Повернутись до головної сторінки фанфіку: Про Аяно

Натисніть на потрібну назву, щоб перейти до читання відповідного розділу.

Повний текст

Аяно закинула на мене ногу, примостила голову на грудях і тихо сопіла, в той час як я не міг заснути, це було важко, бо я вперше спав разом з нею в одному ліжку. 

Великим пальцем я погладжував її стегно, яке не було прикрите піжамними шортиками, і думав, що я найщасливіший на планеті. 

Я знову і знову прокручував голові сьогоднішній день. Може, я їй подобаюсь? Треба нарешті з нею поговорити, а то неначе курча трясусь від однієї думки про те, що вона мені відмовить. 

Я притис Суміре ближче до себе. Може, я й сміливий, але точно не поряд з цим янголом. 

— Кейске, — крізь сон видихнула Аяно. Вона зведе мене в могилу. А якщо так подумати, вона вже давно мене поховала. 

Допоки вона спала, я легенько поцілував її в маківку. Боже, як пахне її волосся. 

Аяно прокинулась чи то від моїх рухів, чи то через те, що їй щось наснилось. Вона подивилась на мене заспаними очина і хриплим голосом запитала:

— Баджі? 

— Лягай, мала, ще ніч, — вона зітхнула, подивилась на стіну нічого не розуміючим поглядом, потім опустилась, потерлась щокою об мої груди і примостила свою руку поверх моєї, яка лежала на її стегні. Останнє, що вона зробила, — поцілувала мене.  Що вона робить зі мною? Точно скоро вб’є. 

Врешті решт мені вдалось заснути, коли годинник показував четверту ранку.

Я сидів на кухні і часто позіхав, доки Суміре-сан готувала каву та бутерброди для всіх. 

— Ти не виспався, Баджі? — жінка поставила переді мною чашку. 

— Дякую… Та щось заснути не міг.

— Мамо! — зі сторони спалень почувся рик малого дівчиська. — Де дівся мій Чіфую? 

— Втік від тебе, — потисла плечем Суміре-сан. — Ти ж так на нього дивишся, що йому стає страшно і він втікає. 

— Йоу, мала, — гукнув я, і Мару нарешті подивилась на мене. Йдучи діловим кроком вона викрикнула: 

— Йоу, Баджі, — і ляснула по моїй руці своєю маленькою долонею. 

— Де зникла твоя сестра? — Мару заграла бровами, підмигнула, а вже тоді відповіла: — Заснула у ванній, доки чистила зуби. Ненормальна. 

— Припини так говорити про свою сестру, Мару, — Суміре-сан попередила свою молодшу дочку і поставила перед нею какао. 

— Це хабар, мамо? 

— Можеш вважати, що так. 

— Приймаю. Та знай: цього замало. 

До кухні увійшла Аяно, ледь переставляючи ноги. Вона гучно впала на стілець і глибоко зітхнула. 

— Чому я прокинулась так рано..? — ти хоча б спала цієї ночі. 

Аяно дивилась на холодильник так, наче слухала найнуднішу людину в світі. 

— Хто взагалі вигадав електроприлади? Нехай зроблять за мене фізику. Вони такі генії… Як би ми зараз без них жили? А якби ніхто б не додумався винайти, припустимо… Ну не знаю… Пательню? 

— Так пательня це ж не електроприлад, — я вигнув брову і окинув її поглядом. Зранку вона зажди говорила щось подібне. 

— Точно… А як би ми жили без чайника? Як же ж чай пити? І каву? 

— Існують чайники, які працюють без електроенергії. 

— Точно… А якби не знайшли газ? 

— Готували б на вогні. 

— Точно… — я готовий слухати її нерозумні питання цілу вічність, якби вона в мене була. 

— Пий свою каву і переодягайся, — скомандувала її мама. — Скоро почнуться заняття, а ви ще в піжамах. 

— Сьогодні субота, кохана, — батько Аяно підійшов до своєї жінки і поцілував її. Їхня донька скривилась, а я ледь розсміявся з її реакції. Помітивши це, дівчина посміхнулась і похитала головою. 

— Ти збираєшся кудись сьогодні піти? — Аяно помішувала чай і дивилась на чашку, та питала в мене. 

— Та ні. Якщо ти вільна, може, сходимо на пікнік з То… — я зам’явся, та потім швидко продовжив: — З тобою? 

— Можна, — вона зрозуміла, про кого я хотів сказати. Вона розуміє мене на півслові. 

Доки Аяно готувалась до пікніку, я попросив командирів Тосви повідомити усім своїм про сьогоднішній пікнік біля ставка прямісінько за містом. У віці тринадцяти років Мацуно, Аяно і я часто плавали там, а іноді ще й абсолютно голі. Це було дивно, та нам чомусь так не здавалось. 

Я йшов позаду Суміре, коли вона обернулась і здивовано запитала: 

— Ти чого тягнеш таку дивну либу? 

— Я згадав, як ми втрьох заглядали дівчатам під спідниці, сидячи на сходах, — Аяно дзвінко розсміялась, її сміх пройшов вглиб мого мозку і зайняв топ найулюбленіших речей, посівши почесне перше місце. Взагалі цей рейтинг містив в собі тільки Аяно: на другому місті було її волосся, на третьому — руки. Єдине, що я ніяк не міг впихнути в цей рейтинг, це її стегна, тому вони займали окрему позицію. 

Погода була прекрасною: світило сонце, хоча великі світлі хмари іноді закривали його; дув теплий вітерець. Коли ми приїхали до ставка, там вже було чимало людей. Деякі вже купались, деякі ставили мангали; дівчата грали у волейбол. 

Аяно стояла в привабливій коротенькій сукні і прикривала очі долонею, що зараз виступала в ролі кепки. Здавалось, вона когось виглядає. 

— Когось шукаєш? — дівчина пробігом подивилась на мене, після чого вдивилась в купку людей. 

— Не бачу ні Емми, ні Хіни. 

— Не дивно, вони крадуться до тебе зі спини, — Суміре різко повернулась до дівчат, в той час як Хіната роздратовано прогарчала моє ім’я, чим змусила мене розсміятись. 

На мене зі спини налетіла Шивон — дівчина, яка в’яне за мною, точно квіти без води, і яка дратує Аяно сильніше, ніж будь-хто. Що вже там, вона до чортиків дратувала і мене. 

— Шивон, прошу, відпусти мою шию, — дівчина була достатньо сильною не дивлячись на те, що була мініатюрною, та вона і поряд з Хіною не стоїть — Тачібана була набагато сильнішою за неї. 

— Ти граєш з вогнем, лялечко, — прошипів центр мого всесвіту до причепи позаду мене. — Відпусти його, інакше… — Аяно не договорила, але Шивон боялась її достатньо сильно, щоб накивати п’ятами. 

Не звертаючи на мене уваги, Суміре пішла в сторону разом з дівчатами, залишивши мене самого, хоча й ненадовго. 

— Хей, Еде! — гукнув Майкі, сильно гепаючи мені по спині, від чого я ах перехилився. 

— Хей, давно не збирались, еге? — з кривою посмішкою запитав я, на що Доракен відповів: 

— Облиш, ти ж це заради Аяно робиш? Досі трясешся за нею, наче Такемучі перед Хіною? 

— Звичайно, досі. 

— То чому ж не скажеш їй про це? Страшно? Боїшся? — Доракен криво усміхнувся. — Сцикло. 

— Не пизди забагато, я не сцикло, — я сперся стегнами в байк позаду. — Важко підібрати до неї ключ, вона така складна та дивна, — Доракен скривився. Звичайно, йому це невідомо, бо до нього перший крок зробила Емма. А як бути мені? Як нормально зізнатись в тому, що я вмираю, коли її нема поруч? 

 

    Ставлення автора до критики: Позитивне