Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Ну й довбень.
Андрій все прокручував їх вчорашні посиденьки в голові, поки бадьорим темпом крокував звивистими стежками Знесіння. Та хто ж так пропонує побачення, га? Ходімо разом, що може бути ще більш розпливчастим і неоднозначним? Мав би хоч яйця уточнити, що він мав на увазі під цим “разом”. Цілком логічно чому Софа вирішила що разом означає всі разом, тепер вона загорілась ідеєю сходити на день міста в чотирьох, а значить наступний тиждень буде вмовляти його піти попри всі його відмазки. Ще й ці бляха екзамени, от і як йому зʼясувати що у нього було з Яною? Може вона зморозилась і зробила вигляд, що не знає його, бо не хотіла аби Софія дізналась про їхній секс? Тоді вартувало б спробувати поговорити з нею наодинці, а значить є сенс піти на день міста і почекати, коли Ден впіймає момент залишитись наодинці з Софією. Якщо принаймні це він спроможний зробити нормально. Потрібно буде потурбуватися ще й про це.
Щоб йому.
Або як в старі добрі часи вирахувати її соцмережі, дізнатись де вчиться чи тусується, і як кончений сталкер спіймати Яну десь біля університету.
Характерний звук пʼянки перервав Андрієві роздуми і він нарешті звернув увагу куди його привели ноги: альтанка за старим цвинтарем. Чудове місце для пʼянки в теплий недільний вечір, от тільки його на це свято студентсва не запрошено, тож він вже більш осмислено, ніж всю дорогу до цього, звертає на стежку в напрямку монастиря.
І спонтанно але доволі передбачувано ловить себе на бажанні й самому напитись, самотньо, швидко і до відключки. Його полишили сни, його бентежила реальність, він не розумів що насправді, а що вигадка. Чому Яна не згадала його і чому не представляється Яною, що з їх комунікації йому наснилось і чи все він памʼятає з того вечора.
Старе кладовище оповило Андрія атмосферою удушливого спокою і смирення. Він сперся на огорожу, дістав з кишені свій згорток курця і з глибоким вдихом розгорнув його, пальці самі скрутили ритуальну вечірню самокрутку з цвітом. Було щось магічне у тому, як він курив її стоячи посеред плит, хрестів і кущів папороті, такої живої і спраглої до простору. Попри те як стрімко його кружляли події і як багато нового чекало попереду, Андрій не міг позбутися думки, що застряг, скамʼянів оповитий чимось густим і заплутаним, як один із тих могильних янголів. Він скрутив собі ще одну і перевів погляд по інший бік - бік живих, де передсутінкове золото обпікало звивисті вулички підзамчі. Одне він знав точно, те єдине що утримало його від спокуси всю ніч проблукати містом: сьогодні він напʼється вщерть і забудеться сном.
Замість знайти найближчу зупинку він звернув на стежку за цвинтарем і найдовшим з усіх шляхів пішов додому - через усе знесіння наосліп, далі - ходив від одного магазину до іншого, поки не знайшов де йому продадуть алкоголь, і аж тоді додому, повз памʼятник Бандері і залізничний базар, у свою маленьку двокімнатну квартиру, що дісталася йому від бабусі - жінки мабуть не менш дивної, ніж він сам. Принаймні так про неї можна було сказати зогляду на розстановку меблів, що Андрій після її смерті не міняв. Він поклав пляшку Вінсенту на піаніно і сів навпроти цієї композиції - на підвіконня, за його спиною майоріла вже підсвічена телевізійна вежа, над якою нависла повня. Можливо саме через неї сон не йшов. Андрій, голий і відчайдушний, то пив, то лягав на ліжко і крутився, наче проклятий Морфеєм за свою спробу наслідувати богів - самому вершити долю своїх сновидінь. Потрібно було вигадати щось, поки не скінчилась пляшка, Андрій сів на край ліжка і прикрив повіки. Перед очима знову і знову зʼявлялась Яна і бодай не у снах, у фантазіях, йому нестерпно хотілося її присутності. Він уявив як вона сидить поряд з ним і годує його з рук цукерками, а потім гладить по щоці. Як по-зміїному посміхається встаючи з ліжка і пересідаючи на підвіконня, як роздивляється вид з вікна більше не звертаючи на нього увагу. Грається з ним. Може вона і зараз грається з ним? І з Софією, і навіть з Деном, в чиєму погляді симпатія читається більш явно, ніж в словах. Це б багато чого пояснило, але також означало б, що вона не просто владна і вигадлива в сексі, а справжня егоїстична маніпуляторка, від яких триматися б подалі. Цей варіант він вирішив не розглядати до останнього, Андрій не був певен, коли зʼясується що все саме так, чи дійсно йому стане духу і клепки, щоб викинути її зі своїх думок.
Коли перші промені торкнулися неба, знесилений і пʼяний він буквально вимкнувся.
— Хто це така і чому вона так на тебе дивиться? — Для людини з перепою Ден робив найкраще з усього, що міг - був надокучливим. Краще за нього виходило тільки у самої Тамари, її непосильний вклад в хуйовість самопочуття Андрія ніхто не міг перевершити — вона була присутня.
— Це моя колишня, — Андрій говорив повільно і тихо, майже вив, — вона повернулась з-за кордону і, я припускаю, на магістратуру планує поступити тут.
— Колишня в сенсі до Софії чи після?
— До. Ми зустрічались ще в школі, я вчився на одній паралелі з її наймолодшим братом.
— Ти мутив зі старшокласницею? Дуже в твоєму стилі! — Якби можна було пошкодувати про домовленість збирати відомості разом з Деном ще більше, Андрій обовʼязково б це зробив.
Тамара стояла біля стенду при вході і мило теревенила з ректором, час від часу зиркаючи на бідолашного Андрія. Не до добра це все, ой не до добра. Навіть досі трохи зп’янілим він передчував проблеми, і світ послав йому стверджувальний знак – тяжкі і скрипучі двері кабінету відчинилися нестерпно голосно. І ще болючіше голосно зачинились за влетівшим в кабінет старостою. Це був останній університетський квест на сьогодні, і якби Андрій не усвідомлював свою приреченість, то навіть помолився б, щоб вибратись з будівлі раніше, ніж його перехопить Тамара.
– А ти дуже підріс!
Андрію дуже хотілось просто вити в простір, протяжно, тоскно, з надривом, він навіть набрав у легені чимбільше повітря і зосередив всі рештки сил в горлі, але замість завивання чомусь пролунало «Привіт».
– Привіт? І все? Отак ти радий мене бачити?
Не те щоб Тамару дуже переймало чи хтось її радий бачити, ба більше – вона чудово розуміла що здибала хлопця в стані морального і фізичного занепаду, і Андрій готовий був закластись на що завгодно, вона досі отримувала якесь збочене задоволення від таких ситуацій. Ще зі школи, коли вперше допомогла йому оговтатись від п’янки і навіть уникнути проблем з дорослими, вона насолоджувалась кожною хвилиною спостереження за ним – найпривабливішим, найзагадковішим, найрозумнішим хлопцем в класі, поки він був таким вразливим і далеким від своєї щоденної досконалої форми. Вона часом казала, що таким він не в стані підтримувати відчуженість, а тому справжній. В підтвердження своїх слів Тамара почала не тільки активно прикривати його підліткові авантюри, а ще й майстерно пропонувати йому нові – дорослі. Так він вперше спробував наркотики, секс, груповий секс, втечу від мусорів, пірсинг. Щоразу він повертався до свого бездоганного буденного життя, а вона продовжувала насолоджуватися контрастом: між тим як його бачать інші, і тим як його бачить вона сама. Дороге задоволення. Але зараз їй було явно не до нього. Чи то через похмілля чи через час, що його так багато минуло з їх останньої зустрічі, тільки тепер, коли вона стояла так близько, Андрій помітив грубий мазок консилера в неї під лівим оком. Якби просто на відходняках - затушувала б як завжди, але вона явно не приділила ні часу на маскування мішків під очима, ні уваги аби оцінити результат маскувальних дій. Їй рідко було байдуже як вона виглядає, зокрема коли атмосфера вимагала офіційности та формальностей. Як от зараз.
– То ти мені допоможеш?
Андрій підняв погляд з недолугого макіяжу прямісінько на її очі але так і не второпав. Побудова речення передбачала, що допомогу просять після опису ситуації, але його не було. Взагалі нічого не було крім короткої імітації прелюдії, наче Тамара дуже поспішала але кров з носа мала спершу поглузувати. Приємного було мало, а упущений контекст питання вочевидь потребував більш інтимної атмосфери. Вона вже знала що він це знає. Мабуть ще на моменті, як він витріщився на її обличчя. Тягнути з неї деталі прямо посеред вухатих і очистих стін не було сенсу, тим більше що от-от з канцелярії вивалиться жвавий і, на відміну від них двох життєрадісний Ден.
– Коли?
– На день міста.
Якби хто знав, як мало слів вони одне одному говорять, і як багато вони одне про одного розуміють, навіть після такої тривалої паузи.
– Маякнеш.
Тамара лише кивнула і пішла собі. Навіть без прощального підколу, без слів, не озирнулась навіть, радше за все не хотіла зайвий раз світитись в його компанії чи параноїла, в її випадку найвірогідніше - і те і інше разом. Андрієві чомусь було сумно з цього приводу, це значило, що вона зовсім не змінилась, і що ще гірше - не полишила улюблених шкідливих звичок. Скрип дверей знову боляче пройшовся по андрієвій голові, слідом за скрипом почувся не менш болісний вереск щасливого старости - допуску до екзаменів бути. Сумнівне щастя, насправді, але точно не найгірше що чекає попереду. Діяти потрібно було швидко, перш ніж Денис згадає про недавню присутність Тамари, тим більше, що в Андрія вже було чим забивати старості баки. Потрібно було чітко розподілити їх ролі, щоб сконцентрувати увагу на Яні, а не на тому щоб відірвати Яну від Соні, ніхто на цілісінькій планеті не був зацікавлений в цій схемі так сильно як Денис, тож Андрій зробив випад.
– Ну що, тоді ходімо вип’ємо чогось?
Ден не те щоб повірив і Андрій знав це. Довіра переоцінена, якщо б його хтось питав. Головне щоб людина наважилась покластись на тебе, а з прагматичних, емоційних чи меркантильних мотивів, чи що частіше - з відчаю, немає жодної різниці. Не те щоб сам Андрій довіряв комусь, одначе багато на кого міг покластись, часом ситуативно, а часом - перманентно, як от з Тамарою. З Тамарою… в них нічого не було от вже роки три, а борг перед нею так і висів над ним кам’яною брилою. Чого б йому не коштувала ця нагода розплатитись - він нею скористається. Можливо навіть вигадає як з’їсти обох зайців, але за наявного обсягу інформації, ці зайці з більшою імовірністю з’їдять його. Потрібно було більше інформації про стан речей, думав Андрій стоячи на балконі своєї квартири і дивлячись на крони дерев вздовж вулиці. Він вже склав перший з п’яти екзаменів, з моменту їх зустрічі з Тамарою пройшло цілісіньких два дні, а вона йому так і не написала. Без розуміння, чого вона від нього хоче, він не може запропонувати Дену гідний план дій на день міста, а без плану та гулянка йому поможе як мертвому кадило. А значить йому потрібно спробувати вийти на Яну іншим шляхом, заздалегідь. Через універ не вийде - в лну сесія, всім не до нього, а через Софу навіть пробувати не варто, не вистачало йому ще задумуватись, що він дівчину в кращої подруги відбивати зібрався. Хоча по факту зібрався ж. І досі ані секунди про це не думав. Хоча вартувало б, Софія йому не остання людина, дуже не остання, одначе вся аргументація привертати увагу Яни зводилась до сукупності якихось відірваних від реальності фактів, чи то сновидінь, і кількох неймовірних співпадінь. Розповідаючи таке близьким можна з легкістю опинитися під дверима кабінету психіатра, чи то б пак - нарколога, залежно від того, чим для себе виправдовуватиме його поведінку Софія. Потрібно повертатись в конструктивне русло - якщо не унік, не Софа і не день міста, єдине що Андрій можливо знає про Яну - заводська. Навіть якщо його там не було і все він собі наснив, Яна тієї ж ночі там ж на заводській підчепила Софу, або навпаки, знаючи Софу. Якщо пощастить не заблукати, а достеменно відтворити маршрут зі сну, є крихітний шанс пригадати ще якісь події того вечора. Андрій зиркнув на дисплей телефона - сьома вечора, чудовий час аби почати збиратись в такого штибу місце. Рейви ще не встигнуть початись, а всілякі вульгарно-культурні події якраз почнуть потихеньку закінчуватись, хто зна що він зможе виловити при такій помірній циркуляції людей, або навіть кого. Він врешті вкинув недопалок в імпровізовану попільничку і пішов обирати найколоритнішу свою сорочку. На місцевий контингент потрібно справити відповідне враження, тоді з тобою можуть заговорити просто тому що подумають, що ви вже десь пересікались.
– О, класна сорочка!
Не в такій ситуації Андрій очікував почути цей комплімент. Він вже з годину блукав спорожнілими, а то і геть постапокаліптичними коридорами корпусу, здається абсолютно проїбавшись в розрахунках «гарячих годин», аж поки випадково не натрапив на ті самі двері, за якими у нього моживо відбувся неймовірний секс. Власне, хлопець що виходив з тієї студії таким його і застав - трохи ніяково стоячим прямо перед дверима. Але замість прямого посилу дрочити деінде, Андрієві перепав цей комплімент, що не могло не радувати, але і надії особливо не перепало. В хлопця перед ним було навіть не платинове, сиве волосся, масивний шкіряний нашийник, на плечах - типова пафосна чорна мантія, і грубо але рівно зав’язані мотузки на голому торсі під нею, добре хоч штани цілком собі звичайні і присутні. Все в його вигляді вказувало на те, що варто давати по зйобам, поки десь тут в кутку з тебе не зробили модель для шибарі. Андрій на мить замислився, що з тих самих пір перестав називати речі хіпстерськими, навіть подумки. А потім з цілковитою впевненістю випалив
– Класний торс, до речі, я тут трохи заблукав здається.
Між тим щоб тікати від непроханої уваги і перебирати ініціативу Андрій завжди обирав друге. Ну, майже завжди.
– Дан, хто там?
Дан, вочевидь саме так звали кримезного парубка, обернувся через плече і звернувся в бік жіночого голосу
– Та якийсь симпатичний хлопчина, як замовляла. Я ж казав що мій Бог дбає про тебе. - Дан перевів погляд назад на Андрія. – А ти проходь, раз заблукав, значить тобі сюди.
Складно було пручатись з двох причин: по-перше, виходячи зі студії Дан практично відтіснив Андрія до дверей, а потім і всередину; по-друге, бажання знати як виглядає студія зсередини сильно переважало небажання встряти в неприємності, тож крок вперед дався хлопцю без вагань. Двері зачинились за його спиною одразу ж, докидаючи будь-якій нормальній людині причин нервувати. На щастя Андрій себе нормальним ніколи не вважав, навспак, сприймав свої особливості як козир. І не безпідставно, саме попаяна реакція на потенційну небезпеку дозволяла йому тримати обличчя в найтемніші роки життя, що не тільки дивувало дорослих, а й змушувало їх сприймати його серйозно, ледь не боятися. З тих пір він встиг адаптувати свою поведінку під різні типи оточення, аби його сприймали не тільки ворожо, а й дружньо, залежно від оціненого ним ступеню небезпеки.
Одразу палитись на розгляданні інтер’єру не хотілось, раз його вже і так запросили, тож вартувало свпочатку закріпити свій статус проханого гостя.
– Привіт?
Прямо по центру студії на диванчику сиділа дівчина з полум’яним волоссям, в як це зараз називають «вінтажних» окулярах. Її насичено голубі очі різко контрастували з червоними пасмами і Андрій неочікувано спіймав дежаву, такий ж дисонанс в нього викликав однокласник, хлопчик сирота з сім’ї високопосадовців. Від її вигляду йому ставало млосно, але то пусте, не вперше.
– Я Андрій?
Вдруге він подав голос в спробі розпочати комунікацію, аж тоді дівчина перестала надміру уважно його роздивлятись і тяжко зітхнувши таки заговорила з ним.
– Це ти представляєшся чи в мене запитуєш? Каріна. Дан зараз принесе посуд, пуер будеш?
Десь він таке слово вже чув, але пам’ятав його значення доволі віддалено. Наче не наркота.
– Звісно. То ееем, а що то за бог що мене сюди привів?
В кожному слові він наголошував невпевненість в тому, що озвучує, якщо це якась секта, йому залюбки пояснять, але якщо якийсь жарт чи тест, потрібно мати можливість зробити вигляд, що він не викупив прекол і в богів не вірить, але і віруючих не засуджує. Здається так зараз прийнято. Край - подумають що він обкурений. І таке, здається, зараз прийнято теж.
– Та Дан трохи поплавлений на своїй вірі. Не християнин якщо ти про це. Мені якраз потрібна натура для скульптури, а сам Дан зморозився, мовляв мораль не дозволяє, але в його бога на всіх є план. І тут ти. Кумедне співпадіння але ніде правди діти, мені потрібна натура і так вже склалось - на вчора. Виручиш?
– Звісно, але ніколи не.. не знаю що робити.
Щось в обличчі Каріни змінилось, вона враз перестала виглядати стурбовано зосередженно, натомість стала спокійно зосередженою, дістала звідкись дощечку з наліпленим шматком глини і стаканчик різних інструментів, чимось схожих на хірургічні, в перемішку з пензлями, здається.
– Знімай штани і вставай правим боком до вікна, можеш он там спертись.
Минулого відвідування студії йому дуже бракувало цієї фрази, але замість такої гарячої і водночас крижаної Яни перед ним сиділа незнайомка, що дуже вже нагадувала його зниклого безвісти однокласника. Серйозність її тону не давала простору для сумнівів - йому дійсно зараз доведеться знімати штани перед нею.
– Насправді можеш просто приспустити до колін, а сорочку припідняти до ребер. Або зняти все, як тобі зручніше.
Мені зручніше бути вдягненим, якщо чесно.
Озвучувати цього він звісно ж не збирався. Без зайвих вагань приспустив штани і зняв сорочку, встав рівно там де йому було вказано.
– Так?
– Повернись до мене боком трохи. Ні, не так сильно. Ні, чекай.
Поки Андрій намагався зрозуміти як від нього хочуть щоб він встав, Каріна підвелась і підійшла аби самостійно правильно його поставити. Її теплі руки вхопити його стегна і впевнено повернули під потрібним кутом.
– Отак.
Вона заходилась приймати своє вихідне положення.
– Труси теж приспусти.
Ахуй. Ахуй це те що Андрій чимдуж намагався замаскувати своїм фірмовим складним їбалом покерфейсом. Для посилення ефекту він почав вдивлятись в інтер’єр, а щойно натрапив оком на знайомі предмети - його трохи попустило. Тепер, коли студія точно містить предмети з його сну, відступати не можна. Він підчепив великими пальцями край боксерів і потягнув донизу, знову випрямився і постарався максимально точно приняти задане Каріною положення. Можна було видихнути, скидалось що ситуація набула піку крінжовості і далі тільки простіше, аж тут відчинились двері. Точно, Дан ж ходив по якийсь там посуд, а значить мав повернутись. Сивоволосий застигнув в проході, не поспішаючи прикрити за собою двері і оцінююче вирячився на андрієві геніталії. Ситуація його явно не бентежила, судячи з усього, але викликала якийсь жахаючий інтерес. Дан зрештою зайшов і закрив за собою двері, але без коментаря видовище не полишив.
– Маєш гарного хуя. – Він підійшов до столика і почав розкладати маленький, ледь не лялькового розміру посуд: читири п’яльця і чайничок.
Боже милостивий, невже ще хтось прийде.
Каріна і собі поглянула на стіл.
– А ми більше гостей не чекаємо
Дан підняв очі на Каріну, а слідом запитально підняв брову. Цей погляд вона залишила без відповіді.
– Оце ви дівчата накручені, звісно.
– Ти просто нашого завлаби не бачив, він ходяче джерело накруту.
Андрій не відстрілював від слова зовсім, лише відмітив для себе, що лаба цілком ймовірно може бути та сама, в якій Яна бадяжила йому оту прутню.
– Ти ж будеш пуер?
Дан повторив питання Каріни але тепер Андрій принаймні допетрав, що мова іде про чай і ствердно кивнув.
Якийсь час всі троє мовчали, поки Дан возився з чаєм, а Каріна ліпила, Андрій знічев’я взявся розглядати студію. Він її одночасно впізнавав і не впізнавав, чи то через різницю в освітленні, чи то через вжиті тоді речовини, контури предметів нагадували відтінені силуети на стінах тієї ночі, диван, судячи з розміщення відносно інших меблів - той самий. Вікна заклеєні плівкою, поролон на стінах. Але ніяких мікрофонів чи музичної апаратури. Ще й ці двері, Андрій ніяк не пам’ятає щоб бачив їх того вечора, чому ж тоді вони здались йому впізнаними?
– Тирмай.
Андрій аж здригнувся коли збагнув що прямо перед ним стоїть Дан і протягує йому п’яльце з чаєм.
– А, дякую.
– Не думав зробити собі пірсинг на вуздечці?
Подумки Андрій здригнувся вдруге, не кожен день його ось так заводять в кімнату, роздягають, а потім ще й питають про інтимний пірсинг всякі вражаючих габаритів збоченці мужчини. Ще й стоячи так непристойно близько.
– Не затуляй мені вид
Роздратований дівочий голос врятував Андрія від відповіді на таке особисте питання.
– Вічно вам скульпторкам все заважає. – Дан закотив очі але всеж відійшов вдруге заливати чай.
– Створення скульптур душевно тонкий і технічно складний процес, тому будь ласкавий, не відволікай мені натурщика своїми дотошними питаннями. Якби він хотів собі пірсу - прийшов би до тебе на студію.
– Ой ну вже і запитати не можна.
– В бариста свого питай, любчику, йому б така ідея неодмінно сподобалась.
– Не буду я в нього таке питати. Принаймні поки що. В мене до нього серйозні наміри.
– Не сміши мої глечики, кілька сесій шибарі і розбіжитеся.
– Він не такий.
– А який він? Ти його скільки разів бачив взагалі? Так за ним упадаєш, а він либонь вже готовий розбити тобі серденько. Знову будеш бавитись селфхармом потім, і не кажи що я тебе не попереджала.
– Не селфхармом, це шрамування, я тобі вже казав! Вона часом така занудна, – Дан раптом звернувся до Андрійя, так що той аж згадав що теж присутній в кімнаті, а не просто новомодний ситком собі дивиться.
– Та наче ні, либонь турбується, – Впевнено але помітно тихо відповів Андрій.
Здається Дан знайшов його зауваження слушним, і затих собі, обмірковуючи. Тим часом ожвавіла Каріна, вона відклала дощечку та інструменти.
– Можеш вдягатись, дякую.
– Так швидко?
Андрій не міг зрозуміти, це кінець процесу позування чи тільки перерва.
– Решту я можу доліпити вже без натури, а ти хотів би ще попозувати?
– Я був би не проти, цікавий процес, медитативний.
– Знаєш, в мене таке відчуття, що я звідкись тебе пам’ятаю. Ти ж ще вчишся? На кого?
– Фізика, політех.
– Фізика, політех… хм, хм, хм, точно! Дискусійний клуб!
– Ти ходила в політехівський дискусійний клуб?
– Я ходила слухачкою на вашу потасовку з КПІшним дискусійним клубом, ти тоді так активно срався з їх головою, я думала у вас буде бійка. Або секс.
– Я теж думав що у нас буде бійка. Шкода що тоді була нічия.
– Ви чубилися як божевільні, ще й схожі такі з вигляду, хлібне було видиво. Я з тих пір почала в дискусійний ходити, ще й коліжанку притащила, але їй там не надто сподобалось.
– Чому?
– Ну, вона приходила туди дискутувати, такі швидко вичерпуються.
– А ти?
– А я приходила туди дивитись на людей, я таке люблю, як ти міг помітити.
Був доволі пристойний шанс, що Каріна і є тією самою коліжанкою Яни, щонайменше, шанс що ці двоє знайомі. Андрій нарешті згадав що досі стоїть напівоголений і заходився вдягатись, ризикнувши підтримати дівочий напівфлірт.
– Тоді можеш кликати мене ще, з радістю побуду об’єктом твого погляду.
– Наступного разу краще приходь одразу до мене додому, там достатньо тепло щоб роздягути тебе повністю.
На ділі їх флірт радше скидався на змагання в нахабстві. Зрештою, Андрій обмінявся контактами з дивною парочкою в майстерні і зі спокійною душею побрів додому. На сьогодні він зробив достатньо, тепер у нього є привід таскатись на ту студію доти, доки потрібно. Той факт, що Тамара так йому і не писала, тепер бентежив його трошки менше. Можна було спокійно готуватись до наступного екзамену.
– Чотири. Але такий студент як ви може і краще.
А чи хоче…
– Дякую, хорошого вам дня!
Андрій вийшов з кабінету і одразу ж потягнувся перевіряти телефон. Він вібрував кілька разів підчас екзамену, цілком ймовірно що писала йому !нарешті! Тамара. Так, власне, і було. Зогляду на сповіщення, вона видалила кілька своїх повідомлень і залишила тільки одне: «на нашому місці, о шостій». До шостої лишень дві години, хлопець встигав і перекусити і перекурити. І навіть бути впійманим, щоб його, старостою.
– П’ять?
– Четвірка.
– Здаєш позиції!
– Старість. – Андрій товариськи всміхнувся, примруживши очі. І так було зрозуміло, що Дену не його бали потрібні були. – Я тобі напишу ввечері, а завтра зустрінемось трохи заздалегідь, за годину до зустрічі з дівчатами.
– За півтори.
– Гаразд, за півори. Але зараз, вибачай вже, справи.
Справи…
Сонце ще заледве сідаючи розкидувало блискітки на мокрій бруківці личакова, якою ще годину тому ходив дощ. Тепер нею крокувала пара колишніх коханих і, як випливало з розмови, теперішніх співучасників. В найкращих традиціях цього місця - було тихо і смертельно людно.
– Ти не розумієш, він тобі не пересічний барига, в нього була доста продумана, до найменших дрібниць, схема. Він жодного разу за ці два роки не схибив, ніколи не мав проблем, ніде не засвітився. Так майстерно прораховував всі імовірні варіанти розвитку подій, шанси що його б загребли тупо нульові. І сам би він без мене не звалив, тим більше що тільки і чекав, коли я вже на зовсім повенусь, аби не літати до мене кожних вихідних, он навіть квартиру у Львові зняв, речі свої перевіз, на заочку перевівся.
– То він до тебе ще й літав весь час? Ти ж казала наче не з мажорів твій тіп.
– Він з поважної родини, але ну, не видатних прибутків. В нього багато схем було де дістати грошей, він особливо мені не розповідав, казав тільки, що на час зі мною він завжди заробить.
– Фу, як вульгарно.
Тамара закотила очі. Тільки Андрій міг на стільки одновимірно сприймати фразу що буквально тонула в контексті.
– Так от до чого я, в нього тільки один блокнот був, де він робив замітки, зашифровані, звісно ж. І на період з дня його зникнення аж до кінця блокнота в нього лише одна нотатка - про зустріч на день міста. Я уявлення не маю як її розшифрувати повністю, я ідентифікувала лише час і місце, але що він мав там зробити чи що збирався там передати, і тим більше кому?
– А хто має поняття?
Тамара вирячилась на Андрія ладна вбити його за таке питання.
– Ти знаєш якихось його товаришів? Родичів? Партнерів по бізнесу? Не сам ж він ту наркоту варив, фасував, продавав і купував в одному флаконі. Якісь його зв’язки у тебе є?
– Ми часом бачились з його друзями в Києві, але я не маю контактів нікого з них. Та і бізнес він мутив подалі від людей з якими близько спілкувався.
– Це він тобі так казав?
– Не смій робити вигляд, що я б не зрозуміла, коли мені брешуть. Зокрема коли мені бреше людина з якою я сплю.
– Він тобі наркотики продавав, от вже і бізнес подалі від близьких.
– Та не продавав він мені їх. І моїм бізнес-партнерам теж не продавав. Так, відсипав мені часом щось дуже чисте і в дуже помірних кількостях, сам майже не вживав і мене просив кинути. Я не знаю нікого, хто міг би допомогти мені з цим, крім тебе. Я знаю що тобі стане клепки, будь ласка, глянь його записи, якщо встигнеш.
– Не барига а мати тереза, їй богу. Припустимо я зрозумію значення нотаток, а що тоді? І на біса ти так довго тягнула з тим щоб віддати мені їх на дешифровку?
– Я не була впевнена що саме збираюсь робити. Але мені сьогодні підтвердили, що на завтра є вільні люди, тому я хочу аби ти пішов на ту зустріч. Ти його зросту і комплекції, в тебе таке ж чорне пряме волосся, а ще ти майстерно витягуєш з людей інформацію та імпровізуєш. Найманці будуть поруч аби підстрахувати тебе, але вони зможуть хіба що налякати замовника, а я боюсь починати з грубої сили в такій делікатній справі.
– Може мені ще й наркоту замість твого кавалєра їм продати?
– Ніякої наркоти, суто на випадок, якщо замішана поліція.
– Ти ж щойно казала, що не замішана.
– Просто аби виключити ризики. Можливо ця зустріч взагалі ніяк не пов’язана з його зникненням. А може справа саме в тому, що він збирався завтра передати. Будь ласка.
Пара перетнула поле почесних поховань, ставало помітно прохолодніше і ні продовжувати цю прогулянку, ні продовжувати цю розмову Андрієві не хотілось. Внутрішньо він вже давно погодився, і всі відмовки і дорікання висловлював радше в ім’я формальности опору.
– Гаразд. Давай той свій блокнот.
– Там є розшифровка часу і місця, щоб подати хлопцям знак що справи кепські - піднімеш обидві руки вверх над головою.
– Як я буду знати де ті хлопці?
– Вони працюють чисто і непомітно, навіть я не знатиму де вони і як виглядають, просто будь певен що вони там.
План надійний як швейцарський бляха ніж.