Жертви

Рука знов починала нити. Тупий неприємний біль поступово охоплював кисть і ширився до передпліччя, немов отрута. З цим доводилося миритися. Або пити знеболювальне. А Том не хотів, щоб його фізичний стан і настрій залежали від таблеток. Він не любив залежати від чогось чи когось.

Старі рани ніколи не заживали повністю.

Детектив неохоче труснув рукою, ніби намагався скинути неприємні відчуття. Не вийшло. Певно, психосоматичне. Адже відколи його поранили, минуло багато часу.

Та її він забути не міг. Що б не робив, де б не був, спогади поверталися. Том заплющував очі й бачив, як Стелла схиляється над пораненим Полом. І навіть не це пригнічувало. А її погляд, який детективка кидала на сраного маніяка, її відчайдушний крик: «Викличте швидку!» Ніби рятувала героя, а не вбивцю.

Том це бачив. Ніби став свідком інтимної сцени, хоч нічого такого не відбувалося. «Він і Стеллу зачарував», - подумав Андерсон.

Біль у руці посилився.

Після того, як Пола Спектора визнали винним, Том недовго затримався у Британії. Зі Стеллою більше не бачився. Не тому, що не хотів. Ті слова, що сказала Ґібсон: «Ти схожий на нього» - досі не давали спокою, хоч згодом вона і пояснила, що саме мала на увазі, порівнюючи молодого детектива і серійного вбивцю.

Андерсону було навіть гидко подумати, що він схожий на морального покидька. Бо, на відміну від Спектора, у детектива була мораль, якої він неухильно дотримувався.

Том вирішив покинути Британію. Хоча б на деякий час. І стажування, що передбачало обмін досвідом у Нью-Йорку, стало чудовим приводом для втечі.
Ще не пристосований до зміни часових поясів, детектив, тим не менш, одразу взявся за роботу. Просто щоб менше думати про все.

Наразі він уважно вивчав матеріали, що стосувалися так званих нещасних випадків. Детектив Шай мав рацію: їх було надто багато. І цей Деміен Торн мав до всіх смертей якесь відношення.

Або ж шеф просто параноїк.

Чоловіку не хотілося так думати, бо Джеймс, попри грубувату манеру спілкування, був чудовим детективом. Звісно, його дратувала чортівня, яку не можна було пояснити. Він звик знаходити пояснення всьому, наче кожне вбивство було задачею, до якої повинна знайтися логічна відповідь.

Дівчина Торна, Келлі Баптіст, дивним чином втопилась у багнюці. Професора, до якого раніше навідувалися Торн і Баптіст, загризли собаки. Тепер ще цей нападник. Якщо випадки підлаштовував Торн, то який у нього мотив? Чи міг він сам організувати на себе напад?

У записнику Том зробив нотатку: «Ретельніше оглянути місця смертей». Навіть якщо він нічого не знайде, то погуляє. Хоча темні занедбані провулки навряд чи можна назвати туристичними місцями.

А що там робив Торн?

- Доброго ранку, Томе, - Енжела, напарниця детективки Раґанас, привітно усміхалася, заходячи в офіс. Вона поставила перед Андерсоном пластянку з кавою. - А ти рання пташка.

Ця дівчина була тією людиною, з ким Том познайомився ще в літаку. Вони сиділи поруч. Зав’язалась розмова. Виявилося, що обоє працюють у поліції, тільки Енжела Кінлі була лейтенаткою. Працювала в одному з лондонських відділків, де її помітила Кетрін Раґанас, котра одного разу відвідала Лондон.

Том кивнув.

- Така вже звичка, - і повернувся до читання матеріалів. Енжела пішла, розуміючи, що приятель зайнятий. Правда, не могла позбутися відчуття, ніби Андерсон поводиться не так, як мав би. Що за дивна думка? Кінлі була знайома з Томом від сили три дні, тож не могла знати, який чоловік насправді.

Після обіду прийшов детектив Шай з новими матеріалами. Він був невдоволений, і Андерсон пізніше зрозумів, чому. У детектива назбиралося чимало справ, а він зациклився на нещасних випадках, які могли і не бути пов’язані. Про це Джеймсу натякнув і капітан відділку.

- З’явилися якісь новини? - спитав Том. Шай хмикнув.

- Ще й які. Сьогодні Торн врятував хлопчину, що впав на рейки.

Андерсон відклав папери. Пильно подивився на співрозмовника. Джеймс не любив таких проникливих поглядів, проте докоряти напарнику не став. Той добре працював відколи прибув. Що поробиш, британці всі якісь дивні.

- То він ні в чому не винен?

Шай замислився й пригладив коротку бороду. Знайшов у мережі потрібну інформацію.

- В той же час, коли Торн рятував хлопчика, неподалік стався ще один нещасний випадок, - сказав детектив, - маєш поїхати туди, Андерсоне, оглянути все і вилучити записи камер. Я хочу зрозуміти, що там сталося.

*****

Том з відсутнім виразом обличчя споглядав за тим, як тіло такого собі Троя Хендрі виносять з метро. Ескалатор, коло якого стався нещасний випадок, перекрили. Андерсон вперше чув, щоб людина померла так безглуздо. Хендрі спіткнувся коло ескалатора. Краватка чоловіка застрягла між сходинами. Йому повністю розмазало обличчя і ледь не відірвало голову. «Якби не знав - подумав би, що це робота маніяка», - подумав детектив. Слово «маніяк» викликало в голові ланцюг спогадів, котрий закінчувався думками про Стеллу. Її образ був розмитий, хоча Том пам’ятав її світле волосся, що лоскотало його шкіру, коли вони кохались у номері готелю - гладеньке й текуче, ніби шовк; тіло - треноване і сильне, тепле; її пристрасне уривчасте дихання. А ще її впевненість, її незалежність і професійність.

Це вона спіймала Спектора, а не Том.

Детектив відігнав спогади, повертаючись до реальності. Тут, у метро, де снували люди і смерділо кров’ю, зробити це виявилося неважко. Андерсон поспілкувався з очевидцями. Троя Хендрі ніхто не штовхав, він спіткнувся сам. Те, що йому потрібна допомога, помітили запізно. Увага всіх була прикута до чоловіка, котрий хоробро врятував хлопчика, що впав на рейси. Детектив дивився на калюжу крові, що лишилася від трупа, і намагався зрозуміти, чому у нього погані передчуття. Чому ця смерть здається неправильною, незвичною? Ніби надприродні сили вирішили пожартувати над нещасним і так безглуздо його вбити.

«Як у Пункті призначення», - хмикнув Андерсон, згадуючи горори, які вирішив подивитися з нудьги. Краще б не дивився, бо фільми виявилися нецікавими, з однотипним сюжетом.

Зараз він ніби сам опинився в одному з тих горорів. І волів би, щоб це було звичайне вбивство з визначеними мотивом і вбивцею.

Не міг же Торн одночасно врятувати когось одного і вбити іншого.

Потім Том вилучив усі записи камер, що показували вхід до метро, станцію й ескалатор. Подумав і запросив записи з камери, що висіла на розі вулиці коло входу. Торн і Хендрі мали б іти цим шляхом. Цікаво, чи знав покійний Деміена? Чи був у підозрюваного мотив, щоб бажати смерті Трою?
Андерсон відчував, як розслідування захоплює його, витісняє інші думки. І це його тішило. Навіть тупий біль у руці майже не відчувався.

Детектив вийшов з метро пізно ввечері. Варто зайти у відділок і віддати записи з камер. Можливо, він сам лишиться й перегляне їх. Додому все одно не хотілося. Тому Андерсон набрав номер детектива Шая, щоб розповісти про успіхи. Джеймс довго не відповідав, і Тома знову охопило відчуття, ніби сталося щось погане, щось таке, що неможливо пояснити. Дивно, та у Британії такого не траплялося. Андерсон спохмурнів і подзвонив Енжелі.

- Привіт… - почала детективка. Том її перебив.

- Ти не знаєш, де детектив Шай? Він не відповідає на дзвінки.

- На детектива Шая напав пес, - відповіла жінка. Добре, що вона не сердилася за відсутність гарних манер у Тома.

- Який пес? Де?

- У відділку. Невідомо, як він проник усередину. Прокусив детективу руку, але з ним у цілому все добре. Він пристрелив пса. Одразу викликав підмогу, щоб дізналися…

Том не слухав, а згадав, що професора, до якого ходив Деміен Торн, теж загризли собаки. Здоровий глузд підказував, що всяке могло статися. Голодні бродячі пси - не рідкість. Могли випадково проникнути у приміщення. Накинулись у відповідь на агресію. Інтуїтивно ж Том одразу зрозумів, що в цих подіях є щось містичне, диявольське, хоча постійно відкидав цю думку. Не вистачало тільки повірити в існування надприродних сил.

Він швидко завершив розмову з Енжелою і поїхав у лікарню, куди відправили детектива Шая. Треба його опитати. Потім приїде у відділок. Там, певно, вже попрацювали над доказами.

*****

Джеймс Шай був не один. Том тактовно зачекав, поки незнайомий чоловік вийде з палати. Тоді зайшов сам.

- А, це ти, Андерсоне? - стомлено поцікавився детектив. Він сидів на ліжку. Ліва рука була забинтована, і він злегка нею потрусив. - Такої травми я ще не отримував. Якби та собацюра вкусила за праву руку - ти знайшов би мене в морзі.

- Як той пес там опинився? - спитав Том, притулившись до стіни. Джеймс підозріло на нього глипнув. Андерсон знизав плечима: - Я маю опитати вас, як постраждалого…

- Який ти спритний, - хмикнув напарник, - сам щось знайшов на станції?

Андерсон розповів про записи з камер і про підозрілий нещасний випадок. Шай похмуро кивав, тоді мовив:

- Скажеш криміналістам, хай детально вивчать записи. Я маю знати, як і чому Торн опинився на станції. А ще доведеться обійти притулки для тварин. Треба дізнатися, чи не тікали звідти останнім часом собаки породи ротвейлер.

- Отже, це був ротвейлер, - сказав Том і уточнив: - Вам дуже пощастило. У відділку більше нікого не було?

- Можливо, в інших приміщеннях, - Джеймс необережно ворухнув пораненою рукою і скривився: - А щоб його… Невідомо, як пес проник у відділок. Та ще й зайшов так далеко, нікого не зустрівши.

- Мені здається, його мішенню були саме ви, - обережно припустив Андерсон. Американський колега не сперечався. - І вельми підозріло те, що напад стався після того, як ви почали серйозно цікавитися Деміеном Торном.