Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
«Я вважаю, що цю мелодію краще перемістити на початок пісні» розмірковував Юнгі, клацаючи курсором мишки по екрану. Намджун підсунув обличчя до монітора, через що Юнгі скривився і не дуже делікатно відштовхнув того плечем.
«Хмммм…»
Репер ледве стримав бажання закотити очі. Йому не потрібно було бачити Намджуна, щоб зрозуміти, що означає це «Хммм…». І все ж він повернув голову в бік щоб кинути на Намджуна примружений погляд. «Що?»
Осел. Намджун навіть не подивився на нього, усе ще пильно вдивляючись в екран. Однак посмикування куточків рота видавало той факт, він був почутий голосно і чітко. «Нічого,» коротко відповів він. «Хоча, на мою думку – мелодія прекрасно звучить там, де була з самого початку. Вона відповідає моїм текстам».
Юнгі обурився, його рівень дріб’язковості досяг свого апогею. «Чесно кажучи, я не впевнений, чи твій текст повністю відповідає настрою та почуттям пісні, ну знаєш тієї яку написав я».
Намджун кинув на нього трохи ображений погляд. «Можливо, пісня яку ти створив не відповідає моїм текстам».
Інший репер звів брови. «Я щойно сказав, що твій текст не збігається з моєю піснею».
«Це твоя пісня не збігається з моїм текстом».
Юнгі скрипів зубами кидаючи гострі погляди в сторону Намджуна, а той просто дивився у відповідь. Вони стояли один навпроти одного з насупленими обличчями і схрестивши руки на грудях – це була справжня битва за музичне домінування. Вони довгий час працювали разом і очікувалось, що вони порозуміються. Та де там, їх було вже не зупинити. Банг-ПД знав про це. Намджун це розумів. І десь дуже глибоко в душі Юнгі також розумів це. Вони вже робили це раніше і могли б повторити знову.
Але байдуже.
Якимось чином, коли вони лишались в студії лише вдвох (без Хосока, що відчайдушно намагався бути посередником між ними) вони поверталися до старих звичок. З одного боку це втішає. З іншого дратує. Але все лишалось таким же. Юнгі подобалося знати, що попри те, що все навколо змінюється (тепер вони повинні співати і танцювати! Що далі буде, повністю рожева концепція?), Юнгі цінував, що його стосунки з Намджуном (якими б вони не були) залишаються незмінним. Хоча можна було б обійтися без такого ставлення і очевидної неповаги. До речі…
Намджун знизав плечима і на його обличчі засяяла зухвала посмішка. «Можливо тобі просто потрібно трохи змінити твою так звану композицію». На це Юнгі лише роздратовано хмикнув перед тим як взяти відповідальність на себе і як доросла людина бути вище цього. Він повернувся до роботи над піснею повністю ігноруючи всі пропозиції Намджуна і наспівуючи щось у його бік. Врешті решт Намджуну увірвався терпець.
«Хьон! Ти можеш перестати поводитися як дитина? Я тебе чимось образив, що ти тепер не приймаєш жодну з моїх ідей?»
Юнгі був виснажений. Він відкинувся на спинку стільця, підвівся так і не поглянувши на Намджуна обернувся. «Мені потрібна перерва». З цими словами репер піднявся на дах. Тепер зітхання Юнгі не містило гніву, яке він не відпускав щоб триматися перед Намджуном. Це була проста втома.
Він був страшенно втомлений.
Втомився намагатись не відставати від світу, що постійно мінявся.
Втомився щоразу йти на компроміси заради мрій.
Набридло постійно поступатися Намджуну.
Він справді хотів працювати разом. Але його гордість була сильнішою. Він хотів зберегти своє яскраве полум’я, але вогонь в його очах з кожним днем тільки тьмянів.
Юнгі вдивлявся в архітектуру міста. Цікаво, як все це виглядатиме через роки. Чи буду я так само стояти на цьому даху? Чи буду десь кращому місті? Чи це буде щось гірше? В голові промайнула картина, усмішка з ямочками на щоках та очі, які палають таким полум’ям, що його власне і поруч не стояло з ним, і це дуже дратує. Чи буде Намджун так само поруч зі мною?
«Хей, хьон».
Юнгі повернувся, на мить його очі засяли, хоча за секунду обличчя скривилося. Так, я все ще злюсь на нього. Я забуваю через що я злився. До біса все, він збирався йому це сказати. «Чого тобі,дурню?»
«Просто хотів побачити зірки». Юнгі знову підняв брову (він доволі часто це робив коли Намджун поруч), та той лишався спокійним. Він перехилився через поручень, щоб оглянути місто. Через кілька секунд Юнгі приєднався до нього. Кілька хвилин вони стояли в тиші поки Намджун не заговорив. «Я хочу з тобою ладнати і працювати разом». Юнгі озирнувся на співрозмовника, але коли помітив що Намджун не дивиться на нього то знову перевів погляд на місто. «Я хочу, що б ми разом досягли успіху. Мені необхідно, що б ми досягли успіху. Я думаю, що ти зі мною погодишся». Юнгі щось буркнув і Намджун повернувся до нього з легкою усмішкою. «До того ж, ти доволі вправний як продюсер».
Юнгі усміхнувся «Я» . Почуття провини стискало його серце і він зізнався. «Ти теж до біса вмілий. І твої тексти нічого так».
Намджун засміявся відкинувши голову. «Ці слова, напевно вбили тебе, чи не так?»
Юнгі штовхнув його окинувши глузливим поглядом. «Не думай занадто багато*».
Той лише пирхнув «Звичайно ні. Це твоя робота, так?»
«Ну ти і нахаба». Вони так і стояли ще деякий час перш ніж Юнгі порушив стабільну тишу несвідомо наблизившись до Намджуна. «На мою думку єдиний спосіб як ми все це повинні завершити, то тільки разом. Це єдиний спосіб. Для тебе, для мене, для всіх». Коли Юнгі обернувся, то Намджун уже тримав простягнуту руку з усмішкою, що нагадувала про їхню першу зустріч.
«Значить мир? Ми партнери?» Намджун зробив паузу, щоб швидко додати: «Нам не обов’язково бути кимось більшим». Юнгі потис його руку подарувавши власну усмішку. «Я вірю, що колись ми станемо друзями».
«Зрештою, ми не вбили один одного за ці майже два роки. Що може статися, якщо в нас буде трохи більше часу?».