— Не думав, що ти полюбляєш подібні місця, — голос, що звернувся до нього румунською з ледь помітним акцентом, видавався Віктору примарно знайомим, але знадобилось трохи часу, щоб пригадати його власника. Обернувшись він тільки підтвердив свій здогад. На стільці поруч, напівбоком до нього сидів Чарлі Візлі.
Віктор трохи послабив вузол краватки, хоч це й не особливо допомогло. В кімнаті було спекотніше, ніж у чарівному каміні, яким вони сюди дісталися. Свічки не лише кидали на стіни мерехтливі тіні, спотворюючи усе у своєму світлі, а й наповнювали повітря теплом і задушливим чадом плавленого воску.
Відгуки