Аяно топила у воді Чіфую, а я думав, яка вона мила, коли зціплює зуби від злості.
— Еде, вона його зараз втопить, а ти досі нею милуєшся? — голос Міцуї ніяк не вплинув на мене. — Едвард! — гукнув він, і я скривився.
— Та не втопить вона його. Вона ж не дитина, розуміє наслідки, — Суміре продовжувала топити Мацуно, і я гаркнув: — Лілі!
Дівчина різко відпустила хлопця і відплила від нього не метр. На своє прізвисько вона реагувала частіше, аніж на своє ім’я.
Дивлячись з викликом мені прямо в очі, Аяно гордо здійняла підборіддя, після чого відпливла.
— Буває страшною, але насправді ж дитина, — похитав головою я, закриваючи очі і підставляючи обличчя під сонячні промені. В якийсь момент я задрімав.
— Кейске — схилившись наді мною протягнула Аяно тихим, мирним голосочком, що нагадував спів янгола. — Годі дрихнути, ходімо їсти.
— Йди їж, боже, — краще б я не засинав, бо прокинувшись усе моє тіло було наче ватним.
— Я без тебе не піду, — я подивився на неї, перед цим зробивши долонею кепку. Вона сиділа по-турецьки на пледі поряд зі мною занадто близько, а її нога торкалось моєї руки. Без вагань я здійняв палець і пройшновся ним вздовж її стегна. Аяно затримала дихання, і я подивився їй в очі.
— Здається, я забула, як дихати, — тихо прошепотіла вона, від чого я розсміявся. Дівчина широко посміхнулась.
— Я помітив.
Палець, яким я торкався її ноги, наче палав. Хотілось не просто пройтись пальцем вздовж стегна, а вчепитись в них рукою і стиснути настільки сильно, наскільки дозволила б Аяно.
Суміре хтось гукнув, і вона різко повернулась в ту сторону, від чого вода з її волосся потрапила на моє обличчя.
— Ходімо, Едварде, я голодна.
— Чого ти сама не підеш? — озирнувшись, Аяно схилилась до мого вуха і прошипіла:
— Там занадто багато людей! Це так страшно і незвично, — я гучно розсміявся, а дівчина подивилась на мене здивовано.
— Клоунада… — прошепотів я собі під носа і зітнувся на ноги. — Ходімо, боягузко, — не припиняю дивуватись тому, наскільки вона мила.
Дівчина прийняла мою руку і вчепилась в неї, наче її могло знести вітром, або хтось мав наміри її вкрасти. Ніколи ще вона не стискала мою руку так сильно. Я навіть вщипнув себе щоб перевірити, чи не сплю я. Ні, я не спав.
Їсти мені не хотілось, тому я просто знаходився поряд з Аяно увесь час, доки вона їла. Вона любила їсти, це я знав точно, бо ми часто об’їдались разом. Її любов до смачної їжі пояснює її апетитні стегна.
— Я доїла.
— Молодець, йдемо? — Дівчина весело кивнула і пішла до покривала, на якому до цього лежав я. Вмостившись зручніше, вона поплеска по вільному місцю, запрошуючи мене до себе, і я покірно впав поряд. Аяно запустила руку у моє волосся і почала бавитись пасмами, від чого тілом пробігся табун мурах. Поряд з нею завжди так: долоні пітніють, шлунок стискається, серце вистрибує з грудей, — я вже звик.
Керуючись виключно інстинктами, я торкнувся пальцем її коліна і почав виводити візерунки. Рука Аяно застигла, і я вже був готовий до того, що вона лясне мене, та вона цього не зробила, натомість схилилась до мого обличчя і прошепотіла на рівні моїх губ:
— Тобі так подобаються мої ноги? Ти то дивишся на них, то намагаєшся торкнутись.
— Звичайно подобаються, — підтвердив я. — А кому ні?
— Мені не подобаються, — буркнув Міцуя, падаючи на сусіднє покривало. Ми водночас повернули голову до нього, першим відвернувся я. Груди Аяно торкались моїх, мені доводилось відводити від них всю свою увагу, тому я звернув її на обличчя дівчини. Профіль Лілі був просто неймовірним, точно витесаний з мармуру якимось професійним скульптором, яким явно був закоханий в неї — аж такою ідеальною вона була. Аяно повернулась до мене і запропонувала:
— Прогуляємось?
— Можна, — після моєї згоди дівчина зітнулась на ноги і натягнула футболку.
Сонце пекло прямо над моєю головою, коли я йшов за Аяно, яка міцно тримала мене за руку і вела в глиб лісу. Віддав би все, аби вона ніколи мене не відпускала.
Я не любив ліси. Мох, вологе повітря, нерівна стежина — все це мене дратувало. Але я пішов сюди через те, що Аяно попросила. Чи відмовляв я їй хоча б колись?
Через якихось хвилин десять ми вийшли на якусь галявину. Суміре одразу розклала плед і ми водночас на нього вмостились.
Отож я твердо вирішив діяти. Які правильні слова підібрати, щоб зізнатись їй у коханні, при цьому не відштовхнути її і не зруйнувати наші нинішні відносини?
— Аяно… — з моїх уст її ім’я вже звучало як зізнання в почуттях. — Я б хотів погорити, — звідки стільки сталі в моїх яйцях, що я без підготовки почав розмову, від якої залежало те, чи буде вона моєю?
— Кейске? — Вона вирівнялась і схилилась ближче до мене, показуючи свою зацікавленність. — Я слухаю.
— Загалом… — чого так страшно? Я вже не відчуваю кінчиків пальців ніг. — Я не знаю, як це сказати.
— Кажи, як є. Чого ти хочеш, Кейске?
— Чого хочу… — я проковтнув ком, що став посеред горла і опустив погляд. Було легше говорити, коли вона не просмалювала в мені дірку. — Все, чого я хочу — слухати твої неймовірно беззмістовні роздуми зранку, торкатись кінчиків твоїх вій, цілувати руки, які просто просмерділись апельсиновим кремом, — я тихо розсміявся, і Аяно підхопила. Я роздивлявся свої руки, коли дівчина торкнулась моєї щоки і трохи здійняла обличчя. Її очі — глибокі, темні й чарівні — немовби сяяли.
— Чому ти раніше цього не говорив? Я чекала.
— Я не знав, як ти відреагуєш, — чесно зізнався я, схиляючись ближче до неї. — Мені було так страшно, що ти мені відмовиш. Я так хотів бути з тобою, але ризикувати всім, що між нами вже було, я не міг, — я з надією подивився в її очі. Чи розуміла вона зараз, як я боявся залишитись без неї?
— Ти такий милий, Кейске, — розсміялась Аяно. — Ти наче цуцик.
— Скоріше, як Хатіко… — пробурмотів я, відводячи погляд.
— Ні, так не піде, — дівчина знову повернула мою голову в свою сторону, — дивись тільки на мене.
І я дивився, довго дивився в її очі. Аяно навіть не ворушилась — так само дивилась в мої.
Я трохи схилився до її обличчя, торкаючись їх своїм диханням, і думав, що вона відхилиться. Та дівчина не ворушилась. Мені здавалось, ніби навіть наші серця бились в унісон, або хоча б намагались.
Аяно все ще дивилась мені в очі, наче виглядувала там щось, а тоді прошепотіла:
— Чого ти чекаєш, Ед? — зібравшись з силами, я врешті решт торкнувся її губ своїми.