Після спалаху, хлопці взагалі загубили рахунок часу. Едд пам’ятав, як його знесло з дивану, а у наступну мить, він вже кудись летів, а куди — не зрозуміло… Це його сильно налякало. Едвард відчув, що він у воді, тому почав щодуху пливти вперед. Випірнувши, шатен побачив спантеличеного Метта з секундоміром у руці. Але справа була у тому, що рудий наче б то помолодів зовні. Тепер хлопець виглядав на 16 років, і то з натяжкою.
-«Вітаю, Едд, ти побив свій рекорд на 10 секунд! Чекай, а де це ми?»— Привітав плавця Гаргрівз. Едд подивився на своє відображення у воді.
-«Меееетт, у мене не дуже добрі новини… Схоже, нас знову наздогнав пубертат…»— Випав у осадок колофіл.
-«В сенсі?! О ніі… Моє обличчя! Я не переживу ще одну хвилю прищів!»— Злякався Меттью.
-«До речі, ти дуже гарно плаваєш!»— Похвалив Едда Метт.
-«Дякую, Метте… Чекайте, а звідки я пам’ятаю, що у мене змагання через 2 тижні?»— Здивувався Едвард.
-«Та мене все взагалі дивує… Те, що ти професійний плавець, це відносно правда, бо у старшій школі ти займався професійним плаванням… Хоча, я це дуже погано пам’ятаю…»— Висказався Меттью.
-«Едде, ти поки збираєшся, я пішов шукати Тома, ти наздогониш мене, добре?»— Сказав Гаргрівз.
-«Метт, а чому ти себе поводиш так, ніби живеш тут з народження, взагалі, звідки я пам’ятаю все про це місце! Перший раз його бачу…»— Все більше шокувався Едд.
Метт йшов по причалу, на вулиці було дуже спекотно, тому він зняв свою сорочку і пов’язав її на пояс. Попереду він побачив двох незнайомих хлопаків, що возилися з червоним надувним човном. Щось не так було з його мотором.
-«Метте!»— Окликнув його якись хлопчина з зачіскою як у Джастіна Бібера.
-«Це ти мені?— Повернувся у біг голосу Меттью.
-«Так, це я тобі.»— Лагідним голосом промовив парубок.
-«У мене тут проблема. Допоможеш?»— Спитав хлоп.
-«По-перше, Хто ти, та як ми знайомі?»— Відрізав Гаргрівз. -«По-друге, я не розбираюся у моторах…»— Потім сумно додав він.
-«Та годі тобі, будь ласка, мотор ніяк не заводиться, можеш подавати мені інструменти будь ласка?»— Спитав незнайомець.
Від обличчя Метта:
«Якось це все дуже підозріло… Я перший раз його бачу, а він поводить себе зі мною так, ніби ми все життя знайомі… Страшний він якись… Добре, допоможу йому, щоб він нарешті відчепився. Боже, у мене така прекрасна прогулянка з самим собою була, чому він віришів завадити моєму побаченню зі мною?!»
Кінець думок Меттью.
-«Я у цьому взагалі нічого не тямлю..»— Промовив Гаргрівз, залазячи у човник.
-«Не бійся.»— Заспокоював хлопець.
-«Схоже, хтось викрав мій стартер»— Говорив він, паралельно розмотуючи мотузку, що тримала човна біля причалу.
-«А без нього човен не заведеться?»— Спитав рудий діставаючи пасатижи.
Хлопець відштовхнув човен з Меттом на борту у море.
-«Ні, без стартера не заведеться. Мені і так набрид цей човен.» — Сміявся він разом зі своїм другом.
-«Чому я? Я не крав твій стартер!»— Розчарувався Метт.
-«Бо ти тут Метт! А батько купить мені новий. Якщо ти заведеш човна, можеш залишити собі.»— Ще більше глумився грубіян.
-«Це взагалі не смішно! Краще будь обережним, бо якщо тебе ще раз побачу — навалю тобі по саме не балуй…»— Лютував Меттью.
-«Хіба? А нам дуже смішно.»— Сміявся він даючи п’ять другові. Тим часом, човен, у якому сидів Метт все далі відпливав від причалу. Хлопці йшли за ним.
-«Зейна тут всі знають, дивно, що ти мене не пам’ятаєш.»— Продовжував сміятися хуліган.
-«Зейн!»— Розлютився Метт.
-«Шкода, що ти не вмієш плавати, Метт!»— Продовжував цькування Зейн. Метт впав у відчай. Він гадки не мав, що робити.
Від обличчя Метта:
«Шикарно… Я невідомо де, з прищами, пливу у відкрите море на зламаному човні… Мене зацькував якись «Зейн» та його друг… Звідки він взагалі знає, що я не вмію плавати… Боже, що мені робити?! Я занадто гарний щоб вмирати!»
Кінець думок Метта.
І тут, невідомо звідки(з причалу, що був за спиною Гаргрівза), у човен на великій швидкості залітає досі не протерезвівший Томас.
-«Ааааааааа! Тільки не в обличчя!»— Заверещав рудий.
-«Том?… Як ти мене знайшов? Ти що — мій ангел-охоронець?! Навіщо ти це зробив?.. Не хочу тебе засмучувати, але човен зламаний, та нас виносить у відкрите море. Нас обох.»— Пронив Метт.
-«*Ік* Хуянгел. Тебе легко було знайти, ти декілька хвилин тут, а такого галасу вже наробив.»— Сказав Том, показуючи стартер, який він попередньо спиздив у Зейна.
-«Це ти його викрав? Навіщо ти це зробив?»— Спитав Меттью.
-«*Ік* Та я не знаю, він пиздів занадто багато, тому я вирішив забрати це. Думаю, я правильно зробив.»— Пояснив Ріджвелл, паралельно вставляючи стартер назад у мотор.
-«Хехе, дякую, Томе.»— Подякував його Гаргрівз.
-«*Ік* Тримайся, проїдимось з вітерцем!»— Проспівав чорноокий.
-«Хоча, чекай. Ти маєш хоч якесь уявлення, куди ми пливемо?»— Спитав рудий.
-«*Ік* Ні. Хоча коли це мене зупиняло!»— Весело посміхався підліток, виставляючи на огляд свої брекети.
*Тому алкоголь вдарив у голову…*— Подумав Метт. Хлопці швидко пропливли повз Зейна та його дружка Нейта, повністю забризкавши водою. Радощам Гаргрівза та Ріджвелла не було меж.
-«Юююхуууу! Не зупиняйся, Том!»— Кричав Метт. На що, Томас тільки додав швидкості. Хлопці пливли по каналу, посміхаючись у всі 32. Вони побачили всю красу міста Голден-Кост. Всі його окуратні, наче лялькові будиночки, та велетеньский хмарочос, який сильно кидався в очі серед цієї ідилії. Парубки махали всім зустрівшимся водіям інших човнів. Завернувши під міст, вони побачили Едда, що йшов з плавання, тримаючи спортивну сумку у руці.
-«Агов, Едд! Підвезти?»— Проспівав Меттью
-«Хлопці, а звідки ви дістали права?»— Логічно спитав Едвард.
-«*Ік*У нас їх нема! Коли ти нам став мамою?»— Відповів Томас. На це Едд зробив трошки придуркувате обличчя. Вже втрьох британці розтинали хвилі. У всіх був приподнятий настрій, але Едда щось турбувало.
Від облчиччя Едда:
«Хай йому грець! Чому все так добре йде і всім так весело?! Ми невідомо де, якимось чином помолоділи, та пливемо невідомо куди… Ой, щось не подобається мені все це… Не дай Боже, щось зараз станеться… Нутром своїм чую… Сподіваюся, це просто мої думки…»
Кінець думок Едварда.
-«Може, вийдемо у море?»— Спитав Том.
-«Ти точно думаєш, що це хороша ідея, тим паче у нас не дуже підходящий човен…»— Сумнівався Гулд.
-«Так, це дуже хороша ідея, що може піти не так?»— Наївно спитав Метт.
-«*Ік* Наприклад, ми станемо русалками під дією прокляття, та після нас відправлять на експерименти…»— Загадково промовив Ріджвелл. Тут, на нього одночасно подивилися Едд з Меттом як на ідіота.
-«Ти кажеш якісь несинітниці..»— Сказав Метт.
І тут, неочікуванно, мотор у човна заглох. Том бескінечно намагався змову оживити човен, але завжди його спроби провалювалися.
-«*Ік* Та блять, серьозно? Чому саме зараз?»— Кричав чорноокий.
-«А я вам говорив, що це погана ідея. Тепер ми застрягли посеред океану, де ніхто нас не знайде… А я не хочу вмирати. У мене навіть з собою коли нема!»— Засмутився Едд.
-*Ік* Не драматизуй, Едд. Не все настільки погано, ми ще навіть не тонемо. Я обіцяю, поки ми тут, нічого поганого не станеться. Нас знайдуть обов’язково.»— Не губив надій Том.
-«Це поки ми не тонемо.»— Скептично обізвався Гулд.
-«*Ік* О ні, у нас пальне скінчилося!»— Дійшов до висновку Томас, лазячи у моторі. Недалеко від хлопців був містичний безлюдний острів.
-«Дивіться, попереду острів! Можемо там зупинитися та дочекатися на допомогу!»— Підбадьорився Метт.
-«Хммм… Дай мені пару секунд. Це ж острів Мако. Забудь, там проживає багато акул та там велика популяція рифів.»— Промовив Едвард, дивлячись у своїх фірмових прямокутніх окулярах у невідомо звідки з’явившийся довідник.
-«*Ік*Едд, у нас нема іншого вибору. Тому беріть оці весла і гребіть у напрямок острова.»— Сказав Том, дивлячись на вулкан, що височився у глибині острова Мако. Хлопці догребли до острова за пів години.
На острові:
Хлопці ледве втрьох змогли дотягнути човна на пляж. Під ногами був ніжний пісок, що за кольором нагадував вершкове масло. Крики чайок розносились ехом на десятки кілометрів навкруги. Вони з’єдналися зі звуками океану у милозвучну природну симфонію, яку хочеться слухати вічність…. Тааак, тут дуже красиво та спокійно, але за цим комфортом криється щось моторошне та таємнє…
-«Хлопці, а ви задумувались над тим, як ми повернемось назад у наш всесвіт? Ви ж не плануєте жити тут вічно…»— Спитав Метт.
-«*Ік* Я покличу магічного єдинорога і на ньому ми полетимо назад… Звісно, ми гадки не маємо, що робити…»— Томас впав у відчай.
-«Ну а як хоча б ми повернемося у місто?»— Продовжував питати рудий.
-«Краще спитай це у містера «У нас все йде по плану»…»— Саркастично промовив Едд.
-«*Ік* Я взагалі гадки не маю, що робити… *Ік* Може кокакольний геній щось вигадав?»— Уїдливо відповів Ріджвелл.
-«І тут раптом, всі мої ідеї, як водою змило…»— Пожартував Гулд.
-«*Ік* І комуняка за водою пішов…»— Підтримав хвилю жартів Томас.
-«Я занадто хвилююсь за нього.»— Влився Метт
-«Хееей~!»—Прокричали хлопці, показуючи один одному пальці-пістолети.
-«А хоча, справді. Де його чорти носять?»—Спитав Едвард.
-«*Ік* Можливо, цей лох обісцяний нас тут кинув, хоча нам і краще.»— висунув своє припущення чорноокий.
-«Хлопці! Я знайшов стару розкладушку!»— Обрадувався Едд, перевіривши кишеню штанів.
-«Блін, сигнал не лове…»— У наступну мить засмутився парубок.
-«Едд, ти готовий до всього…»— Шокувався рудий.
-«Люди! Зараз 2006 рік… Ніфіга собі, 14 років скинули…»— Спантеличився Едвард.
-«Тобто, виходить, нам десь всім зараз по 15-16?… Ну такого повороту я точно не очікував…»— Збентежився Ріджвелл.
-«Ееедд, у тебе є якись план?»— Спитав Метт.
-«Нууу… Можемо піти вглиб острова, та я спробую спіймати зв’язок… І чому я завжди повинен мати план?»— Припустив Гулд.
-«*Ік* Ти щось типу лідера серед нашого тріо…. Тому Метт і спитав про план. І я у ділі.»— Відповів Томас, поправляючи шнурки на своїх клітинчатих кросівках. Британці попрямували у біг джунглів, якими був покрит острів. Цей величний ліс здалеку нагадував величезну миску салату. Все покрошене різними шматками, створюючи повний хаос, який наповнює рішучістю всіх, хто туди потрапив. Вчені були б у захваті зібрати звідси зразки грунту або води… Тут все пахне життям, але є щось у цьому місці містичне… Щось смертельно-небеспечне… Там водилося багато усіляких змій, павуків, та інших гидот.
-«*Ік* Ви хоча б маєте якесь поняття, куди ми йдемо?»— Спитав Том.
-«Досі немає зв’язку…»— Розгубився Едд.
-«А що робити, якщо тут його взагалі нема? Якщо ми не зможемо ні з ким зв’язатися? Якщо нас не знайдуть?»— Задавав забагато питань Меттью.
-«*Ік* Будемо тягнути жереб, щоб вирішити, кого їсти першим.»— Саркастично відповів Томас.
-«Перший з’їдається винуватець цієї урочистості! Тим паче, ти доволі м’ясистий…»— Сказав Метт.
-«*Ік* Інколи мене Метт лякає більше ніж будь-хто…»—прокоментував це Ріджвелл.
-«Метт, припини лякати Тома…»— Сказав Едд.
-«Добре-Добре…»— Роздратувався власник квадратного підборіддя.
-«Так, у нас мало часу на балачки, всі за мною!»— Командував носій футболки «Smeg Head». Тим часом, сонце вже почало сідати, розфарбовуючи небо у пастельні відтінки. Це виглядало дуже романтично і надихаюче, але для наших хлопців створювало ще більше проблем… Вони пробиралися все далі у хащі, шукаючи зв’язок. Але поки, вони не досягли ніякого результату. Перед ними розкинулася гірська річка з водоспадом, та 2 скелі, які неначе вели філософські бесіди під звуки води ще з часів Палеоліту. Картина була воістину приголомшлива!.
-«Обережніше тут! Скеля дуже мокра!»—Попередив колофіл, перестрибуючи на іншу скелю. За ним стрибнув Томас, декілька разів спіткнувшись.
-«Х-хлопці, я не стрибну! Тут занадто слизько! Повинен бути інший шлях!»—Злякався нарцис. Кульбабка зробив 1 крок назад, і тут… Від його крику у хлопців у вухах задзвеніло…
«Хлопці, кажись, я знайшов інший шля- Аааааааааааааааа! Тільки не обличчя!»— Заверещав хлопець як 11-річна дівчинка. Він провалився у якусь прірву, що сховалася у середині скелі.
-«Метте! Метте!»— Верещав у все горло Едд. Але він спізнився… Коли він тільки добіг до дірки, у яку провалився квадратномордий, шатен встиг тільки побачити чорно-білі кросівки, які швидко зникли у темряві.
-«*Ік* Метт! Трясця, ти куди?! Пресвяті восьминоги на моноциклі, і куди він дівся?!»— Спитав все ще п’яний Том. Метт приземлився на пісок. Хлопчина спобував підвестися, але відчув гострий біль у лівій нозі.
-«Ааау, моя нога!»— Закричав рудий. Хлопці заглянули у діру, побачили Меттью, що сидів на дні печери та видихнули з полегшенням.
-«Мееетт, слава богам коли, ти живий! Ти зможеш вилізти звідси?»— Хвилювався Едвард.
-«Я в порядку, але не зможу вілизти назад, підйом занадто крутий, та я ногу забив.»— Пронив Гаргрівз.
-«*Ік*Ти точно не вилізеш сам? Бо ми можемо залишити тебе тут на поживу радіоактивним вченим.»— Саркастично видав Ріджвелл.
-«Це зовсім було не смішно, Томе…. Я якби у халепі, а ти смієшся…»—Образився Метт.
-«*Ік* Мені нагадати, що сміх подовжує життя?»— Додав чорноокий.
-«Як би він тут був доречний… Чекай мене тут, я за Меттом.»— Промовив Едд.
-«*Ік* Ти що, загубив увесь здоровий глузд, а якщо ти теж за-«—Не встиг закінчити речення Томас.
-«Яхуууууууууу!!»— Заверещав Едд та розчинився у темряві печери. Шатен зупинився прямо біля Гаргрівза, чим значно налякав нарциса.
-«Ааааааааа!»— Верещав Метт. Едвард почав спантеличено оглядати місце їх перебування. Це була глибока та стара печера.
-«Ти як? Як нога?»— Спитав Гулд оглядаючи постраждалу ногу.
-«Нормально, але могло бути і краще… Я, здається, її підвернув…»— Відповів Метт.
-«*Ік* Вааааааааааа!!»— Донеслося десь зверху. З великим гуркотом, Том врізався у спину Едда, аж перекинувшись на швидкості.
-«Якого біса ти тут робиш?… Я ж сказав тобі чекати на мене зовні…»— Розлютився шатен.
-«*Ік* Але ти ж спустився…»— Відповів на це Ріджвелл.
-«Але ти повинен був кинути нам мотузку!»— Сказав Едд
-«Я що, схожий на телепата? Тим паче, де я бляха був повинен знайти мотузку на цій розвалюсі?!»— Сварився Том.
-» Там же, де і ти знайшов горілку…»— Роздратувався Едвард.
-«*Ік* Тобто біля мила? Знаєш, *Ік* непоганою ідеєю було б використати їх разом…»— Пожартував Томас.
-«Хлопці! Може припинете сваритися, і спробуємо знайти звідси вихід?! Бо ваші сварки нічим не допомагають…»— Розлютився Гаргрівз.
-«Хех.. Не завадило б…»— Сказав професійний плавець відтряхуючи від піску штани кольору хакі.
Тим часом, червоний надувний човен все ще чекав на березі на шукачів пригод на дупи, але ніхто не приходив… Тріо прямувало по тунелю, який вів невідомо куди.
«Виходу нема… Його завалило! Ми у пастці!»—Почав панікувати Метт.
-«*Ік* Не поспішай панікувати, тут є якись прохід, за мною!»— Заперечив в зюзю п’яний Ріджвелл. Хлопці потрапили у дуже красиве місце. Вони були у краторі давно неактивного вулкану, в середині якого утворився басейн, наповнений небесно-блакитною прозорою водою.
-«Вааауу… Схоже у ми у краторі вулкану!»— Здивувався Едд.
-«*Ік* Дякую, Капітане очевидність…. Ти Америку мені відкрив…»— Тому вже було трохи всеодно, що коїлось навколо.
-«Нема за що, алкаш…»— Едд образився на чорноокого.
-«*Ік* А він точно не активний? Бо це виглядає небезпечно…»— Сумнівався Том.
-«Ти серьозно?.. У тому довіднику говорилося, що він спить вже понад 20 тисяч років… Звісно він не активний, як і ти…»— Роздратувався Едвард.
-«Щооо… *Ік* Він спермотоксикозника чую… »— Відповів Томас. Метт ледве встиг розняти їх… Хлопці ледь не побилися.
-«Боже, обов’язково починати це, коли ми у ситуації, як ця?!.. Інколи ви гірше за маленьких дітей…»—Жалівся кровосіся.
-«Погляньте, тут сліди на березі! Тут є припливи та відливи!»—Обрадувався Гулд.
-«І що?»— Одночасно спитали Меттью з Томасом.
-«Цей басейн на 100% з’єднаний з морем, а одже ми врятовані!»— Ще більше радів шатен. Хлопець зняв свої кросівки та зник під поверхнею води.
-«Ооох, щось не подобається мені все це… Підозріло якось..»— Сумнівався Гаргівз. Через деякий час, який тягнувся для Метта з Томом годинами, над поверхнею води показалася мокра маківка художника.
-«Звідси плисти 20 секунд по прямій до океану! Але попереджую, вода трохи холодна.»— Поділився своїм висновками Едд.
-«Пливти? Але Едд, я не вмію плавати, тим паче, у мене забита нога, я не зможу… Ніколи.»— Боявся Метт. Том вже зняв свої кросівки та пов’язав наколо рук, зробивши імпровізовані нарукавники. Після цього, ананасів син стрибнув щучкою у воду. На диво, для в щент п’яної людини, він доволі добре тримався на воді.
-«*Ік* Метт, вода не така холодна, давай до нас, все в тебе вийде. Ти ж не хочеш залишитися тут назавжди.»— Намагався переконати його Том. Повний місяць майже зійшов над кратором вулкану… Повинно статися щось дуже дивне, але що – ніхто не знає…
-«Все буде добре, Метт! Якщо потрібно, Том понесе тебе.»— Намагався заспокоїти рудого Едд, протягуючи йому руку. Все ж таки, Меттью теж опинився у басейні разом зі своїми друзями.
Як тільки всі хлопці опинилися у воді, місяць зійшов прямо над вулканом, освітлюючи все навколо приємним, трохи тьмяним жовто-білим світлом. І тут почалося щось дивне… Вода почала бульбашитися під дією місячного світла. У повітря летіло багато жовто-гарячих бульбашок. Парубки були неначе під прожектором. Це було фантастичне видовище…
-«Х-хлопці, що це таке?! Це ваші приколи? Якщо так, то це дуже огидно…»— Прокоментував ситуацію Гаргрівз.
-«Це виглядає дуже моторошно, і ні, це не неми… По крайній мірі, це точно не я…»— Сказав з огидою Гулд.
-«Тоом, що це за херня?»— Одночасно спитали Едд з Меттом. Чорноокий настільки здивувався і зачарувався видовищем, що втратив здатність говорити, він просто дививися на це все з відкритим ротом, потроху ковтаючи воду.
-«Ваауу… Цее… Неймовірно красиво… Я гадки не маю, що це, але це щось неймовірне.»— Милувався Томас.
-«Так, затримайте дихання. І всі за мною!»— Сказав Едд перед тим, як пропав під водою. Алкоголік з нарцисом пірнули за ним. Хлопці пропливли скрізь підводний тунель, наповнений різнокольоровими коралами, мушлями та рибами, видовище просто неможливо було описати словами. Але юнакам було всерівно на це. Маківки всіх одночасно показалися вже назовні, у океані.
-«Едд, але це було не 20 секунд… Я рахував.»— Образився Метт.
-«Це вже не так важливо, головне, що ми виплили. Ми пишаємося тобою, Метт. Ти дуже добре впорався!»— Одночасно промовили Едвард з Томасом.
І тут, як грім серед чистого неба, під гудки сирен, з’явився човен берегової охорони, який шукав горе-мандрівників.
-«Це берегова охорона! Не панікуйте і пливіть до трапа на кормі судна!»— Донеслося з гучномовців. На Хлопців світив величезний прожектор, що сліпив очі. Ще був їх шанс на порятунок.
-«Уперед!»— Прокричав Едд, і поплив настільки швидко, наскільки міг. Інші ледь встигали за ним. Тільки Метт обернувся, щоб ще раз подивитися на таємний острів. Ех, стійльки таємниць та пригод їм ще доведеться пройти… вони ще навіть не знають, що їх очікує… Човен забрав їх, та відвіз по хатам, назад до наляканих батьків. Звідки в них з’явилися батьки? Що ж, життя бентежне, цим фактом вони теж знатно спантеличились. Але найцікавіше їх очікує попереду. Всі полягали баєньки, очікуючи на наступний день, хоча їх голови були повні питань, з кожною секундою, яких ставало тільки більше.
Наступного ранку, коли перше сонячне проміннячко почало ніжно лоскотати дахи, наче іграшкових будиночків. Едд збирався на пляж, щоб підготуватися до змагань самотужки, паралельно помізкувавши над тим, куди він потрапив і що йому далі робити.
Від обличчя Едварда:
«Тобто, що ми маємо? Я схоже професійний плавець, якщо подивитися на кількість медалей та кубків у моїй кімнаті… Дім до речі дуже крутий, з басейном, двоповерховий. Але справа у тому, що я не займаюся плаванням ще зі старшої школи…. Якимось чином, я помолодів на 14 років, а ще здобув родину… Хто взагалі всі ці люди?! Чому вони поводять себе, наче знають мене все життя, але я перший раз їх бачу… У мене що, амнезія? Добре, хоча б я тут не один. Метт з Томом тут, це непогано. Головне, що тут Кола є… А то б втопився у тому басейні на Мако… Все ж таки, питань більше, ніж відповідей. Може невеличкий заплив допоможе помізкувати над ними. Що ж, це буде приємно!»
Кінець думок Гулда.
Раптом, до ніг шатена вибігає налякана сіра кішка.
-«О боже, Рінго, ти теж тут?! Яке щастя, я дуже скучив за тобою! Ну ж бо, йди до мене на ручки! Дай мені тебе обійняти!»— Зрадів появі Рінго Едд. Кішка, наче розуміє його слова і сильно розбігшись, стрибає прямо у руки шатена. Почулося лагідне мурчання. Едд був дуже радий поверненню улюблениці. Не забувши нагодувати мурлику, він останній раз оглянув будинок і вийшов на вулицю. Його «батьки» були на роботі, а «брат» пішов до школи.
Хлопчина нічого не їв зранку, бо так йому краще плавається, тому вдягнувшись у свій звичайний пляжний одяг і зібравши з собою екстрений запас коли, сонцезахисний крем та великий рушник, він попрямував у напрямку пляжу. На Едді були вдягені його звичайна болотяно-зелена панамка з написом «DIR», біла футболка з написом «Smeg Head», пара зелених шльопанців та його улюблені червоні плавки з принтом маленьких баночок коли. На вулиці було дуже тихо, тільки було чутно, як цикади голосно співали свої любовні ранкові серенади. Підходячи ближче до пляжу стало чутно, як чайки перекликалися між собою, осуджуючи рідких перехожих. Цей звук змішався з чаруючим шумом океану, який вводив у транс. Ранкова чайко-цикадова симфонія з нотками океану наповнювало серце парубка ентузіазмом і вірою у хороший день. Пляж був зовсім безлюдним і спокійним. Едд обожнював інколи бувати наодинці, це допомогало йому розслабитись і поєднатися з природою. Океан завжди зачаровував хлопця. Дивлячись у його глибокі сині далі, хотілося туди пірнути і стати частиною цієї краси… І тільки чайки стали свідками дива… Гулд залишився у одних плавках, до цього розтеливши рушника на м’якому карамельному пісочку, побіг на зустріч океану як маленька дитина. Едвард пірнув і доволі шкидко заплив далеко від берегу. Прохолодна вода приємно відчувалася на шкірі, солоний присмак у роті надавав відчуття свободи.
-«Фууух, як приємно…. Чекайте, якого біса?.. Це що бляха таке?! Таких приколів не повинно бу- Аааааааааааааа!»— Видавив від болю Едд.. У хлопця почало темніти у очах. Парубка хапали судоми по всьому тілу, через які він майже не втонув.
Як тільки голова плавця показалася над поверхнею, почалося щось дуже дивне… Вода почала покриватися бульбашками, неначе кипіла. Сильний біль розійшовся від щиколоток до грудей. Бідний підліток навіть навіть схаменутися не встиг, як все це припилося. Але неозброєним оком було видно, що з хлопцем щось не так. Настрашнішим було відчуття важкості у задніх кінцівках та чогось довгого та мокрого, що звисало з його голови та обхватувало плечі та спину.
-» Так, і якого біса це було?! Це якась нова реакція організму, чи що?…»— Набрав багато повітря у легені парубок. «Хвилинку, з якого такого переляку у мене такий високий голос?! Звісно, я підліток, а у них ламається голос, тому з ним проблеми, але це занадто…»— Налякано проторорив Едд. Хлопчина намагався розгледіти дно, щоб побачити причину цього «нападу», але те що він побачив, змусило хлопця засумніватися у своїй адекватності… Замість пари доволі сильних ніг у плавках — здоровенний жовто-гарячий хвіст, але це не найстрашніше…. Єдиний одяг, що був на новоспеченій русалочці – лускатий топ того ж кольору, що і хвіст. Це все трималося на масивних грудях третього розміру, на які спадало довге та мокре темно-каштанове волосся.
-«Матінко моя… Що це, дідька лисого таке?! Такого не може бути… Пиздець… Я всього-навсього 30 з хвостиком років прожив, а до такої херні мене життя не готувало… Це ж що мені далі робити?… А що зі змаганнями буде? Якщо я залишуся таким назавжди? Але найголовніше… Хто я тепер?! Я не готовий так кординально змінювати життя… Чи є якись спосіб все повернути назад?… Блять, я хуєю… Та ні, я сплю зараз, а це просто жахіття, яке створив мій хворий мозок… Я зараз прокинусь у своєму ліжку у Лондоні, поруч зі мною спить Рінго. Вона мурчить, обтираючись об мої ноги, яких зараз нема… Цього не може бути, курва!»— Колишній хлопець не міг повірити у те що сталося. В принципі, будь-яка адекватна людина б не повірила, тому це було очевидно. Не зрозуміло як, але дівчина вилізла назад до берегу. З великими труднощами вона перевернулась на спину, щоб краще роздивитися свої «ноги» або те, що від них залишилося. Едд доторкнувся до хвоста, який був слизький та покритий, наче бурштиновою лускою, яка гарно переливалася на сонці.
Від Обличчя Едда:
«О боже… Як взагалі це можливо?… Тому з Меттом тільки екстрасенсами бути.. Вони щось знали, чи що? Чекайте, це ж виходить, що я тепер може Аріель закосплеїти? А хоча, це погана ідея… Так є ще більший шанс того, що мене помітять і продадуть на органи або у цирк… Боже, що робити у такому випадку… Повіситись? Ні, тупа ідея. Потрібно щось придумати…. Чекайте… А це що за фігня? Це груди?.. Ох йобаний насвай…. Оце мене ковбасить після коли… А я думав, чого вона така дивна на смак… О боже, ні, вони справжні?! Так, все… Мій мозок це не витримує… Занадто багато інформації за 10 хвилин… Мені зараз же потрібна кола, і як можна більше… Мої нерви це не витримають… Ще трохи і я впаду без тями…»
Кінець думок Едда.
Дівчина дістала екстрений запас коли зі своєї сумки, перед цим попіклувавшись про те, щоб точно ніхто її не бачив. Бо таке видовище нормально пояснити не вдасться. Дівчина сиділа з широко відкритими очима і просто пила колу. У голові снували тисячі думок, які не давали їй спокою. Найбільше за все, Едд боявся, що його хтось побачить, тому він загорнувся у рушник, майже повністю сховавши хвоста, тільки широкий плавець виглядав з-під зеленого шматка тканини. Через деякий час, коли Едд випив всі 4 великі пляшки, які були у сумці, він просто не знав, як послабити своє горе та страх, який ріс з кожною секундою перебування у такому стані. Крики чайок та шум океану, який повинен був заспокоювати бідного підлітка, навпаки дратували його. Він просто хотів вимкнути всі звуки, що оточували його, бо вони заважали думати над подальшою долею недомутанта, який виглядав як невдалий експеримент, що втік із Зони 51. Найголовніше питання, що мучило британця — Хто він бляха тепер такий? Хлопець? Дівчина? Трансгендер? Голова тріскалась від хаосу, що коївся в середині… У дівчини на очах почали навертатися сльози. Гулд не міг прийняти таку долю, він схопився за голову від відчаю та у незмозі хоча б щось зробити. Едду хотілося кричати від страху, але він чомусь не міг. Гордість не дозволяла. Доволі довго він так просидів, поки несподівано пішла пара з-під рушника, хлопця знову наче током вдарило. Все наче припинилося, замість русалоньки, у рушнику сиділа до смерті перелякана дівчина з нормальними ногами. Едд не міг повірити у це диво.
-«Чекайте, мені не здалося?! Це… Ноги? Невже?! Ураааааа! Я нормальний! Нормальний бляха! Хай бог милує, я такий щасливий!»— Вигукнув він, після насторожився. -«Так, потрібно йти звідси, поки не з’явилися зайві очі.»— Він розгорнувся та виліз зі свого «кубла» і вже збирався йти, але був один ньюанс. Колофіл все ще був дівчиною, а так як він опинився у воді тільки у плавках, то Гулд зараз стояв напівголий. Як тільки той помітив це, то то вкрився настільки густим багрянцем, що його обличчя тепер неможливо було відрізнити від човна, на якому Едд вчора підкорював океан разом з Меттом та Томом.
Від обличчя Едварда:
«О боже… Яка розпуста… Ні, у такому вигляді я точно нікуди не піду. Та й взагалі, як це взагалі сталося? Це щось надприроднє… Уугхх… Моя спина… Ніколи не думав, що вони будуть настільки важкими… Відчуваю себе старезним дідом… Дуже дивне відчуття. Це все взагалі так дивно… Потрібно це якось прикрити, не думаю, що ходити так по місту – гарна ідея. Хмм.. А що ж Том з Меттом подумають, коли побачать мене?… Бляха, та мене тепер взагалі не впізнати… Яким чином вони мають мене впізнати? Що ж, у таку сраку я ще ніколи не потрапляв… Але з кожної ситуації є вихід. Навіть… З такої…»
Кінець думок Гулда.
Дівчина однією рукою прикривала свої голі груди, а іншою рилася у сумці в пошуках так жаданої футболки. Нарешті, знайшовши її, шатенка так швидко вдягнула цей елемент одягу, наче від цього залежало її життя. Але насправді, футболка взагалі ніяк не рятувала ситуацію, так як вона була білою…
-«О ні, вона просвічує і тисне… Це повний факап… Курва, що може бути гірше за це?!»— Розчарувався Гулд, роблячи жест «рукаобличчя». Але, як грім з ясного неба, у неї з’явилася ідея. Це був єдиний вихід з ситуації. Едд обв’язав навколо себе рушника, наче сукню. Тепер, дівчина виглядала більш-менш пристойно.
-«Фух, так набагато краще… Я цьому рушнику повинен життям і своєю репутацією… Хахахахаха… Що ж, час валити звідси, бажано якнайшвидше.»— Сам собі сказав колишній хлопець. Дівчина зібрала всі свої речі у сумку, вдягла панамку на голову, не забувши викинути порожні пляшки з-під Коли. Гулд побіг у напрямку дому, але неочікуванно відчув пекельний біль у грудях, який заважав бігти. Вони по-зрадницькому трусились при кожному кроці, це викликало значний дискомфорт.
-«Ааауу… Якого біса… Що це значить?! Тобто, я не можу навіть втекти звідси нормально?… Ви сука серьозно?… Блять… Я починаю все більше ненавидіти свій новий вигляд… Доведеться йти… Але це буде значно довше, ніж бігцем… Але що поробиш? Взагалі питання… Нащо це все?! Чому?? Що я таке зробив? Ніколи у мене ще не було бажання вбити себе на місці… Це щось фантастичне, бляха… Так, а чому я веду монолог з собою? Потрібно йти звідси. Хоча, чекайте, можливо це все сталося після того містичного випадку на клятому Мако?! Тоді, виходить… О ні… Потрібно серьозно поговорити з хлопцями…»— Схаменувся носій панамки. Коли Едд повернувся додому, він закрився про всяк випадок у себе в кімнаті, щоб перевдягнутися у щось нормальне. Бо він не міг піти на зустріч з Меттом та Томом у малій футболці та плавках, що трохи сповзали.
Від обличчя Едварда:
«Хммм… Що ми маємо? Багатенько одягу… Я думав, що тут тарган повісився… О, ці шорти виглядають доволі непогано, і оця фуболка теж файна. Доволі непоганий лук. Так, сподіваюся, тут є ота штукенція, бо моя спина ще одну таку прогулянку точно не витримає… Хехехе… Як же він називається… Якось на л… А, ліфчик, точно! Хм, оцей повинен підійти. Так, але спочатку перевіримо, чи не буде його видно з-під футболки… О, файно! Але залишилося одне питаннячко… Як цю штукенцію вдягнути? Хмм… Його вдягали якось через спину, якщо я правильно пам’ятаю. Боже, якби не це все, мене прийняли б за збоченця, але у мене поважна причина, щоб вдягати такий одяг. *Намагається вдягнути бюстгальтер* О боже… Чому це так складно?! Потрібно спробувати інший спосіб. *Вдруге намагається вдягнути бюстгальтер, але іншим способом, який виявився успішним.* Ооо, нарешті, ну з найскладнішою частиною покінчено, я майже готовий, щоб вийти у люди. Тепер, потрібно щось зробити з волоссям, бо я виглядаю, як печерна людина… Де ж тут була чорненька резиночка? А, ось вона! Зроблю хвостик і достатньо буде.*Дівчина запрявляє і зав’язує волосся сзаду у великий, пишний хвіст.* Що ж, я виглядаю, набагато краще, ніж планував! Одже, потрібно серьозно поговорити з хлопцями, сподіваюся я встиг… Хммм, чекайте… *Дівчина розглядає медалі за «її» кар’єру плавчині.» Яким чином їм’я на них змінилося?! Невже мене тепер звати Елл Гілберт?… Боже, як це все дивно…»
Кінець думок Гулда.
Надвір вибігла симпатична на вигляд молодиця. Висока, неначе самотня тополя, що спостерігала набіги татар на нашу неньку Україну… Її шоколадне шовковисте волосся розвивалося від бігу як полум’я, що охоплювало турецькі галери, які намагалися вивезти українських невільників. Статура настільки пряма, наскільки є честь козацька. Рішучість в очах горіла пекельним полум’ям. Елл була готова до всього. Для образу вона вибрала коричневі елеганнті шорти на пояску з кремовою бляшкою та вільну білу футболку, що нагадувала сорочку. А також, панна вдягла класичні чорні сонцезахисні окуляри, що за формою нагадували прямокутники. Від наляканого хлопця не залишилося і сліду.
Тим часом, прокинувся Метт через свою набридаючу молодшу сестру — Кім… Це мале стерво навмисно стукало у кімнату сплячої красуні, щоб розлютити його. Це приносило їй задоволення.
-«Вставай, самозакоханий йолоп! Ми збираєжмося на шопінг з мамою! Ти підеш з нами? Відповідай, рудий шматок пихатості!»— Верещала мала.
-«Угхх… Йди до дупи, дитинча Годзілли та Кінг Конга… Я не піду на шопінг, я занадто втомився…»— Ледве розліпив очі кровосіся.
-«Як ти мене назвав?! Мааааам, Метт знову мене ображає! Тобі зараз буде кінець.) Піднімай свою ліниву макітру, поки я не нажалілася мамі ще більше…»— Все більше бісила молодша Серторі.
-«Та встаю я, тільки припини верещати! У мене від того ультразвуку волосся випадає… Скоро повністю облисію…»— Пронив Гаргрівз, приводячи ліжко до порядку.
Від обличчя Меттью:
«Ох, заклявбисся я з тою смердючою Кім, постійно вона лізе у чужі справи, колись я їй помщуся за це… Так, мені терміново потрібна ванна з бульбашками… Все ж таки, ніякий я не шматок пихатості, вона просто заздрить моїм привабливості та шарму… Але то вже її справа.»
Кінець думок Гаргрівза.
Хлопчина взяв з собою змінний одяг, та вже збирався занімати ванну кімнату, коли його увагу звернув доволі гарний бузковий обруч з бантиком на верхівці. Цей аксесуар настільки сподобався морквоволосому, що він вдягнув його, і як нічого не бувало пішом далі по своїм справам.
-«Боженьки, який гарний обруч, потрібно його обов’язково забрати у наш світ… Ну як лишити цього красеня тут?… Ми ідеально створені один для одного!»— Зрадів Метт.
-«Ти з ким там розмовляєш? Хлопця собі знайшов?) Я так і знала, що ти з отих…»— Прокоментувала Кіммі. Нарцис проігнорував її спроби зачепити його гордість. Метт зайшов у ванну, міцно закривши двері. Поки набиралася вода, хлопчина роздивлявся своє прекрасне обличчя у дзеркалі. Воно залишалося неймовірно привабливим, не зважаючи на прищі та рідкі вуса.
-«О боже… Потрібно якнайшвидше позбутися цих огидних білих прищів… А так я все ще красень.)»— Метт зробив жест пальці-пістолети.
Коли вода була на потрібному для вампіра мітці, він почав додавати різні засоби догляду за шкірою, та арома масла. Після цього, хлопець заліз у ванну, передчуваючи дзен від водних процедур.
-«Хех, яка приємна водичка! Нічого не може зіпсувати цей прекрасний ра-» Хлопчина навіть не встиг договорити свою фразу. Вода почала неначе кипіти, завдаючи пекельного паралізуючого болю рудому шанувальнику ранкових ванн.
-«Ааааааааааааааааа! Допоможіть… Хто-небудь!…»— Бідненького Метта викручувало навиворіт від болю. Але все доволі швидко припинилося. Гаргрівз у паніці відкрив очі. Синьо-зелені райдужки побачили здоровенний помаранчевий хвіст, що не поміщався у ванній, з якого текла вода. Меттью неначе окропом облило. У хлопця збилося дихання, очі шалено крутилися, майже не випадаючи з черепу. Це була панічна атака…
-«Аааааааааааааааааааааааааааааа!»— Закричав хлопець на весь дім, але його голос був занадто високим. Таке відчуття складалося, що хтось здавив його горіхи, і від цього він запищав як кажан. Причиною нового нападу стало відображення рудого у воді. Замість Метта, у ванній сиділа тремтяча від чистого жаху, бліда як шматочок крейди русалонька. Її довге мокре руде волосся спадало у цю саму ванну, покриваючи акуратні, вкриті веснянками плечі, що тремтіли, як осиковий листочок. Цю всю картину доповнював невідомо звідки з’явившийся топ, що був того самого кольору, що і волосся з хвостом. Здавалося, що він зроблений з риб’ячої луски, яка переливалася всіма кольорами веселки на сонці. Цей «елемент» одягу прикривав груди другого розміру, які ламаючи всі закони біології, вирішили з’явитися на тілі. Хлопчина нічого вимовити не міг, настільки він був шокований. А от у голові утворилося справжнє «кубло» з усіляких думок та страшних висновків.
Від обличчя Метта:
» Що… Що це таке?! Яким чином я став рибою?! Я занадто гарний для цього! *Він згадав свої думки перед потраплянням сюди.* Звісно, мені цікаво було, але не буквально! Що тепер зі мною буде? Ніхто не повинен мене бачити у такому вигляді… Це занадто огидно… Чекайте…. А якщо це назавжди?… Та ні… Бути такого не може… Я просто заснув під час перегляду фільму на дивані… Це все дурний жарт… Мене дурить моя свідомість. Боже, якщо мене хтось побачить, відправлять на органи! Я не хочу вмирати, у мене занадто миле личко для цього!»
Кінець думок Гаргрівза.
Від цих думок і розуміння, що це кінець, у дівчини почали навертатися сльози на очах, що перетворилися на цілі водоспади. Так, дівчина почала плакати, бо просто не знала, що робити у такій ситуації… Їй було страшно за себе та своє майбутнє. Але, зрозмівши, що нічого зробити, дівчина спершись на спинку ванни, прийняла свою долю. Але тут неочікуванно донніся крик Кім, що буквально ломилася у ванну.
-«Матильда, виходь, скільки можна?! Матильда! Матильда!!»— Кричала молодша Серторі. Метт настільки злякався неочікуванного крику, що з гуркотом вивалився з ванної, прямо на холодний кахель. На золоту рибку впав рушник, що висів на гачку, який вона зачепила, коли падала.
-«Ау.. Боляче…»— Пронив Метт, підводячись у сидяче положення, але з хвостом це було зробити набагато складніше. Рудий спробувавши наскільки можливо понизити голос, відповів - «Я скоро виходжу, тільки прошу, не ламай двері!»— Він максимально намагався приховати тремтіння свого занадто високого голосу, але не дуже виходило.
Від обличчя Метта:
«Чекайте, вона тільки що назвала мене Матильдою?! Яка до біса Матильда?! Що взагалі коїться?! Це що за дурдом?! О ні…. Я Дівчина! Дівчина Бляха! Я не хочу залишатися таким назавжди! Виходить, я тепер ніякий не Метт… Хто я тепер взагалі?! Людино-вампіро-русалка? Щось одне? Якої я тепер взагалі статі? Що я таке?… Боже, ну не може бути все настільки погано… Та яке тут погано?! Це повна катастрофа… Я валяюся на кахлі з цицьками та риб’ячим хвостом, що може бути гірше?! Він ще склизький та лускатий… Фу, яка гидота… Я потвора! Якщо мене хтось побаче, як це я повинен їм пояснити?… Та яке тут пояснити, мене на органи здадуть і розбиратися не будуть… Мені кінець, мені кінець, мені кінець… Я не хочу вмирати!»
Кінець думок Рудого.
Дівчина тихо ридала у рушник, оплакуючи свою красу, що назавжди «покинула» її. І тут, Матильді у голову прийшла геніальна ідея. Подивившись на рушник та хвіст, вона склала у голові 2+2 і вирішила дещо спробувати.
Від обличчя Матильди:
«Так, не дуже думаю, що це спрацює, але можна спробувати. Якщо вода зробила мене «інвалідом», то по-фатку, якщо я приберу воду, то я повинен стати нормальним, але це не точно.»
Кінець думок вампірши.
Дівчина почала терти хвоста, як у останній раз. Терти довелося десь хвилин 10, поки з дівчини не пішов пар, а через декілька секунд на землі лежала абсолютно нормальна, але повністю гола дівчина з доволі довгим рудим волоссям. Метт намагався підвестися, але ноги його не слухались. Через деякий час, він все ж таки зміг встати, але ноги сильно роз’їджилася та трусилися, через це, він декілька разів майже впав. Колишній парубок, багато разів спотикаючись, дійшов до свого змінного одягу. Голова сильно гуділа, у очах темніло, але Меттью вдалося втримати рівновагу.
Від оббличчя дівчини:
«Не вірю, що це спрацювало! Те, що я підліток це пів біди… ЧОМУ Я ДІВЧИНА?! Що тут взагалі коїться?! Як це можливо?? Та ні, таке тільки буває у дурних снах або дешевих ситкомах, що постійно показують по телебаченню…. О боже мій, куди вже гірше буде… Мою прекрасну зовнішність вже не повернути, ну хоча б у душі, я все той самий Метт. Чи ні?… Хто я? Я гидка слизька істота, якій місце у біолабораторії десь на секретній базі…»
Кінець думок Метта.
Руда бестія вдягнулася і підійшла до дзеркала, що відкрило їй страшну правду про себе. У блискучому склі відобразилася худорлява та дебела дівчина з почервонівшими від плачу очима та носом. На голові був повний безлад, волосся сплутане і стирчало у різні сторони. Бідолашна була вдягнена у дотепер вільну сіру футболку, світло-блакитні бріджі та лавандовий кардиган. На диво, прищів на обличчі взагалі не було, вони наче пропали. Шкіра стала виглядати набагато краще, але фірмені веснянки вампіра залишилися. Шкіра була досі блідою, але тепер на ній не було ніяких плям, окрім веснянок. Дівчина довго з жахом дивилася у дзеркало. І тут, побачивши ножиці, у неї в голові щось клацнуло. Затримавши дихання, Метт криво відрізав більше ніж половину своєї довжини. Тепер його волосся ледве сягало плечей. З божевільного стану її вивіла мелодія телефону, що тризвонив на увесь дім. Матильда пішла на звук. На екрані відобразилось їм’я якоїсь Елл Гілберт. Це трохи насторожило руду, але взявши себе у руки, вона відповіла на дзвінок.
-Кхм… Ало?— Руда максимально понизила свій голос, щоб він хоча б трішки нагадував її колишній тембр.
-Ало, Метт, Я знаю, що це ти, я зараз йду до тебе, у мене до вас з Томом дуже важлива розмова. — Їй відповіла дівчина з серьозною інтонацією, навіть через телефон Метт зрозумів, що йому настав капут. На що, цінувач лобстерів зробив вигляд дурня та спитав:
-Хехехехехе… Едд, ти про що? Щ-що сталося?— У голосі дівчини було чутно паніку, але рудий намагався всіма силами її сховати. Він у себе в голові молився, щоб Едд зжалився над ним, але розумів, що це йому вже не допоможе…
- Я говорю про вчорашній інцидент на Мако… Та воду… Сподіваюся, ти ще не торкався неї?— У інтонації Едда можна було почути нотки надії та гніву.
- Я тільки прокинувся, ти взагалі про що?— Збрехав Метт.
-От і добре, навіть не думай чіпати воду, доки я не прийду! Я тебе попереджаю.— Повірив йому шатен. -Сподіваюся, ти один вдома? Якщо так, поклич ще Тома, це дуже важливо…— Додав він.
-Едд, ти можеш пояснити, що взагалі сталося? Ти про що?— Не зрозумів рудий.
-На місці поясню.— Відповів колалюб та поклав слухавку.
Від обличчя Метта:
«В сенсі? Який ще інцидент на Мако? Невже…. О нііі… Тільки не це… Все навіть гірше, ніж я очікував… Що я наробив?! Ми втрьох застрягли у якомусь серіалі, помолоділи, змінили стать та хвости відростили! Навіщо я той клятий телевізор взагалі на барахолці купив?! Боже… Виходить, я тепер не тільки потвора, а ще й кретин… Я більше не Метт, а якись покидьок…»
Кінець думок рудого.
Очі знову почали крутитися у різні сторони, дівчина трусилася, побачивши своє відображення у дзеркалі, а саме повністю червоне від сліз, колись гарне личко, Матільда з’їхала з глузду.
-«Не хочу більше бачити цю жахливу мордяку! Я монстр!»— Заволала Матильда. У наступну мить, тишу ванної кімнати пронизав доволі голосний звук розбитого скла. Уламки дзеркала полетіли у різні сторони кімнати. Дівчина наче прокинулась з трансу. Її ліва долоня вся вкрита свіжою алою кров’ю. Шматки скла стирчали зі шкіри. Один з них пронзив руку наскрізь і вийшов гострим кінцем з іншої сторони долоні. Дівчина була у такому шоці, що навіть болю не відчула. Вона просто зробила вигляд, що нічого не сталося і пішла прибирати безлад, який руда створила.
Том прокинувся з похміллям. Як тільки його зір став більш-менш чітким, парубок підстрибнув з ліжка від переляку. Це був не його дім…. Він лежав на чужому ліжку у доволі маленькій кімнаті. Вона була вся обвішана постерами та плакатами різних музикальних гуртів та у кутку стояв футляр від музичного інструменту. У голові Томаса щось клацнуло і він побіг до футляра. У чорних очах можна було побачити надію. Радощам хлопця не було меж, коли виявилось, що всередині чохлу була його рідна Сьюзан. Єдина і найкраща бас-чотириструнка, яка у нього була.
-«Святі анчоуси у чоботі! Сьюзан, не можу повірити, що ти теж тут! Я так скучив за тобою! Я думав, що ти кинула мене… Вибач, що кинув так неочікуванно тебе… Це випадково сталося…. Я взагалі не пам’ятаю, як тут опинився…»— Сказав своїй дівчині Ріджвелл. І тут, він замислився над тим, що сталося вчора.
Від обличчя Тома:
«Блін, а що взагалі вчора було? Я взагалі нічого не пам’ятаю… Угх… Голова розколюється… Єдине, що я пам’ятаю — рибалка з хлопцями. Все інше, ніби розчинилося… Мені терміново потрібна склянка води.»
Кінець думок чорноокого.
Томас ледве поплентався на вихід з кімнати, у пошуках кухні. Нарешті знайшовши потрібне місце, він відкрив кран та обережно наповнив кришталево-прозору склянку прохолодною водою. Випивши увесь вміст залпом, хлоп наче на рефлексі вихопив серветку та витер рота від вологи. Тепер, йому було набагато краще. Їсти зовсім не хотілося. Обдивившись увесь будинок, хлопець повернувся до себе у кімнату. Житлова площа була зовсім невеликою, декор був доволі скромний. Особливістю даного будиночка було велика кількість усіляких кімнатних рослин по всьому дому. Це показалося анасовому сину смішним. Він відчував себе до певної міри Робінзоном Крузо. Подумавши трохи, свідок Єгови виріщив розвіятись на невеличкій прогулянці. На диво, він добре пам’ятав дорогу звідси до парку, що був недалеко від «його» дому. Вдягнувшись У його фірмену футболку з написом «Stay Safe» та смайликом, доволі легкі темно-сині джинси та його улюблені клітинчасті кросівки, що встигли висохнути після Томових нічних пригод. Томас вирішив останній раз подивитися на свою кохану перед прогулянкою, але у глянцевому покритті він побачив дещо шокуюче. На нього з відображення дивився 16-річний шкет з пірсингом у у брові та вухах, а на зубах красувалися масивні брекети. На обличчі були помітні різноманітні висипання. Під «очами» сильно виділялися мішки, що за кольором нагадували шкірку баклажану.
-«Пресвяті восьминоги на моноциклі, що сталося?! Яким чином я повернувся у підлітковий вік?… Як це взагалі можливо?! Тепер мені ще більше цікаво, що сталося вчора…»— Очі Тома округлилися та побіліли від шоку. Він навіть не знав, як правильно на це реагувати. Радіти йому чи плакати? Це було максимально абсурдно і одночасно сюрреалістично. Але, хлопчина зробив вигляд, що йому абсолютно начхати на це, і вийшов на вулицю. Дім був ще більше вкритий всілякою рослинністю зовні. Праворуч від дверей стояли 2 червоно-сині пластикові шафи. Попереду була намальована своєрідна «доріжка» білою розміткою. На вулиці було доволі спекотно, але нашому герою було якось байдуже на це. Поки він йшов майже порожньою вулицею, Том всіма силами намагався згадати вчорашні події. Але вони з’являлися невеличкими фрагментами, неначе шматочки пазлу, який Ріджвеллу доведеться зібрати докупи. Червоний силует, якась деталь, спортивна сумка, надувний човен, містичний острів, повний місяць, як це все взагалі може бути пов’язано? Відповідь була так близько і так далеко одночасно, Том благав свій мозок дати йому ще 1 фрагмент або якусь деталь, щоб допомогти прийти йому до правильних висновків. Підліток навіть не помітив, як дійшов до парку. Він був на невеличкому газоні, а позаду нього розташувалась пристань, на якій елегантно розкачувались від невелких хвиль човни. До реального світу його повернула авто-поливалка, що неочікуванно для алкоголіка ввімкнулася. Декілька крапель трішки холодної води потрапили на руку хлопця, якою він намагався «захистися» від бризків. Спочатку, Томас трохи злякався від неочікуванності, але зрозумівши, що це просто звичайна вода, носій брекетів вже збирався продовжувати свій маршрут, але Єгову накрила хвиля невимовго болю, що розійшовся від кінчиків пальців на ногах до грудей. Ріджвелл помітив, як його тіло почали огортати незліченна кількість бульбашок. Від нападу болю, бідолашний навідь пискнути не міг. На декілька секунд, силует хлопця замінився водою, але у наступну мить все це хажіття припинилося. Том зрозумів, що падає, але не встиг згрупуватися, тому з гуркотом звалився на трохи вологу траву, видавивши ледве чутний стогін. Томас взагалі не розумів, що це тільки що було, тому він просто ліг і намагався перетравити те, що зараз сталося. Як тільки до нього повернувся назад дар мовлення, анасів син вигукнув голосне: «Не поняв…», за яким послідувало більш голосне «Блядь!» Хлопчина намагався підвестися, але кожна його спроба закінчувалася поразкою. Під час цього цікавого процесу, він зрозумів, що повністю голий, що налякало його ще більше. Припіднявшись на руки, чорноокий чомусь спробував побачити свій живіт, але над ним побачив щось помаранчеве, що прикривало його груди. Ріджвелл насилу перевернувся на спину, тим часом його зір став більш чітким.
-«Ох йобаний піздець…..»— Видавив дуже сильно шокований Том. Звісно, він не був звичайною людиною, бо по-перше — у ньому живе демонічна сутність, що інколи проявлялася, по-друге – його незвичайний колір очей, що був у нього з народження, а по-третє — волосся, що стирчить наче шипами та має кістки. Але те, що сталося з ним зараз, це нормально пояснити навіть вчені не зможуть. Бо замість низького 16-річного підлітка, на траві лежала у 2 рази більше дівчисько зі здоровенним помаранчевим риб’ячим хвостом, що простягнувся наче мертвий. І як я знову повторюся, ніякого одягу на ньому не було, окрім топу, на вигляд, складався з луски, та був того ж самого кольору, що і хвіст. Він прикривав груди 1 розміру. Увесь пірсинг та брекети неначе зникли. Шкіра взагалі виглядала неначе після косметолога. Русяве волосся, що колись стирчало у різні боки і нагадувало голки наляканого їжачка, що звернувся у клубочок, тепер спокійно спочивало на спині та плечах. Всю цю картину доповнювали очі бідолашної, що побіліли від чистого жаху.
-«Пресвяті бички з сигарою… Що… Що це за хуйня?!»— Заверещав чорноокий. Його «очі» виглядали максимально неживо. Він насилу присів і замислився над своїм існуванням.
Від обличчя Тома:
«Що…. Що це все означає!… Оце я білку спіймав…Це ж скільки я випив щоб побачити таке?.. Якого хуя?! Я невідомо, зі мною сталася якась невідома поєбота… Що ж, краще відмовлюсь від алкоголю на деякий час… Сам не вірю, що кажу це… Чекайте, я ж у парку… Блять…. Потрібно десь сховатися, не дай боже мене хтось побачить у такому вигляді… Ніколи більше не буду пити!»
Кінець думок Свідка Єгови.
Томас знову перегорнувся на спину і ледве перебираючи руками поповз за найближче дерево. Хлопець все ще не міг повірити у цю маячню. Він молився щоб його ніхто не побачив
Від обличчя Тома:
«Ні… Ні ні ні ні…. НІ! Ну не може такого бути…. Я не можу залишитися таким чудовиськом назавжди! Я просто все ще не відійшов вчорашньої п’янки…. Боже, який я довбойоб… Нахуя було стільки пити?! Ти сам у цьому винний, Томас… Це ти напився до стану дебоша та потрапив у халепу! Хвилинку, а де Едд та Метт? Невже я у цьому хаосі зовсім один?! Може я все ще п’яний? Де, біс його забирай, я взагалі?! Якщо мене хтось знайде, то це кінець…. Мене здадуть у цирк або на органи… Мені тільки 30, а я у такій залупі… А що ж далі буде?!»
Кінець думок Томаса.
Поки дівчина сварила себе у думках, так як на вулиці було досить спекотно, власниця великого риб’ячого хвоста потроху висихала. Через деякий час нашій рибоньці стало дуже спекотно. З її тіла почала валити пара, неначе з киплячого чайника.
-«Єбааа… А це що за спецефекти?! А… Що це за фіг—» — Том не встиг договорити, бо у нього неначе серцевий напад стався. На щастя, замість риби, під деревом сиділа звичайна дівчина. На це чорноокий тільки здивовано присвиснув.
-«Чого? Це… Ноги?! Урааааааа! Я можу ходити!»— Дівчина пораділа і підвелася на ноги. Вони сильно трусилися і роз’їджалися. Том ледве міг втримати рівновагу. Зненацька, у Томаса з кишені штанів випав медіатор. Він був звичайним і біленьким, але на ньому була намальована невеличке обличчя, що нагадувало Свідка Єгови. Ций предмет був підписаний ім’ям деякої «Тамари Чедвік».
- «Хмм… Дивно.. Не пам’ятаю, щоб клав собі цей медіатор у кишеню. А хто така ця Тамара Чедвік?»— І тут нашу рибку осінило. - «Невже… ЦЕ МОЄ НОВЕ ІМ’Я?! Та бути такого не може… Хоча, потрібно дещо перевірити.»— Випалив Том та заглянув під футболку. Його зору відкрилися звичайні жіночі груди, невеликого розміру.
-«Пресвята балістична камбала… Якого хуя?! Ніі, тепер точно відмовлюсь на деякий час від алкоголю, це вже реально занадто…»— Том Так офігів від такого повороту, що навіть і не знав, що говорити. І тут як грім з чистого неба задзвенів його старенький телефон.
-«А це хто ще мені телефонує? Який чорт зміг додзвонитися сюди?» — Том був трохи збентежений неочікуваним дзвінком.
— Галльо? Це хто?— Томас спитав першим.
—Ало, це М-Метт… Том, нема часу поясняти, хучі ж йди до мене! Це дуже важливо!— Рудий трохи заїкався і його голос тремтів.
— Почекай… Хлопці?! Ви теж тут?! Куди взагалі йти, що взагалі коїться?!— Том був шокований таким поворотом дій, він хотів знати все, що сталося вчора.
— Вибач, я не можу тут тобі все пояснити, можу тільки сказати, куди йти.— У голосі Метта можна було почути сум.
— Я уважно слухаю.— Серьозно відрізала Єгова. Вона попрямувала дорогою, яку їй вказував вампір. По дорозі вона помітила якусь загадкову незнайому з довгим каштановим волоссям та у сонячних окулярах. Вона теж підходила до будинку Метта. Дві дівчини вже стояли перед дверима свого друга у повній тиші. Шатенка неначе не помічала чорнооку. Як тільки двері відкрилися, перед ними постала Матільда з заплаканим обличчям. Її волосся було криво підстрижене. Позаду неї тягнувся моторошний кривавий слід. Це було жахливе видовище. Як тільки вона побачила своїх друзів, а точніше – ким вони зараз є, то випустив телевона з рук від шоку. Всі троє просто витріщались одна на одну зі швидко мінливими емоціями.
-«Щ-що?… Хлопці, оце у вас жарти…. Але це зовсім не смішно! Тільки не кажіть, що з вами те саме сталося, що і зі мною…»— Першою розірвала тишу Тамара.
-«Трясця ну я ж вас попереджав! Я ж вам сказав не чіпати воду до мого приходу! Чому ви мене завжди не слухаєте?!»— Елл була у гніві.
-«Том… Хотілося б нам вірити, що це жарт, але це реальність…» — Матільда ледве стримувала сльози.
-«Може мені хтось пояснити, що сталося вчора? Бо я взагалі нічого не пам’ятаю.»— Русява у розпачі. Дівчата коротенько переказали вчорашні події з деякими коментарями від себе. Тамара їх слухала з відкритим ротом.
-«Себто, ви хочете мені сказати, що ви пустили мене, у зюзю п’яного за кермо човна і погодилися пливти у відкритий океан, хоча у нас була можливість одразу повернутися до міста?! Ви що, ідіоти?! І в сенсі, Торд повернувся?!»— Тамара буквально горіла від люті.
-«Як раз, якщо б ти не бухав як той дідько лисий, цієї хуйні б не сталося… Тому це ти у всьому винен!»— Прокричала Елл.
-«Х-хлопці, не час сваритися… Є важливіші проблеми, краще проходьте до будинку…»— Матильда ледве стримувалась, щоб не закричати від болю, бо адреналін вже ніяк не діяв на неї, а шматки дзеркала з руки не пропали. Раптом, Елл помітила кривавий слід, що був за руденькою та ахнула від жаху.
-«М-Метт… Що сталося?! Кого ти вже вбити втиг?..»— Очі Елл були наповнені чистим жахом.
-«Дзеркало.»— Коротко відповіла Матильда і показала свою руку. Дівчата лише зі страхом роздівлялися постраждалу кінцівку.
-«Давай я тобі зараз її оброблю? Сильно болить?»— Елл ввімкнула «Режим люблячої матусі».
-«Дуже болить.»— Сказала Матильда. Тамара з Елл діставали шматки скла з руки бідненької, та щоразу охала від болю, але доводилось терпіти. Дівчата з жахом роздивлялися зачіску руденької. Елл подивилася на перебинтовану руку подруги та на морквяне кубло та дещо зрозуміла.
-«Оце тебе перехуярило, шановна…»— Елл була дуже шокована виглядом Матильди. Тамара подивилася на шатенку та кивнула. Чорноока знайшла ножиці, поки шукала стерильний бинт. Тут у неї в голові з’явилася хороша ідея.
-«Метт, можна мені виправити жах, що в тебе на голові?»— Питально подивилася на неї дівчина з русявим волоссям та ножицями у руках.
-«Та роби, що хочеш, мені абсолютно начхати на все…»— Відповіла Матильда, змахуючи сльози з очей. У повітрі дзінко, неначе тріскачка, цукотів сріблястий інструмент. Тамара обережно підрівняла ножицями зачіску подруги. Тепер, на голові блакитноокої красувалося окуратне каре. Вона протягнула дзеркало Матильді з задоволеною моською, пишаючись своєю роботою. Сумні блакитні очі подивилися на своє відображення. Нова зачіска справді виглядала непогано.
-«Хехе… Дякую, напевно…»— Чесно кажучі, руда не сильно раділа. Тут неочікуванно, прозвучало так довгоочікуванне питання.
-«Так, ми будемо про це говорити, чи ні?»— Спитала Елл та нервово сковтнула слину.
-«Ти про що саме?»— Відповіла питанням на питання Тамара.
-«Хвости, я хочу поговорити про хвости, чи я один такий особливий?»— Роздратовано почала фанатка Коли. Тамара та Матильда подивилися одночасно подивилися одна на одну.
-«Він був помаранчевий з лускою!»— Згадала увесь той жах Чедвік.
-«Коли я увійшов у воду-«— Почала ділитися своїм досвідом , але її перебили.
-«Я на секунду став водою! Я був рибою! Що взагалі відбувається?!»— Тамару все ще не відпускав шок.
-«Чекай-но, ти сказав «помаранчевий»?»— Елл подивилася подрузі прямо в очі. Вони разом повільно перевели свої погляди на бідну Матільду, що прижимала до себе поранену руку.
-«Не знав, що рудість передається повітряно-крапельним шляхом….»— Прокоментувала Тамара. Дівчина з волоссям кольору моркви трохи образилась на це, але не показала це. Чорноока нагострила вуха та з недовірою почала озиратися навколо.
-«Тут хтось є, окрім нас?»— Спитала вона.
-«Ні. «Тато» на роботі, а «мама» із «сестрою» — у крамниці.»— Заперечила Матильда.
-«Що? Які ще тато та мама? Ми ж неначе 30-річні мужики, що живуть разом, звідки батьки взялися?»— Тамара задала логічне питання.
-«Ну, тепер вже ні… Я навіть сумніваюся у тому, що ми люди… Гаразд, що з нами сталося?»— Елл засмутилася.
-«Ми торкаємось води і за 10 секунд у нас….»— Тамара запнулася під час усвідомлення того, що вона тільки що сказала.
-«У нас відростають хвости! А коли ми висихаємо — вони зникають! І хвости ці…»— Нарешті приєдналася до розмови Матільда.
-«Просто як…»— Спробувала продовжити фразу Матильди Елл.
-«Як у русалок…»— Пробурмотіла Тамара, викативши оченята.
-» Я ж казав, годі жартувати! Русалок не існує. Це дуже дивно…»— Шатенка не вірила у все це. Раптово, хтось постукав у двері. У дівчат серця у п’ятки закотилися.
-«Кого там принесло?»— Злякалася Елл. Матільда встала та відкрила двері. На порозі стояв високий та худий блондин з густою молодіжною, на той час, зачіскою. Він був вдягнений у фіолетову сорочку у квадратик, шорти до колін пісочного кольору та сліпи у чорно-білу клітинку. У на плечі у нього висів сірий рюкзак з помаранчевими вставками. У тій самій руці він тримав декілька підручників з біології. Всі дуже здивувалися появою цього кадра.
-«А це що за хрін з городу?»— Сказала Чедвік з переляку.
-«Я не хрін, а Льюїс. О, привіт, Матильда! Ти просила допомогти з біологією.»— Обізвався хлоп. Руда зробила вигляд, наче знає, хто він, але бачить Льюїса вперше. Елл прикрила долонями обличчя від сорому. Парубок пройшов разом з Серторі до кімнати, дивлячись на наручний годинник.
-«Я не вчасно?»— Спитав він.
-«Ні, вчасно… Просто несподівано дещо сталося, хехе…»— Матильда почухала шию. Тамара та Елл нервово захихотіли.
-«Що саме?»— Захвилювався Льюїс.
-«Дещо важливе…»— Відповіла дівчина та обернулася обличчям до подруг. Тамара та Елл всіми існуючими рухами намагалися сказати Серторі, щоб та нічого не розповідала. -«Але, не таке важливе, щоб розповідати тобі. Пробач, Льюїсе, сьогодні не вийде.»— Вона взяла хлопця за плече та легенько повштовхала його до виходу.
-«М-Може іншим разом…»— Хлопець був збентежений поведінкою своєї найкращої подруги.
-«Льюїсе, ти ж розумний? Ти знаєш щось про русалок?»— Зніяковіло спитала Матильда. На це Елл зробила мільйон фейспалмів, а Тамара схопилася за голову.
-«Ні, нічого.»— Відповів він.
-«Добре, вибач, бувай!»— Сказала власниця веснянок, випроводячі Льюїса за двері. Дівчата встали з крісел та підійшли до подруги з дуже незадоволеними обличчями.
-«Що?»— Рудій дуже не сподобалися їх погляди.
-«Ти знаєш щось про русалок? Ти загубив увесь зоровий глузд?!»— Тамара повторила фразу Серторі з гнівом.
-«Метт, це серьозно, якщо хтось довідається — матимемо великі проблеми.»— Елл була дуже серьозною.
-«Ну Може…»— Матильда хотіла їй заперечити, але її перебили.
-«Слухай, з нами всіма сталося щось дуже дивне… Ми не знаємо як і не уявляємо чому.»— Ґілберт намагалася перконати її, що розповідати про це комусь — погана ідея. І тут, Тамара дещо придумала.
-«Можна спробувати щось з’ясувати.»— Бовкнула вона.
-«Як?»— Поцікавилася Серторі.
-«Піти й поплавати.»— Відповіла чорноока. Від цих слів Матильді стало дуже некомфортно.
-«Ні за що, не я.»— Руда всілася на крісло. Елл та Тамара сіли на підлокітники з обох боків.
-«Я йду. Тільки самому йти не хочеться… Хтось бажає?»— Тамара подивилася на власницю каре.
-«Я можу піти, але не думаю, що це хороша ідея…»— Шатенка ввагалася.
-«Все буде добре, не переймайся так! Куди вже гірше?»— Чорноока знала, що гірше вже бути не може. Вона встала та пішла до виходу з дому, а шатенка за нею.
-«Обережніше там!»— Крикнула Матильда їм навздогін.
На вулиці було справді спекотно, неначе у пеклі. Тамара неначе танула на ходу, тому дуже сильно відствала від подружки. Раптом, русоволоса відчула чиюсь руку на своїй руці. Вона аж вкрикнула від неочікуванності. Виявилось, що то люителька Коли взяла ту за руку і йшла поруч. На це, Чедвік подивилася на неї з чистим шоком на обличчі.
-«Едд, ти що робиш?»— Єгова подивилася на неї, як на ненормальну.
-«Ем, йду, а що?»— Елл зовсім не розуміла, що тут такого.
-«Ти взяв мене за руку, це трохи див- А почекай, ми ж обидві дівчата, я забув….»— Тепер, Тамара не була проти. Вони просто йшли за руку, і тільки зараз, чорноока помітила, наскільки їх зріст змінився. Звісно, Елл теж була трохи нижчою, але дівчина басс-гітари була на три голови менша. Від цього неочікуваного усвідомлення, вона аж скрикнула.
-«Чому я такий низький?»— Русява глянула на подругу.
-«Я не знаю? Тебе тільки це хвилює?»— Ґілберт не знала, як відповісти на питання Чедвік. Далі, вони йшли у повній тиші, навколо було не дуже багато людей. Як тільки, дівчата дісталися пляжу, вони залізли на великі скелі, попіклувавшись до цього зняти своє взуття. Тамара стояла з руками по боках, а Елл склала їх на грудях. Обидві дивилися на воду з дуже обережним, оцінюючим поглядом. Зелено-блакитний океан мерехтів, булькав та пінився на сонці, змиваючи золотистий пісочок.
-«Не довподоби мені це…»— Ентузіазм шатенки зовсім випарувався.
-«А мені дуже.»— Алкоголічка намагалася її підбадьорити.
-«Мене це не надто переконує.»— Продовжувала скептично дивитися на воду Елл. В решті решт, вона погодилась зайти у воду з Тамарою, але всеодно шатенці було трохи дискомфортно.
-«Ем, а щодо одягу, чи є якись сенс його знімати?»— Колалюбка примружилася.
-«А навіщо? Чи в тебе він в тебе залишається після цього?»— Не зрозуміла її алкоголічка.
-«А він пропадає? Ну добре тоді.»— Елл взяла Тамару за руку і вони разом пішли на зустріч океану по м’якому пісочку. Їх ноги обняла хвиля солоної води.
-«10 секунд, так?»— Перепитала Чедвік.
-«Так.»— Відповіла Ґілберт. Дівчата почали відраховувати в унісон до 10. Солоні бризки почали покривати їх шкіру та волосся.
«Один, два, три, чотир-аааааааааааааааа!» — Вони не встигли дорахувати, як відчули неприємне поколювання у ногах. Вода пінячись, почала закручуватись навколо них, неначе атласні стрічки. У наступну мить, Тамара з Елл загубили рівновагу і з криками плюхнулись на мокрий пісок. Шатенка припіднялася на лігті, випльовуючи солону воду та пісок. Русява зробила те саме. Вони одночасно подивилися на свої величезні хвости, що поблискували тмяним бурштиновим кольором на сонці.
-«Йомана…. Все ж таки, я тверезий… Аж не віриться…»— Чедвік доторкнулася до свого мокрого хвоста.
-«Все ж таки, куди дівається наш одяг? Це взагалі нелогічно…»— Елл почервоніла та зніяковіла. А справді, вони були майже повністю голі, тільки бурштинова луска прикривала їх груди. Дещо цікаве стало з волоссям обох русалоньок. У Тамари воно стало коротше і тепер ледь сягало лопаток. В Елл — навпаки подовшало і було до пояса. Все ж таки, сидіти на місці було небезпечно, саме тому, дівчата почали думати, як працюють їх хвости.
-«Боже, ніколи не думав, що буду таким займатися… Що ж, хвіст як в золотої рибки, але за становленням відносно тіла більше схожий на дельфінячий. Тоді, якщо подумати, плавальні рухи будуть такими самими, як в людини, що щільно притиснула одну ногу до іншої!»— Елл спробувала рухати своїм хвостом, показуючи наочно, що вона мала на увазі. В неї все ще виходило не дуже, але вже був деякий прогрес. Тамара почала повторювати за нею. Дівчата Ледве доповзли на руках до води, де на них чекала найцікавіша частина цього «навчання». Через хвилин 15, вони звикли до своїх хвостів і вже нормально плавали, але був один малеснький нюанс… Як тільки Елл пірнула на глибину, то подумала, якщо вона наполовину риба, то може вільно дихати під водою. Дзуськи! Як тільки вона спробувала вдихнути, то відчула, як її легені наповнилися солоною водою. Бідна дівчина відчула, ніби пекельний вогонь розпалили всередині неї. Від цього, її очі витріщились, ніби вона примару побачила. Шатенка виплила на поверхню так швидко, наскільки можна було б уявити. Русяволоса це помітила і одразу попливла за подругою. Ґілберт почала кашляти так, неначе вона хворіла на туберкульоз. У Чедвік був дуже стурбований вигляд, вона взагалі не помітила, що сталося.
-«Дідько! Едд, що сталося? Невже, ти води наковтався?»— Чорноока вирішила вирішила трохи стукнути постраждалу по спині, щоб допомогти їй викашляти воду назад.
-«Кхе-кхе-кхе-кхм! Це…. Кхе-кхе! Це… Кхе… Несправедливо і нелогічно….»— Ледве вимовила своє обурення кароока. І справді, це було дуже дивно. Чому русалки, тіла яких буквально створенні для життя під водою, не мають ні зябер, ні зябрових кришок. Тамара, спочатку не зрозуміла, про що йде мова, але потім її обличчя прийняло розчарований вираз.
-«Це повний відстій… Але що ми можемо зробити? На це, на жаль, ми ніяк не зможемо вплинути… Едд, тобі вже краще?»— Чедвік підплила трошки ближче до Ґілберт з дуже стурбованим виглядом.
-«Так, я в нормі, хехе… Давай спробуємо ще раз,а ле подивимось, як довго ми зможемо затримувати дихання?»— Елл ще раз гучно вдихнула і видихнула. На це, Тамара легенько кивнула та затримавши дихання, зникла у океанській безодні. На цей раз, все пройшло добре. Дівчата пустували у воді, неподалік від коралових рифів, паралельно залишаючи купу бульбашок за собою. Навколо них снували величезні зграї різнокольорових рибок та іншої живності. Русалки плавали наввипередки, ховаючись за рифами як малі діти. В один момент, декілька дельфінів потрапили у їх поле зору. Елл була смілішою, тому вона вишірила залізти на одного з них та прокататися верхи. На щастя, дельфінчик був не проти такого. Тамара з шоком дивилася на подругу, вона побоювалась такого близького контакту з дельфінами, тому просто плавала з ними поруч.
Тим часом, Матильда з Льюїсом вже були у кафе «Juicenet». Руда продовжувала робити вигляд, що знає цього хлопця, але їй всеодно було трохи дискомфортно знаходитись з ним поруч. Прийшли вони у цей заклад не на побачення звісно, а тому, що — Маккартні хотів допомогти знайти відповіді питання, що її цікавлять. А так як на вулиці зараз 2006 рік, то комп’ютер з хорошим інтернетом був тільки у кафе. Всередині »Juicenet» було оформлено у тропічно-морському стилі у поєданні з серферськими дошками, що були частинами барної стійки та одна велика дошка висіла на стіні за нею. Проміж числених столиків стояв більярдний стіл та пара холодильників з холодними напоями біля комп’ютерних столів. Льюїс роздивлявся старі гравюри з малюнками давніх русалок. Пошукова система система комп’ютерів була особливою. Це був не якись типовий «Гугл», а сайт що називався як і саме кафе. Матильда підійшла до комп’ютера, за яким сидів Льюїс із спантеличеним виглядом. Їй справді було цікаво, що він там робить.
-«Льюїсе, що ти робиш?»— Спитала вона, дивлячись у екран комп’ютеру.
-«Ну, ти спитала, тому я вирішив щось пошукати»— Відповів він та одягнув окуляри.
-«Дуже мило с твого боку, та не варто було.»— Серторі була улещена щирістю хлопця, але все ще була напружена тим фактом, що якщо вона скаже щось зайве, то він дізнається її секрет. А це було б дуже небезпечно. Хто знає, що прийде у голову парубку…
-«Я знаю, та я маю купу часу! Поглянь, це дуже цікаво.»— Льюїс почав щось розповідати, паралельно показуючи ілюстрації на екрані.
Льюїс та Матильда поверталися через невеличкий тихий сквер додому. За ними розташувався місточок , що проходив над каналом, через який тріо пропливало минулого дня. Увесь шлях, Маккартні продовжував розповідати про русалок своїй подружці. Серторі уважно його слухала, розглядаючи місцевість навколо них.
-«Міфам про русалок вже понад 3 тис. років!»— Очі парубка буквально «горіли» від ентузіазму.
-«І люди у них вірили?»— Трохи посміюючись спитала руденька.
-«Так, звісно. Хтось вважав, що вони приносять щастя, інші — лихо.»— Продовжував свою розповідь Льюїс. Дуже далеко почав лунати рев двигуна мотоциклу, але підлітки не звернули на це уваги.
-«Яке таке лихо?»— Поцікавилася дівчина. Тим часом, звук мотоцикла став гучніше. Прямо перед ними виїхав парубок на синьо-білому «залізному коні». Він був вдягнений у чорну куртку, темно-сині джинси сіро-чорні кросівки та біло-синій шолом. Хлопець різко загальмував та зняв шолома. Це був Зейн…
-«От лайно…»— Тихо лайнулася дівчина. Цей багатій прийшов, щоб помститися.
-«Не звертай уваги.»— Намагався заспокоїти її Льюїс.
-«Забираємося звідси.»— Пошепки сказала Серторі, повертаючись у протилежний бік, почала прискорюватися. Маккартні не відставав від неї. На це, Зейн знову заліз на мотоцикл, вдягнувши шолома, та розігнавшись поїхав прямо на наших друзів. Блондин та руда з вересками ледве встигли відскочити у різні боки. Беннет знову різко загальмував, та знявши шолома почав підходити до них ближче.
-«Злякалися?»— Він почав самовдоволено посміхатися.
-«Чого ти хочеш, Зейн?»— Обличчя Матильди стало хмурішим за грозову хмару.
-«Батькові не надто сподобався візит берегової охорони посеред ночі.»— Отут, Беннет почав справді сердитися.
-«Ти ж сам сказав, що човен мій.»— Відповіла руденька.
-«Я не люблю коли мене підставляють, Матильдо. Особливо, такі як ти.»— Підходячи ще ближче промовив Зейн.
-«Чого ти так переймаєшся через батька? Боїшся його?»— Вступився за подругу Льюїс. Поки хлопці сварилися, Серторі просвердлювала поглядом пожежний гідрант, що був недалеко від них. Між ними неначе був якись зв’язок. Серторі не могла пояснити, що це було.
-«Вважаєш, що ти крутіший за мене?»— Зейн намагався образити блондина.
-«Майже всі крутіші за тебе, звикай!»— Ці слова від главного ботана школи дуже сильно зачепили его багатія. Хлопці було ледве не почали битися. Тим часом, руда почала виробляти якісь чудернацькі речі зі своєю забинтованою рукою. Вона трохи почала стискати пальці у прямій долоні, концентруючи свою увагу на тому яскравому гідранті. Той почав підозріло труситися, бо всередині нього об’єм води все збільшувався, але ніхто не звернув на це уваги. Зейн підходив все ближче і ближче. На це, наш блогородний лицар Льюїс зробив крок вперед. Беннету зараз було начхати на блондина. Він хотів помститися Матильді. Його погляд був спрямований тільки на неї. Серторі відчувала, як її прожигають наскрізь. Дівчина продовжувала робити дівні рухи рукою, фокусуючись на гідранті. Увесь її гнів був спрямований на нього.
-«То ти так… Знайшла собі охоронця, Матильдо? Щось він не дуже. Могла би кращого знайти. Знаєш, Матильдо, колись, не залежно від того, чи буде з тобою Льюїс чи ні. Ти можеш опинитися у дуже неприємній ситу-ааааааааааааааааааааааааааааа!» — Епічна тирада багатія була перевана величезним потоком води, що вирвався з гідранту. Зейна змило прямо у канал. Такого шоку, руда не відчувала з того моменту, як змінила стать та стала русалкою. Вона аж прикрила рота пораненою рукою від припливу емоцій. А Льюїс стояв просто як бовван, взагалі не тямивши, якого такого дідька це було. Фонтан з гіндранту не припинявся, Матильда зрозуміла, що вона була причиною появи цього «струмочку,» зробила вигляд, ніби закриває кран і поток «вимкнувся». Маккартні повернувся до неї витягнутим вказівним пальцем, явно палаючи бажанням спитати, що це бляха таке, але наша відьмочка вже дала драпака.
Задоволені Елл та Тамара поверталися до дому Матильди, обговорюючи їх останній заплив.
-«Щойно ми вийшли з води та обсохли — все стало як раніше! Ніби нічого й не було.»— Елл була збентежена
-«Але ж було! Це найдивніша пригода у моєму житті! Слухай, а це якось називається?»— Тамара була так здивована, як ніколи у житті.
-«Щось я сумніваюся..»— Почухала потилицю Ґілберт. Як тут пролунав вражений крик Матильди позаду них.
-«Чекайте! Ви не повірите, що зі мною було!»— Серторі підбігла до них сзаду і завела до свого будинку.
Дівчата зручно розмістилися у кімнаті самозакоханої. Перед ними стояв журнальний столик, на якому стояла склянка з водою. Руденька почала повторювати отой трюк, який вчинила у сквері. Зі стакану вилізла велике водяне щупальце, що перевищувало розміри склянки у 3 рази точно… На це, Чедвік та Ґілберт просто порозкривали роти, не в змозі якось прокоментувати побачене.
-«Я…. Я можу її контролювати!»— вигукнула вона.
-«Ем… А звідки береться ще вода?»— Чорноока намагалася мислити логічно, але в неї не дуже виходило…
-«Я… Я не знаю. Ой йой… Здається, я загубила над нею контроль! Тільки не в обличчя!»— Заверещала Серторі та прикрилася руками, як тільки вода почала падати на них. Елл та Тамара також прикрилися руками та втиснулися у ліжко подруги. Ніхто не хотів перетворитися прямо на ліжку. І тут, вода неочікувано завмирає зі звуком, неначе вона замерзла. У наступну мить, склянка з крижаною тентаклею гепнулася на підлогу, і з голосним тріском розбилася. Під ногами русалоньок лежали уламки цього «крижаного монстра» та склянки, з якого він «народився».-«Че-чекайте… Це Я зробив?!»— Шатенка застигла на місці з витягнутими руками у жесті «Стоп». Вона зі страхом подивилася на власні руки. Вони були звичайнісінькими.
-«Ну, точно не я…»— Серторі нервово захихотіла.
-«Гаразд, це вже занадто… У мене аж холодок по спині.»— Тамара подивилася на подруг, як на примар.
-«Я.. Я зробив так!»— Вигукнула Ґілберт та знову зробила жест «Стоп». Вода у вазі з квітами миттєво замерзла. Русява повільно подивилася спочатку на Елл, а потім на Матильду. У неї в голові з’явилася ідея. Тамара почала позувати та робити різні жести руками, але нічого не сталося.
-«Ей, це не чесно! Чого я так не можу!»— Чедвік зробила ображений вираз.
-«Це взагалі не круто, а ллячно! Обличчя того покидька Зейна треба було бачити!»— Матильда не втрималася та почала реготати так, що ледь не задохнулася.
-«Це зовсім не смішно! Ми маємо тримати це в таємниці від усіх. Нас можуть впіймати та показувати у цирку!»— Елл точно не була цим задоволена.
-«Чи ще гірше… Тобто, це тільки між нами, чи не так?»—Підхопила Серторі.
-«Це наш секрет. Наша відповідальність! Щоб не сталося — ми завжди разом, поки не виберимось з цього клятого місця! Хлопці, ми у повній дупі!»— Продовжувала шатенка.
-«Але одружуватись не будемо, так?»— Пожартувала Тамара. Цей жарт розламав вщент всю серйозність ситуації.
- «А ось ЦЕ вже смішно!» — Прокоментували Елл та Матильда.
Далі буде…