Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.
Був передноворічний день і Юнгі не міг стримати усмішки оглядаючи їх тісний гуртожиток. Здавалось, що всіх охопив святковий настрій. Вони мали трохи вільного часу, тому зя`вилась можливість з’їздити додому і відвідати сім’ї. Все інше, що пов’язане зі стажуванням, було виснажливим. Приємно отримати коротку перерву.
Юнгі зітхнув, закінчивши пакувати свої скромні пожитки у валізу. Як давно я не бачив батьків? Як там брат? Холлі? Це було доволі давно. Він опустив погляд на побитий годинник, перш ніж потягнутися за валізою і піти до дверей. Так, у мене ще є достатньо часу, щоб встигнути на автобус. Хлопець востаннє озирнувся на гуртожиток, що був майже порожнім. Всі пороз’їжджалися, щоб побачитися з родиною, випити чи щось таке. Юнгі був одним із тих хто лишився. Ненадовго. Він повернувся вже готовий відкрити двері і піти…
«Хей, хьон! Гарної дороги!» Юнгі обернувся з усмішкою. Хосок сидів на дивані, тримаючи в руці пульт від їх маленького телевізора. Він махав йому з усмішкою у формі серця.
Юнгі лагідно засміявся і помахав у відповідь. «Хосок-а, ти не їдеш додому на новий рік?»
Обличчя Хосока потьмяніло, він похитав головою, серце Юнгі завмерло. «Я не можу. Сім’я зараз не вдома, що я буду там робити сам один? Краще залишусь тут сам ніж витрачатиму гроші на поїздку, щоб залишитися там на самоті».
Юнгі застиг. Хосок був дуже засученим. Він закусив губу роздумуючи перш ніж усвідомив, що лишив валізу і потягнувся, щоб зняти черевики. Репер відчував, що у них з Хосоком зароджується дружба, вони дуже зблизились останнім часом. Чомусь здавалось неправильним святкувати разом з родиною лишаючи Хобі одного.
Але, звісно, Хосок відразу зрозумів, що він робить тому швидко піднявся на ноги, його руки тремтіли, а голос став гучнішим. «Хьон! Що ти робиш, ти пропустиш автобус!»
Юнгі випрямився схиливши голову. «Я лишаюсь з тобою, щоб ти не провів Різдво на самоті».
«Що, ні. Їдь! Давай!»
«Але…»
Юнгі не зміг нічого зробити перш ніж його виштовхали за двері з валізою в руках, Хосок запевнив його, що все буде добре, коли зачиняв перед його обличчям двері клацнувши замком наостанок. Репер зітхнув стоячи перед зачиненими дверима. Гадаю він вирішив за мене. Здається, я все-таки їду додому на свята. Він попрямував до зупинки, сильніше закутавшись у куртку. І все ж його не покидала думка про засмученого Хосока, що лишився сам у гуртожитку…сам один…напередодні нового року.
Ай, до біса.
Коли автобус промчався вулицею повз, Юнгі знову взявся за валізу і розвернувся в сторону гуртожитку. Дорогою він ненадовго зупинився. Приблизно через тридцять хвилин він стояв перед дверима гуртожитку телефонуючи Хобі. Той підняв трубку після першого гудка.
«Привіт?»
«Ей, Хосок-а».
«Хьон! Ти встиг на автобус, все добре? Ти ж не пропустив його, правда?» Юнгі сам собі усміхнувся. Хосок хвилювався за нього.
У відповідь на запитання він задав інше. «Ти любиш смажену курку?»
«Що? Хьон, що ти…»
«Так чи ні?» Перебив його Юнгі.
Розгубленість Хосока відчувалась через телефон. «Ну так, але…»
«Тоді відчини двері.»
«Що? Хьон, ти не зрозумів…»
Юнгі закотив очі, перш ніж збагнув, що співрозмовник не бачить його… поки що. «Відчини двері, дурнику». Репер поклав слухавку коли почув копошіння з іншого боку дверей. Раптом двері відчинилися і Юнгі широко усміхнувся Хобі. Він підняв пакет зі свіжоспеченою куркою, що досі парує.
«З новим роком Хосокі».
Обличчя Хосока засяяло і він обняв Юнгі міцно стискаючи. Лише секунда знадобилась Юнгі, щоб обійняти його у відповідь. Коли Хосок відійшов то стурбовано поглянув Юнгі в очі. «А як же твій візит до батьків і брата?» Хосок голосно зітхнув потрясши Юнгі за плечі. «Як там твоя собака?»
Юнгі знизав плечима. «Це може почекати. Тобі я потрібен більше».
Вони провели новорічну ніч сидячи на маленькому брудному дивані притулившись один до одного з усмішками на обличчі і сміхом на устах, дивились новорічні програми, що крутили по телебаченню зі смаженою куркою і дешевим пивом на столі. Хосок задоволено зітхнув і серце Юнгі стрепенулося. «Дякую, хьон. Справді. Це для мене дуже важливо».
Юнгі відвів погляд не справляючись з рум’янцем (і він звинувачує у всьому алкоголь). «Та все добре. Для чого ще потрібен хьон?»
Хосок широко усміхнувся піднімаючи шматок смаженої курки.
«З новим роком, хьон».
Юнгі повторив за ним.
«З новим роком Хосокі».