Пролог

Et diabolus incarnate est.
Et homo factus est.*

6 червня 2006 року

- Артуре! Артуре! - Мерлін обіймав обм’якле тіло, то шепочучи, то викрикуючи найдорожче ім’я. Вечірня тиша була якоюсь штучною, неприродною. Місто мовби завмерло в очікуванні чогось страшного. Якби ж то люди знали, що могло б статися…

Артур знову обрав пожертвувати собою, аби тільки не випустити у світ зло. Такий вже він, король Камелоту. Навіть через довгий час не став зраджувати своїм принципам.

«Я ж повернувся, щоб вам служити, Артуре. Що я маю робити без вас?»

Ні, все не може так закінчитися. Мерлін не може втратити Артура. Не тепер, коли тільки його знайшов.

Морґана і Ґвен, бліді й перелякані від усього, що сталося, стояли поруч. Боялися заговорити, щоб раптом не почути найгірше. Мерлін був їм за це вдячний. Бо не знав, що сказати.

«Я вірю, що ще не все втрачено».

- Ти не можеш померти, Артуре, - прошепотів Мерлін, обнявши короля. Він не плакав, проте в грудях оселилася знайома порожнеча. І вона з роками зжере чаклуна, якщо Артур… - Я не дозволю тобі померти…

*****

Приблизно місяць тому

Йдучи вулицею, де його ледь не вбив невідомий нападник, Деміен озирнувся. У червоно-синіх вогнях, що миготіли вночі, розгледів чоловіка, котрий тиснув руку детективу Шаю. Торну прибулий здався на диво знайомим, хоч фотограф міг поклястися, що бачить його вперше. І все ж відчуття дежавю не покидало його. Детектив Шай відійшов, і незнайомець лишився сам. Він стояв, осяяний вогнями поліцейських мигалок. Обличчя ховалось у пітьмі, та Деміен був упевнений, що той дивиться на нього. Постать у чорній шкірянці виглядала могутньою і самотньою водночас. Торн дістав камеру. Спинився і зробив фото незнайомця. Не знав, навіщо, адже чомусь був упевнений: вони ще зустрінуться.

*****

Потиснувши руку детективу Джеймсу Шаю, Томас Андерсон оглянув місце злочину. Це була одна з тих вулиць, куди краще не ходити вночі - засмічена, темна, вузька, що мимоволі стає важко дихати, та безлюдна. Десь неподалік грала музика, і детектив розібрав кілька слів: «My demon are done into oblivion…»** Дідько, хоч би вимкнули, тут же місце злочину, а, не нічний клуб.

Він щойно приїхав з Британії й не встиг навіть перевдягнутися. Знайомство з колегою відбувалось у незвичних обставинах, бо детектив Шай одразу ж поїхав на виклик. Андерсон склав йому компанію, бо хотів бути в курсі подій.

- Жертву нападу вже допитали, - ділився інформацією Джеймс. Він підозріло оглядав худого напарника у чорній шкірянці. Той на диво спокійно почувався серед метушні. Його обходили поліцейські й медики, котрі несли розрізаного навпіл нападника. Шай згадав, що напарник два роки тому спіймав серійного вбивцю. Британські газети довго про це писали. Не дивно, що він такий зібраний. Чоловік почав поважати британця трохи більше, бо не любив працювати з неосвіченими метушливими новачками. - Таксі збило нападника у ту мить, коли він замахнувся кинджалом. Доволі вчасно збило. Та й кинджала ніде нема.

Том кивнув.

- Отже, це нещасний випадок? - уточнив він. І помітив, як детектив замислився.

- Все складніше, ніж ви думаєте, Андерсоне, - сказав Джеймс, - цей Торн…

- Жертва нападу?

- Так. Довкола нього останнім часом надто багато смертей. І це підозріло.

Том був згоден. Він озирнувся, дивлячись на постать, що віддалялася з місця аварії. Деміен Торн. Хто він - убивця чи жертва? Андерсон підозрював, що справа буде складною. А ще відчував: відбувається щось значно гірше, ніж просто нещасні випадки.

Примітки
*(лат.) Диявол втілився. І став людиною - фраза з оповіді Артура Мекена «Великий бог Пан».
**Слова пісні Royal blood - Oblivion