Том 1. День 33

✉ Я:
33.

✉ Анонім:
Як ти?

✉ Я:
Ти вперше цікавишся
тим, як я.

✉ Анонім:
Це не відповідь
на моє питання.

✉ Я:
На моє ти ніколи не
відповідаєш, так що
маю повне право зробити
те саме. Хоча б раз.

✉ Анонім:
Я вже купу разів відповідав
на твоє питання. Це ти не
хочеш прийняти відповідь.

✉ Я:
Бо я тобі не вірю.

✉ Анонім:
Чому?

✉ Я:
Бо я знаю, що за тридцять
три дні щось станеться,
але ти не хочеш сказати,
що саме

✉ Анонім:
Будь ласка, давай
змінимо тему.

✉ Я:
Ні.

✉ Анонім:
Луї.

✉ Я:
Хочеш, аби я ще раз
спитав, як тебе звати?

✉ Анонім:
Перестань.

✉ Я:
Бо що? Зникнеш з мережі
і декілька днів мені не
відповідатимеш? Вже звик.

✉ Анонім:
Ти злишся через
пластир на брові?

✉ Я:
Я не злюсь. Звідки ти
знаєш про пластир?

✉ Анонім:
Так, ти злишся.
Бачив тебе в кампусі.
Що ти з собою зробив?

✉ Я:
Я не злюся.
Впав на футбольному
тренуванні.

✉ Анонім:
Ти злишся.
Нащо брешеш?

✉ Я:
Ти мене дратуєш.
Звідки ти знаєш,
що я брешу?

✉ Анонім:
Тебе дратують мої слова
про те, що ти злишся?
Бо позавчора твоя брова була
в порядку, а сьогодні в тебе
пластир. І за той час в тебе
не було жодного тренування.

✉ Я:
Так.
Ти аж настільки
за мною пильнуєш?

✉ Анонім:
Як я люблю парадокси.
Так.

✉ Я:
Нащо ти пильнуєш
за мною?

✉ Анонім:
Бо мені це треба.

✉ Я:
Ти в курсі, що
це стрьомно?

✉ Анонім:
Так, я в курсі. Тебе непокоїть,
що за тобою спостерігать?

✉ Я:
Ні, мене непокоїть,
що я не знаю, хто саме
за мною спостерігає.

✉ Анонім:
Ти ж не розповіси,
що сталося з твоєю
бровою, правда?

✉ Я:
Ні. Ти не скажеш мені,
хто ти, правда?

✉ Анонім:
Ні.

✉ Я:
Гарних снів, Аноніме.

✉ Анонім:
І тобі, Луї.

Тому що дії говорять голосніше за слова. Тому що слова стають заміною дій. Луї закривається від Аноніма, тому що злиться на Гаррі. І саме тому, що той закривається, Анонім, навпаки, відкривається йому.

«Я тікаю від тебе — ти біжиш за мною. Я біжу до тебе — ти тікаєш від мене».

Але коли додається третій кут, то ця формула втрачає будь-який сенс. Нарешті філософія легша за математику.