халепа ходяча
Фільми
0+
Джен
Пітер Паркер
Фіклет
Ангст
Заборонено
  • Забороняю перекладати роботу російською
  • Забороняю розміщувати роботу на рос.ресурсах
Немає схованих позначок
вт, 08/09/2022 - 00:35
вт, 08/09/2022 - 00:35
7 хвилин, 48 секунд
Читачі ще не додали роботу у збірки
1
Навіґація

Й лише на одне питання він ніколи не давав відповіді:

Вибачте, а хто стане новою Залізною людиною?

Пітер Паркер ніколи не був звичайною дитиною. І справа навіть не в здібностях людини-павука, не в суперкостюмі і не в тому, що він був неймовірно розумним.

Пітер Паркер втратив три батька до того, як став повнолітнім.

Життя Пітера Паркера було понівечено і розбито.

Пітер Паркер не знав, що робити далі.

 

Пітеру Паркеру остогидли загальні співчуття і допитування, але він з останніх сил залишався “доброзичливим сусідом”, коротко і крізь зуби відповідаючи заздалегідь підготованими фразами:

Так, я був там. Так, Доктору Стренджу було про це відомо. Ні, я не маю ніякого уявлення, чому це зробив саме містер Старк. Так, Пеппер та Морган зараз не вдома. Ні, я не можу сказати, де вони знаходяться.

Хеппі міг ним пишатися. Тоні б ним пишався.

 

Й лише на одне питання він ніколи не давав відповіді:

Вибачте, а хто стане новою Залізною людиною?

Якби хтось знав, наскільки сильно це його ранить. Невже вони зовсім не розуміють, що не може бути ніяко “нової” Залізної людини? Він був один. Єдиний в своєму роді. Абсолютно неповторний і незамінний.

І мертвий. Мертвий, чорт забирай. А все, чого бажають всі ці люди — нового героя, який, за потреби, врятує їхні дупи.

 

Пітер Паркер ненавидів за це кожного з них. Так само, як ненавидів всі ці плакати, свічки, репортажі та статті в газетах і на сайтах. Бо, насправді, ніхто з цих людей не відчував цієї жахливої втрати так, як її відчував Пітер. Ніхто з них не знав Тоні Старка по-справжньому. За життя вони всі ненавиділи його — за успіх і за те, що “йому все так просто дається”. Як тільки він помер, всі раптово зрозуміли, що він-то був чудовою людиною!

Пітера нудило від кількості лицемірства в цьому місті. Його нудило від самого міста — цього або будь-якого іншого. Люди, насправді, всюди однакові.

 

Пітер Паркер замикався в своїй кімнаті і плакав. Довго, не криючись. Мав надію, що разом зі сльозами вийде і цей клубок, що стояв йому поперек горла. Клубок не зникав. Містер Старк не повертався. Одні й ті ж події повторювались кожного дня. Пітер Паркер патрулював вулиці. Пітера Паркера ловили камери та журналісти. Пітеру Паркеру нескінченну кількість разів приносили співчуття. Хто б знав, наскільки байдужі Пітеру Паркеру їхні співчуття.

Хто б знав, наскільки Пітеру Паркеру вже все байдуже.

    Вподобайка
    3
    Ставлення автора до критики