Lemoni
Кросовер
12+
Гет
Максі
Запитуйте дозволу
  • Забороняю перекладати роботу російською
дозволяю використовувати дану роботу для натхнення та розміщувати покликання в полі "Фанфіки за мотивами фанфіків"
Частковий ООС
сб, 02/25/2023 - 00:02
сб, 04/01/2023 - 20:43
131 хвилина, 28 секунд
Читачі ще не додали роботу у збірки
Навіґація

Що може бути краще рибалки рано вранці? Тільки перегляд серіалів разом з друзями. Але що може статися, якщо купити дешевий телевізор з барахолки? Дізнаєтесь у фанфіку).

Розділи:

0. Початок всіх початків, або чому купляти телевізор з барахолки --- погана ідея

Це був звичайний ранок. На вулиці сяяло сонце, пташки співали Богемьску Рапсодію… Багато хто спить у такий час, але не наші хлопці. Едд, Метт та Том збиралися на рибалку. Раніше всіх прокинувся Едд - головний жайворонок серед тріо. Вдягнувшись як звичайно, хлопчина пішов на кухню, плануючи сьогодняшній день.

Від Обличчя Едда:

«Ех, який гарний ранок, потрібно встигнути приготувати сніданок, доки Том з Меттом не прокинулись… Вони дуже злі, коли голодні… Хмммм… Щоб таке приготувати? О, зроблю яєчню з беконом! Том вчора купив цю кляту гарпунну пушку, майже витративши всі гроші, потрібно з ним серьозно поговорити… «

Кінець думок Едварда.

У повітрі був приємний аромат свіжого смаженого бекону, який моментально розбудив Рінго — кішку Едда, яка також була важливим членом їх «родини». Мурлика зайшла на кухню, обтираючись об ногу свого господаря, це був явний заклик погодувати її.

- «І тобі доброго ранку, Рінго! Почекай ще трохи, спочатку я досмажу яєчню, а потім дам тобі поїсти. — весело промовив парубок.

Кішка терпляче чекала на свій сніданок, наче розуміла всі слова, що говорив Едд.

Після Рінго, Том залишив царство Морфея. Ананасів син не дуже гарно виспався, бо майже всю ніч провів граючи на Сьюзан, паралельно трохи попиваючи зі своєї фляги. Саме тому, Томас прокинувся з похміллям. 

Від обличчя Тома:

«Ууугх… Не варто було стільки пити вчора… Чекайте, а звідки у мене в кімнаті гарпунна пушка?… Ох, невже я знову наробив проблем, коли напився?! Сподіваюся, будинок цілий… Хммм, Едд вже прокинувся. Потрібно з ним поговорити.»

Кінець думок Томаса.

Привівши себе та кімнату в порядок, хлопчина з дивними очима попрямував до кухні. Між хлопцями виникла доволі серьозна розмова.

- «Д-доброго ранку, Едд, як справи?» — нервово сказав Том.

- «Доброго, Томас, ти знаєш, що ти вчора зробив, чи мені нагадати?…» — серьозно сказав Едвард.

- «Краще нагадай, бо таке відчуття, наче мені пам’ять стерли…» - Налякано промовив Том.

- «Том, ти витратив майже всі гроші, та продав дивани з телевізором, щоб купити гарпунну пушку та самі гарпуни, під приводом  того, що вони твої  прийомні діти… Ти хоча б розумієш, що ти наробив?!» — Повідав йому головний сімп коли.

- «Хвилинку,  ЩО ?!» — белькнув чорноокий.

- » Тому, ти винен мені 10 галонів коли. Якщо купиш — забудемо про це).» - Хитро сказанув Гулд.

- «Ехх… Добре, і  вибач мене за це….» — Промовив Ріджвелл.

- «Я вибачаю, але якщо щось подібне станеться вдруге, то я обіцяю, що щось недобре станеться зі Сьюзан… Але, поки що це тільки попередження. Прошу тебе у наступний раз так сильно не напуватись…» — Сказав Едд.

- «Що ж, обіцяти не можу, але запускати до такого не буду…» — Спокійно промовив Том.

- «Ти поки сідай за стіл, а я пішов будити сплячу красуню, бо через нього ми на рибалку запізнемось…» — Проговорив, Едд направляючись у кімнату рудого.

- «Чекай, а ми їдемо на рибалку?» — Спитав Томас

-«А, я забув тобі сказати, ми скоро їдемо, тому їж швидше!» — Сказав Едвард.

Меттью спокійно сопів, обіймаючи подушку, коли у його покої влетів шатен.

- «Вставай та співай, руда макака!» — Прокричав Едд

-«Аааааааа, монстр, не чіпай мене!»— зойкнув Метт.

-«А це ти, навіщо так лякати?» — спитав сонний Метт.

- «Щоб ти спитав.» - весело проспівав Едвард. 

- «І я тобі не руда макака!» — крикнув Метт, жбурляючи подушку в друга.

- «Та боже, йди вже їсти, а то яєчна з беконом вже давно охолола.» — Сказав Едд, легко ухилившись від подушки.

- «Вже йду!» — промовив йому рудий у слід.

Під час сніданку, Метт розповів хлопцям причину свого довгого сну. Так як Том продав меблі та телевізор з вітальні, рудий вчора купив новий новий тєлік вcього за 5 пенсів. 

-«Чекай, а чому він був таким дешевим?» - Спитали одночасно Едд з Томом.

-«Я чув від продавця, що його минулі господарі — батьки продавця зникли безвісти у своєму будинку, а коли він повернувся до них, телевізор працював, але не був підключений до розетки… Але, це нічого цей телевзор навіть крутіший нашого минулого!» — Сказав Метт.

-«Едд, тут щось точно не так…»— Насторожився Томас.

-«Та ні, це дуже крутий телевізор! Що може піти не так?»-Спитав парубок.

-«Метт, а ти питав, хто виробник?»— Спитав Том

-«Я коли купляв телевізор, спитав це, його зробили у Норвегії, а саме якись Ч.Л…. Цікаво, хто це може бути?»— Сказав Метт, допиваючи склянку молока.

-«А фе там буф якимсь симфол, яким скофий на ліфтеру Еф.» — Згадав Метт, доїдаючи печиво.

-«Що? Прожуй спочатку, а потім говори, дурень…» — Нагрубив Ріджвелл.

-«Е, це було грубо… Я говорю, що там ще був якись символ, який схожий на літеру М, цікавий вибір логотипу…» — Сказав Меттью, миючи посуд.

 В дорозі
Під час поїдки, ніяких пригод не сталося, на щастя, інколи серед лісу та рідких будиночків можна було побачити овець та корів, які мирно жували соковиту зелену траву.
- «Хлопці, а ви колись задумувались над тим, як це бути рибою, не важливо - повністю, чи наполовину?» — Спитав Гаргрівз, розглядуючи силіконові наживки.

-«А звідки таке питання? Ти б ще спитав, що відчуває п’яний морський коник, якого змиває хвиля…» — Перекривляв його Едд.

-«Я з тобою не згоден Едд, доволі цікаве питання. Взагалі, є декілька шляхів розвитку подій. Якщо взяти перший варіант, то ти — хижак або травоїдний. Тобто, якщо не ти, то тебе з’їдять, або тебе спімають рибалки типу нас. Тут ще є 3 шляхи розвитку подій. Перший — тебе відправлять на рибзавод, де з тебе зроблять якісь продукти, або сировину. Другий — тебе з’їдять ці рибалки. Третій — тебе відпустять, і цикл почнеться знову. Якщо ти декоративна риба — доля  плавати все життя по колу та їсти одне й те саме… Як на мене — це дуже сумна доля… А якщо брати другий варіант, то тут є 2 шляхи розвитку. Перший — ти живеш звичайним життям, або не існуєш, у чому я не впевнений, бо Антлантида існує, як і підводний народ, тому тут складно. Другий — тебе ловлять вчені, і ти стаєш лабораторним пацюком… А ось це навіть гірше ніж доля звичайної акваріумної рибки…» — Розповів Том.

- «Ого Том, не знав, що ти так файно розбираєшся у цій темі…» — здивувався Едд.

- » А ви що думали, якщо я постійно п’ю, то я такий овоч, як Метт?» — Саркастично сказав Томас.

-«Да скільки разів вам ще сказати, що я не тупий, а просто довго думаю?!» — Образився Меттью.

-«Хех, ти тільки що сам себе тупим назвав!» — Посміявся Гулд.

-«Едварде, клянусь, ще 1 одне подібне слово, і я тобі засуну спінінг у дупу…» — Серьозно сказав Метт.

-«Едд, він тільки що вимовив твоє повне ім’я, причому правильно… Метт точно не жартує…» — Злякався Том.

Від обличчя Метта:

«Боже, як вони вже дістали жартувати про мій інтелект… Одного разу, я доведу їм, що насправді, я розумніший за них… Та взагалі, начхати, що вони там думають, я всеодно найкрасивіша і найкрутіша людина світу, і ніщо мене не зможе переконати.) Але всеодно, цікаво, як це бути, еееемммм… Як це слово називається, якось на р… А, точно! Русалкою, хоча, ні. Русалом. Як це- — бути русалом? Цікаво було б дізнатися… Але, на жаль це все вигадки…»

Кінець думок Меттью

Після рибалки 

-«Том, якимось чином ти напився, я всього на секунду відвернувся….» — Промовив роздратовано Едд, який тепер вів машину замість чорнооокого.

-«Ні, Едд, я тверезий *Ік*, як скло… Дай мені сісти за *Ік* кермо!» — Ледве белькнув п’яний в зюзю Томас.

-«Яке бляха кермо?! Ти ледве сидиш… Нас оштрафують, нікуди ти не сядеш.» — Сварив того Гулд.

Тим часом, Метт на задньому сидінні, по-дитячому спостерігав за 2 двома рибками у акваріумі, який тримав у руках. Раптом, помаранчева рибка з’їдає синю рибку, але несподівано помаранчева вибухає, бо синя надулася. Метт від цього видовища сильно здивувався, і ще ближче почав розглядати, те що залишилося від помаранчевої рибки. Синя настільки злякалася гігантського синьо-зеленого ока, що дивилося прямо в її душу, що врізалась прямо у стінку акваріума.

-«Хлопці! Пан Свімсалот  вибухнув! Чи можемо ми порибалити?» — Спитав Метт?

-«Ми тільки що *Ік* рибалили…» — Відповів Том, дивлячись на рудого.

-«Таак та ми більше не можемо туди повертатися…»— Додав Едд.

-«Чому?»— Наївно спитав Гаргрівз.

Флеееееешбеееек

Метт та Едд спокійно рибалили. Едд витяг старий чобіт, Метт виловив тіло утопленика, що пролежало на дні річки доволі довго. Тим часом, п’яний Том вирішив похизуватися і вистрілив гарпуном, спіймавши кита. Цей кит зараз волочився по землі за прицепом з пушкою… За це, хлопцям довелося сплатити величезний штраф і поїхати з ганьбою додому…

Кінець флешбеку.

Доїхавши додому, хлопці почали відносити всі речі додому. П’яний Томас ніс гарпуни, мугикаючи тільки що  вигадану ним же пісеньку, як тут він помітив, що хтось намагається вломитися у його кімнату. 

-«Гарпуни, гарпуни.*Ік* Вони краще за ложки…  Гарпуни, гарп- *Ік* Хто тут?!»— Сказав Том, вставши у оборонну позицію.

-«Привіт, старий друже!»— Сказав Торд, що матеріалізувався з темряви.

-«Едд, *Ік* а якого біса у нас вдома забула рогата срака?» — Спитав трохи протерезвівший Том.

-«Я теж дуже радий тебе бачити, Свідок Єгови…» — Роздратовано проскрипів Торд.

-«Тоооорд, ласкаво просимо!» — Радісно заволав Едд, радісно обіймаючи комуніста.

-«Ласкаво *Ік* просимо?» — Дивувався Томас.

-«Я сподіваюся, що ти не заперечуєш що я увійшов?» — Спитав Ларссон.

-«Ні,  зовсім ні!.. А хто ти?» — Збенетжився Метт, що прийшов з кухні подиивтися на причину галасу.

-«Це я! Торд…?» — Трохи здивувався рогатий.

-«Ееем…» — Намагався згадати кровосіся.

-«Він тут жив..»— Роздратовано промовив Едд.

-«Ееемм…»— Напружував свої мізки Гаргрівз.

-«*Ік* Так, ЖИВ тут!»— З ненавистю сказав Свідок Єгови.

-«Ееемм…»— Напружив Метт свій мозок до максимума.

-«Ти справді не пам’ятаєш?»— Засмутився Ларссон.

Флеееееееешбееееек:

-«Добре, мені вже час їхати.»— Сумно промовив комуніст, пакуючи речі у свою машину.

-«Ми ніколи не забудемо тебе, Торд! Тебе чи твій пістолет, що стирає пам’ять. Ах, стільки спогадів!» — Попрощався Меттью.

-«Я не вірю у те, що Торд покидає нас.»— Зажурився Едд.

*ФУУУІІІУ* Метт випадково активував пушку, тим самим стерши собі всю пам’ять.

-«Так, Едд . Я маю слідкувати моїм мріям та здійснити їх у великому місті!»— З надією сказав норвежець.

-«Дуже добре для мене!»— Промовив Том, вихвативши пушку у Метта з рук.

-«Хто… Я?»— Сказав Меттью у напівовочевому стані.

-«Прощавайте, старі друзі…»— Попрощався рогатий.

-«Я не твій друг»— Незадоволено вимовив Томас.

Кінець Флешбеку.

Від обличчя Тома:

«Блядь, що цей комуніст забув у нашому домі?! І якого хуя він намагався залізти до мене у кімнату?… Цей засранець точно щось задумав… Клянуся всім Смірноффом, що я випив за своє життя, якщо він щось задумав, то я коли протерезвію, проламаю його кляту макітру…»

Кінець думок Ріджвелла.

-«Що сталося з кріслами?»— Збентежено спитав Ларссон.

-«Том продав їх піратам.»— Спокійно відповів Гулд, тримаючи Рінго.

*На задньому фоні їдуть пірати на дивані.*

-«Ха! Типовий дурний Том!»— Насміхався Торд.

-«Не хвилюйся!»— Сказав Едду комуніст, кидаючи свій винахід, який розклався у крутий технологічний диван.

-«Ура, диван!»— Одночасно прокричали Едд з Меттом.

-«*Ік* Що це?»— Сказав Томас, зацікавлено роздивляючись інший складений диван Торда.

-«Ох, це просто те, що я винайшов.» — Весело промовив Торд.  

-«*Ік* Так коли ти знову покидаєш нас?…» — Роздратовано сказав Ріджвелл.

-«Покидаю? Я повернувся до вас!»- Весело проспівав комуняка.

Від обличчя Торда:

«Нікуди я не повертаюсь, я прийшов щоб забрати робота, клянуся, якщо ця синя залупа буде мені заважати, то я виб’ю йому мізки прямо на місці, і навіть не посоромлюся, що Едд з Меттом все побачать… Ще трохи, і світове панування у моїх руках! Я зроблю цей світ набагато кращим. І НІХТО мене не зупинить…»

Кінець думок Ларссона.

Від обличчя Тома:

«Чекайте, ЩО?! Яке нахуй повертаюсь?!  Тобто, цей червоний обмудок приперся до нас без запрошення та намагався пробратися до мене у кімнату?…  Ну все, це передостання крапля… Може я зараз і у гівно, але прекрасно розумію, що він нас дурить. Я не дозволю йому перейти межу дозволеного…»

Кінець думок Томаса.

-«*Ік*Що?! Едд»— Спантеличився носій синього худі.

-«Том! Припини бути таким грубим! Я казав тобі минулого тижня…» — Розлютився Едвард.

Минулого тижня:

Під час сніданку, Едд згадав, що хотів сказати Тому. 

-«Ох, Том, я маю тобі дещо сказати…»— Загадково вимовив шатен.

*Звуки чавкання*

-«Емммм… Добре?»— Не зрозумів його Том.

Кінець спогаду Томаса.

-«До речі, Чи можу я зібрати свою стару кімнату, Едд?»— Спитав Торд.

-«*Ік* Ні!»— Заперечив теперішній власник кімнати.

-«Так, звичайно можеш!»— Погодився Гулд.

-«Чому би тобі не поспати на дивані?»— Хитро спитав Ларссон, кидаючи свій активований винахід у Тома.

-«*Ік* Не у цей раз, обмудок! Так як ти наш «дорогий» гість, тому на дивані спатимеш ти!»— Крикнув Ріджвелл, легко відбивши штукецію назад у відправника. На щастя, рогатий не встиг відреагувати. 

-«Ай блять!»— Зойкнув від болю комуніст.

-«Хмм… А хоча, я згоден з Томом, ти ж такі шикарні дивани приніс, чому б тобі не переночувати декілька днів на дивані, поки ми не зробимо ремонт його старої кімнати?»— Передумав Едд.

-«Тодд, ти як, допомога не потрібна?»— Спитав Метт.

-«Більш менш. Ні, мені не потрібна допомога, і я Торд…»— Розлютився власник 90 гігабайтів відбірного хентаю.

Після того, як Торд виліз з-під дивану, він встиг набити Томасу здоровенну гулю на лобі, що стало причиною для серьозної бійки, яку Метт з Еддом насилу припинили. Після цього кіпішу, Едд запропонував подивтися як у старі добрі часи їх гаряче улюблену тетралогію «Повернення божевільних зомбі-піратів з пекла». Едд, Том та Метт сиділи на дивані, чухаючи Рінго, яка спокійно собі дрімала на ногах Едварда. 

-«Хлопці, почекайте мене трохи, я за беконом піду на кухню. Ви поки можете вибрати, яку частину ми будемо дивитися»— Збрехав Торд. Насправді, він повернувся до спроб відкрити кімнату так сильно йому ненависного Ріджвелла.

Тим часом, Метт з Еддом сперечалися переключаючи канали, бо Гаргрівз хотів дивитися все спочатку, а Гулд хотів починати з другої частини.

-«Ну Едд, я взагалі не пам’ятаю, як там все починалося, давай дивитися як в перший раз! Май повагу до мене!»— Образився Меттью.

-«Ніхто не винний у тому, що у тебе прогресує склероз!»— Ще більше сердився Едвард.

-«Припиніть нарешті кричати! *Ік* У мене і так голова від алкоголю болить, а тут ще ви вирішили закосплеїти кажанів…»— Заткнув їх Том.

Едд смикнувся від неочікуванного крику безокого, і випадково пролив колу на пульт. У цей момент по телевізору показували якись старий серіал для дівчваток-підлітків, а саме його інтро. Пульт почав глючити та покриватися електричним струмом. На телевізорі почалися сильні глюки, пісня заїдала, картинка то прискорювалась, то сповільнювалась, потім перекручувалась, то назад, то вперед… 

-«*Ік*Едд, що ти наробив?!»— Заволав все ще п’яний Том.

-«О-ой…»— Нервово сковтнув Едвард.

Тим часом, телвізор зовсім згас, поки не з’явився типовий білий шум.

-«Хлопці, щось мені це не подобається…»— Злякався Метт.

-«Серіал «Н2О: просто додай води» вибрано. Через 10 секунд ви вже будете на місці.»— Сказав приємний жіночий механічний голос.

ЧЕКАЙТЕ. Що- ААААААААААААААААА«— Одночасно прокричали хлопці, їх висвітлила яскравий спалах.

Рінго впала з ніг Едда та зойкнула.

Від Обличчя Торда:

«Ммм.. Майже зламав замок.. Ще трохи… Як такий гандон додумався повісити такий складний замок на двері? На диво, дуже розумно з його сторони… Боже, не можу дочекатися моменту мого тріу- А? Це що за крики?.. Ну бляяяя… Ну чому кожен раз, як я відходжу на секунду, ці імбецили потрапляють у халепу?… Ну блін… Так, зберися,Торде… Що у них там сталося? *Ларссон попямував до вітальні* Що?.. Це якись прикол? А де всі?… Де Рінго? Чекайте.. Телевізор… ЦЕ Ж БЛЯХА МІЙ ВИНАХІД, ЯКИЙ Я ВІДДАВ СВОЇМ СОЛДАТАМ 6 РОКІВ ТОМУ
О ні… Невже вони якимось чином випадково ввімкнули функцію телепорту у всесвіт того, що показують на екрані?… Блять, я всього на 5 хвилин відійшов… Доведеться мені рятувати їх дупи… У який раз…»

Кінець думок Торда. 

Після того, як рогатий геній зрозумів, що накоїв, він відправився слідом за горе-мандрівниками, але щось сталося не так, і його відправило у повністю білий простір.

Далі буде…

 

 

 

 

 

 

 

1. Метаморфози або "Хлопці, ми у повній дупі!"

Після спалаху, хлопці взагалі загубили рахунок часу. Едд пам’ятав, як його знесло з дивану, а  у наступну мить, він вже кудись летів, а куди — не зрозуміло… Це його сильно налякало. У наступну мить, Едвард зрозумів, що він у воді, тому почав щодуху пливти вперед. Випірнувши, шатен побачив спантеличеного Метта з секундоміром у руці. Але справа була у тому, що рудий наче б то помолодів зовні. Тепер хлопець виглядав на 16 років, і то з натяжкою.

-«Вітаю, Едд, ти побив свій рекорд на 10 секунд! Чекай, а де це ми?»— Привітав плавця Гаргрівз. Едд подивився на своє відображення у воді.

-«Меееетт, у мене не дуже добрі новини… Походу, нас знову наздогнав пубертат…»— Випав у осадок колофіл.

-«В сенсі?! О ніі… Моє обличчя! Я не переживу ще одну хвилю прищів!»— Злякався Меттью.

-«До речі, ти дуже гарно плаваєш!»— Похвалив Едда Метт.

-«Дякую, Метте…  Чекайте, а звідки я пам’ятаю, що у мене змагання через 2 тижні?»— Здивувався Едвард.

-«Та мене все взагалі дивує… Те, що ти професійний плавець, це відносно правда, бо у старшій школі ти займався професійним плаванням… Хоча, я це дуже погано пам’ятаю…»— Висказався Меттью.

-«Едде, ти поки збираєшся, я пішов шукати Тома, ти наздогониш мене, добре?»— Сказав Гаргрівз. 

-«Метт, а чому ти себе поводиш так, ніби живеш тут з народження, взагалі, звідки я пам’ятаю все про це місце! Перший раз його бачу…»— Все більше шокувався Едд.

Метт йшов по причалу, на вулиці було дуже спекотно, тому він зняв свою сорочку і пов’язав її на пояс. Попереду він побачив двох незнайомих хлопаків, що возилися з червоним надувним човном. Щось не так було з його мотором. 

-«Метте!»— Окликнув його якись хлопчина з зачіскою як у Джастіна Бібера.

-«Це ти мені?— Повернувся у біг голосу Меттью.

-«Так, це я тобі.»— Лагідним голосом промовив парубок.

-«У мене тут проблема. Допоможеш?»— Спитав хлоп.

-«По-перше, Хто ти? По-друге, звідки ти мене знаєш, По-третє, я не розбираюся у моторах..»— Відрізав Гаргрівз. 

-«Та годі тобі, будь ласка, мотор ніяк не заводиться, можеш подавати мені інструменти будь ласка?»— Спитав незнайомець.

Від обличчя Метта:

«Якось це все дуже підозріло… Я перший раз його бачу, а він поводить себе зі мною так, ніби ми все життя знайомі… Страшний він якись… Добре, допоможу йому, щоб він нарешті відчепився. Боже, у мене така прекрасна прогулянка з самим собою була, чому він віришів завадити моєму побаченню зі мною?!»

Кінець думок Меттью.

-«Я у цьому взагалі нічого не тямлю..»— Промовив Гаргрівз, залазячи у човник.

-«Не бійся.»— Заспокоював хлопець.

-«Схоже, хтось викрав мій стартер»— Говорив він, паралельно розмотуючи мотузку, що тримала човна біля причалу.

-«А без нього човен не заведеться?»— Спитав рудий діставаючи пасатижи.

Хлопець відштовхнув човен з Меттом на борту у море.

-«Ні, без стартера не заведеться. Мені і так набрид цей човен.» — Сміявся він разом зі своїм другом. 

-«Чому я? Я не крав твій стартер!»— Розчарувався Метт.

-«Бо ти тут Метт! А батько купить мені новий. Якщо ти заведеш човна, можеш залишити собі.»— Ще більше глумився грубіян.

-«Хіба? А нам дуже смішно.»— Сміявся він даючи п’ять другові. Тим часом, човен, у якому сидів Метт все далі відпливав від причалу. Хлопці йшли за ним.

-«Зейна тут всі знають, дивно, що ти мене не пам’ятаєш.»— Продовжував сміятися хуліган.

-«Зейн!»— Розлютився Метт.

-«Шкода, що ти не вмієш плавати, Метт!»— Продовжував цькування Зейн. Метт впав у відчай. Він гадки не мав, що робити.

Від обличчя Метта:

«Шикарно… Я невідомом де, з прищами, пливу у відкрите море на зламаному човні… Мене зацькував якись «Зейн» та його друг… Звідки він взагалі знає, що я не вмію плавати… Боже, що мені робити?! Я занадто гарний щоб вмирати!»

Кінець думок Метта.

І тут, невідомо звідки, у човен на великій швидкості залітає досі не протерезвівший Томас.

-«Ааааааааа! Тільки не в обличчя!»— Закричав рудий  як 11-річна дівчинка.

-«Том?… Як ти мене знайшов? Ти що — мій ангел-охоронець?! Навіщо ти це зробив?.. Не хочу тебе засмучувати, але човен зламаний, та нас виносить у відкрите море. Нас ОБОХ.»— Пронив Метт.

-«*Ік* Хуянгел. Тебе легко було знайти, ти декілька хвилин тут, а такого галасу вже наробив.»— Сказав Том, показуючи стартер, який він попередньо спиздив у Зейна. 

-«Це ти його викрав? Навіщо ти це зробив?»— Спитав Меттью.

-«*Ік* Та я не знаю, він пиздів занадто багато, тому я вирішив забрати це. Думаю, я правильно зробив.»— Пояснив Ріджвелл, паралельно вставляючи стартер назад у мотор. 

-«Хехе, дякую, Томе.»— Подякував його Гаргрівз.

-«*Ік* Тримайся, проїдимось з вітерцем!»— Проспівав чорноокий.

-«Хоча, чекай. Ти маєш хоч якесь уявлення, куди ми пливемо?»— Спитав рудий.

-«*Ік* Ні. Хоча коли це мене зупиняло!»— Весело посміхався підліток, виставляючи на огляд свої брекети.

*Тому алкоголь вдарив у голову…*— Подумав Метт. Хлопці швидко пропливли повз Зейна та його дружка Нейта, повністю забризкавши водою. Радощам Гаргрівза та Ріджвелла не було меж.

-«Юююхуууу! Не зупиняйся, Том!»— Кричав Метт. На що, Томас тільки додав швидкості. Хлопці пливли по каналу, посміхаючись у всі 32. Вони побачили всю красу міста Голден Кост. Всі його окуратні, наче лялькові будиночки, та велетеньский хмарочос, який сильно кидався в очі серед цієї ідилії. Парубки махали всім зустрівшимся водіям інших човнів. Завернувши під міст, вони побачили Едда, що йшов з плавання, тримаючи спортивну сумку у руці.

-«Агов, Едд! Підвезти?»— Проспівав Меттью

-«Хлопці, а звідки ви дістали права?»— Логічно спитав Едвард.

-«*Ік*А ти схожий на мою маму?»— Відповів Томас. На це Едд зробив трошки придуркувате обличчя. Вже втрьох британці розтинали хвилі. У всіх був приподнятий настрій, але Едда щось турбувало.

Від облчиччя Едда:

«Хай йому грець! Чому все так добре йде і всім так весело?! Ми невідомо де, якимось чином помолоділи, та пливемо невідомо куди… Ой, щось не подобається мені все це… Не дай Боже, щось зараз станеться… Нутром своїм чую… Сподіваюся, це просто мої думки…»

Кінець думок Едварда.

-«Може, вийдемо у море?»— Спитав Гаргівз.

-«Ти точно думаєш, що це хороша ідея, тим паче у нас не дуже підходящий човен…»— Сумнівався Гулд.

-«Так, це дуже хороша ідея, що може піти не так?»— Наївно спитав Метт.

-«*Ік* Наприклад, ми станемо русалками під дією прокляття, та після нас відправлять на експерименти…»— Загадково промовив Ріджвелл. Тут, на нього одночасно подивилися Едд з Меттом як на ідіота.

-«Ти кажеш якісь несинітниці..»— Сказав Метт. 

 

І тут неочікуванно, мотор у човна заглох. Том бескінечно намагався змову оживити човен, але завжди його спроби провалювалися.

-«*Ік* Та блять, серьозно? Чому саме зараз?»— Кричав чорноокий.

-«А я вам говорив, що це погана ідея. Тепер ми застрягли посеред океану, де ніхто нас не знайде… А я не хочу вмирати. У мене навіть з собою коли нема!»— Засмутився Едд.

-*Ік* Не драматизуй, Едд. Не все настільки погано, ми ще навіть не тонемо. Я обіцяю, поки ми тут, нічого поганого не станеться. Нас знайдуть обов’язково.»— Не губив надій Том.

-«Це поки ми не тонемо.»— Скептично обізвався Гулд.

-«*Ік* О ні, у нас пальне скінчилося!»— Дійшов до висновку Томас, лазячи у моторі. Недалеко від хлопців був містичний безлюдний острів. 

-«Дивіться, попереду острів! Можемо там зупинитися та дочекатися на допомогу!»— Підбадьорився Метт.

-«Хммм… Дай-ка мені пару секунд. Це ж острів Мако. Забудь, там проживає багато акул та там велика популяція рифів.»— Промовив Едвард, дивлячись у своїх фірмових прямокутніх окулярах у невідомо звідки з’явившийся довідник. 
-«*Ік*Едд, у нас нема іншого вибору. Тому беріть оці весла і гребіть у напрямок острова.»— Сказав Том, дивлячись вулкан, що височився у глибині острова Мако. Хлопці догребли до острова за пів години. 

На острові:

Хлопці ледве втрьох змогли дотягнути човна на пляж. Під ногами був ніжний пісок, що за кольором нагадував вершкове масло. Крики чайок розносились ехом на десятки кілометрів навкруги. Вони з’єдналися зі звуками океану у милозвучну природну симфонію, яку хочеться слухати вічність…. Тааак, тут дуже красиво та спокійно, але за цим комфортом криється щось моторошне та таємнє…

-«Хлопці, а ви задумувались над тим, як ми повернемось назад у наш всесвіт? Ви ж не плануєте жити тут вічно…»— Спитав Метт.

-«*Ік* Я покличу магічного єдинорога і на ньому ми полетимо назад… Звісно, ми гадки не маємо, що робити…»— Томас впав у відчай.

-«Ну а як хоча б ми повернемося у місто?»— Продовжував питати рудий.

-«Краще спитай це у містера «У нас все йде по плану»…»— Саркастично промовив Едд.

-«І тут раптом, всі мої ідеї, як водою змило…»— Пожартував Гулд.

-«*Ік* І комуняка за водою пішов…»— Підтримав хвилю жартів Томас.

-«Я занадто хвилююсь за нього.»— Влився Метт

-«Хееей!»—Прокричали хлопці, показуючи один одному пальці-пістолети.

-«А хоча, справді. Де його чорти носять?»—Спитав Едвард.

-«*Ік* Можливо, цей лох обісцяний настут кинув, хоча нам і краще.»— висунув своє припущення чорноокий.

-«Хлопці! Я знайшов стару розкладушку!»— Обрадувався Едд, перевіривши кишеню штанів.

-«Блін, сигнал не лове…»— У наступну мить засмутився парубок.

-«Едд, ти готовий до всього…»— Шокувався рудий.

-«Люди! Зараз 2006 рік… Ніфіга собі, 14 років скинули…»— Спантеличився Едвард.

-«Тобто, виходить, нам десь всім зараз по 15-16?… Ну такого повороту я точно не очікував…»— Збентежився Ріджвел…

-«Ееедд, у тебе є якись план?»— Спитав Метт.

-«Нууу… Можемо піти вглиб острова, та я спробую спіймати зв’язок… І чому я завжди повинен мати план?»— Припустив Гулд.

-«*Ік* Ти щось типу лідера серед нашого тріо…. Тому Метт і спитав про план. І у ділі.»— Відповів Томас, поправляючи шнурки на своїх клітинчатих кросівках. Британці попрямували у біг джунглів, якими був покрит острів. Цей величний ліс здалеку нагадував величезну миску  салату. Все покрошене різними шматками, створюючи повний хаос, який наповнює рішучістю всіх, хто туди потрапив.  Вчені були б у захваті зібрати звідси зразки грунту або води… Тит все пахне життям, але є щось у цьому місці містичне… Щось смертельно-небеспечне… Там водилося багато усіляких змій, павуків, та інших гидот.

-«*Ік* Ви хоча б маєте якесь поняття, куди ми йдемо?»— Спитав Том.

-«Досі немає зв’язку…»— Розгубився Едд.

-«А що робити, якщо тут його взагалі нема? Якщо ми не зможемо ні з ким зв’язатися? Якщо нас не знайдуть?»— Задавав забагато питань Меттью.

-«*Ік* Будемо тягнути жереб, щоб вирішити, кого їсти першим.»— Саркастично відповів Томас.

-«Перший з’їдається винуватець цієї урочистості! Тим паче, ти доволі м’ясистий…»— Сказав Метт.

-«*Ік* Інколи мене Метт лякає більше ніж будь-хто…»—прокоментував це Ріджвелл.

-«Метт, припини лякати Тома…»— Сказав Едд.

-«Добре-Добре…»— Роздратувався власник квадратного підборіддя.

-«Так, у нас мало часу на балачки, всі за мною!»— Командував носій футболки «Smeg Head». Тим часом, сонце вже почало сідати, розфарбовуючи небо у пастельні відтінки. Це виглядало дуже романтично і надихаюче, але для наших хлопців створювало ще більше проблем… Вони пробиралися все далі у хащі, шукаючи зв’язок. Але поки, вони не досягли ніякого результату.  Перед ними розкинулася гірська річка з водоспадом, та 2 скелі, які неначе вели філософські бесіди під звуки води ще з часів Палеоліту. Картина була воістину приголомшлива!.

-«Обережніше тут! Скеля дуже мокра!»—Попередив колофіл, перестрибуючи на іншу скелю. За ним стрибнув Томас, декілька разів спіткнувшись.

-«Х-хлопці, я не стрибну! Тут занадто слизько! Повинен бути інший шлях!»—Злякався нарцис. Кульбабка зробив 1 крок назад, і тут…  Від його крику у хлопців у вухах задзвеніло…

«Хлопці, кажись, я знайшов інший шля- ААААААААААААА! Тільки не обличчя!»— Заверещав хлопець як 11-річна дівчинка. Він провалився у якусь прірву, що сховалася у середині скелі. 

-«Метте! Метте!»— Верещав у все горло Едд. Але він спізнився… Коли він тільки добіг до дірки, у яку провалився квадратномордий, шатен встиг тільки побачити чорно-білі кросівки, які швидки зникли у темряві.

-«*Ік* Метт блять, ти куди?! Пресвяті восьминоги на моноциклі і куди він дівся?»— Спитав все ще п’яний Том. Метт приземлився на пісок. Хлопцина спобував підвестися, але відчув гострий біль у лівій нозі. 

-«Ааау, тільки не в обличчя!»— Закричав рудий. Хлопці заглянули у діру, побачили Меттью, що сидів на дні печери та видихнули з полегшенням.

-«Мееетт, слава Богам коли, ти живий! Ти зможеш вилізти звідси?»— Хвилювався Едвард. 

-«Я в порядку, але не зможу вілизти назад, підйом занадто крутий, та я ногу забив.»— Пронив Гаргрівз.

-«*Ік*Ти точно не вилізеш сам? Бо ми можемо залишити тебе тут на поживу радіоактивним вченим.»— Саркастично видав Ріджвелл.

-«Це зовсім було не смішно, Томе…. Я як би у халепі, а ти смієшся…»—Образився Метт.

-«*Ік* Мені нагадати, що сміх подовжує життя?»— Додав чорноокий.

-«Як би він тут був доречний… Чекай мене тут, я за Меттом.»— Промовив Едд.

-«*Ік* Ти що, загубив увесь здоровий глузд, а якщо ти теж за-«—Не встиг закінчити речення Томас.

-«Яхуууууууууу!!»— Заверещав Едд та розчинився у темряві печери. Шатен зупинився прямо біля Гаргрівза, чим значно налякав нарциса.

-«Ааааааааа!»— Верещав Метт. Едвард почав спантеличено оглядати місце їх перебування. Це була глибока та стара печера.

-«Ти як? Як нога?»— Спитав Гулд оглядаючи постраждалу ногу.

-«Нормально, але могло бути і краще… Я кажись її підвернув…»— Відповів Метт.

-«*Ік* Вааааааааааа!!»— Донеслося десь зверху. З великим гуркотом, том врізався у спину Едда, аж перекинувшись на швидкості.

-«Якого біса ти тут робиш?… Я сказав тобі чекати на мене зовні…»— Розлютився шатен.

-«*Ік* Але ти ж спустився…»— Відповів на це Ріджвелл.

-«Але ти повинен нам кинути мотузку!»— Сказав Едд

-«Я що, схожий на телепата? Тим паче, де я бляха був повинен знайти мотузку на цій розвалюсі?!»— Сварився Том.

-» Там же, де і ти знайшов  горілку…»— Роздратувався Едвард.

-«*Ік* Тобто біля мила? Знаєш, *Ік* непоганою ідеєю було б використати їх разом…»— Пожартував Томас.

-«Хлопці! Може припинете сваритися, і спробуємо знайти звідси вихід?! Бо ваші сварки нічим не допомагають…»— Розлютився Гаргрівз.

-«Хех.. Не завадило б…»— Сказав професійний плавець відтряхуючи від піску штани кольору хакі.

Тим часом, червоний надувний човен все ще чекав на березі на шукачів пригод на дупи, але ніхто не приходив… Тріо прямувало по тунелю, який вів невідомо куди.

«Виходу нема… Його завалило! Ми у пастці!»—Почав панікувати Метт.

-«*Ік* Не поспішай панікувати, тут є якись прохід, за мною!»— Заперечив в зюзю п’яний Ріджвелл. Хлопці потрапили у дуже красиве місце. Вони були у краторі давно неактивного вулкану, в  середині якого утворився басейн, наповнений синьо-блакитною прозорою водою.

-«Вааауу… Схоже у ми у краторі вулкану!»— Здивувався Едд.

-«*Ік* А він точно не активний? Бо це виглядає небезпечно…»— Сумнівався Том.

-«Ти серьозно?.. У тому довіднику говорилося, що він спить вже понад 20 тисяч років… Звісно він не активний, як і ти…»— Роздратувався Едвард.

-«Щооо… *Ік* Він спермотоксикозника чую… »— Відповів Томас. Метт ледве встиг розняти їх… Хлопці ледь не побилися.

-«Боже, обов’язково починати це, коли у ситуації, як ця?!.. Інколи ви гірше за маленьких дітей…»—Жалівся кровосіся.

-«Погляньте, тут сліди на березі! Тут є припливи та відливи!»—Обрадувався Гулд.

-«І що?»— Одночасно спитали Меттью з Томасом.

-«Цей басейн на 100% з’єднаний з морем, а одже ми врятовані!»— Ще більше радів шатен. Хлопець зняв свої кросівки та зник під поверхнею води.

-«Ооох, щось не подобається мені все це… Підозріло якось..»— Сумнівався Гаргівз. Через деякий час, який тягнувся для Метта з Томом годинами, над поверхнею води показалася мокра маківка художника.

-«Звідси плисти 20 секунд по прямої до океану! Але попереджую, вода трохи холодна.»— Поділився своїм висновками Едд.

-«Пливти? Але Едд, я не вмію плавати, тим паче, у мене забита нога, я не змогу… Ніколи.»— Боявся Метт. Том вже зняв свої кросівки та пов’язав наколо рук, зробивши імпровізовані нарукавники. Після цього, ананасів син стрибнув щучкою у воду. На диво, для в щент п’яної людини, він доволі добре тримався на воді.

-«*Ік* Метт, вода не така холодна, давай до нас, все в тебе вийде. Ти ж не хочеш залишитися тут назавжди.»— Намагався переконати його Том. Повний місяць майже зійшов над поверхнею вулкану… Повинно статися щось дуже дивне, але що – ніхто не знає…

-«Все буде добре, Метт! Якщо потрібно, Том понесе тебе.»— Намагався заспокоїти рудого Едд, протягуючи йому руку. Все ж таки, Меттью теж опинився у басейні разом зі своїми друзями.

Як тільки хлопці бовкалися у воді, місяць зійшов прямо над вулканом, освітлюючи все навколо приємним, трохи тьмяним світло-білим світлом. І тут почалося щось дивне… Вода почала бульбашитися під дією місячного світла. У повітря летіло багато жовто-гарячих бульбашок. Парубки були неначе під прожектором. Це було фантастичне видовище…

-«Х-хлопці, що це таке?! Це ваші приколи? Якщо так, то це дуже огидно…»— Прокоментував ситуацію Гаргрівз.

-«Це виглядає дуже моторошно, і ні, це не неми… По крайній мірі, це точно не я…»— Сказав з огидою Гулд.

-«Тоом, що це за херня?»— Одночасно спитали Едд з Меттом. Чорноокий настільки здивувався і зачарувався видовищем, що втратив здатність говорити, він просто дививися на це все з відкритим ротом, потроху ковтаючи воду.

-«Ваауу… Цее… Неймовірно красиво… Я гадки не маю, що це, але це щось неймовірне.»— Милувався Томас.

-«Так, затримайте дихання. І всі за мною!»— Сказав Едд перед тим, як пропав під водою. Алкоголік з нарцисом пірнули за ним. Хлопці пропливли скрізь підводний тунель, наповнений різнокольоровими коралами, мушлями та риб, видовище просто неможливо було описати словами. Але хлопцям було всерівно на це. Маківки свіх одночасно показалися вже назовні, у океані.

-«Едд, але це було не 20 секунд… Я рахував.»— Образився Метт.

-«Це вже не так важливо, головне, що ми виплили. Ми пишаємося тобою, Метт. Ти дуже добре впорався!»— Одночасно промовили Едвард з Томасом.

І тут, як грім серед чистого неба, під гудки сирен, з’явився човен берегової охорони, який шукав горе-мандрівників.

-«Це берегова охорона! Не панікуйте і пливіть до трапа на кормі судна!»— Донеслося з гучномовців. На Хлопців світив величезний прожектор, що сліпив очі. Ще був їх шанс на порятунок.

-«Уперед!»— Прокричав Едд, і поплив настільки швидко, наскільки міг. Інші ледь встигали за ним. Тільки Метт обернувся, щоб ще раз подивитися на таємний острів. Ех, стійльки таємниць та пригод їм ще доведеться пройти… вони ще навіть не знають, що їх очікує… Човен забрав їх, та відвіз по хатам, назад до наляканих батьків. Звідки в них з’явилися батьки? Що ж, життя бентежне, цим фактом вони теж знатно спантеличились. Але найцікавіше їх очікує попереду. Всі полягали баєньки, очікуючи на наступний день, хоча їх голови були повні питань, з кожною секундою, яких ставало тільки більше.

Наступного ранку, коли перше сонячне проміннячко почало ніжно лоскотати дахи, наче іграшкових будиночків. Едд збирався на пляж, щоб підготуватися до змагань самотужки, паралельно помізкувавши над тим, куди він потрапив і що йому далі робити.

Від обличчя Едварда:

«Тобто, що ми маємо? Я схоже професійний плавець, якщо подивитися на кількість медалей та кубків у моїй кімнаті… Дім до речі дуже крутий, з басейном, двоповерховий. Але справа у тому, що я не займаюся плаванням ще зі старшої школи…. Якимось чином, я помолодів на 14 років, а ще здобув родину… Хто взагалі всі ці люди?! Чому вони поводять себе, наче знають мене все життя, аля я перший раз їх бачу… У мене що, амнезія? Добре, хоча б я тут не один. Метт з Томом тут, це непогано. Головне, що тут Кола є… А то б втопився у тому басейні на Мако… Все ж таки, питань більше, ніж відповідей. Може невеличкий заплив допоможе помізкувати над ними. Що ж, це буде приємно!»

Кінець думок Гулда.

Раптом, до ніг шатена вибігає налякана сіра кішка.

-«О боже, Рінго, ти теж тут?! Яке щастя, я дуже скучив за тобою! Ну ж бо, йди до мене на ручки! Дай мені тебе обійняти!»— Зрадів появі Рінго Едд. Кішка, наче розуміє його слова і сильно розбігшись, стрибає прямо у руки шатена. Почулося лагідне мурчання. Едд був дуже радий поверненню улюблениці. Не забувши нагодувати мурлику, він останній раз оглянув будинок і вийшов на вулицю. Його «батьки» були на роботі, а брат пішов до школи.

Хлопчина нічого не їв зранку, бо так йому краще плавається, тому вдягнувшись у свій звичайний пляжний одяг і зібравши з собою екстрений запас коли, сонцезахисний крем та великий рушник, він попрямував у напрямку пляжу. На Едді були вдягені його звичайна болотяно-зелена панамка з написом «DIR», біла бутболка з написом «Smeg Head», пара зелених шльопанців та його улюблені червоні плавки з принтом маленьких баночок коли. На вулиці було дуже тихо, тільки було чутно, як цикади голосно співали свої любовні ранкові серенади. Підходячи ближче до пляжу стало чутно, як чайки перекликалися між собою, осуджуючи рідких перехожих. Цей звук змішався з чаруючим шумом океану, який вводив у транс. Ранкова Чайко-цикадова симфонія з нотками океану наповнювало серце парубка ентузіазмом і вірою у хороший день. Пляж був зовсім безлюдним і спокійним. Едд обожнював інколи бувати наодинці, це допомогало йому розслабитись і поєднатися з природою. Океан завжди зачаровував хлопця. Дивлячись у його глибокі сині далі, хотілося туди пірнути і стати частиною цієї краси… І тільки чайки стали свідками дива… Гулд залишився у одних плавках, до цього розтеливши рушника на м’якому карамельному пісочку, побіг на зустріч океану як маленька дитина. Едвард пірнув і доволі шкидко заплив далеко від берегу. Прохолодна вода приємно відчувалася на шкірі, солоний присмак у роті надавав відчуття свободи.

-«Фууух, як приємно…. Чекайте, якого біса?.. Це що бляха таке?! Таких приколів не повинно бу- ААААААААААААА!»— Видавив від болю Едд.. У хлопця почало темніти у очах. Хлопця хапали судоми по всьому тілу, через які він майже не втонув.

Як тільки голова плавця показалася над поверхнею, почалося щось дуже дивне… Вода почала покриватися бульбашками, неначе кипіла. Сильний біль розійшовся в щиколоток до грудей. Бідний підліток навіть навіть схаменутися не встиг, як все це припилося. Але неозброєним оком було видно, що з хлопцем щось не так. Настрашнішим було відчуття важкості у задніх кінцівках та чогось довгого та мокрого, що звисало з його голови та обхватувало плечі та спину.

-» Так, і якого хріну це було?! Такого ж ніколи не було… Це якась нова реакція організму, чи що?… Хвилинку, з якого переляку у мене такий високий голос?! Звісно, я підліток, а у них ламається голос, тому з ним проблеми, але це занадто…»— Злякався Едд. Хлопчина намагався розгледіти дно, щоб побачити причину цього «нападу», але те що він побачив, змусило хлопця засумніватися у своїй адекватності… Замість пари доволі сильних ніг у плавках — здоровенний жовто-гарячий хвіст, але це не найстрашніше…. Єдиний одяг, що був на новоспеченій русалочці – лускатий топ того ж кольору, що і хвіст. Це все трималося на масивних грудях третього розміру, на які спадало довге та мокре темно-каштанове волосся.

-«Матінко моя… Що це, дідька лисого таке?! Такого не може бути… Пиздець… Я всього-навсього 30 з хвостиком років прожив, а до такої херні мене життя не готувало… Це ж що мені далі робити?… А що зі змаганнями буде? Якщо я залишуся таким назавжди? Але найголовніше… Хто я тепер?! Я не готовий так кординально змінювати життя… Чи є якись спосіб все повернути назад?… Блять, я хуєю… Та ні, я сплю зараз, а це просто жахіття, яке створив мій хворий мозок… Я зараз прокинусь у своєму ліжку у Лондоні, поруч зі мною спить Рінго. Вона мурчить, обтираючись об мої ноги, яких зараз нема… Цього не може бути, курва!»— Колишній хлопець не міг повірити у те що сталося. В принципі, будь-яка адекватна людина б не повірила, тому це було очевидно. Не зрозуміло як, але дівчина вилізла назад до берегу. З великими труднощами вона перевернулась на спину, щоб краще роздивитися свої «ноги» або те, що від них залишилося. Едд доторкнувся до хвоста, який був слизький та покритий, наче бурштинової лускою, яка гарно переривалася на сонці.  

Від Обличчя Едда:

«О боже… Як взагалі це можливо?… Тому з Меттом тільки екстрасенсами бути.. Вони щось знали, чи що? Чекайте, це ж виходить, що я тепер може Аріель закосплеїти? А хоча, це погана ідея… Так є ще більший шанс того, що мене помітять і продадуть на органи або у цирк… Боже, що робити у такому випадку… Повіситись? Ні, тупа ідея. Потрібно щось придумати…. Чекайте… А це що за фігня? Це груди?.. Ох йобаний насвай…. Оце мене ковбасить після коли… А я думав, чого вона така дивна на смак… О боже, ні, вони справжні?! Так, все… Мій мозок це не витримує… Занадто багато інформації за 10 хвилин… Мені зараз же потрібна кола, і як можна більше… Мої нерви це не витримають… Ще трохи і я впаду без тями…»

Кінець думок Едда.

Дівчина дістала екстрений запас коли зі своєї сумки, перед цим попіклувавшись про те, щоб точно ніхто її не бачив. Бо таке видовище нормально пояснити не вдасться. Дівчина сиділа з широко відкритими очима і просто пила колу.  У голові снували тисячі думок, які не давали їй спокою. Найбільше за все, Едд боявся, що його хтось побачить, тому він загорнувся у рушник, майже повністю сховавши хвоста, тільки широкий плавець виглядав з-під зеленого шматка тканини. Через деякий час, коли Едд випив всі 4 великі пляшки, які були у сумці, він просто не знав, як послабити своє горе та страх, який ріс з кожною секундою перебування у такому стані. Крики чайок та шум океану, який повинен був заспокоювати бідного підлітка, навпаки дратували його. Він просто хотів вимкнути всі звуки, що оточували його, бо вони заважали думати  над подальшою долею недомутанта, який виглядав як невдалий експеримент, що втік із Зони 51. Найголовніше питання, що мучило британця — Хто він бляха тепер такий? Хлопець? Дівчина? 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    Примітки
    Дія прологу відбувається у еддізоді "Кінець перша частина", але з деякими відмінностями.
    Вподобайка
    2
    Ставлення автора до критики