Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
«Чімін-а, тобі треба, щось поїсти!»
«Ні, Сокджин-хьон, відчепіться від мене!»
Юнгі відірвав погляд від блокнота з яким снідав за столом. Через секунду двері голосно грюкнули. Сокджин розчаровано зітхнув потираючи скроні. Він взяв свій сніданок і приєднався до Юнгі. «Клянусь, ця дієта погано впливає на нього. Він не повинен голодувати! Це якийсь кошмар просто».
Дебют наближається і всі вони сидять на дієтах. Однак Чімін як найбільший перфекціоніст зайшов занадто далеко. І це всіх дуже бентежить. Юнгі задумливо запитав. «Що він їв востаннє?» Сокджин помітно здувся.
«Вчора на обід пів яблука і енергетик на вечерю перед тим як піти на тренування… знову. Сьогодні взагалі не снідав».
Юнгі нахмурився. Це було навіть гірше ніж він уявляв. «Ти намагався говорити про це з Намджуном, щоб він якось обговорив це з керівництвом? Бо це ненормально».
Сокджин безпорадно зітхнув. «Я пробував. Вони суворі що до дієти й не можуть нічого зробити, щоб завадити Чіміну перейти межу. Ти ж бачиш як він тисне на себе… я хвилююсь за нього, Юнгі».
Репер погодився. «Я теж, хьон». Юнгі підвівся і пішов на кухню щось шукаючи. Він відчув на собі запитальний погляд і незабаром повернувся з закусками, що поклав у свій рюкзак. Він підняв його, щоб показати Скоджину «Я знайду спосіб змусити його поїсти».
Його хьон кивнув. «Я сподіваюсь твій план спрацює». В голові Юнгі з’явився образ занадто худого Чіміна, що виснажливо працює, тому він скривився.
«Я також сподіваюсь.»
З цими словами він попрямував до виходу, готовий до ще одного дня роботи у студії (і намагання переконати Чіміна поїсти). Раптом голос Сокджина зупинив його.
«Юнгі?» Він обернувся. «Ти ж нормально харчуєшся, правда? Ти ледве торкнувся сніданку». Юнгі легенько усміхнувся, на серці стало так тепло від турботи з боку старшого.
«Все добре, не хвилюйся». Він вислизнув до того як Сокджин почав ставити питання і попрямував до танцювальної студії, де знаходився Чімін. Так чи інакше, але він змусить Чіміна поїсти і переконається, що так і буде.
Юнгі постукав у двері студії, але зупинився коли голосні удари продовжували лунати, що свідчило про те, що або його не почули, або, що більш вірогідно, просто ігнорували. Він важко зітхнув міцніше стискаючи пакети з їжею. Схоже це буде не легко…але це необхідно. Нарешті він штовхнув двері. «Чімін, як твій хьон я маю право на інтервенцію*. Ти повинен поїсти».
Чімін нахмурився дивлячись на нього через плече так і не зупинивши музику. Раптом молодший, здавалось похитнувся і спіткнувшись впав на коліна смачно вилаявшись. Він щось пробурчав перш ніж всістись зиркаючи на Юнгі, що досі стояв перед ним. «Але хьон,» засміявся він і Юнгі прикусив язика. Щоб не налаяти його за відсутність поваги. «Яку частину «Я в порядку» ти не розумієш?»
Юнгі розізлився. «А яку частину «Ти себе вбиваєш» не розумієш ти?» Чімін мовчав. Репер нахилився, щоб допомогти йому піднятися, поставивши пакет збоку. Коли він взяв Чіміна за руку молодший різко потягнув його на себе і Юнгі затамувавши подих подався вперед ставши на коліна. Він кинув на співака роздратований погляд. «Якого біса, Чимін-а…»
Він двічі оглянув обличчя Чіміна. Це було не те обличчя сповнене люті та озлобленості за втручання, яке він бачив останні кілька днів. Зараз в його очах був сум і розуміння. «Однак не тільки я, правда, хьон?»
Тепер Юнгі відвів погляд. Він повільно підвівся, щоб забрати пакет з закусками які він підготував для Чіміна. Тільки для Чіміна. «Я не розумію про що ти говориш,» сказав він, безтурботно знизуючи плечима.
Але коли Чімін сильніше, ніж можна було подумати про людину в його стані, стиснув зап’ястя, репер був змушений обернутися і зустрітися з його поглядом і звинуваченнями, що слідували за ним. «Ти також нічого не їв, хьон».
Юнгі розгублено дивився на нього. «Я …» Сумка випала з його рук і закуски покотились по підлозі. Він не знав як довго може тримати все це в руках чи в собі.
Сльоза покотилася по щоці Чіміна і молодший притулився спиною до дзеркала, не відпускаючи руки Юнгі. Той без зайвих слів сів поруч. Чимін переплів свої пальці з Юнгі і інстинкт старшого що прагне до комфорту для молодших повернувся до репера і він потер великим пальцем тильну сторону долоні молодшого. Зрештою Чімін заговорив.
«Знаєш просто… це дуже складно. Усі розраховують на мене. І ця дієта приносить тільки біль. Живіт не припиняє боліти. Я намагався посміхатися і бути чемним, але я не можу впоратись з грубістю і це робить ще гірше. Мені боляче, коли я роблю боляче Сокджин-хьону, відмовляючись їсти, мені боляче коли я приношу неприємності менеджерам коли поїм. Цікаво…чи я приношу шкоду АРМІ коли їм? Або коли не їм? Кому я взагалі роблю боляче? Чи колись я припиню приносити неприємності…»
«Чіміні,» обережно перервав його Юнгі, потягнувшись за яблуком, щоб дати його іншому. Чімін дивився на плід як на рятувальний круг. «Ти шкодиш тільки собі, Чіміне і ти завдаєш болю нам. Отож поїж перш ніж турбуватися про щось інше. Прошу, поїж».
Чімін взяв яблуко, оглянув його і кинув погляд на Юнгі, який намагався підбадьорливо кивнути. Здавалося, що це спрацювало коли співак підніс фрукт до рота. Раптом його обличчя змінилося набувши рішучості. «Тільки якщо ти поїси зі мною, Юнгі-хьон».
Очі Юнгі розширились. «Що?»
Однак Чімін був готовий до цього. «Ти не єдиний такий спостережливий, хьон. Я помітив, що ти також не їси, я обіцяю, що поїм трохи тільки якщо ти теж їстимеш». В підтвердження він кинув Юнгі в руки пакет з чипсами. Репер у відповідь показав свою маленьку усмішку.
«Я їм якщо їстимеш ти».
«А я їм, якщо ти їси». Чімін простягнув руку. «Угода?»
Юнгі підтримав цю гру і потис руку. «Угода».
Так воно і сталося. Юнгі приходив до танцювальної студії з перекусом чи смузі, а Чімін стукав у двері студії з пакетом чипсів чи фруктів (і обов’язково кавою), а також з загрозливою запискою, з’їж це. Тепер Юнгі не був шанувальником того, що хтось стежить за його здоров’ям (Сокджин підтвердить). Але…Юнгі міг з цим жити, якщо це допоможе його донсенґу. Якщо вони зможуть мотивувати один одного, щоб стежити за здоров’ям… то це тільки на краще.