Юнгі

Бантан зайшли в маленький ресторан на розі, в повітрі витав запах соджу і шкідливої їжі поки вони пробирались до маленької (дуже маленької) кабінки. Вони ще не дебютували, тому відносно мало людей знали хто вони такі. Однак вони хотіли зберегти хоч якусь анонімність. Зрештою в хлопці мали кілька шанувальників то тут то там з soundcloud, vlive і всього того що вони робили готуючись до дебюту. Вони багато працювали й дійсно багато зробили.

Саме тому вони безперечно заслужили цей вечір у барі без стресу, без практики, без страху майбутнього, вечір, щоб просто випити, посміятися та можливо трохи краще зрозуміти один одного. Звичайно коли ви разом 24\7 ви безперечно познайомитесь, але… наскільки добре ви можете знати один одного коли постійно працюєте? І питання яке хвилювало всіх, було таким, наскільки вони добре знали Мін Юнгі?

Звичайно, в загальному вони знали, що він був геніальним репером. Він був милим. Він був добрим. Він був до біса талановитим продюсером і хто знає, що ще в ньому ховалося (вони хотіли знати). Він був з Тегу і його майже нічого не лякало. В гуртожитку він вправно підтримував порядок. Він завжди піклувався про них всіх. Але… хто піклувався про нього? Це було питанням.

Чонґук, Чімін, Техьон і Намджун сиділи з одного боку столу, Сокджин Юнгі та Хосок - з іншого. Відразу гучний сміх молодших заповнив простір, а Намджун махаючи руками намагався зменшити гучність на кілька знаків після коми. Саме так почалася ця ніч.

.

.

.

«А потім мені довелося йти по нього під дощем, після цього він кинувся на мене ридаючи й вибачаючись!»

Чонґук насупився, а його обличчя почервоніло. «Чімін-хьон!» Юнгі усміхнувся про себе нижче натягуючи кепку. Йому подобається сидіти з іншими хлопцями, слухати їхні розмови, бачити як вони сміються, як справжня родина. Ми справді почали зближатися. Припустив він сміючись про себе. Він став ближчим до їх усіх, за весь час, що вони працювали разом над своїм дебютом.

Юнгі, як би він не намагався надто не прив’язуватися, тепер офіційно піклується про них. Він хотів, щоб вони були щасливі. Тож з усіх сил намагався зробити все можливе, щоб допомогти їм залишатися такими. Немало значення ні те, що ніхто не знав про те звідки він родом, чи про його особисте життя, або про те, що музика це буквально єдина річ що по-справжньому належала йому. Неважливо, що він ніколи не розповідав про те, що майже втратив все через травму плеча. Їм непотрібно було цього знати. Життя в той момент було хорошим таким яке воно є. Все було нормально. Він був в порядку. І він переконається, щоб все так і залишилося.

Важке зітхання Намджуна привернуло увагу Юнгі. Ледве лідер почав щось їсти з дешевої їжі що вони замовили, як знову приклався до пляшки. Його щоки почервоніли. Юнгі стримав слізливе зітхання. Він не знав коли зупинитися з алкоголем.

«Знаєте, ніколи навіть не уявляв, що дбатиму про вас усіх…» Почав Намджун одну зі своїх сентиментальних промов, що говорились тільки тоді коли він п’яний. І звичайно, інші його підтримали. «Ні, справді саме це я маю на увазі,» наголосив Намджун зі скляними очима. «У нас усіх були дивні перші враження один про одного». І справді. Легка симпатія Чонґука до Намджуна, Юнгі вперше зустрів Хосока в спідній білизні, усі помилково думають, про Техьона як про якогось багатого хлопця, Юнгі думав, що Сокджин був просто щасливчиком з гарним обличчям… одним серед багатьох таких же.

Чімін розсміявся зробивши ще один ковток з пляшки. Зараз вони були втрачені для світу, але кого це хвилює? Вони були щасливі і це єдине, що має значення. «У нас всіх були дивне перше враження один про одного, але погодьтесь, перше враження про Юнгі-хьона було найгіршим, чи не так?» Юнгі підвів очі коли всі ствердно вигукнули. Його капелюх був низько спущений, ховаючи обличчя, але він чітко бачив усі їхні усмішки, коли вони всі як один погодились, що перше враження про нього було просто жахливим.

Вони говорили про те, що він був таким закритим, холодним і відчуженим, а сарказм супроводжував кожну розмову. За словами Намджуна Юнгі завжди поводився як мудак коли справа доходила до музики. Сокджин говорив, що він був відверто неповажним, Хосок описав його як зазвичай трохи сварливого і некомунікабельного. А всі макне його взагалі боялись.

Серце Юнгі завмерло. Це таким вони його бачать? Злим, байдужим до них. Справді? Коли інші продовжили розмову він схопив пляшку з пивом, щоб відпити до половини.

«Юнгі точно змінився,» зауважив Сокджин і Хосок з Намджуном погодились, що він став більш м’яким і відкритим з ними. Йому стало комфортніше знаходитися поруч.

«Раніше здавалось, що ми лише поверхнево здогадувалися про те яким насправді був Юнгі-хьон, але з кожним днем дізнаємося, щось нове, все більше і більше,» сказав Намджун усміхаючись.

Техьон і Чімін прокоментували те, що він часто удає, ніби йому байдуже, хоча насправді це не так.

Чонґук усміхнувся широко розплющивши очі. «Юнгі-хьон надзвичайно розумний і талановитий. Я хочу і надалі вчитися у нього і дізнаватися про нього!»

Сокджин тихо посміхнувся, злегка штовхнувши Юнгі плечем. «Напевно я висловлю думку всіх коли скажу, що ми всі хотіли б і продовжити знайомство з нашим геніальним продюсером». Юнгі відчув що емоції захоплюють його зібравшись в горлі. Вони хотіли дізнатись про нього більше, хотіли, щоб він відкрився їм. Чи любитимуть вони мене так само коли дізнаються що я пережив? Чи приймуть мене таким?коли усвідомлять мій тягар і демонів в моїй голові й голоси в ночі, що ніколи не полишають розум у спокої. Чи може я більше не буду самотнім?

Це здавалось надто гарним, щоб бути правдою. Емоції перемогли перш ніж він зміг їх приборкати. Він тихо шмигшув носом закривши рота руками. Напевно це стало переломним моментом, коли настала тиша і всі погляди схрестились на Юнгі. Раптом він заплакав закривши руками обличчя, а капелюхом ховаючись від очей. Але того як тремтять його плечі було достатньо.

«Боже, Юнгі…» Коли пролунав тихий голос Сокджина старший обійняв його. Раніше б Юнгі відштовхнув його, або відсунувся відчуваючи дискомфорт від дотику чужої людини, але сьогодні ввечері, коли алкоголь вирував у його крові, а сльози текли по обличчю він дозволить своєму єдиному хьону себе обійняти. «Юнгі, що не так?» Лагідно поцікавився Сокджин.

Техьон стурбовано озирнувся, він ненавидів коли в групі відбувалися конфлікти. «Це через те, що ми сказали? Хьон, я клянуся, що ми не хотіли тебе образити!»

Хосок обійняв Юнгі за плечі. «Ми любимо тебе, хьон. Без тебе Бантан не були б такими як є, не зважаючи на перше враження».

Намджун кивнув перехилившись через стіл. «Хьон, навіть коли ми сперечались то я все одно захоплювався тобою і поважав. Тепер ми друзі і я дуже радий цьому!»

Вони продовжували говорити, що люблять його і що будуть поруч та в решті решт він не витримав цього. Він хотів розповісти їм усе… І він почав говорити. Він розповів їм, що ніколи не хотів бути таким холодним з ними, розповів як він усе своє життя намагався відчути себе потрібним і коханим. Він розповів про свою пристрасть до музики про відсутність підтримки з боку батьків, як він марно намагався продати свої треки на вулиці. Про вечори коли він обирав між їжею і проїздом додому на автобусі. Він розповів про депресію, про голоси в голові, що постійно говорять, що він недостатньо хороший, що цього ніколи не буде достатньо.

«Мій світ був холодним тому, щоб вижити я мусив стати таким же, холодним і жорстоким.» Він опустив голову уникаючи їхніх поглядів, а сльози продовжували текти по його щоках. «Але я не жорстокий. Одного вечора цього стало забагато і я майже… майже…» Він почув зітхання і йому знадобилось кілька секунд, щоб продовжити. «Мене б не було тут, поруч з вами. Мені було важко платити за навчання в коледжі та залишатися стажистом і …»

Він розповідав їм більше і більше про себе про своє життя включно з травмою плеча, що так і не зажила і час від часу нагадувала про себе. «Я просто…» Він глибоко вдихнув і нарешті поглянув на своїх товаришів по групі, готуючись до емоцій на їхніх обличчях. Він не знав, що хотів побачити. Не знав на що сподіватися, чого очікувати. Він не знав. «Я просто був таким самотнім весь час». Юнгі оглянув їх мокрими від сліз очима і побачив, що в них також течуть сльози по обличчях. Звичайно випивка могла зіграти роль (його зізнання також), але… але всі усміхнулись йому. Вони вислухали його. Вони любили його. І він…

«Я більше не один. Ви всі тут зі мною,» щиро усміхнувся Юнгі. «Тож дякую».

На обличчі Намджуна розцвів лідерський вираз обличчя, такий у нього з’являвся тоді коли він був максимально серйозним. «Ти ніколи не почуватимешся самотнім. Не знову. Не тоді коли ми тут».

Хосок кивнув. «Хьон, ти дуже сильний. Ти куленепробивний. Але тепер ми всі разом станемо такими».

Кожен дав собі афірмацію, закріпив ці слова в голові. Юнгі подивився на хлопців які так його любили й щиро усміхнувся. «Разом?»

У відповідь пролунало шість голосів. «Разом».