Наближається

Том відчайдушно не бажав вірити.

Але от же вони, рядки Одкровення, в котрих згадуються янгольські сурми і катастрофи, що за ними слідують. Він майже не спав. А коли заснув, то побачив натовп людей, що зібрався у замку з білими стінами. І всі, як один, вторили: «Хай живе король!» І Том повторював ці слова навіть коли прокинувся. А коло позолоченого трону в сні бачив величну постать Короля. Його Короля, котрого він поклявся захищати ціною життя.

І не захистив.

Андерсону було прикро, що він не роздивився обличчя Короля. А від думки, що Король помер, стискалося серце й хотілося плакати.

Детектив не розумів, що з ним коїться.

«Перший янгол посурмив, і настав град і вогонь, змішані з кров’ю, і кинуто їх на землю…»

Рядки постійно спливали у пам’яті нав’язливою неприємною мелодією. Сидячи в офісі, Том намагався розшифрувати про град і вогонь, але ніщо не приходило в голову. Хоча якщо брати в глобальному плані… Це може бути виверження вулкану, невдале випробування ядерної зброї, пожежі, вибухи. І через який час після сурми це має статися? Чому в Біблії не вказані ніякі часові рамки?

Зрідка масажуючи руку, детектив на автоматі займався іншими справами, котрі накопичилися за кілька днів. Сам очікував більше інформації про Деміена Торна. Відомо, що фотограф був сином посла сполучених Штатів і сам мав піти шляхом батька. Також Андерсон знав, що Торни якийсь час жили у Британії. Чи міг детектив тоді зустрітися з Деміеном? Скоріш за все, ні. Том рідко покидав рідне місто. Та й навряд чи йому дозволили просто так спілкуватися з сином посла.

Думки перескочили на замок зі сну. Що це за споруда? Чи існувала насправді? Чому замок здається таким знайомим? Андерсон заплющував очі, бачив довгі коридори з балконами, котрі вели до покоїв вельмож. Якщо спуститися гвинтовими сходами, то можна потрапити до прислуги. На нижчих рівнях розташувалася в’язниця, зброярня і печера…

- Доброго ранку, Томе, - Енжела із зібраними в хвіст темними кучерями традиційно поставила перед колегою каву, - ти сьогодні спав?

- Здається, так, - чоловік неохоче розплющив очі. Що то була за печера? Кого в ній тримали? Спогади поверталися неохоче, їх буквально доводилося виривати з глибин забуття. - Я дещо знайшов, та вам із детективкою Раґанас це не сподобається.

- В цій історії мені не подобається нічого, - Кетрін у непримітному темному одязі якраз проходила повз, - доброго ранку, детективе Андерсон.

Енжела рушила за напарницею. У тої в руках була товста папка, тож Кінлі приготувалася до нудної роботи з паперами.

Андерсон хоч і був здивований зовнішнім виглядом Раґанас, але нічого не сказав. Жінка мала повне право вдягатись, як захоче.

Джеймс Шай приїхав пізно і одразу ж подав колезі папку з матеріалами.

- Пожежа у церкві, - без вступу почав шеф, - все згоріло дощенту. Отець Лука, тамтешній священик, теж згорів. Незрозуміло, чому він не тікав. Загалом, тут багато чого дивного, Андерсоне. Та найдивніше те, що саме в цій церкві відбувся похорон Келлі Баптіст.

- Подруги Торна? - перепитав Том.

- Так, - підтвердив шеф і поморщився, - як же мені не подобається все це. Справу передали нам, я наполіг. Скоро надішлють звіти та інформацію про священика. А ми поїдемо на місце вбивства.

- Хочете сказати, що це не нещасний випадок?

Джеймс, усе ще похмурий, знизав плечима. Він і сам не знав.

*****

Смерділо димом. Рештки церкви, почорнілі й обвуглені, нагадували скелет хтонічної істоти. Чи демона. Том відігнав неприємну асоціацію і взявся оглядати згарище. Слідів підпалу не виявили. На тілі отця Луки, на перший погляд, не знайшли ознак насильницької смерті. Складалося враження, що загорання відбулося спонтанно. Можливо, свічка впала на тканину. Може, священик знехтував правилами безпеки. Та Андерсон, ступивши на поріг, відчув, що тут побувало дещо гірше, ніж звичайний злодій чи вбивця. В очах на мить потемніло, стало важко дихати. Детектив обперся рукою об стіну. Його ніби поглинула хвиля потойбічного зла - чорна і непроглядна. Він відчув ще один запах - анісу. Звідки тут взявся аніс?

Раптом він побачив сліди кінських копит, що ніби були втиснуті у бетонну поверхню. Том не міг повірити. Чому ніхто не згадував про коня? Детектив Шай мав би це помітити…

Та коли Андерсон знову глянув на сходи перед церквою, ніяких слідів не було. Він глибоко вдихнув. Постарався заспокоїтися, бо весь тремтів. Ніби не вперше на місці злочину, але так погано чоловік ще ніколи не почувався. Та все ж Том зібрався і разом із Джеймсом оглянув усю церкву.

Британець мав страшне відчуття, що це не остання смерть.

*****

В офісі Том сів розбирати документи, що йому прислали на електронну пошту. В першу чергу - біографія отця Луки. На перший погляд, нічого незвичного. Народився, в Америці, деякий час провів у Британії, закінчив семінарію… Його наставником був такий собі отець Бреннан. Том замислився. Десь він вже бачив це ім’я. Пошукавши, детектив виявив, що отець Бреннан колись приходив до Роберта Торна, батька Деміена. Через кілька днів після візиту помер через нещасний випадок.

Нещасний випадок… Це словосполучення починало дратувати Андерсона.

Невже отець Бреннан знав щось таке, за що його вбили? Чи міг він передати своє знання учневі? Тепер нікого було спитати.

Хіба що самого Деміена. Можливо, отець Лука проговорився у якійсь розмові з фотографом.

Про кинджал теж надійшла цікава інформація. Виявляється, їх було сім, цих кинджалів. І зберігались вони у святому місті Мегіддо, звідки пізніше зникли. Потім зброя з’явилась у Роберта Торна. Саме одним із кинджалів Мегіддо батько збирався убити сина. Том читав, округливши від подиву очі. А коли помітив примітку, то йому стало моторошно.

«Кинджалом Мегіддо можна вбити всяку нечисть і всякого демона, бо на кинджалах цих боже благословення».

«Деміен - не нечисть і ніколи нею не був», - подумав Андерсон, потираючи очі. Відчувши голод, згадав, що знову не поснідав. Треба було поговорити з Торном, просто необхідно. Детектив відчував, що має побачити цілого і неушкодженого Деміена. Ні про що інше думати не міг.

- Детективе, - він здригнувся, почувши голос Кетрін. Вона стояла коло його столу. - Я дещо дізналася про Енн Ратклідж, але мушу перевірити. До вечора буду відсутня.

- Ви ж… ви не збираєтеся стежити за нею? - спитав Том, повертаючись у реальність. - Детективко, ви знаєте, що це небезпечно?

- Знаю. І буду обережна, - сказала Кетрін, - і я не послухаю, якщо ви попросите облишити цю затію.

- Я лише хотів побажати удачі, - усміхнувся Андерсон. Він знав, що жінка вперта і робитиме по-своєму. Така ж, як і колись. Дідько, яке «колись»? Що за думки?

Раґанас теж посміхнулась і пішла. Дивно, але за її безпеку чоловік був спокійний. Ніби відчував, що Кетрін здатна себе захистити.

Сказавши детективу Шаю, що йде опитати людей, що жили неподалік від церкви, Андерсон доручив це сержанту і попросив зателефонувати, коли все буде зроблено. Сам же поїхав до Деміена.

*****

Фотограф був здивований, побачивши на порозі стомленого детектива. Той наче забув про сон, бо з кожним днем виглядав усе більше змученим. Деміену захотілося спочатку накричати на Андерсона за те, що він не дбає про себе, а потім вкласти у ліжко мінімум на день і нікого до нього не підпускати.

- Доброго дня, містере Торн, - привітався Том.

- Судячи з вашого вигляду, він не дуже добрий, - хмикнув Деміен. Він стояв на порозі, склавши руки на грудях, і не відводив очей від Андерсона. Детектив теж дивився на нього. Їхні переглядання тривали б довго, якби Том не прокашлявся.

- У мене є до вас кілька питань, - сказав він, - можна зайти?

- Та будь ласка, - фотограф пропустив Андерсона. Той зайшов, розглядаючи безлике приміщення. Ні милих дрібниць, ні сімейних фото, нічого, що б показувало, що квартира обжита. Центр квартири займав стіл з безліччю великих фото. Світло ламп було направлене саме туди, тож решта кімнати ховалась у напівтемряві.

- Не пропонуватиму каву чи чай, бо забув купити, - озвався Деміен, спостерігаючи за гостем. Як би це дивно не звучало, та присутність Андерсона заспокоювала його.

- І не треба, - Том знизав плечима і повернувся до співрозмовника, - що ви знаєте про отця Луку?

- Він проводив похорон Келлі, - відповів Торн, - а що сталося?

- А отця Бреннана?

- Вперше чую, - мовив Деміен, - поясніть нарешті, що сталося.

- Отець Лука мертвий, - повідомив Том, як завжди, спокійно і трохи відчужено, - згорів у церкві сьогодні вночі.

Деміен завмер. Тоді видав:

- Цього не може бути. Я розмовляв з отцем Лукою вчора.

- Про що ви розмовляли?

Та Торн не слухав. Він відвернувся і обхопив голову руками. Том терпляче чекав відповіді на питання. Оскільки Деміен мовчав, детектив мовив:

- Припускаю, що смерть священика була нещасним випадком. Слідів підпалу не було виявлено, тож…

- Його вбили, - озвався фотограф, - через мене. Я хотів… - згадавши, що не сам, Деміен сказав: - Ідіть звідси, детективе. Ви бачите, що довкола мене гинуть люди. Ви теж можете постраждати.

Андерсон поглядом відшукав стілець, зухвало всівся і схрестив руки на грудях.

- А що, як я не піду?

І помітив, як Торн схвально посміхнувся. Детектив не розумів, чому так хоче зрозуміти, що відбувається. Ніби Деміен Торн - справа його життя, розгадавши яку, Том зможе знайти відповіді на всі питання.

- Я домовлявся з отцем Лукою про проведення обряду екзорцизму, - врешті сказав фотограф.

- Що? - вирвалося в Андерсона, перш ніж він усвідомив, що каже. Деміен наблизився до нього і спинився за крок від співрозмовника дивлячись зверху вниз. Блакитні очі у приглушеній темряві здавалися майже чорними.

- Я Антихрист, детективе, - сказав Торн, - я народився, щоб принести хаос у цей світ, щоб проголосити останні дні, щоб…

- Це неправда! Ти не Антихрист і ніколи ним не був! - Том несвідомо зірвався з крісла. Обидва стояли обличчям до обличчя, напружені й знервовані.

Деміен першим відвів погляд, розчаровано зітхнувши.

- Не знаю, чому ви так кажете, - він похитав головою, - якби ви знали про мене більше…

- А я й знаю, - кинув Том, - тільки це нічого не змінює.

- Що, відкопали мою біографію?

- Так.

- І кількість дивних смертей вас не здивувала?

- Мене більше дивували особистості, що постійно крутилися біля вас. Взяти хоча б оту няньку, Бейлок. Я надіслав кілька листів, аби дізнатись, хто її порекомендував вашим батькам. Ніхто не знає, звідки вона взялася.

- На що ви натякаєте? - вже спокійніше спитав Торн.

- Ви ніколи не думали, що вас змушують повірити в те, що ви Антихрист? - спитав Андерсон.

- Ви знаєте, що мене намагалися вбити не простою зброєю? - натомість поцікавився Деміен.

- Кинджал Мегіддо, - кивнув детектив і дістав зброю зі своєї сумки. У Деміена відвисла щелепа.

- Звідки він у вас?

- Був на місці нападу, - Том знизав плечима. Фотограф простягнув руку, глянув на співрозмовника, ніби запитуючи, чи можна глянути. Андерсон дозволив, хоч і розумів, що йому перепаде за те, що він досі не віддав кинджал на експертизу.

Деміен взяв холодну зброю, роздивився. Той самий кинджал, що його фотограф малював по пам’яті, аби більше дізнатися. Долоню почало злегка пекти. Торн нахмурився.

- Кинджал пече, - сказав він, повертаючи доказ детективу, - тонкий натяк на те, хто я.

- Енн Ратклідж теж підштовхує вас до думки, що ви - породження пекла? - спитав Андерсон. Деміен відвернувся і глибоко зітхнув. Тоді знову глянув на чорнявого детектива - такого сильного і вразливого водночас. Захотілося обняти цього чоловіка і захистити від усього світу. Але фотограф не міг навіть захистити його від себе.

- Чорти б вас побрали, детективе! - крикнув Деміен натомість. До біса сентименти. Не можна підпускати когось до себе. - Я Антихрист і ніхто мені цю думку не вбивав у голову, бо так і було від самого мого народження. Я вбив свою матір, я винен у смерті батька, дядька, дітей у школі і ще багато кого. Шостого червня я проголошу кінець світу і… І все. Я не можу так!

Він рвучко підійшов до Андерсона ледь не впритул. Зіниці розширилися, через що очі стали майже чорними. Зникла димчаста блакить, лишивши щось потаємне і моторошне. Безодню душі.

Том нічого не встиг сказати, як Деміен взяв його руку, що тримала кинджал, і направив вістря собі в груди.

- Зробіть це, детективе. Я буду вдячний вам.

Андерсон відскочив, як ужалений. Поспіхом сховав зброю, аби фотографу не прийшло в голову самому проштрикнути себе.

- Припиніть, містере Торн, - суворо мовив детектив, - інакше мені доведеться вас вирубити.

Деміен опустив руки і завмер навпроти. Більш сумного видовища, ніж цей вольовий чоловік, котрого ніби пожирала пітьма, Андерсон не бачив.

- Ви не вірите мені, - врешті видав Торн, і це звинувачення чомусь стало болючішим, ніж усе, що Том чув за життя, - дідько, детективе, я не можу цього пояснити, я намагаюсь, але… - він про щось замислився, а тоді додав: - Не вірите? То гляньте на це!

Торн підійшов до столу, де світло було яскравішим. Схилив голову і розгорнув волосся трохи зліва. Ошелешений його промовою, Том підійшов ближче. І з неприємним відчуттям невідворотності й тягучого страху побачив серед світлого волосся фотографа родимку - три шістки, що спіраллю розмістились одна коло одної. Родимка була великою, чорною й відразливою. Ніби злоякісна пухлина, що от-от розповзеться, по всьому тілу, перетворить його в шмат гнилої плоті, оточений трупними мухами і черв’яками.

Андерсон відігнав неприємну думку і мовив:

- Цього треба позбутись. Я поки не знаю, яким чином, але зроблю все можливе.

- Та про що ви говорите, детективе? - не витримав Деміен. - Цей знак неможливо знищити. Ви чули, що казав той божевільний, що порізав себе у відділку? Він знав, хто я, він цитував Одкровення, ви самі мені сказали. Отець Лука помер, бо погодився провести обряд екзорцизму. Він був вихованцем отця, Бреннана, якого я теж несвідомо убив. Невже ви хочете?..

Том схопив його за плечі. Деміен оторопів.

- Я зроблю все, аби знищити цей знак, - він казав це так рішуче, ніби вірив, що зможе. Торн хмикнув. А детектив зненацька здивовано роззирнувся й відсторонився. Ніби отямився від сну. Пробурмотів: - Вибачте. Не знаю, що на мене найшло. Я не збирався порушувати ваш особистий простір…

- А що, як я хочу, щоб ви порушили мій особистий простір? - не втримався Торн. За мить він проклинав себе за необдумані слова. Не знав, як так вийшло. Чи то на нього так подіяв дотик Тома?

- Ви… ви самі казали мені триматись подалі, а тепер змінили думку? - Андерсон нервово пригладив чорне волосся. На співрозмовника не дивився, бо почувався ніяково. - Я перепросив. Іноді буває, що я кажу чи роблю щось, про що не пам’ятаю.

- Ви сказали, що зробите все, щоб знищити диявольську мітку, - нагадав Деміен.

- Не уявляю, що я мав на увазі, - Андерсон знизав плечима. Коли він нервував чи соромився, то метушився. Рухи ставали швидкими і незграбними. Хтозна-чому, та фотографу це подобалося.

Кинувши неуважний погляд на стіл, де були хаотично розкладені фото, Том завмер. Бо побачив аркуш паперу, на якому фотограф малював замок, що снився і детективу. Андерсон забув про співрозмовника, підійшов ближче і став роздивлятися споруду.

- Де ви бачили цей замок? - спитав детектив. Помітив безліч деталей: статуї горгулій, псів, кам’яні вази з квітами, арки зі сходами, бруковані вулиці, коридори, що вели кудись у темряву, величні зали зі стрілчастими вікнами й гобеленами.

- Не змінюйте тему, детективе, - мовив Деміен, - досі не вірите, що я породження пекла?

Том мовчав, і фотограф додав із запалом:

- Я не став би вам брехати, вигадувати казочки про демонів і кінець світу. Нащо мені це? Просто… повірте мені.

Андерсон розглядав малюнок, а сам думав про те, що схожа розмова між ними вже відбувалася. Тільки детектив був на місці Торна. Цікаво, чим усе закінчилося тоді?

Деміен чекав. Том подумав: «Я й сам майже вірю в цю маячню. То чом би не повірити цьому чоловіку?» Він озирнувся і сказав:

- Я вірю вам, містере Торн. І допоможу з усім розібратися.

Деміен навіть був радий, що співрозмовника так зацікавив малюнок, бо сам фотограф якусь мить посміхався, наче дурень. Слова Андерсона були тим променем надії, що його так бракувало чоловіку.

- Я бачив цей замок уві сні, - Торн вирішив відповісти на питання детектива, - тож вирішив намалювати його і пошукати, чи не існувала колись подібна споруда.

Він підійшов до Тома.

- І як я до такого не додумався? - похитав головою детектив. Деміену знадобилося кілька секунд, аби зрозуміти, що той мав на увазі.

- Ви теж бачили цей замок? - ошелешено спитав фотограф. Том скупо кивнув. Тоді Торн висловив ще одне припущення: - Чи не здається вам, детективе, що ми якось пов’язані? Ми ніби знаємо один одного, нам сниться один замок?

- Можливо, - визнав Андерсон, повертаючись до співрозмовника, - містере Торн, пропоную приєднатися до нашого розслідування.

- Крім вас є ще хтось?

- Дві колеги з поліції, які… - Том замислився. Не казати ж про сон Кетрін. - Загалом, я підозрюю, що вони теж пов’язані з нами. Тому вони згодилися допомогти.

- Що потрібно від мене?

- Пригадати всіх підозрілих людей, котрі останнім часом розмовляли з вами чи ошивалися неподалік. Також маєте згадати щось, що стало каталізатором недавніх подій. Адже раніше з вами нічого такого не траплялося. І, якщо вийде, постарайтеся відшукати інформацію про замок.

Андерсон рушив до дверей.

- Коли ми зустрінемося? - почув питання Деміена.

- Гадаю, зовсім скоро, - відповів детектив, - я зателефоную. Ваш номер у мене є.

Коли він пішов, Торн посміхнувся, думаючи про наступну зустріч. Він легко зізнався собі, що товариство Андерсона йому приємне.

*****

Зосереджений Том їхав до відділку. Щойно він прослухав голосове повідомлення Енжели. «Томе, у нас є новини. Приїзди швидше». Андерсон не став зволікати. Правда, увесь шлях думав, як розповісти детективкам про Деміена.

Він вірив словам фотографа. Та чи повірять Енжела й Кетрін

Десь удалині пролунав знайомий моторошний звук. Хтонічна сурма звучала вже вдруге.

Том згадав, що в Одкровеннях було щось про янголів, котрі сурмили в сурми, а після цього ставались якісь лиха. Можливо, смерть отця Луки і спалення церкви є одним із тих лих?

Кетрін і Енжела сиділи в порожньому офісі. Обидві пили каву і стурбовано поглядали на двері.

- Що вдалося знайти? - спитав Андерсон, зайшовши до приміщення. - У мене теж є новини, та, боюсь, в них важко буде повірити.

- Дивно, та я думала те саме, - зауважила Раґанас, - навіть не знала, як пояснити, що бачила. І… там, щось сталось. Я не знаю, як мені вдалося врятуватись від нападника…

- Тебе помітили? - стривожився чоловік. Коли детективка кивнула, він зітхнув, але нічого не став казати. Лиш зробив висновок, що проблем у них стане більше.

- Я навіть не розумію, як мене засікли, - тим часом виправдовувалася Кетрін, - я поводилась обережно, ніхто і не дивився у мій бік. Але…

- Розкажи із самого початку, - попросив Андерсон.

Трохи заспокоївшись, Раґанас почала розповідь. Вони з Енжелою випадково натрапили на біографію няньки Деміена, Бейлок. Виявилося, що у жінки була дитина, проте нянька ніколи про неї не згадувала. Донька Бейлок жила у притулку, поки її не забрала така собі Вероніка Сельваджіо. Енжела показала фото рудоволосої жінки, і Том нахмурився.

- Вона виглядає надто молодою, - зауважив він, вдивляючись у привабливе обличчя з лисячою посмішкою, - це точно ця Вероніка?

- Сумнівів бути не може, - відказала Енжела, - у Вероніки, котра забирала доньку Бейлок із притулку, на тильній стороні лівої руки було татуювання у вигляді чаші.

- У неї теж є, - додала Кетрін, - я бачила.

- А до чого тут дитина няньки? - не втримався детектив.

- Енн Ратклідж і є тією донькою, - похмуро зронила Раґанас. Бачачи недовіру на обличчі чоловіка, додала: - У дівчинки на шиї була родимка. І в Енн вона є. Звісно, це може бути збіг, проте у збіги я не вірю.

Детективка стежила за Енн від її особняка до будівлі компанії «Армітедж Ґлобал», керівником якої був Джон Лайонс.

- Чекай, Лайонс став опікуном Торна після смерті його дядька, - Том звірився зі своїми записами, - отже, вони з Ратклідж у змові.

- Так, проте я не знаю, що то за змова, - Кетрін похитала головою, - потім Енн зустрічалася з якимись підозрілими людьми. Вони всі були якісь однакові, чи що. В чорному одязі, з байдужими виразами облич. Іноді вони непорушно завмирали, і це виглядало моторошно. Пізніше до них приєдналася Вероніка. І, схоже, саме тоді вони мене помітили.

Жінка замовкла. Перезирнулася з Енжелою.

- І що було далі? - не витримав Том, коли мовчання затягнулося.

- На жаль, я не почула, про що була розмова, - сказала чорнява детективка, - коли це збіговисько розійшлось, я пішла за Енн, хоча було зрозуміло, що вона прямує додому. Я трохи відстала… і на мене напали. Один з тих зомбованих чоловіків, - Кетрін говорила уривчастими фразами, - він нічого не сказав. Схопив за руку. Зібрався вдарити. У нього були чорні очі без зіниць. Я закричала… Його зненацька відкинуло від мене. Я не стала перевіряти, як він і втекла.

Енжела турботливо обняла її. Кетрін, як перелякане звірятко, сховала обличчя у неї на грудях.

Андерсон гарячково думав. Попри шок, попри фантастичні елементи, він повірив Кетрін. Сказав:

- Я відвезу вас додому. Нікому не відчиняйте дверей. В Енжели є мій номер. Коли що - дзвоніть коли завгодно.

- А що тобі вдалося дізнатись? - поцікавилася Кінлі. Чоловіку стало трохи заздрісно й самотньо, бо жінки підтримували одна одну і постійно були разом.

А він сам.

Востаннє він обіймав Стеллу, котра тулилася до нього. Детектив розізлився сам на себе. Не час для спогадів, тим більше, таких. Том розповів про отця Луку і про зізнання Деміена. Спокійно, не приховуючи, ділився власними міркуваннями і припущеннями. Іноді дещо записував, аби не забути.

- Гадаєш, Деміен Торн і справді?.. - шокована Енжела не хотіла вимовляти «Антихрист».

- Ні, - категорично заперечив Андерсон, - я не знаю, чому так кажу, проте впевнений у своїх словах. Містер Торн - така ж жертва усіх цих… людей. Можливо - і я найбільше схиляюся до цієї версії - ми маємо справу із сектою, котра свято вірить, що Деміен Торн Антихрист. Не знаю, чому саме він, проте спробую вияснити. Мені здається, треба дізнатися, хто передав Роберту Торну кинджали з Мегіддо. Це може бути важливим. Маємо дізнатися, що з тим чоловіком, що напав на Кетрін. Я зроблю це завтра. Ще треба нарешті зібратися всім. Включаючи Деміена. І… - він відвів погляд. - Я знаю, це звучатиме абсурдно, проте схильний вірити, що дивні смерті - справа рук демонів.

Трійця знову замовкла. Кетрін і Енжела завмерли одна в обіймах іншої. Том думав про біблійні підказки, про ту огидну родимку в Деміена на голові, про пса з чорними очима і запах сірки на згарищі церкви. Згадав про Вінчестерів і ледь не розсміявся.

- Якщо ви вирішите відмовитись від подальшого розслідування, - промовив чоловік, - я не стану вас тримати.

- Ми не відмовимося, - рішуче сказала Кетрін. Вона дивилась на Тома схвильовано, проте без страху. - Це важливо і для нас. Я хочу знати, чому ви з Енжелою такі рідні для мене. Можливо, порятунок Деміена Торна щось прояснить.

- А як ні? - спитав Андерсон.

- Побачимо, - Раґанас знизала плечима.

Том, як і обіцяв, відвіз жінок до їхньої квартири. Бачачи, як вони вдвох зникають у під’їзді, знову відчув дивну порожнечу. Чоловік зітхнув і поїхав до себе.

Коли Андерсон вийшов з автівки, десь удалині прогримів грім. Нечуваної сили блискавиця промайнула чорним небом, на мить осліпивши детектива. Зненацька монстуозні багряні блискавки почали вдаряти по всьому місту. Том тільки й міг, що безпомічно спостерігати за природою, котра, здавалося, вкрай збожеволіла.

Аж раптом чоловік почув гарчання, що лунало зовсім близько. Чергова блискавиця освітила безлюдну вулицю, де завмер Андерсон. І чоловік помітив навпроти чорного ротвейлера. Тварина припала до землі й оголила ікла, готуючись напасти на Тома.