Знайомі незнайомці

Вперше за багато часу Тому снився сон. Зазвичай детектив бачив якісь чорно-білі абстракції, які не запам’ятовувалися. Чоловік розумів, що, можливо, це через його роботу. Мозок у такий спосіб захищається від небажаної інформації. Чи як там це пояснюють психологи?

Цей сон був іншим. Андерсон бачив замок - на диво знайому величну споруду з білого каменю, з безліччю округлих веж, що ніби сяяли у світлі сонця. Замок вивищувався на пагорбі. І це було неймовірне видовище. Том же дивився на замок зі стежки, що вела до королівства. Звідси й почався його шлях до призначення…

Напевно, варто більше відпочивати, аби дивна маячня менше снилася. Чорно-білі сни Андерсона цілком влаштовували.

Проспавши три чи менше годин, детектив пішов на роботу. Давня рана на руці злегка пульсувала, та Том не звертав уваги. Він хотів передивитися записи з камер. Вчора, чи, скоріше, сьогодні після півночі, чоловік ще приїхав у відділок, віддав записи, оглянув коридор, де пес накинувся на детектива Шая. Тоді пішов у морг, куди забрали собаку. У холодному стерильному приміщенні Андерсон побачив м’язистого чорного велетня з коричневими плямами на животі й похолов від думки про пекельних псів. Тут же спинив себе. Які пекельні пси? Що він вигадує? Пси із пекла - це вигадка у стилі Надприродного. Не стане ж Том шукати номер Вінчестерів, аби ті допомогли з розслідуванням?

Проте дещо не виходило з голови молодого детектива.

Очі собаки. Неприродно чорні. Без зіниць. Як у демона.

«Здалося. Я міг і не розгледіти», - переконував себе Андерсон, намагаючись, відігнати думки і зосередитися на відео. Він також чекав відповіді від нью-йоркських притулків для тварин. - «Я мало спав. Усіляке могло привидітися. Головне - не казати детективу Шаю, а то сміятиметься».

- Доброго ранку, Томе, - Енжела за звичкою поставила перед колегою каву, - бачу, ти сонний. Як детектив Шай?

- Сказав, що сьогодні буде тут, - відповів Том, - дуже вже хоче притиснути Торна.

- Це дивно, чи не так? - Кінлі стишила голос. - Дивні напади, безглузді смерті… Таке не можна назвати співпадінням.

- Бо це не співпадіння, - Кетрін пройшла повз стіл Тома - елегантна й незворушна у чорному костюмі. - Я б була обережною, Андерсоне.

- На що ви натякаєте, детективко Раґанас? - стрепенувся детектив. Жінка обернулась і знизала плечима. Але в її зелених очах, обрамлених чорними віями, Том помітив тривогу. Чого детективка так хвилювалася?

- Ні на що, - вона сіла й почала переглядати папки зі справами, даючи зрозуміти, що розмову завершено.

- Яка ж вона… - захоплено прошепотіла Енжела.

- Кінлі, ти мені потрібна, - владно покликала Раґанас. Енжела помахала Андерсону рукою й відійшла.

Том почав думати про те, чи не знає Кетрін більше, ніж говорить. Хоча раніше від колеги такого не спостерігав. Утім, він майже не знав її. Можливо, з жінкою варто поспілкуватися в неформальній обстановці. Чоловік неохоче зізнався собі, що детективка поведінкою нагадує Стеллу.

І коли він її забуде?

Деміен Торн з’явився раніше за детектива Шая. І Том не був готовий до цієї зустрічі. Він бачив фото підозрюваного, проте ефект був не той. Зустріч вживу стала справжнім потрясінням.

Світловолосий чоловік приблизно того ж зросту, що й Андерсон, впевнено зайшов до приміщення й роззирнувся. Певно, шукав Джеймса. Широкоплечий, міцної статури, він, тим не менше, не скидався на постійного відвідувача спортзалу. На обличчі кількаденна щетина, стомлені блакитні очі, суворе обличчя. Під очима залягли темні кола. Не знайшовши детектива Шая, Торн спинився і сховав руки до кишень. Явно не довіряє копам. Все це Андерсон побіжно аналізував, поки намагався позбутися нав’язливої думки: він вже десь зустрічався з цим чоловіком. Ні, не на вчорашньому місці нападу. Том тоді не роздивився Торна. Це було раніше. Набагато раніше.

Він і сам не помітив, як підійшов до Деміена.

- Містере Торн? - Деміен дивився на Тома, і на мить теж ніби його впізнав. Детектив помітив, як очі підозрюваного трохи розширилися. За секунду Деміен опанував себе. Потис простягнуту на автоматі руку Андерсона. Потиск Торна був міцним і впевненим, але не викликав неприємних відчуттів. Просто сильна духом людина потиском показує, що краще її не займати. Тому зненацька захотілося сказати щось ущипливе, аби зруйнувати маску суворості на обличчі співрозмовника. - Я детектив Томас Андерсон. Поки детектив Шай відсутній, я почну розмову.

- Я хотів би знати, з якого приводу мене викликали, - у Деміена виявився приємний, хоч і не вельми привітний, голос, - це з приводу нападу на мене?

Самовпевнений. Не любить підкорятися. Зухвалий. Порушник правил. Харизматичний. Тому не хвилюється. Йому б королівством керувати, а не їздити в небезпечні місця й робити фото.

- І через це теж, - Андерсон указав на вільний стілець. Сам сів за стіл, відчуваючи пильний погляд співрозмовника. - Здається, це ви вчора врятували хлопчика у метро?

- Так, і що?

- Неподалік стався нещасний випадок.

- Я чув про це, - не став приховувати Деміен.

- Жертва - такий собі Трой Хендрі. Можливо, ви його знали?

- Ні, - відповів Торн, і Том подумки зауважив, що цей тип уміє недоговорювати або приховувати правду з незворушним обличчям. Та навіщо він це робить, якщо непричетний до цього випадку?

Допит ставав усе цікавішим.

- Та невже? - не втримався від саркастичної репліки детектив. Він увімкнув запис однієї з камер на ноутбуці й показав Деміену. - А на цій камері чітко видно, що ви біжите за містером Хендрі.

- Я поспішав на потяг, - відказав Торн. Знов брехня. Том показав інший запис, і пильно вивчав обличчя підозрюваного, очікуючи хоч якусь реакцію. Маска суворої непохитності почала його дратувати.

- Ви бігли за містером Хендрі досить довгий відрізок вулиці, - сказав Том, показуючи кадри з різних камер - неквапом і з насолодою. Деміен не дивився на записи, бо знав, що там. Настирливий детектив явно наривався, хоч робив це професійно. Не підкопаєшся. Треба його позлити. Цей Андерсон аж надто спокійний.

- Може, він також квапився на потяг? - знизав плечима Деміен. Детектив не відреагував. Лиш коротко глянув на Торна уважними синіми очима. Деміена пересмикувало кожен раз, коли він дивився в очі Андерсона. Чоловік ніяк не міг збагнути, чому він так реагує на незнайому людину.

Том незворушно показував інші кадри. Трой і Енн на сходах коло хмарочоса. Автівка Деміена, котрий, власне, стежив за Енн. Сам Торн, котрий вискочив з авто, як тільки йому здалося, що Трой штовхнув жінку.

- Цікаве відео, чи не так? - кутики блідих губ Тома ледь піднялися вгору. Він не насміхався і не зловтішався. Просто констатував факти. - Я довго ходив вулицями, перш ніж знайти ці відео.

- Вашій скурпульозності можна позаздрити, - визнав фотограф і зненацька додав: - Я вас ніде раніше не зустрічав?

- Скоріше за все, ні, - відказав Том, у якого це питання теж крутилося в голові: - Такого зухвальця, як ви, я б запам’ятав.

Деміен ледь не вилаявся. А детектив не такий простий, як здається. Фотограф щиро не розумів, чому у нього майже одразу виникла симпатія до британського детектива. З ним було легко розмовляти. Так і хотілося вигиворитися, розповісти про страхи, про містику, що його оточувала все життя, про Енн Ратклідж, котра вірила, ніби Деміен - Антихрист. Про те, що він принесе кінець світу 6 червня і що сам Торн не знає, що робити. Водночас Деміен боявся відкритися ще комусь. Амані, його давній приятель, і той не повірив. Що вже казати про незворушного британця? Вони взагалі вміють посміхатися? Торн вирішив пошукати інформацію про цього Андерсона. А поки…

- Отже, ви вважаєте, мене зухвальцем, - хмикнув Деміен, - а який же тоді ви, детективе?

Андерсон витримав погляд Торна - такий чужий і знайомий одночасно.

- Не ухиляйтеся від теми, - сказав Том, - ви побігли за Троєм Хендрі, коли він штовхнув жінку. До цього ви за кимось із них стежили. Можете пояснити?

- Як давно ви не посміхалися, детективе? - спитав Деміен. Том нахмурився, намагаючись зрозуміти, до чого той хилить.

- Мені здається, зараз не час для посмішок, - мовив Том.

- А ваші колеги так не думають, - Торн роззирнувся, аби показати, що копи в офісі вільно спілкувалися, жартували, а Енжела з Кетрін сміялися, поки розбирали папки зі справами. - Лондонська погода така ж похмура, як і ви?

- Я з Белфаста, - вирвалось у Тома. І як Деміену вдалося перевести розмову на самого Андерсона?

На щастя, у цей час прийшов детектив Шай, котрий продовжив допит Торна. Том узявся заповнювати протокол допиту, відчуваючи дратівливо-пильні погляди фотографа. Дивно, як вони обидва спілкувалися. Деміен не образився, коли Том назвав його зухвальцем. Ніби так і мало бути. І їхня зустріч теж повинна була статися…

Том пропустив момент, коли Джеймс і Торн почали розмовляти на підвищених тонах. Що ж, від Шая таке можна очікувати. А гордяк Деміен не любить, коли його безпідставно в чомусь звинувачують, хоча з Андерсоном розмовляв більш-менш спокійно. Том прислухався до бесіди. Деміен казав про якусь Енн Ратклідж, у котрої, за його словами, вдома був цілий вівтар з речами Торна. Том записав її ім’я. Він завжди записував усе, що вважав важливим.

Розмовляючи з Джеймсом, Деміен явно натякнув на те, що довкола нього помирають люди. Андерсона це здивувало. Доведеться поспілкуватися з цим фотографом ще раз. Бажано не в присутності детектива Шая, бо, схоже, той терпіти не може Торна.

Коли допит завершився і Деміен пішов, усе ще роздратований Шай усівся коло колеги. Решта поліцейських намагалися обходити роздратованого детектива.

- Бісів Торн, - пробурчав Джеймс, щось записуючи у нотатнику. Том відчував, що шеф лютий, як ніколи. - Дозволяє собі казна-що, нахабний, самовпевнений хлопчисько. Не здивуюсь, якщо виявиться, що це він підлаштував цю виставу. Я його все одно запхаю до в’язниці.

Том слухав монолог із спокійною відчуженістю. Він навчився відмежовуватися від непотрібного потоку інформації. Коли слухаєш показання свідків, вони часто говорять все, що спаде на думку. Люди насправді люблять, щоб їх слухали. Аби не забивати голову, Андерсон одразу виділяв головне у розмові. Решта слів для нього зливались у нескінченний потік, що більше нагадував неприємний фоновий шум.

- Про нападника з кинджалом вдалося щось дізнатися? - Андерсон вловив момент, коли Шай замовк і задав питання, що його цікавило.

- В тім-то й річ, що ні, - Джеймс усе ще говорив різкими короткими фразами, - не американець. Ні з ким не контактував. Ні мобільного, ні документів, ні паршивого чека з супермаркету. Глухий кут. Що там з притулками для тварин?

- Поки прийшли відповіді приблизно з половини, - доповів Том, - ні з одного з них ротвейлери не тікали.

Цей факт анітрохи не здивував шефа, проте веселішим він не став. Продовжував бурчати про Торна, за яким варто приглянути. Андерсон подумав піти у морг і дізнатися, як просувається розтин, аж тут внизу почулися крики і лайка. Джеймс побіг першим. Том на мить розгубився, бо знову його охопило містичне відчуття незворотньої біди й небезпеки. Тоді він кинувся за шефом. На першому поверсі ще встиг побачити, як Деміена тримають двійко копів, а якийсь чоловік, котрого відтягнули від Торна, кілька разів штрикнув себе у пах ножем.

*****

Робота не йшла. Та сцена - чоловік штрикає себе ножем, наче божевільний - досі стояла перед очима. І його останні слова, виплюнуті, вихаркнуті з кров’ю, що заливала підлогу, у напівтемному приміщенні звучали особливо моторошно.

«Хто має розуміння, той нехай злічить число звіра, бо це - число людське, і число 666».[1]

Том не розумів нічого. Чому зненацька знайомі Торна вирішили померти, а незнайомці намагаються його вбити? Хто цей божевільний і як опинився у відділку? Що за слова промовляв?

Скуйовдивши волосся, Андерсон окинув поглядом офіс. Поліцейські й детективи вже забули про інцидент. Десь запахло пончиками, і Том згадав, що не снідав. Не дивно, що він кепсько почувався.

Оскільки детектив Шай поїхав допитати Енн Ратклідж і не залишив напарнику вказівок, Андерсон перекусив. По дорозі до офісу подумав, що варто зайти в морг. Проте ноги привели детектива в інше місце.

На нижній поверх, де тимчасово утримували в’язнів.

Том спинився, побачивши заґратовані клітки. Тут майже нікого не було. Якийсь п’яниця дрімав на лаві. Його взяли за те, що вчинив бійку в кафе. Ще один тип - молодий і прищавий - понуро витріщався на стіну. Крадій.

- Детективе Андерсон, яка честь, - насмішкуватий голос лунав справа, - у вас виникли питання чи ви скучили?

І як же забути про Торна?

Том мовчки розглядав Деміена, схованого у тінях приміщення. Фотограф згадав, як детектив так само стояв позавчора. Торн розумів, що Андерсон не може його роздивитися, та цей пильний, важкий, чіпкий погляд діяв на нерви.

І ці стомлені сині очі…

«Певно, я божеволію, раз думаю про чиїсь очі», - хмикнув про себе Деміен.

- Кому ж ви так насолили, що вже друга людина намагалася вас убити? - запитав Том. Фотограф зауважив, що в того приємний британський акцент. Хоча це не вельми допомагало, бо говорив детектив холодно й відчужено. Ніяких емоцій. Наче робот.

«Як же він змінився», - незрозуміла і недоречна думка промайнула в обох чоловіків.

- Це ви маєте дізнатися, - сказав Деміен, - а де детектив Шай?

- Поїхав перевірити те, що ви йому розповіли, - не став приховувати Андерсон, - хоча я не думаю, що він щось знайде.

Торн нахилився вперед.

- Чому?

- Бо якщо ця пані Ратклідж розумна - а вона, очевидно, розумна - то оберне ваші ж слова проти вас, містере Торн. Хто вона вам?

- Ніхто, - коротке слово, - вона небезпечна.

- Чому? - тут же спитав Андерсон, відчуваючи все більшу зацікавленість у розмові.

Його питання лишилося без відповіді. Це дратувало. Хотілося вчепитись у ґрати і крикнути в обличчя Деміена: «Чому ти мені не довіряєш?»

Звідки такі думки? Торн і не має довіряти незнайомому детективу. Все правильно. Хоча відчувалося, що ні.

- Припустимо, що ви не маєте відношення до всіх тих смертей, - Андерсон зайшов з іншого боку, - тоді виходить, що хтось дуже хоче вас підставити.

- Не підставити, а змусити повірити, що я… - Деміен обірвав репліку. От знову це бажання розказати все детективу. І не комусь іншому, а саме Андерсону.

Та хіба він повірить? Хіба зрозуміє?

- Ви - що? - порушив тишу Том. Як він вміло підштовхував до розмови. Не помітиш - і все йому розкажеш.

- Ні, - мовив Деміен, - я не збираюся вплутувати вас у це.

- Я вже вплутався, - зауважив Андерсон.

Торн піднявся й підійшов до ґрат. Його очі хворобливо блищали.

- Не лізьте у цю справу, Андерсоне. Я не хочу, аби постраждали ще й ви.

*****

Як розуміти слова Торна, Том не знав, бо той не став продовжувати розмову. Спантеличений, детектив повернувся в офіс. Вечоріло. Приміщення порожніли. Люди розходилися додому. Шеф повернувся від пані Ратклідж і без жодних пояснень відпустив Торна. Напарнику пояснив, що за словами Енн, котра є адвокатесою сім’ї Торнів, Деміен трохи не в собі. Звісно, ніякого вівтаря з речами фотографа у неї не було.

«Деміен не не божевільний», - ледь не випалив Том, проте не сказав ні слова. Звідки йому знати, що з Торном? Та й яке йому діло?

«Я не хочу, аби постраждали ще й ви».

Слова Деміена досі крутились у голові набридливим речитативом. Торн або погрожував Андерсону, або щиро за нього переживав. І Том більше схилявся до другого варіанту, та не міг зрозуміти, з якого дива підозрюваний став би піклуватися про копа.

Капітан відділку вже неодноразово радив Джеймсу знімати всі підозри з Деміена, бо накопичилося багато інших справ, і їм теж треба приділити увагу. Шай неохоче згодився, та потім сказав Андерсону:

- Наглянеш за цим Торном. Але так, щоб він тебе не помітив.

Том лиш хмикнув. Шефа не так просто змусити відмовитися від справи.

Пізно ввечері детектив ішов до автівки. Нью-Йорк тільки починав жити. У порівняно невеликому Белфасті вночі було тихо, спокійно. А це метушливе місто нагадувало багаторівневий організм, що не спав, а жив, розростався, вмирав і народжувався заново…

Відчуття, що за ним стежать, з’явилося раптово. Том спинився. Роззирнувся. Стало тривожно і незатишно на безлюдній вулиці. Ворожий погляд ніби сканував детектива. Хто чи що це може бути? Андерсон для певності ще раз глянув позаду себе. Нікого. Дивне відчуття зникло так само швидко, як і з’явилося. Стривожений детектив сів у автівку, намагаючись якомога швидше це забути. Але їхав він із передчуттям, що має статися щось погане.

*****

Лежачи в ліжку разом з Кетрін, Енжела ліниво потягнулася. Після довгої розлуки детективка тільки й мріяла знову зустріти американку. Жінки почали зустрічатися ще в Лондоні, коли Кетрін приїздила туди. Вдень робота, вночі - прогулянки разом, посиденьки в кафе, спільний перегляд комедій, танці під дивний грайлист українських та ірландських композицій і пристрасний, чарівний, часом божевільний секс. З американською колегою Кінлі почувалася цілісною. Ніби знайшла людину, котра ідеально її доповнює. Ніби так і мало бути з початку часів…

Кетрін повернулася на бік. Покривало трохи сповзло, оголивши ніжні обриси плеча. Енжела ніжно її погладила подушечками пальців. Вона любила торкатися до тіла партнерки, особливо їй подобалися лінії ключиць і плечі. Досконала краса королеви.

Дивне прізвище Раґанас пояснювалося тим, що вона походила з литовської сім’ї, яка давно жила в Ірландії. Оскільки батьки були проти її кар’єри поліцейської, непокірна донька втекла до Америки, самостійно закінчила академію поліції й стала детективкою.

- Теж не спиш, - напівшепотом озвалася Раґанас.

- Насолоджуюсь моментом, - сказала Кінлі й додала: - Щось не так?

Кетрін розплющила очі - великі й зелені, наче озера Британії, що густо заросли лататтям і осокою. Прекрасні й таємничі.

Енжела не розуміла, як, та інтуїтивно відчувала, коли Кетрін тривожилася. От як зараз. Неприємне хвилювання передалось і їй.

- Я не знаю, як пояснити, - мовила Раґанас, - останнім часом я бачу дивні сни. Вони то яскраві й безтурботні, то похмурі й моторошні. І те, що я бачу в цих снах, здається таким знайомим.

Енжела взяла її за руку, бо Кетрін була потрібна підтримка.

- Я бачу незнайомих людей, та вони мене знають. Вони щось говорять, а я не чую їх, - продовжувала Раґанас, вдячна, що Енжела не перебиває, - ніби німе кіно. А потім…

Вона замовкла. Кінлі терпляче чекала, пригорнувши кохану до себе. Якби ж було так легко відгородити її від цих незрозумілих снів.

- Пам’ятаєш Деміена Торна? - зненацька спитала Кетрін, піднявши голову.

- Його допитували детективи Шай і Андерсон, - кивнула Енжела, - чому ти його згадала?

- Бо мені наснилося… Я бачила, як він помре.

Примітки

[1]Одкровення 14:18