивши дівчині і самій випрямитись. Глобально, зручніше їм таки не стало, але коли такі дрібниці зупиняли молодих студентів? Дівчина встала з дивану щоб відновити контроль над ситуацією, не зводячи очей з зашарілого Андрія вона вперлась коліном в диван між його ніг і нависла над ним хитро виблискуючи очима. Складно було сказати хто з них першим потягнувся до поцілунку, вони наче робили це одночасно, тільки кусати точно першою почала Яна. Спочатку рідкими імпульсами прокушувала його губи, а потім зненацька відсторонилась, взялась кусати його за шию, ключиці, вуха, поки сам хлопець тільки і міг що ловити ротом повітря і тремтячими пальцями гладити її волосся та спину. Коліно дівчини впиралось в пах доста болісно, радше через фасон штанів, але варто було Андрію подумати про це як вона прибрала своє коліно і сіла на хлопця верхи. Обоє важко дихали і мовчки дивились одне на одного. Вона чекає що я зроблю, здогадався хлопець, і без вагань потягнувся до подолу її топу, одяг їм тепер був зайвим. Яна дозволила йому зняти з неї верх, але торкнутися її грудей не дозволила, почала повільно розстібати його сорочку. Так буде чесно. Гудзик за гудзиком, молодик лише дивився на її груди прямо на рівні його очей і жалкував що не вдягнув футболку. Хто взагалі одягає на рейв сорочки? З останнім гудзиком утримуватись більше не було сил, двома руками за талію Андрій притулив до себе дівчину опинившись обличчям в її грудях. Він провів язиком по сонячному сплетінню, після чого почав хаотично облизувати та розціловувати бюст дівчини, її невеликі груди вкрились сиротами, а соски затверділи. Гарячим животом вона торкалась його грудини спочатку зігріваючи, а потім спалюючи щось у його серці, відчуття загострювались, а його руки з талії опускались на її сідниці, стегна, литки, гладили і вивчали. Дуже хотілось нарешті зняти і свої штани і її спідницю, але Андрій був не з тих хто носить презервативи завжди і всюди. При всьому бажанні ризик, на його думку, був невиправдано високим, але її спідниця. Її спідниця так чи інакше була зайвою у їх комунікації. Яна раптом відтягнула Андрія від своїх грудей, потягнувши за пасма на його потилиці, але з думки не збила. Вона важко дихала і ледь помітно впріла, хоча приміщення заводу не те щоб опалювались чи бадай просто добре прогрівались денним сонцем. Крапельки поту виблискували на її скронях, ключицях і ребрах заманюючи хлопця їх злизати, але збудження більше не дозволяло сповільнюватись. Пересадивши дівчину на диван поряд з собою Андрій мʼяко штовхнув її спертись на спинку і розвести ноги. Провів руками вверх від колін припіднімаючи спідницю, але отримав ще один ляпас і зупинився, Яна дивилась прямо йому в очі і жодним чином не виказувала свого невдоволення. Дівчина сама припідняла таз і задерла вверх спідницю,приспустила трусики. Андрієві залишалось тільки найсмачніше - він сів навколішки перед диваном і нахилившись над промежиною дівчини почав зубами стягувати з неї білизну, поки та не опинилась на литках, акуратно знявши трусики з дівочих ніг він поклав їх поряд, на грудочці що, здається, була його вивернутою сорочкою. Його рот повнився слиною. Вогні свічок мерехтіли, тіні танцювали над ними свої химерні танці, поки прямо перед його очима розкривались складочки її промежини, він гучно ковтнув слину і подався вперед, обома руками обхопивши стегна дівчини. Андрій розслабив язик і балаженно прикрив очі. Кімната сповнилась стогонами дівчини і його приглушеним цямканням, що їх раптово перебив звук вхідного дзвінка.
Юнак вже заходився відхилити дзвінок і увімкнути беззвучний, аж коли простягнув руку до смартфону і усвідомив. Він лежить на ліжку, поки сонячний суботній ранок крізь штори пробирається в його кімнату. Телефонує Софія.
– Чого тобі? - без особливого ентузіазму відповідає юнак.
Найпершим намаганням хлопця було прокрутити в голові всі деталі його аномально реалістичного сну. Він знав, коли сон переривається раптово високий ризик вже до обіду повністю його забути. Доведеться детально його занотувати і весь час прокручувати в памʼяті, адже забувати таке - останнє чого йому хотілося б. Але спершу, звісно ж, доведеться вислухати Софію.
– Я вчора так класно сходила на рейв!, - від захоплення вона ледь не пищала у слухавку, - А з дівчиною якою познайомилась, відвал всього просто!