Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Коли Юнгі вперше зустрів Сокджина він розгубився. Було в старшому щось таке… не таке. І справа була в тому, що Юнгі усвідомлював наскільки це було ідіотизом. Йому повинно стати легше від того, що він не найстарший в групі. Додаткова відповідальність за добробут шести підлітків лягла б на його плечі. Бачить Господь, він цього не хотів.
Отож, прибуття Сокджина слід було прийняти як благословення в житті Юнгі. Але все ж таки… він знав, що цей хлопець тут не тому, що він хороший співак, репер чи танцюрист, а… віжуал? І це занепокоїло Юнгі. Хоча спостерігаючи за тим, як Сокджин освоювався в групі, репер розумів, що йому немає на що скаржитися.
Сокджин був іншим.
Він був чемним:
«Ой, вибач, Юнгі-сі, я буду уважніше дивитися куди йду».
«Дякую за допомогу, Хосок-а , я продовжу працювати над цим».
«Чимін-а, тобі потрібна допомога?»
Він працював не покладаючи рук:
«Сокджин-сі, будь ласка, попрацюй і ще над своїм вокалом. Він міг би бути кращим».
«О, звичайно, я продовжу тренуватися».
«Сокджин-хьон, третя година ночі».
«Мені просто потрібно удосконалити цей крок!»
Він був позитивно налаштований:
«Мені знадобився тиждень, але я зміг закінчити чернетки!»
«Намджун-а, скажи мені, коли я помилюся. Я намагатимуся не робити ту ж помилку двічі».
Тому не зрозумійте Юнгі не правильно: йому подобалася ця сторона Сокджина. Він щиро захоплювався цим (зрештою, він бачив, що більша частина стажистів не аби які ледарі). Однак… Сокджин стартував трохи легше ніж інші, він мав простіше життя. Це хвилювало і пригнічувало Юнгі. Чи доводилося йому страждати так само як страждав Юнгі? Чи доводилося днями й ночами працювати заради своєї мрії? Чи може він коли-небудь робив вибір між проїздом на автобусі додому і їжею?
Юнгі не знав, як реагувати на його присутність, тому, робив те ж що і завжди у такій ситуації – уникав її як чуми.
Зрештою, як би важко Сокджин не працював зараз, він не протримається довго, чи не так? З ними, молодими людьми, що постійно боролися за те, що б прожити наступний день, він не витримав би цього. Але… Сокджин наполегливо йшов далі.
Попри це Юнгі завжди був холодним з ним. Завжди грубе «Сокджин-сі». Кожна зморшка на обличчі, кожен рух очима – все дратує його. Та Сокджин ніколи не полишав спроб налагодження стосунки. Чи то була гаряча їжа, яка чекала Юнгі, коли той повертався зі студії дуже рано вранці. Чи пляшка води після особливо виснажливої танцювальної практики (хоча Юнгі і знав, що вода Сокджину потрібна більше ніж йому). Або коли Юнгі пропускав сніданок, то у нього завжди була якась їжа у задній кишені (Сокджин завжди знав коли Юнгі пропускав сніданок).
Він був непохитним щодо нього. (В тім він був до біса хорошим вокалістом, хоча Юнгі і не говорив цього вголос). А все-таки, коли хтось над ним так трясеться, то це дратує.
Юнгі був наймолодшим у власній сім`ї, він звик, що протягом усього дитинства старший брат завжди доглядав за ним. Минуло багато часу, і Юнгі, можливо, просто не помічав змін, але невже так погано, якби він дозволив Сокджину подбати про нього після багатьох років спроб (і невдач) зробити це самотужки?
.
.
.
Але все змінилося коли Сокджин захворів.
.
.
.
Юнгі вийшов з кімнати гуртожитку ліниво потираючи очі. Ранок (лише сьогодні) у нього був вільний, але внутрішній годинник змусив вкотре прокидатись рано. Вони майже завершили дебютні пісні і більшу частину студійних записів. Весь минулий тиждень Юнгі працював без відпочинку, тому, очевидно, побачивши це, менеджери змилувалися над ним і дали кілька годин на відпочинок, перед тим як в обід повернутися до танцювальної практики.
«Можливо, після сніданку я зможу трохи попрацювати…»
*ГУРКІТ!*
Його увагу привернув звук розбитого посуду тому Юнгі кинувся в сторону кухні. Відразу ж він помітив фігуру, що стоячи на колінах згорбилася над уламками тарілки, і збирала їх закривавленими руками.
«Сокджин-сі?»
Сокджин підняв голову і кліпнув кілька разів, здавалось, що він не відразу помітив присутність Юнгі. Його очі були надче затуманені, ніби він не контролював своїх рухів. Це бентежило.
«О, Юнгі. Я розбудив тебе? Пробач. Я знаю, що сьогодні в тебе вільний ранок, тому я намагався приготувати тобі сніданок і…»
«Твої руки, - перервав того Юнгі і Сокджин повільно опустив погляд. – Ти кров`ю стікаєш».
Як і очікувалося, на його долоні був тонкий слід крові. Сокджин похитав головою, а в його голосі звучали печальні нотки. «Вибач, вибач мені, у мене трохи запаморочилося в голові і я впустив тарілку. Напевно мені треба знайти рукавички чи щось таке, і я…» Він відвернувся бурмочучи щось незрозуміле.
Юнгі зітхнув, відзначивши, що в ньому розгорається занепокоєння. Він божевільний? «Не бери скло голими руками». Репер взявши ганчірку присів, щоб допомогти зібрати і утилізувати скло належним чином. Витерши руки він повернувся до Сокджина, який витягував з шаф інгредієнти.
Він робив це щодня, але сьогодні щось було не так. Можливо, не таким було те, як він прибирав використані столові прибори. Або як від бурмотів собі під ніс. Або те, що він ледь тримався на ногах. Через кілька хвилин Юнгі не витримав цього. Він підійшов до Сокджина, схопив того за руку і повернув до себе.
«Юнгі, що…»
«Ти гориш». Він, стиснув губи і потягнувся, щоб торкнутися чола Сокджина. Старший відмахнувся і нахмурився. «У тебе висока температура».
Сокджин відштовхнув руку і зробив крок назад. «При всій повазі, Юнгі, але зі мною все добре. Просто погана погода». Він повернувся до приготування їжі для решти групи. «Тепер мені треба приготувати сніданок, перед вокальною практикою». Його слова перебивалися нападами кашлю і Юнгі з тихим стогоном потер скроні. Він справді божевільний? Він не може працювати в такому стані. Про що він взагалі думає ?
Він зробив кілька кроків вперед, щоб допомогти Сокджину випрямитися, але завмер коли той підняв палець зупиняючи його. Коли Сокджин сам піднявся і продовжив роботу, ніби нічого не сталося, то Юнгі все усвідомив. Він такий же як і я. Все здалось таким очевидним. Бажання довести щось собі та іншим. Відчуття, що зробленого завжди недостатньо. Відверто байдуже ставлення до власного здоров`я. Сокджин нагадує мені мене самого.
Юнгі зробив глибокий видих, стиснув долоні і рішуче кивнув собі . До біса.
«Сокджин-сі»
«Що?»
«Ти не можеш працювати». Сказав Юнгі і підійшов ближче. «Ти візьмеш ліки і ляжеш спати». Сокджин похитав головою, протест збирався злетіти з його вуст. Юнгі не дав цьому шансу. «Вперед. Це не прохання». Репер взяв його за руку переплівши пальці, щоб сильніше тримати. (Тільки, щоб старший не втік, от і все). Сокджин скаржився весь час, але Юнгі заткнув його штовхаючи на ліжко. «Зачекай, я зараз принесу твої ліки».
Так пройшов ранок Юнгі – в біготні туди сюди, з крихітної кухні, до ще меншої спальні за ліками, їжею, водою, теплими та холодними компресами… будь що, щоб Сокджину стало краще. Здавалось, що коли Сокджин зрозумів, що на роботу його не відпустять (Юнгі вже поговорив про це з Намджуном і менеджерами), він дозволив собі хворіти. Юнгі випровадив учасників з гуртожитку, щоб ніхто не заразився. А Сокджин? Він, зрештою, впав у гарячку.
Іншими словами, він, чорт забирай, марив.
Юнгі поклав на чоло ще один холодний рушник і підтягнув ковдру до підборіддя старшого повністю вкривши того. Можливо Юнгі і був наймолодшим у своїй сім`ї, але знав, що робити при підвищеній температурі. В цей момент Сокджин заговорив високим хриплим голосом, таким не схожим на звичний низький і мелодійний.
«Юнгі-сі»
«Що?»
«Юнгі-сі, Юнгі»
Юнгі клацнув язиком, кидаючи на іншого погляд. «Що? Ти можеш говорити щось інше».
Очі Сокджина примружилися, а зіниці розширилися. Його голос став таким нещасним, а від його слів Юнгі відчув як в районі живота зібрався клубок з почуття провини. «Чому я тобі настільки не подобаюся?»
Юнгі завмер на місті складаючи рушник, але підняв погляд. «Що?»
Сокджин насупився відводячи очі. « Я тобі не дуже подобаюся. І я… я намагався дати тобі трохи простору, як мені порадив Намджун-а і я намагався бути з тобою милим і сподівався, що ти врешті помітиш, що я не погана людина, а ти просто… Я знаю, що не імпоную тобі і я хочу знати чому. Як я можу виправити це».
Юнгі кліпнув. І знову. І ще раз. Він почував себе жахливо. Сокджин весь цей час помічав неприязнь Юнгі (Оглядаючись назад він розумів, що мав би бути менш очевидним). Незважаючи ні на що, він намагався посміхатися, бути ввічливим і піклувався про нього. Найгіршим у всьому цьому було те, що він навіть не розумів , чому йому так не подобається Сокджин. Принаймні, це не ті ж відчуття.
Тепер він розумів, що помилився щодо Сокджина. Він дуже сподобався Юнгі. Юнгі захоплювався ним. «Я…мені так шкода Сокджин-сі». Він схилив голову перебираючи пальці. «Це правда, що ти мені відразу не сподобався. Я думав про те, що ти ніколи не страждав як я, думав, що ти був просто дитиною з багатої сім`ї яка робить все це просто для потіхи. Що тобі байдуже на музику, на вплив, на нас…»
Юнгі знайшов руку Сокджина під ковдрою стиснув її і гірко посміхнувся. «Я так помилявся ,тепер я бачу, що це була дурна причина не любити тебе. Ти день у день старанно працюєш, навіть коли це не потрібно. Ти вливаєш всього себе в Бантан і в усіх нас. Я вдячний тобі за це, я радий, що ти мій хен у цій групі, що ти завжди дбаєш про мене».
Репер глибоко вдихнув, злегка похитав головою. « Так… так. Вибач і дякую». Юнгі зробив паузу обдумуючи наступні слова, перш ніж підняти голову щоб примруживши очі і кинути погляд на старшого, сподіваючись, наступні слова прозвучать загрозливо (зрештою, у нього був імідж якого потрібно дотримуватися). «Якщо ти розповіси про мої слова комусь іншому – ти труп».
Раптом Юнгі тихо і любляче усміхнувся. Сокджин спав. Пізніше, коли старший ввійшов у вітальню після того, як лихоманка спала, Юнгі привітав його. «Як почуваєшся Сокджин-хен?» від цього Сокджин широко усміхнувся. Юнгі подумав, що можливо звикне до цього, після того, що сталося.